Екзистенційні мотиви поезії Василя Стуса

Соціальні обставини зводять  до мінімуму можливості реалізації творчої особистості, все потужніше звучать ноти песимізму, безнадії і розуміння життя як не життя, а животіння між буттям і смертю.

Що буде завтра? Дасть Бог день і хліба.

А що, коли не буде того дня?

Тоді вже — гибій, отоді  вже гибій,

простуючи до смерті навмання [20, Т. 1, кн. 1, с.312].

Ця збірка характеризує В. Стуса не лише як поета, але як і  людину. Саме у «Веселому цвинтарі»  з`являються лише притаманні Стусові інтонація, голос, який відтепер впізнають всюди, образ, який не розчиниться у сотні інших образах, подібних до нього – формується індивідуальний стиль письменника.

Це своєрідний поетичний  репортаж із «цвинтаря розстріляних ілюзій», кажучи словами Василя Симоненка [15, с.49]. Перед нами своєрідне кредо автора на певному етапі його становлення і водночас – об’єктивний у своїй поетичній суб’єктивності портрет доби.

Проблеми, порушені В.Стусом у «Зимових деревах» та «Веселому цвинтарі» свідчать про процес світостановлення митця, про шляхи пошуку ним гармонії в навколишній дисгармонійній дійсності. У збірках простежуються етапи духовної, моральної еволюції поета: з юнацької романтики перших поезій він виростає до митця з усталеними поглядами на світ, з несхитною життєвою позицією, із власною філософією оцінки людського буття.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3.

ЗБІРКА «ПАЛІМПСЕСТИ»: ЕКЗИСТЕНЦІЙНІ МОТИВИ

 

Вершиною творчого доробку  Стуса стала збірка поезій «Палімпсести», назва якої символізує безсмертність  подвигу творця, незнищенність мистецького  слова (палімпсестами у давнину  називали пергамент, на якому стертий  первісний текст не зникав, а прочитувався за новим текстом). Так стирали  українську  історичну пам'ять  українського народу його напасники, але  вона знову й знову відроджувалась. Його дух до волі й державності  був непереможним. Збірка творилася  в умовах ув’язнення, адже рукописи забиралися, навіть спалювалися. Часто  поезії потрібно було відновлювати з  пам’яті. «Починати завжди все з  початку – то Сізіфова праця, яку  я маю доконувати», - писав Василь Стус [17, с.313].

Життєвий та творчий шлях В. Стуса періоду «Палімпсестів» — вагоме свідчення екзистенційного доростання до усвідомлення власної життєвої позиції в умовах тоталітарної дійсності. Він позначився інтенсивним будуванням себе, утвердженням своєї ролі в умовах табірного буття. «Палімпсести» свідчать про широке впровадження суттєво нових тем, висвітлених ним в образах – символах свічки, долі, снів, спогадів, які в творчій палітрі «Палімпсестів» містять глибоке філософське навантаження. У «Палімпсестах» через образи–символи виражень сутність моральних цінностей В.Стуса, його гуманістичних ідеалів, естетичних переконань, які проявлялися в людяності, вірі, любові, жертовності, злагоді та внутрішній гармонії. «Палімпсести» – це насамперед видатний людський документ а вже потім художній твір; у ньому збережено самотні розмови душі з собою, самозвіт і самосповідь, які засадничо не можуть бути завершеними.

У цій збірці яскраво відображена  духовно-інтелектуальна зруйнованість  соціуму переростає в адресований  соціуму докір, в осуд байдужої погодженості з обставинами, негідність якої особливо виразна у світлі вселюдського жадання правди і справедливості:

Тороси горя нас і труть, і мнуть,

тороси болю кличуть нас  до бою,

а ми пливем, як туші, за собою

і тільки дух нам забиває  лють.

О в'язню вічності, гати себе об мур,

гати об мур, аби зажить свободи,

конає світ, уярмлені народи

гойдають небо, ніби абажур,

і в чорноті космічній, над зірками

росте їх крик — жалкими шпичаками [20, Т. 3, кн. 2, с. 216].

В житті, як відомо, Стус не йшов на компроміси, не допускав будь-яких згладжень  і в поезії. Його вірші, сповнені самих себе, сприяли самоутвердженню, самовдосконаленню. Тож до слова  ставився, як до чогось, що давало опору  й підтримку. Ще в ранніх віршах спромігся  визначити ціну слова, взяти його за порадника й виразника своїх  прагнень. Стусове слово набирає  живого звучання, стає помічником, тому й не дивно, що поет веде мову зі словом, як з самим собою:

Не обезволь мене, високе слово,

І не знесиль мене, високий  крик.

Чи не дарма навчився чоловік

Благословенної людської мови [20, Т. З, кн. 2, с. 172].

У «Палімпсестах» з роками і досвідом «високий крик» перетворюється у крик болю, гніву й надій. Слово стає носієм поетових сподівань і борінь. Слушно з цього приводу зауважує Т. Гундорова, вважаючи, що Стусове слово «загрузло в життя, хоч і грається у смерть» [23, с.12]. У ньому поет самовідроджується, самовоскресає, ним тілесну жертву протиставляє духовним висотам, що свідчить якраз про історизм його мислення.

Вірші «Палімпсестів» стають поетовою опорою й підтримкою під час «тривання на межі». Постійне намагання зрушити його з межі, знищити першотекст Стусових ідеалів, супроводжуються в нього наполегливим борінням за себе, тоді він відстоює духовні цінності, свою цілісність і внутрішню сутність. Тюрми й табори стають свідченням його самоутвердження, незламності духовної позиції. Як зазначає В. Івашко, «Палімпсести» — «удар, що нищить декорації звичного світу, всі оті норми, традиції, звичаї, за якими відкриваються обшири нової реальності» [7, с.43].

У поезії Стуса весь час  нашаровуються різні стани душі, які на перший погляд заперечують, «стирають» один одного. Але ж ні, той попередній стан душі прочитується, як стертий текст у палімпсестах, зумовлюючи особливу природну глибину, багатовимірність тексту. З одного боку — нагнітання, злет, яріння, інтенсивне «вичерпання» тези, настрою, чуття, з другого — врівноваженість, мудра згармонізованість. З одного боку, болісні мотиви «самопочезання», «супервідчай», щемкий зойк: «Як хочеться — вмерти!», з другого — постійний самозаклик «всепроривайся». З одного боку, мовби залізний, свідомо виховує в собі відпорність. З другого — крізь усе пробивається нестерта ніжність, надтонкість у почуванні, добра людяна зворушеність, а то й сльоза — у зверненні до матері, до рідних, до України.

Поезія у Стуса сприймається як фатум. Вона протидіє фізичному тиску, та й сам тиск у таких випадках поза свідомістю Стуса. Отож і до смерті у нього ставлення благоговійне, вона — як розплата за життєві труди. Це аж ніяк не небуття, це щабель до переходу в інший світ, заслуга за прижиттєві випробовування. За свідченням М. Павлишина, «смерть — це вихід зі світу», який поневажає свого суб'єкта [23, с.40].

Смерть — то повище зір, життя — понижче пекла.

Свій простір пристрасті шаленством розгородь.

Вертай — з тамтих світів, журбо моя утекла,

а серце — колобродь, а серце — колобродь [19, с.102].

На думку поета, якщо стоїть вибір між смертю і втратою себе,як особистості, то кращим вирішенням життєвих проблем у такому випадку є смерть:

Як хочеться — вмерти!

Аби не мовчати,

ні криком кричати

останню зірницю

обвітрену врано.

Останнє спинання

осклілої днини —

діждати — і вмерти! [20, Т. З, кн. 1, с. 71].

Цікаво спостерігати, як об'єктивний фізичний простір навіть пейзажних етюдів та ескізів В. Стуса міниться, зазнає метаморфоз, «вигинається» залежно від духовно-емоційних здвигів поета:

Цей білий грім снігів грудневих,

грудного болю білий грім,

безокрай марень полудневих,

спогадувань рожевий дим:

в дуеті з лижвою —  узлісся.

Святошин. Тиша. Свято. Днесь

ти перемерз, скипівся весь

і — окрай себе простелився [19, с. 247].

Наведена мініатюра має  два чуттєво-зображальних плани. Перший — сліпучої протяжності, спокійного урочистого тривання, що його можна  назвати щастям екзистентної повні, органічного і земного злиття зі світом. Другий — це план не менш сліпучого сплеску, колаптичної згорнутості простору і часу в біль, спогад, які належать до рефлексії моменту і не мають, не можуть мати продовження через власну надпотужність: умовно кажучи, життєва маса трансформується в енергію і вже як така має тільки ступеневий (вертикальний) вимір.

«Палімпсести» нагадують  історію життя людини, яка втратила усе людяне, яка прагне віднайти себе, віднайти своє призначення в  світі. В цій збірці звучить питання: «Як зберегти в собі людину в нелюдяному світі?». І саме в ній Стус пропонує стати на шлях постійного самовдосконалення, намагатися вписатись у визвольні традиції рідної культури. Адже, незважаючи на переслідування, судові процеси та заслання, Василь Стус пройшов свою «дорогу болю», став вище за трагічні обставини і смерть.

Книга Стуса порушує важливі  філософські, естетичні й духовні  проблеми буття людини в сучасному  світі, відбиває складну гаму почуттів ліричного героя, сумнівів, утверджень і заперечень духу. Поет торкається проблеми життя і смерті, вибору й боротьби за власну незалежність людини, її моральної відповідальності за скоєне зло у світі. Митець замислюється над питанням творчості, мистецької свободи, гуманізму й дегуманізації в сучасному світі.

Таким чином, збірка «Палімпсести»  за мистецькою силою і вагомістю  у національному духовному бутті  нашого народу є однією з кращих книг ХХ століття. Поезії збірки переконують читача в тому, що людина, прийшовши в цей світ, має утвердитись у ньому як особистість, якій не байдужі проблеми навколишнього світу, для якої моральні цінності, а саме: чесність, щирість, відповідальність, несхитність – є найважливішими критеріями у житті.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

В процесі дослідження  ми вияснили, що критики XX – XXI ст. оцінюють творчий спадок В. Стуса неоднозначно. Одні стверджують, що тематика та проблематика його творів є неактуальною в наш час, а інші стають на захист творчості В. Стуса. Дивним є той факт, що найчастіше на захист творчості поета стають зарубіжні літературні діячі та критики. Адже вони бачать В. Стуса як високого репрезентанта нашої культури і не розуміють чому в Україні не цінують того, хто проти течії, за найжорстокіших обставин проніс у річищі української традиції ідеали гуманізму та патріотизму.

Найбільше ці ідеї проявляються у збірках В. Стуса «Зимові  дерева» та «Веселий цвинтар», які  наскрізь пронизані екзистенційними  мотивами. Саме проблеми, порушені поетом у цих збірках, свідчать про моральну та духовну еволюцію поета. Саме у  цих творах перед нами постає митець з усталеними поглядами на світ, із власною філософією оцінки людського  життя. Але якщо у цих збірках  світогляд В. Стуса лише формується, то у наступній його збірці «Палімпсести»  він є уже повністю сформованим.

«Палімпсести» нагадують  історію життя людини, яка втратила усе людяне, яка прагне віднайти себе, віднайти своє призначення в  світі. Поет торкається проблеми життя і смерті, вибору й боротьби за власну незалежність людини, її моральної відповідальності за скоєне зло у світі. Можливо тому й ця збірка за мистецькою силою та значенням в українській культурі є однією з найкращих книг XX ст.

Поетичні ідеї й мотиви Стуса глибоко пронизані екзистенціально-символічним  змістом, що, швидше за все, зумовлено  екзистенціальним сприйняттям самого автора. У багатьох аспектах ліричний герой В. Стуса за допомогою «само-собою-сповнення» репрезентує духовний світ свого  творця, і тому можна твердити, що екзистенціальний світогляд детермінував філософсько-поетичну творчість поета. Це дає змогу говорити про повноцінний метафізичний потенціал творів Стуса, самодостатності його як оригінального філософа.

На нашу думку, метафізичний рівень інтерпретації творів В. Стуса  дасть можливість найповніше осмислити  їх на більш глибокому теоретичному рівні, відобразивши неповторну етичну й естетичну своєрідність мислення та світосприйняття видатного українського поета.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Бойко Г. Навчання – творчість / Г. Бойко // Укр. мова і л-ра в загальноосвітній шк. – 2000. - № 3. – 52 с.
2. Бондаренко А. Т. Лексична парадигма «Страждання» в поетиці В.Стуса / А. Т. Бондаренко // Мовознавство. – 1995. - № 2/3. – 54 с.
3. Гончаренко С. Укр. педагогічний словник / С. Гончаренко - К.: Либідь, 1997. – 237 с.
4. Дзюба І. Вступне слово / І. Дзюба // Стус В. Під тягарем хреста: Поезії. – Лювів: Каменяр, 1991. – 159 с.
5. Дорога болю: Поезії. – К.: Рад. Письменник, 1990. – 222 с.
6. Єрмоленко С. Вивчення життя і творчості В. Стуса в 11 класі (модульно-рейтингова система оцінювання знань): [Досвід] / С. Єрмоленко // Укр. мова і л-ра в шк. – 2001. - № 3. – 24 с.
7. Івашко В. Міф про В. Стуса як дзеркало шістдесятників / В. Івашко // Світо – вид. – 1994. - № 3. – 120 с.
8. Коваль Я. Смертю смерть подолав: До виходу першого тому творів В. Стуса / Я. Коваль // Мол. Галичина. – 1994. – 14 лип. – 22 с.
9. Кобець В. Василь Стус – Болючий нерв сучасності / В. Кобець // Вінниц. газ. – 2002. – 3 верес. – 15 с.
10. Кордун В. На останньому подиху / В. Кордун // Уряд, кур`єр. – 2001. - № 151-152. – 14 с.
11. Коцюбинська Михайлина. «Феномен Стуса» / Михайлина Коцюбинська. – Київ, «Дух і Літера», 2003. – Книга 2. – 185 с.
12. Остання збірка В. Стуса «Птах душі:[Бесіда з М. Коцюбинською про роботу над повним виданням творів В. Стуса] / Розмову вела Л. Триленко // Україна. – 1995. - № 17/18. – 12 с.
13. Пічкур Дмитро. Біля Стусової криниці / Дмитро Пічкур. – Вінниця, «Континент-ПРИМ», 2002. – 68 с.
14. Пономарів О. Літературно-мистецьке шістдесятництво [в т. ч. про В. Стуса] / О. Пономарів // Освіта. – 2001. – 24 - 31 жовт. – 14 с.
15. Романько В. І. Василь Семенович Стус (1938 – 1985) // В. І. Романько – Донецьк, 1995. – 73 с.
16. Солдатов С. Пам`яті Василя Стуса / С. Солдатов. // Сучасність. – 1986. - № 5. – 125 с.
17. Стус В. в житті, творчості, спогадах та оцінках сучасників. – Балтимор; Торонто: Смолоскип, 1987. – 463 с.
18. Стус В. Зникоме розцвітання / В. Стус. // Твори: В 4 т. – Львів, 1994. – Т. 4. – 473 с.
19. Стус В. Палімпсести: Вірші 1971 – 1979 років / В. Стус. [Б. М.]: Сучасність, 1986. – 469 с.
20. Стус В. Твори: У 6 т., 9 кн. – Львів: Просвіта, 1994 – 1999.
21. Стус Дмитро. Василь Стус: життя як творчість / Дмитро Стус. – Київ, «Факт», 2004.
22. Стусівські читання: Коцюбинська М. Василь Стус у конспекті сьогоднішньої культурної ситуації; Євген Сверстюк, Елеонора Соловей, Михайло Наєнко // Слово і час. – 1998. - № 6. – 48 с.
23. Стус як текст – Мельбурн: Відділ славістики університету ім. Монаша, 1992. - № 12. – 93 с.
24. Цілинко Т. Поетика творів В. Стуса / Т. Цілинко // Визвол. Шлях. – 2002. – 102 с.
25. Шерех Ю. Трунок і трутизна: Про «Палімпсести» В. Стуса / Ю. Шерех. – К., 1993. – 264 с.
26. Юнг К. Тавистокские лекции / К. Юнг. – К., 1995. – 107 с.