Мета злочину – це уявний бажаний результат, якого прагне досягнути особа. 

2. Взаємозв’язок елементів складу злочину між собою

     Кожен елемент складу злочину має власні компоненти, які кореспондують між собою та утворюють функціональну єдність того чи іншого елементу складу злочину.

     Доцільно  відразу зазначити, що деякі компоненти (ознаки) того чи іншого елементу не завжди визнаються теорією кримінального права в якості обов’язкових, а деякі з них узагалі ознаками злочину не визнаються, але всі вони пов’язані між собою в межах однієї ознаки та виступають єднальною ланкою з іншим елементом складу злочину.

     Вирішення окреслених проблем можливе двома шляхами (методами). Перший – суб’єктивістський, у якому головна увага приділяється суб’єктові злочину та суб’єктивній стороні злочину; другий – об’єктивістський, у ньому пріоритет віддається об’єктові злочину та об’єктивній стороні. Вказані методи дають змогу визначити види взаємозв’язку між елементами складу злочину. [10, с. 20]

     Суб’єктивістський метод визначення взаємозв’язку та взаємозалежності розкривається через ознаки суб’єкта злочину, які, в першу чергу, кореспондують з ознаками суб’єктивної сторони, які в процесі розвитку злочинного плану знаходять своє вираження в об’єктивній реальності (зовнішнє вираження) та спричиненні шкоди об’єктові злочину. Наведене положення можна проілюструвати таким прикладом. Особа (фізична, осудна та така, що досягла віку кримінальної відповідальності) має намір заволодіти чужим майном, але має певні фізичні вади – є особою з обмеженими фізичними можливостями, тобто здійснити грабіж або розбій не може. Наявність фізичних вад обумовлює вибір інших способів заволодіння чужим майном – шляхом шахрайства або крадіжки. Обраний цією особою спосіб вчинення злочину розкривається в умисній та свідомій, цілеспрямованій діяльності щодо спричинення шкоди об’єктові злочину. Наведений приклад розкриває взаємозв’язок за умови вчинення умисного злочину.

     Суб’єктивістський метод дослідження взаємозв’язку між елементами складу злочину в переважній більшості – це теоретичний метод, на тій підставі, що дослідження взаємозв’язку та взаємозалежності елементів складу злочину в практичній діяльності (під час офіційної кваліфікації конкретного злочину) розпочинається з аналізу об’єктивних ознак, а саме з дослідження об’єктивно існуючих слідів – з об’єктивної сторони складу злочину.

     Дослідження взаємозв’язку та взаємообумовленості між елементами складу злочину за допомогою об’єктивістського методу аналогічне правилам кваліфікації злочинів.

     Об’єктивна сторона злочину виступає відправним пунктом, причому кожна ознака об’єктивної сторони кореспондує (обумовлює взаємозв’язок з іншими елементами складу злочину). Кожний факт злочинної поведінки негативно впливає на об’єктивну реальність, тобто призводить до настання суспільно небезпечних наслідків, спричинює шкоду. Але законодавець не завжди закріплює суспільно небезпечні наслідки у вигляді обов’язкових ознак, що виступають необхідною підставою для притягнення винної особи до кримінальної відповідальності. [10, с. 21]

     Який  би метод дослідження взаємозв’язку та взаємообумовленості між елементами складу злочину не був би обраний, висловлені вищі судження дають підставу стверджувати, що особа з урахуванням усвідомлення об’єктивних обставин ставить перед собою певні цілі, в процесі реалізації яких змінюється безпосередньо об’єктивна реальність, яка позначається на об’єкті злочину, та особа набуває статусу суб’єкта злочину, тобто вони є нерозривними частинами цілого.

     Розглянемо  більш детально механізм взаємодії між елементами складу злочину.

     Об’єкт  злочину, на нашу думку, – це суспільні  відносини, ознаки об’єкта злочину безпосередньо кореспондують із суб’єктом злочину та об’єктивною стороною. Механізм взаємозв’язку об’єкта злочину із суб’єктом розкривається через зміст суспільних відносин, складовою яких є суб’єкт суспільних відносин, який, порушуючи соціальний зв’язок із приводу існування предмета суспільних відносин набуває статусу суб’єкта злочину. Крім того, об’єкт злочину знаходиться у прямому зв’язку з такою ознакою об’єктивної сторони злочину, як суспільно небезпечні наслідки.

     Суспільно небезпечні наслідки – це відбиток діяння, його результат, який знаходить своє вираження у зовнішньому світі. Суспільно небезпечні наслідки носять довгостроковий характер, саме вони обумовлюють зміну змісту суспільних відносин, що призводить до спричинення шкоди об’єктові злочину.

     Відзначивши таку ознаку об’єктивної сторони  злочину, як суспільно небезпечні наслідки, не можна не згадати про ще одну ознаку, яка характеризує об’єктивну сторону злочину – суспільно небезпечне діяння. Діяння як ознака об’єктивної сторони завжди пов’язане з людиною, його поведінкою та існує за умови виконання певних рухів тіла або утримання від їх виконання. Діяння завжди пов’язане із суб’єктивною стороною складу злочину на тій підставі, що діяння – це зовнішній вираз інтелектуального та волевого моментів (елементів) вини.

     Причинний зв’язок, як інші ознаки об’єктивної сторони злочину, не кореспондує з ознаками інших елементів складу злочину, він обумовлює взаємозалежність суспільно небезпечного діяння та суспільно небезпечних наслідків. [10, с. 24]

     Ознаки, що характеризують винну особу (суб’єкта злочину або особу злочинця) обумовлюють вибір цією особою способу, часу, місця, обставин, знарядь та засобів вчинення злочину. Вище за текстом нами був проілюстрований приклад, яким чином впливають ознаки суб’єкта злочину на взаємозв’язок між елементами складу злочину. 

     1.3. Види складів злочинів

     Виділення окремих видів складів злочинів (їх класифікація) має важливе значення для пізнання окремих складів злочинів і встановлення їх істотних ознак, і, в кінцевому підсумку, для точної кваліфікації злочину. Склади можна класифікувати за різними критеріями: за ступенем суспільної небезпечності; за структурою, тобто за способом описування ознак складу в законі; за особливістю законодавчого конструювання.

     Суспільна небезпечність злочину – це антисоціальна  властивість, що об’єктивно існує, зумовлена всією сукупністю його негативних ознак, що свідчать про реальну можливість заподіяти шкоду охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам. [14, с. 238] Причому слід відрізняти суспільну небезпечність як закріплену в законі певну нормативну абстракцію і небезпечність конкретно вчиненого злочину. В кримінальному законі вона закріплюється лише як можливість (здатність) заподіяння шкоди, а при вчиненні конкретного злочину ця можливість перетворюється в дійсність і характеризує суспільну небезпечність саме цього злочину.

     За  ступенем суспільної небезпечності (тяжкості) розрізняють:

     1) простий (іноді його називають «основний») склад злочину – він містить у собі основні ознаки злочину і не містить ні обставин, що пом’якшують, ні таких, що обтяжують (кваліфікуючих). Наприклад, у ч. 1 ст. 185 дається визначення крадіжки як таємного викрадення чужого майна (без таких, що пом’якшують чи обтяжують, обставин);

     2) склад злочину з обставинами, що пом’якшують (так званий привілейований склад), що характеризується обставинами, які значною мірою знижують суспільну небезпечність і караність певного виду злочину (наприклад, умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116) або вбивство при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118);

     3) склад із кваліфікуючими  ознаками, тобто з такими, які обтяжують відповідальність і впливають на кваліфікацію. Прикладом кваліфікованого складу можна вважати ч. 2 ст. 185 КК, тобто крадіжку, вчинену повторно або за попередньою змовою групою осіб;

     4) склад з особливо  обтяжуючими (особливо  кваліфікуючими) обставинами, тобто такими, які надають злочину особливу суспільну небезпечність. Наприклад, крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою (ч. 5 ст. 185). [16, с. 42]

     За  характером структури  складів, тобто за способом опису їх ознак безпосередньо в законі, усіх їх можна поділити на прості та складні. [16, с. 44]

     До  простих складів належать ті, які містять у собі ознаки одного суспільно небезпечного діяння, що посягає на один об’єкт. Прикладом простих складів є умисне убивство (ч. 1 ст. 115 КК), грабіж (ч. 1 ст. 186). [1]

     Складним є склад, законодавчу конструкцію якого ускладнено якими-небудь обставинами. Тому складними слід визнати склади з двома об’єктами (розбій – ст. 187), із двома діями (самовільне присвоєння владних повноважень або звання посадової особи, поєднане із вчиненням будь-яких суспільно небезпечних діянь – ст. 353), із двома формами вини (умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого – ч. 2 ст. 121). [1]

     До  числа складних відносять також  і альтернативні склади, об’єктивна сторона яких може виражатися в кількох  діях чи способах дії, або в різних наслідках. Наприклад, державну зраду  в ст. 111 визначено як злочин, що може бути вчинений шляхом переходу на бік ворога в умовах воєнного стану або в період військового конфлікту, шпигунства, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України. Кожна з названих дій утворює об’єктивну сторону зазначеного злочину. У той же час, склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 277, передбачає відповідальність за умисне руйнування або пошкодження транспортних засобів за умови настання будь-якого з зазначених у цій статті наслідків: аварії поїзда, судна; порушення нормальної роботи транспорту; створення небезпеки для життя людей, настання інших тяжких наслідків.

     За  особливостями конструкції розрізняють злочини з формальним складом, злочини з матеріальним складом і злочини з усіченим складом.

     Таке  конструювання ґрунтується на тому, що будь-який злочин у своєму розвитку може пройти низку стадій (етапів): готування, замах, закінчений злочин. Причому окремим  видам злочинної діяльності властива винятково висока суспільна небезпечність вже на ранніх стадіях її розвитку. Тому законодавець закріплює нерідко момент закінчення таких злочинів уже на стадії замаху чи навіть готування, не пов’язуючи закінчення злочину з фактом настання суспільно небезпечних наслідків. [16, с. 46]

     Злочинами з формальним складом називають такі, що не включають суспільно небезпечні наслідки, як обов’язкову ознаку об’єктивної сторони, а тому злочин вважається закінченим із моменту вчинення зазначеного у законі діяння. Наприклад, ч. 1 ст. 331 встановлює відповідальність за незаконний перехід державного кордону. Цей злочин вважається закінченим із моменту здійснення самого діяння (переходу), незалежно від можливих наслідків.

     Злочинами з матеріальним складом вважають такі, при конструюванні об’єктивної сторони яких законодавець як обов’язкову ознаку передбачає певні суспільно небезпечні наслідки. У таких складах об’єктивна сторона отримує свій повний розвиток тільки за умови настання зазначених наслідків, і тільки з цього моменту злочин вважається закінченим. У злочинах із матеріальним складом потрібно обов’язково встановлювати причинний зв’язок між самим діянням і суспільно небезпечними наслідками, що настали. Прикладом злочину з матеріальним складом є вбивство, яке вважається закінченим тільки з моменту смерті потерпілого (ст. 115). Сам по собі факт пострілу в жертву з метою її вбивства не утворює складу закінченого злочину, оскільки не настав передбачений законом наслідок — смерть іншої людини. Такі дії повинні кваліфікуватися лише як замах на вбивство (статті 15 і 115).[1]

     Злочини з усіченим складом — це такі, в яких момент закінчення злочину самим законом переноситься на стадію готування або на стадію замаху. Наприклад, за ст. 129 відповідальність за погрозу вбивством настає з моменту самої погрози, а розбій вважається закінченим злочином із моменту нападу з метою заволодіння чужим майном (ст. 187).

     РОЗДІЛ 2. Значення складу злочину для його кваліфікації

     2.1. Загальне поняття кваліфікації злочинів

     У кримінальному праві кваліфікацією  називається юридична оцінка злочину  і встановлення (застосування) тієї кримінально-правової норми, яка повніше  описує ознаки цього злочину. Кваліфікувати злочин означає встановити повну відповідність його ознак ознакам норми, яка передбачає відповідальність саме за вчинення цього злочину. Термін "кваліфікація" походить від латинського qualis — який, якої якості. Кваліфікація взагалі — віднесення певного явища, речі за їхніми властивостями (якістю) до певного класу чи категорії. Правова кваліфікація — це пошук, вибір і застосування до певної події, випадку конкретної правової норми. [18, с. 17]