Екзистенційні мотиви поезії Василя Стуса

 

Міністерство  освіти, науки, молоді та спорту України

Національний  університет «Острозька академія»

Кафедра журналістики та літературознавства

 

 

 

 

 

 

 

Екзистенційні мотиви поезії Василя Стуса

 

 

Курсова робота

студентки 2 курсу

гуманітарного факультету

спеціальності «Українська мова та література»

Зектер Ганни Василівни

 

 

Науковий керівник -

кандидат  філологічних наук,

доцент Криловець А. О.

 

 

Острог - 2011

ЗМІСТ

 

ВСТУП………………………………………………………………………..3 - 5

 

РОЗДІЛ 1. Рецепція творчості В. Стуса в літературознавчій думці другої половини XX – початку XXI ст…………..…………………………………6 - 11

РОЗДІЛ 2. Екзистенційна проблематика збірок «Зимові дерева» і «Веселий цвинтар»……………………………………………………………..………12 - 20

РОЗДІЛ 3. Збірка «Палімпсести»: екзистенційні мотиви…………….....21 - 25

ВИСНОВКИ…………………………………………………………….….26 -27

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ……………………………….……………...…28 - 30

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Мало хто з відомих  мислителів отримує такі суперечливі  оцінки своєї творчості, як Василь Стус. Багато дослідників ретельно аналізували  і вивчали його твори. Стус займає видатне місце в історії філософської думки не тільки України, а й європейської філософії взагалі. Більшість дослідників порушували питання про його ставлення до філософських поглядів західноєвропейських мислителів – його попередників і сучасників.  

Філософ – це унікальна  людина, котра своєю творчістю  показала класичний та найкращий  зразок поштовху до розвитку нової  філософії, літератури, культури і суспільства  в цілому. Він збагатив філософську думку властивим національній ментальності баченням світу. І сьогодні, в умовах соціальних потрясінь, нам необхідна його мудра філософія,слова «Або світ прийме мене таким,як я є,як мене народила мати, - або вб`є, знищить мене. Але я - не поступлюся! І з кожної миті своєї, з кожного почуття й думки зроблю свій портрет, тобто портрет цілого світу…» [17, с.5] – ніби заклик не загубити себе у цьому світі гонитви за примарами, не потрапити у пастку байдужості та цинізму.

Актуальність  теми. Проаналізувавши і дослідивши особливості творчості В. Стуса, та його зв’язок із світовою культурою, ми отримаємо цікаві факти і певну базу знань, що допоможе при подальшому або ж докладнішому вивченні такої особистості, як Василь Семенович Стус. Адже більшість досліджень творчості В. Стуса присвячені поетиці, образності та символіці його творів, а екзистенційні мотиви його творчості є ще недостатньо дослідженими. Багато праць є про індивідуальний стиль автора, екзистенційну символіку його творів, а про екзистенційні мотиви, причини, через які він звертався до них, особливості його екзистенціалізму у порівнянні з іншими письменниками є дуже мало.

Огляд літератури: Серед дослідників, котрі займались вивченням творчості В. Стуса, були такі вчені, як: Ю. Шерех [25], Д. Стус [21], М. Коцюбинська [17,11], Ю. Шевельова [17], А. Бондаренко [2], С. Єрмоленко [6], Т. Цілинко [24], В. Кобель [9], С. Гончаренко [3].

Мета дослідження полягає у дослідженні проблематики і основних мотивів творчості В. Стуса, у розкритті філософських глибин та художніх особливостей.

А звідси випливають такі завдання:

- окреслити коло філософських проблем, які порушує В. Стус у поетичних збірках «Зимові дерева», «Палімпсести» та «Веселий цвинтар»;

- з’ясувати, яким чином  творчість В. Стуса близька  до філософії екзистенціалізму та ідеї «трагічного стоїцизму», зокрема, наскільки проблематика збірок пов’язана із життєвим шляхом поета;

- з’ясувати особливості розвитку та естетичну природу творчості В.Стуса;

- простежити еволюцію творчого мислення в ліриці поета;

- показати самобутність індивідуальної манери поета, багатогранність його стилю.

Об’єкт дослідження – поетична творчість В. Стуса, у якій особлива увага приділяється збіркам «Зимові дерева», «Веселий цвинтар» та «Палімпсести», спогади сучасників.

Предметом дослідження є тематика та проблематика поезій В. Стуса, зокрема екзистенційні мотиви віршів, а також художні особливості та символіка творчості автора.

Методи, які були використані у ході дослідження: логіко-семантичний, метод спостереження, аналізу та порівняльний метод.

Наукова новизна. Досліджено причини звернення В. Стуса до філософії екзистенціалізму, психологічні та історичні умови написання екзистенційних творів; розглянуто інтелектуальний феномен письменника в українській літературі.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх використання в теоретичних та історико-літературних дослідженнях, а також у використанні їх в подальших дослідженнях творчості В. Стуса, зокрема, екзистенційних мотивів.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел, який нараховує 26 позицій. Загальна кількість сторінок - 30 сторінок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1.

РЕЦЕПЦІЯ ТВОРЧОСТІ В. СТУСА В ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІЙ ДУМЦІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX – ПОЧАТКУ XXI СТ.

 

Сьогодні, коли вже минуло двадцять років по трагічній смерті видатного українського поета, одне з найповніших зібрань його творів, пропоноване увазі небайдужого  читача, є вагомою підставою як для глибшого, ніж зазвичай, знайомства, так і для зосередженіших роздумів над місцем цієї творчості в контексті  української і світової літератури. Мова про світовий контекст тут аж ніяк не риторична фігура, притаманна жанрові передмови, ані гіпербола, що ні до чого не зобов’язує. Вже перші автори, котрі зверталися до постаті Василя Стуса (Юрій Шевельов, Марко Царинник, Михайлина Коцюбинська, Євген Сверстюк та Іван Дзюба) відчували потребу розглядати його творчість як невід’ємну складову всесвітньої літератури ХХ століття, як явище, котре неможливо осмислити адекватно без порівняльного аналізу явищ типологічно, стилістично, ідеологічно споріднених. Цікаві пов’язання Стусової творчості з Рільке і Пастернаком, Ґабріелем Марселем і Мартіном Гайдеґґером, з романтизмом і екзистенціалізмом, виявлені не такими вже й численними стусознавцями, здаються майже неймовірними для тих, хто ще пам’ятає про історичні обставини, серед яких довелося виживати українській літературі 70-80-х років минулого століття [17, с.135]. Читаючи Стуса, ми переконуємось, що він створив себе в умовах цілковито заблокованої і загроженої національної культури, підданої тотальному тиску комуністичної держави та ідеології – і створив він себе як людину взірцево вільну, нікому, окрім категоричного імператива, непідвладну, як творця, відкритого до найсучасніших мистецьких течій, як мислителя, причетного до вільних дум, що хвилювали серця його ровесників у Франкфурті і Парижі. Прокресливши своїм самособоюнаповненням незрадливий напрямок, він і сьогодні залишається нашим сучасником та життєво важливим співбесідником.

Та, на жаль, нині багато дискусій точиться про те, чи доцільно вивчати  філософські твори Стуса в  школі, чи не заважкі вони для сприйняття. І доводи обох сторін мають своє обґрунтування,хоча це й здається неможливим. Та,як писала кандидат філологічних наук Алла Бондаренко,: «Ці сумніви пояснюються  тим, що поезії Стуса складні передусім  для самих учителів, оскільки ще не достатньо критичної літератури про творчість поета, та й вона малоприступна для широкого загалу словесників. Але це всього лише справа часу. Сьогодні ж важливо зберегти філософські поезії В. Стуса для школи, залишити їх у шкільній програмі, бо вони мають потужний виховний потенціал.

Філософські поезії В. Стуса неможливо декодувати без знання світоглядного контексту його творчості. І лірику поета не слід сприймати спрощено, як художню ілюстрацію ідей екзистенціалізму» [2, с.47].

А й справді, деякі матеріали  ще досі неопубліковані, повного видання  Стуса ми ще не маємо(тому і творчість  Василя Стуса знаємо лише фрагментарно), але, незважаючи на це, прагнемо канонізувати його, створити істоту, загнану у відповідні рамки, поставлену на постамент і позбавлену живих рис. Тим паче, що є люди, яким далекі філософи і філософія, — і цим людям далекий, малозрозумілий буде Стус, власне стусівське в ньому, їм набагато ближчі і рідніші будуть щирі, задушевні (воістину талановиті) українські лірики. Так близька народу українська пісня, матір української поезії. Але Стус не жив з народом — така його доля: він не відчував себе броунівською частиною маси («великого цілого»), не відчував плечем «рідні», не був родовою власністю (ось чому нема цього крику «народе мій!»); національна травма була суто його, Стуса, особистою травмою, не більше [15, с.61].

Та й як взагалі можна  говорити про те, що творчість такого видатного поета не повинна вивчатись  в школах, якщо навіть літературознавці з інших країн вважають це доцільним  і дають про його творчість  позитивні відгуки.

Адже перші оцінки Стуса-поета, крім української, були і в німецькій  пресі. Перші зворушливі некрологи – в українській еміграційній і в польській підпільній пресі. То були справді братні слова співчуття, що супроводжувалися наведенням захопливих табірних вітань Василя Стуса до нескореної Польщі – польським борцям за волю. Один Бог знає, як дорого заплатив Стус за цi слова, за «Таборовi зошити» [20, Т. 4, с. 363], перекинутi через залiзну завiсу. Але то був чоловiк, який говорив i писав за будь-яких обставин ясно, як перед Богом, i платив за це життям. Василь Стус був найсуворiшим, найнепримиреннiшим. Вiн творив книгу великого нацiонального болю, разом з тим - сувору легенду свого життя.

За словами Євгена Сверстюка: «Василь Стус - людина рiдкiсної моральної обдарованості, голос сумлiння у свiтi розхитаних i розмитих понять честі, правди, порядності. Вiн зберiг свiй стиль до кiнця. I це було основою його трагедiї. Вiн нiс даровану йому iскру Божу з гiднiстю i лицарською відвагою, не згинаючись i не обминаючи» [22, с.17].

З перших кроків свого творчого самовиявлення Стус брав на себе багато. Вже в ранніх віршах болісно шукає  втраченої гармонії зі світом, цілісності - не загальної, ситої і ледачої, а  тієї, що її треба виборювати дорогою  ціною - пізнанням самого себе, готовністю не зрадити себе. «Біля гірського  вогнища» [20, Т. 1, кн. 1, с. 147] із Зимових дерев, «У цьому полі синьому, як льон» [20, Т. 1, кн. 1, с. 373] з Веселого цвинтаря - то Стусове «бути чи не бути». «Як вибухнути, щоб горіть?!» - так звучить у Стуса вічне гамлетівське запитання.

Творчість Стуса чітко окреслюється через постулати екзистенціалістської філософії, яку він знав і яка була йому близькою. Юрій Шевельов особливо підкреслює спорідненість Стусової поетичної філософії з ідеями Габріеля Марселя, з його поняттям «буття в ситуації», протиставленням «буття» - «володінню», «людини маси» як сукупності функцій - особистісному началу, людини, яка творить саму себе, - змертвілому світові. Таке зіставлення є особливо доречним ще й з огляду на те, що Марсель високо цінував Рільке, який «пробуджує сьогодні відчуття причетності до духовної традиції, без якої цивілізація мертва», а для Стуса Рільке також був мірилом високої духовності. Згідно з постулатами екзистенціалізму, людина завжди більша, ніж вона є насправді, отже, за Гайдеггером, «ставай тим, хто ти є». Постає проблема вибору у критичній ситуації - непереборна стіна, на яку наштовхується людина, яка мовби відкидає її до самої себе. Розбившися об цей мур, тобто зазнавши - у тривіальному розумінні - поразки, людина саме в такій ситуації віднаходить себе, пробуджується до свідомої екзистенції.

Найкращі здобутки поета, як це часто буває в мистецтві, постають на гребені зіткнення, єдності  протилежностей, примирення, здавалося  б, полярностей: з одного боку - несамовиті екстази й нагнітання, буяння поетичної  експресії; з другого - розважлива філософська  заглибленість, відображення у формах життя, конкретика дійсності, її жива плоть. Це пов'язано з психологічним  типом його як людини й митця.

Стус як поет - різний. Поруч  існують і своєрідно підтримують  одне одного неоднозначні за стилістикою, за характером образності вірші. У поезії Стуса весь час накладаються на себе різні стани душі, які, на перший погляд, заперечують, «стирають» одне одного. Але ж ні, той попередній стан душі прочитується, як попередній текст у палімпсестах, зумовлюючи особливу природну його глибину і  багатовимірність. Стус - поет інтелектуальний, поет читаючий, що свідомо, цілеспрямовано й критично освоював досвід світової поезії (це засвідчено в автобіографічному  начерку «Дещо про себе самого» [20, Т. 5, с. 205]), та й не тільки поезії. І захоплення й відштовхування - то все були процеси, закономірні для творчого пізнання.

Завдяки інтонаційній насиченості  зовні спокійно-традиційний вірш Стуса позбавлений канонічності. Інтонаційна свобода трансформує (подекуди до невпізнання) метричний  малюнок. Є в його доробку (зокрема  у збірці «Веселий цвинтар» [20, Т. 1, кн. 1]) чимало поезій, написаних вільним неримованим прозо-віршем. Маємо підстави гадати, що у своїх останніх поезіях, об'єднаних у збірці «Птах душі» [12, с.9], яка лишилася за ґратами, він повернувся - на якісно новому рівні - до такої стилістики. І не безпідставно Євген Сверстюк писав у своїх працях про Стуса : «Така поезія – втеча від життя. Але - втеча від видимості до суті, від паперових корабликів на поверхні до глибокої течії – річищами античної трагедії. У світі Стусової поезії – цілковита відчуженість від сьогоденності і водночас – туга до життя, до дії в сьогоднішньому дні» [22, с.31].

Василь Стус виступає високим репрезентантом нашої культури. Його iм'я символiчне для кiнця ХХ вiку. Проти течiї, за найжорстокiших обставин вiн пронiс у рiчищi української традицiї iдеали гуманiзму й патрiотизму - i по-лицарськи зберiг вiрнiсть цим iдеалам до кiнця. Власне, на iдеалiстах тримається сенс культури, її засади безкорисливості та вiдповiдальнiсть за духовну спадщину, за власну душу.

Творити для обраної меншості — це був єдиний шлях, ідучи котрим Стус міг розраховувати на те, що його поетичний доробок знадобиться  людському інтелектові. І, можливо, якби життя Стуса склалося інакше, пролягло б у звичному, «спокійному» річищі, без трагічних випробувань, ми, без сумніву, мали б поета інтелектуально наповненого, з високою мистецькою ерудицією, оригінальним переосмисленням  світового мистецького досвіду, що для української поезії з її вічно актуальною небезпекою провінціалізму - життєво важливо [8, с.5]. Можливо, ширшими були б тематичні обрії його поезії, багатшою - жанрова палітра, ми мали б якісь непередбачувані й плідні знахідки в царині форми. Але то був би вже інший поет - без того інтенсивного самоспалення, без тієї несамовитої експресії і дивовижної сконденсованості ідей. А так, саме завдяки трагічності його життя, українська література поповнилася свіжими, філософськими та, головне, взятими із життя українського народу, проблемами та ідеями.

«В його особі український народ втратив видатного патріота, українська література – високоталановитого поета, його друзі та знайомі – чудову людину, а всеволелюбне людство – полум'яного борця за свободу.

Його моральна чистота  й жертовність, його мужність і непохитність, увесь його подвижницький дух і багатостраждальна доля є яскравим взірцем як для нас, його сучасників, так і для майбутніх ґенерацій. І в наших серцях ім'я, образ і вчинки Стуса, українського поета, патріота й борця за свободу, житимуть вічно» [16, с.122] - саме цими словами завершив Сергій Солдатов свою статтю присвячену Василю Стусу. І не він один так відзивається про В. Стуса, у багатьох інших письменників погляди на творчість Стуса такі ж самі. Адже В. Стус був патріотом, видатною творчою особистістю і справжнім сином своєї країни!