Фразеологія творів Остапа Вишні

Міністерство освіти і науки  України

РЕГІ

 

 

 

 

 

Кафедра

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

НА  ТЕМУ:

 

Фразеологія творів Остапа Вишні

 

 

Підготував:

Студент заочного відділення

Групи

Спеціальності „”

 

 

Науковий керівник:

 

 

 

 

 

 

 

Рівне, 2008

 

Зміст

 

Вступ 3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ 6

1.1 Фразеологія як розділ науки про мову 6

1.2 Джерела української фразеології 7

РОЗДІЛ 2 ФРАЗЕОЛОГІЯ ТВОРІВ ОСТАПА ВИШНІ 11

2.1 Поняття фразеологічної одиниці 11

2.2 Основні групи фразеологізмів на прикладі творів Остапа Вишні 14

2.3 Фразеологічні  одиниці з структурою словосполучення  і речення 16

2.4 Стилістичне  використання фразеологічних одиниць 18

2.5 Багатозначність,  синонімія та антонімія фразеологічних  зворотів 19

Висновки 23

Список  використаних джерел та літератури 25

 

Вступ

 

Проблема "мовного" світосприйняття була сформульована ще на початку XIX Вільгельмом  фон Гумбольдтом. Саме спосіб відображення реальності у свідомості людини, який полягає у сприйнятті цієї реальності крізь призму мовних та культурно-національних особливостей, властивих визначеному  мовному колективу, інтерпретація  навколишнього світу по національних концептуально-структурних канонах  стали причиною такої різноманітності  фразеологізмів.

Одиниці фразеологічної системи в більшій  мірі, ніж одиниці будь-якого іншого рівня мови, наділені національним колоритом. У значеннях фразеологізмів відображається історія народу, історія  країни. Етимологічна сторона вивчення фразеологізмів багато в чому допомагає  зрозуміти культуру та побут народів, у яких запозичено той чи інший  фразеологічний вислів. За допомогою  ФО, які не перекладаються дослівно, а сприймаються переосмислено, підсилюється естетичний аспект мови.

Розвиток фразеології як лінгвістичної  науки за останній час поставив перед  дослідниками досить складну проблему - взаємовідношення ФО зі словом. У сучасному  мовознавстві існують різні точки  зору відносно самої постановки цього  питання. Одні вчені вважають ФО еквівалентами  слів, інші вказують на їх співвідношення зі словом, заміну теорії еквівалентності  на теорію співвідношення фразеологічного  поєднання зі словом. Фразеологізм не є тотожним слову і не еквівалентний  йому повністю. Від слова фразеологізм відрізняється своєю структурою: слово складається з морфем, а  будь-який фразеологізм - це, перш за все, поєднання слів, об'єднаних за законами граматики тої чи іншої мови. Компоненти фразеологічного звороту не вільні у своїх зв'язках, коло їх поєднання  з іншими словами замкнуте. Фразеологізми  характеризуються лексичною стійкістю  і в основному зберігають постійний  склад. Фразеологізм не є тотожним слову  і не еквівалентний йому повністю. Фразеологізми, на відміну від лексичних  одиниць, мають ряд характерних  особливостей.

Фразеологічні одиниці як особлива група лексики характеризуються цікавою структурною та семантичною  побудовою. Вони займають особливе місце  в будь-якій мові, а в англійській, - тим більше, оскільки дані стійкі конструкції з огляду на їх стилістичний характер, різко змінюють зміст контексту.

Фразеологія як підсистема лексичного складу, як ніяке інше мовотворче явище характеризує процес розвитку літературної мови. Завдяки властивостям фразеологізмів, а саме: образності експресивності та злитості значення мова стає яскравішою, емоційнішою, образною й виразнішою. Саме тому наше дослідження є цілком актуальним.

Проблему фразеологізмів досліджували такі вчені, як Амосова Н.М, Ахманова О.С., Гамзюк М.В., Коваленко К.Г., Кунин  А.В., Ляховецький М.В., Сафонова В.В. та ін. Загальний огляд досліджень, присвячених вивченню даного питання, свідчить про недостатнє висвітлення  даної тематики у науковій літературі.

Об’єкт дослідження – фразеологічні одиниці української мови.

Предмет дослідження – особливості фразеології творів Остапа Вишні.

Мета дослідження полягає в характеристиці фразеології творів Остапа Вишні. Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

• розглянути теоретичні аспекти дослідження фразеологічних одиниць української мови,
• дослідити їх структурно-семантичні особливості на прикладі творів Остапа Вишні;
• проаналізувати стилістичне значення фразеологічних одиниць на прикладі творів Остапа Вишні;
• вивчити особливості та специфіку українських фразеологізмів на прикладі творів Остапа Вишні.

Під час  вирішення визначених завдань використовувались  наступні методи дослідження:

1. Теоретичний: синтез, аналіз та узагальнення наукової літератури для теоретичного підґрунтя дослідження.
2. Метод порівняльного аналізу для порівняння різних джерел.
3. Статистичний: для характеристики певних статистичних даних дослідження.
4. Метод суцільної вибірки;
5. Метод порівняння.

У відповідності до поставлених  мети та конкретних завдань дослідження, визначено структуру роботи. Вона складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ

1.1. Фразеологія як розділ науки про мову.

 

Фразеологією (гр. phrases - зворот, вислів і logos- поняття, вчення) називається розділ мовознавства, що вивчає усталені мовні звороти. Об’єктом дослідження фразеології як розділу мовознавства є стійкі вислови, їх семантика, структура, походження, роль у мові, взаємозв’язок з іншими мовними одиницями, зокрема словом і реченням [21; 34].

Фразеологією  називають також сукупність усталених  зворотів певної мови. Фразеологія кожної мови - це скарбниця народу, здобуток його мудрості й культури, що містить багатий матеріал про його історію, боротьбу з гнобителями й нападниками. про звичаї, ідеали, мрії й сподівання. Так, в усталених зворотах пропав, як швед під Полтавою, висипався хміль із міха та й наробив ляхам лиха звучить відгомін боротьби з чужинцями.

У сталих словах казав пан кожух дам, та слово його тепле; богу слава, а попові дай сала – ненависть і зневага до гнобителів. а історія виникнення усталених словосполучень перемивати кісточки, сім п’ятниць на тиждень, ні пуха ні пера та ін. піднімає завісу над звичаями, віруваннями, обрядами наших предків. Тому-то фразеологія привертає увагу мовознавців, істориків, етнографів, філософів. Стійке сполучення, що являє собою змістову цілісність і відтворюється в процесі мовлення, називається фразеологізмом. Наприклад: покласти зуби на полицю; повісити носа; як рак свисне; з вогню та в полум’я.

Фразеологізми, з одного боку, мають ознаки, спільні з словами, словосполученнями і реченнями, а з другого - відрізняються від них. Як і слова, фразеологізми:

1) не  користуються щоразу, а відтворюються як готові, наявні в мові одиниці з певним значенням,

2) Відзначаються стійкістю складу і сталістю структури,

3) часто позначають одне поняття і вступають у синонімічні зв’язки з словами,

4)виконують  ту ж функцію, що й слова [20; 14].

Наприклад: накивати п’ятами- втекти; пасти задніх-відставати.

На відміну  від слів фразеологізми:

1) складаються  із самостійних одиниць мови – слів. Які найчастіше функціонують окремо та мають відповідні форми,

2) відрізняються  більшою точністю значення, яке частіше, ніж у словах, супроводжується образною характеристикою. Наприклад: пройти вогонь і воду; чужими руками жар загрібати [20; 15].

Фразеологізми мають сталу конструкцію, одні й ті ж компоненти, заміна чи доповнення руйнує їх.

 

1.2 Джерела української фразеології.

 

Переважна більшість фразеологізмів, як і слів, за походженням є корінними українськими. Серед них виділяються спільнослов’янські, спільно східнослов’янські і власне українські. До складу української фразеології входять також усталені звороти, засвоєні з інших мов. Дуже часто це вислови, поширені в багатьох мовах світу.

Найбільше засвоєно українською мовою фразеологічних зворотів з російської мови – висловлювання російських письменників, фразеологізми з народної мови. Широко використовуються в української мові фразеологізми античного походження – старогрецькі, староримські, усталені звороти з західноєвропейських мов – німецької, французької, англійської, італійської та ін. [5; 89].

Основним, невичерпним джерелом української фразеології є народна мова, якій властиві влучність, образність. Саме влучні, метафоричні вислови стають усталеними і поповнюють фразеологічні запаси мови. Особливо багато фразеологічних зворотів виробничо-професійного походження.

Ряд фразеологізмів є дотепними висловами з анекдотів, жартів та інших жанрів усної народної творчості: не до солі, вийшов пшик, ростуть груші на вербі. У фразеологізмах відбиті спостереження над оточуючим життям, людьми, природою: жувати жуйку; розправляти крила; скриготати зубами; задирати носа.

В української  фразеології віддзеркалюються найрізноманітніші  сфери життя народу, його історія, культура, суспільні відносини, виробнича діяльність, морально – етичні норми, погляди, вірування, прагнення. У ряді фразеологізмів чується відгук боротьби народу з татарськими нападниками, польською шляхтою, згадуються часи козацтва, розкриваються класова невірність, боротьба народу проти панства, бюрократизм чиновників, хабарництво [12; 144].

Історія багатьох фразеологічних зворотів здається загадковою і незрозумілою. Живе людина, що добре знає свою справу і кажуть про неї: “Він на цьому ділі собаку з’їв “. А трапиться незугарний працівник, який не вміє зробити того, за що взявся, як говорять: “Зробив із лемеша швайку“.

За кожним висловом стоїть своя, цікава історія, тепер уже забута, хоч зворот живе в різних сферах сучасної людської діяльності. Так, історія фразеологізму перемивати (перетирати) кістки (кісточки) – займатись пересудами, обмовляти кого-небудь – зв’язана з обрядом другого поховання, яке організовувалось у східних слов’ян через кілька років після смерті людини. Наші предки вважали, що покійника треба звільнити від гріхів, зняти з нього закляття через очищення останків небіжчика. Перемиваючи кості в прямому значенні цих слів, пригадували життя покійного, переповідали окремі події. найяскравіші сторінки біографії, говорили про характер, вихваляли, возвеличували його.

Так поняття  “перемивати кістки” було пов’язане з аналізом життя, вчинків, рис людини, яку вдруге ховали. Відірвавшись від обряду по його відмиранні, вислів ось уже тисячоліття несе в собі як основне значення супровід обряду в близькому переосмисленні. Живе в нашій мові фразеологічний зворот прикласти руку - взяти участь у чомусь. Історія його походження відкриває завісі над особливостями організації в давнину діловодства. Сьогодні, написавши будь-який діловий папір, документ, ми засвідчуємо його достовірність власноручним підписом. Так робили і в давнину, бо знали про своєрідність підпису кожної людини. Проте письмом у давні часи володіло не так багато людей і неписьменні, замість підпису прикладали до паперу руку або палець, попередньо злегка пофарбувавши їх. Відбиток руки або пальця надійно замінював підпис. У судочинстві царської Росії ще й у 19 ст. Був поширений навіть термін рукоприкладство, яким називали підпис позовника.

Ще іншу стороні життя наших предків  розкриває фразеологічний зворот сім п’ятниць на тиждень, який використовується для характеристики нестійкої, легковажної людини, яка часто міняє свої рішення, погляди, не дотримуються своїх слів. Колись існував культ “святої п'ятниці“. Пригадаємо, як шанував і боявся “святої п‘ятниці” старик Кайдаш із твору І.Нечуя- Левицького “ Кайдашева сім’я”. На відзначення “ святої п’ятниці “ будувалися церкви, день відкриття яких вважався в певній місцевості святом. У цей день приймали й частували гостей, поминали померлих. Біля церкви збиралося багато людей; організовувався ярмарок, велись торги, купували, продавали, міняли, брали в борг і повертали борги [8; 149].

П’ятниця ставала строковим днем, з яким зв’язували виконання обіцянок, зобов’язань. Траплялося, зрозуміло, й такі люди, які не дотримувались слова і відкладали виконання своїх обіцянок до наступної п’ятниці або й переносили на інший день. У таких людей всі дні тижня ставали строковими, перетворювались у п’ятниці, а обіцянки так і залишались не виконаними. Так і з’явився вислів, що став усталеним і досить точно характеризує непослідовних легковажних людей.

Майже всі  ідіоми та й інші фразеологічні звороти  мають цікаву історію. Ознайомлення з нею не тільки дає відповідь на запитання, чому ми так говоримо, а й збагачує знання про життя. історію, культуру, побут нашого народу в минулому.

Українська  фразеологія багата крилатими висловами  власне українського походження. Це афоризми, що належать перу письменників:

Караюсь, мучуся.., але не каюсь! І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь (Т.Шевченко);

Всякому городу нрав і права (Г.Сковорода);

Пропаща сила (П.Мирний);

Коні не винні (М.Коцюбинський);

Досвітні вогні (Л.Українка) [22].

 

 

РОЗДІЛ 2. ФРАЗЕОЛОГІЯ ТВОРІВ ОСТАПА ВИШНІ

2.1 Поняття фразеологічної одиниці

 

Багатство мови - це багатство і її фразеології, тобто виразних та образних прислів'їв, зворотів, влучних й крилатих слів. Дуже часто такими словами й зворотами  користується цілий світ, історична  епоха, бо вони відображають факти побуту, уявлень і вірувань наших предків, реальні події далекого минулого.

Отже, фразеологія  – розділ мовознавства, що вивчає шляхи сполучення слів [4; 39].

Термін  “фразеологія” має два значення:

1) розділ  мовознавства, що вивчає стійкі  сполучення слів, їхній склад,  будову та значення;

2) сукупність  стійких сполучень слів – фразеологічних  одиниць певної мови.