Українські мотиви в творчості І.Ю. Рєпіна

 Багато українських  діячів культури, прогресивна інтелігенція, вчені,

 художні митці, художня  молодь дуже поважали І.Ю. Рєпіна, як чуйну людину

 в мистецтві [3, 161].

 

 Як свідчать листи  з Чугуєва, Харкова, Катеринослава,  Херсона, Києва,

 Миколаєва, художник  активно брав участь в створенні  проекту Чугуївського

"Ділового двору"  та музейному будівництві України,  а також дарував свої

 твори цим музеям.

 

 Багато живописних i графічних  творів художника присвячені  Україні. Це

 портрети видатних  украшських діячів — широко  відомий портрет великого

 Кобзаря — Т.Г. Шевченка; проект пам'ятника Т.Г. Шевченку (туш);

"Прометей" за одноіменною  поемою Т.Г. Шевченка (акварель); етюд  картини

"Українська селянка" (олівець); "Запорожець за Дунаем" (офорт);

"Чорноморська вольниця".

 

 

 

2.1 Кордоцентризм, як вираз  української ментальності у творчій  скарбниці

 І.Ю. Рєпіна

 

 

 

 Особливе місце в  творчості Рєпіна займає всесвітньо-відома  історична

 картина "Запорожці  пишуть листа турецькому султану". Вона написана в

 двох варіантах: один  знаходиться в Державному Російському  музеї в

 Санкт-Петербурзі (1891 р.), а другий — в Харьківському  художньому музеї

(1896 р.). Ескіз картини "Запорожці  пишуть листа турецькому султану"

 

 ултану"

 знаходиться в Третьяковській  галереї. 

 

 Сюжет цієї картини  виник раптово. В 1878 році Рєпін  проводив літо в

 Абрамцеві, бував в  домі відомого мецената C.I. Мамонтова,  де почув лист

 запорожців турецькому  султану. Лист закінчувався такими  словами: "Числа

 не знаемо, бо календарів  не маємо, місяць у Heбі, piк  у книзі, а день

 такий у нас, як  у вас, поцілуй за те ось  куди нас, тай убирайся від  нас,

 бо будемо лупити  вас!" [33, 74].

 

 Художника настільки  захопив емоційний дух листа,  що він одразу ж взявся

 за створення ескізу  майбутньої картини.

 

 В цій моно фігурній "хоровій", історичній картині  з її епічно-героїчною

 жанровою трактовкою  емоційно напруженого сюжету, Рєпін  в різноманітті

 яскравих емоційно-колоритних  типах запорожців прагнув композиційно

 виразити загально-гармонійний  образ погордливого богатирського  духу

 козаків, їх лицарської  любові до України, які виникають  з їх етнічної

 ментальності [1, 64], [33, 86].

 

 Серце i розум — це  символи двох вічних протиборствуючих  фундаментальных

 початків людини. Любов  i надія, Bipa i краса, які приховані  в глибині

 серця українця, а не  розум, який приборкує ці пристрасті  розрахунком,

 твердою оцінкою об'єктивних  можливостей, "правлять бал" i його  життя [2,

3]. "Мудрість серця"  охоплює корінну особливість  української

 ментальності.

 

 Вивченням української  ментальностї займається багато  наукових

 дослідників. Узагальнюючи  результати цих досліджень, можна  виділити такі

 головні її ознаки:

 

1. Перевага індивідуалізму  над колективізмом, що визначають  практично

 вci дослідники цього  феномену. Як писав О. Кульчицький,  — «Наш

 персоналізм...направлений  в середину внутрішнього світу  особистого

 переживания, «в глибину», замість експансії в ширину [30, 12].

 

2. Родинні матримоніальні  відношення. Особливо значуще становище

 жінки, зокрема жінки-матері. "Україна-мати", "Ненька-Україна", що

 виражає характер патріотизму,  як віданість дітей матері.

 

3. Антеізм, як духовний  зв'язок українців з оточуючим  середовищем. Від

iмені грецького міфологічного  героя Антея — сина богині  Землі-матері,

 який завжди черпав  в неї життеві сили.

 

4. Кордоцентризм — перевага  серця над головою, почуття  над розумом

(емоційно-естетичний кордоцентризм). Кордоцентризм став якби візитною

 карткою української  філософії, етики, естетики i культури.

 

5. Амбівалентність внутрішнього  світу, поєднання в co6i

 авантюрно-козацького (активного)  типу i типу потаємного існування

(пасивного).

 

6. Певний соціальний фаталізм (віpa в автоматичність історичного

 процесу) звідки витікає  постійний відхід в малі групи  (в сім'ю), втеча

 від участі вирішення  соціально-політичних проблем. Дослідники

 української душі одностайно  підтверджують її емоційно-почуттєвий

 характер, кордоцентричність  [30, 14].

 

 «Серце — писав Юркевич  П.Д. — це зосередження душевності, хвилювань i

 пристрастей, радощів,  печалі i болю. Воно є джерелом  ненависті,

 зарозумілості, злоби  i лукавства. Таємна дія coвicтi, сорому icнує теж в

 серці.» Метафора серця  в кордоцентризмі українців єднає  i

 емоційно-чуттєве i раціональне,  природниче i культурне, чоловічу i

 

 тєве i раціональне, природниче i культурне, чоловічу i

 жіночу свободу, знання i любов, красу i святість [32, 69].

 

 Кордоцентризм — це  певна система, життєвий струмінь, що заповнює вci

 прояви українського  людського життя [32, 71].

 

 Григорій Сковорода  є фундатор i творець "оригінальної" української

 філософії емоційно-вольового  єства людини — її серця,  тобто

 кордоцентризму, як ділянки  душі i почуттів. Він пише, що людина  є серце,

 у якому борються "пан  i слуга, i плоть, i серце, i тіло". Їх

 споріднено-ігрову братерську  згоду, мир, Сковорода називає  "радістю,

 веселістю, провідним  світлом, що дають людині "душевну  міць". Biн

 проголошує: "безодня  мого серця — ти моя таємниця". Сковорода Г.С.

 приписує, що не тільки  чуттєве життя, a i мислення, i воля, як  добрі,

 так i погані думки,  концентруються в серці.

 

"Серце — центр людини, є джерелом ycix вчинків людини. Кожен  є тим, чим

 є його серце. Воно i є істинною людиною, іскра  в людині" — говорив

 Сковорода Г.С. [32, 72].

 

 Сутєвим стрижнем української  ментальності є українська національна  ідея,

 як свідомий реальний  образ українства i засоби його  досягнення. Ядром

 нацюнальної ідеї, що  визначається її домінуючими  полями, виступає її

 істотна властивість  i емоційно-образна, інформаційно-раціональна,

 репрезентативна, репрезентативно-інформаційна, тощо.

 

 Найціннішим видом  національної ідеї є той, в  якому гармонійно

 поєднуються вci чотири  поля національної ідеї, хоча  якесь одне в них є

 домінуючим. Таким переважним  полем української національної  ідеї є

 емоційно-образне, естетико-центричне  в поєднанні з раціональним,

 розумовим [30, 13].

 

 Отже, філософським, науковим, народним, пісенним, поетичним,

 образотворчим аспектам  української ментальності присвячена  значна

 кількість праць. Але  їх відображення в образотворчому  професійному

 мистецтві є недостатнім.

 

 

 

2.2 Історія створення полотна  «Запорожці пишуть листа турецькому

 султану»

 

 

 

 Визначним прикладом  творчого рішення цієї проблеми  є твір І.Ю. Рєпіна

"Запорожці пишуть листа  турецькому султану". Peпін працював  над картиною

 більше дванадцяти  років [18, 4].

 

 Полотно Іллі Рєпіна "Запорожцi пишуть листа турецькому  султановi"

(1889-1896) належить до перiоду  розквiту творчої дiяльностi художника. 

 У результатi натхненної  працi над цiєю патрiотичною темою  з iсторiї

 запорозького козацтва, яка тривала майже два десятилiття,  Рєпiн створив

 двi великi картини:  перша, написана в 1880-1891 роках,  належить

 Росiйському музею в  Петербурзi, другу, що ранiше знаходилась  у Державнiй

 Третьяковськiй галереї, 1932 року було передано на батькiвщину  Рєпiна —

 в Харкiв. 

 

 Початок роботи над  "Запорожцями" добре вiдомий:  мистецтвозна вець М. В.

 Прахов, спiвучень Рєпiна  по Академiї, порадив використати  лист

 запорожцiв до турецького  султана як сюжетну основу  для картини. Творча

 уява художника була  пiдготовлена до цiєї теми дитячими i юнацькими

 враженнями на Слобожанщинi, його захопленням українською  iсторiєю та

 етнографiєю.

 

 Поїздка 1880 року на  мiсця колишньої Запорозької Сiчi  за маршрутом,

 розробленим iсториком  М. I. Костомаровим, дала необхiдний

 

 еним iсториком М. I. Костомаровим, дала необхiдний

iсторико-документальний i натурний  матерiал. Рєпiн ближче познайомився  з

 козацькими старожитностями  та архiтектурою, народним побутом.  Він

 здійснив подорож по  місцям, які зв'язані з подвигами  i життям запорожців

 — Нікополь, Чертомлин,  Грушевку, Покровське, Дніпровські  пороги i зібрав

 багатий матеріал для  картини. Він слухав "думи" народних

 співаків-бандуристів  про Запорізьку Ciч, зробив багато  замальовок i

 етюдів з типових  представників козацтва, зi зброї  характерної для

 козацтва, одягу i різних  речей, які збереглися в музеях.

 

 Тодi ж, 1880 року, художник  приступив до створення першого  варiанта

"Запорожцiв". Картина  ще не була завершена, а Рєпiн,  який надзвичайно

 серйозно ставився  до поняття iсторичної правди, вiдчув брак допомiжного

 матерiалу i знань. Особливо  це стало очевидним пiсля знайомства  в 1887

 році з Д. I. Яворницьким  — земляком художника, знавцем  iсторiї

 запорозького козацтва. [8, 4-5]

 

 За новим маршрутом,  запропонованим Яворницьким, в  1888 i 1889 роках

 Рєпiн вiдвiдує Україну,  Кубань, Пiвнiчний Кавказ, де зустрiчається  з

 нащадками запорожцiв.  Яворницький став дiяльним порадником  художника у

 роботi над запорозькою  темою, допомагає йому глибше  вивчити життя i

 побут народу. Новий  колоритний типаж, блискучi екскурси  Яворницького в

iсторiю Сiчi та нарис  про легендарного кошового Iвана  Сiрка — також

 земляка Іллі Рєпіна iз Мерефи, написаний спецiально  для Рєпiна, дали

iмпульс подальшiй роботi  над цiєю темою. 

 

 В 1889 році Рєпiн розпочинає  новий твiр. "Картину свою на  колишньому

 холсті, здавалося, ось-ось  мав би закінчити. Але під  напливом новых

 знань почав на новому  холсті, и вийшло дві картини", — пише М. I.

 Мурашко в 1890 році, пiсля  вiдвiдування майстернi художника.  Багатющий

 матерiал останнiх поїздок,  емоцiйне переосмислення теми  стали основою

 створення нашого полотна. 

 

 На вiдмiну вiд петербурзького  варiанта з його досить академiчною,

 урiвноваженою композицiєю i горизонтально-фризовою ритмiкою,  харкiвськiй

 картинi притаманне жанрово-романтичне  звучання, бiльш емоцiйний пiдхiд

 до вирiшення iсторичної  теми.

 

 Чуття генiального художника  i людини, що зросла на Українi, допомогло

 Рєпiну вiдбити в  "Запорожцях" дух нацiї, її  менталiтет. А захват i

 повага, що вiн вiдчував  до цього лицарського народного  ордену, втiлились

 в оригiнальнiй багатофiгурнiй  композицiї — виявi сутi запорозької

 вольницi. Показуючи запорожцiв  у момент найвищого прояву  їх життєлюбства

i безстрашностi, Рєпiн розкриває  справжню стихiю народних характерiв,

 дух лицарства i товариства, притаманний козакам. "...Ну i народець!!!

...Голова обертом йде  від їх гаму і шуму, з ними  неможливо розлучитися,

 — писав Рєпiн Стасову,  — веселий народ. Чортовський  народ!" [19, 6] У

 цiй "хоровiй" картинi кожен персонаж веде свою партiю  — кожен зображений

 має свiй характер, свiй  норов. Такий же динамiчний, соковитий  i

 темпераментний живопис,  витриманий в теплiй червоно-вохристiй

 колористичнiй гамi, що  передає приглушенi фарби лiтнього  надвечiр'я,

 

 р'я,

 диму, туману, що огортають  козацьке товариство. За глибиною i

 серйознiстю втiлення  iсторичної теми, фундаментальнiстю  i рiвнем

 наукового пiдходу обидвi  картини належать до кращих  зразкiв iсторичного

 живопису. Роль "Запорожцiв"  у творчiй спадщинi Рєпiна оцiнив  Стасов — ще

 в ескiзi вiн вiдчув  їх значущiсть як "найвищого  творіння", порiвнявши з

"Нiчним дозором"  Рембрандта.

 

 Харкiвську картину  Рєпiн завершив 1896 року. Вперше її  показано на

 Виставцi дослiдiв художньої  творчостi росiйських та iноземних  художникiв

 в 1896-1897 роках у Петербурзi. Тодi ж картину купив П. М.  Третьяков. До

 його галереї вона  потрапила в 1897 році, пiсля Виставки  мистецтва й

iндустрiї в Стокгольмi.

 

 

 

2.3 Відбиття козацького  патріотизму у сюжеті картини  «Запорожці пишуть

 листа до турецького  султана»

 

 

 

 «Запорожці пишуть  листа турецькому султану» —  величезне панно

(3,58Ч2,03 м) було почато  в 1880 і закінчено тільки в  1891 році.

 

 Етюди до картини  художник писав в кубанській  станиці Пашковський,

 Катеринославі та у  маєтку Качанівка Чернігівської  губернії.

 

 Сюжетом цієї картини  став відомий Лист запорожців  турецькому султану,

 написаний у 1676 році  як відповідь запорозьких козаків  на вимогу

 турецького султана  Мехмеда IV.

 

 За легендою, лист було  написано в 1676 р. кошовим отаманом  Іваном