Українські мотиви в творчості І.Ю. Рєпіна

 

 У Чугуїв — от  куди кинувся художник, у рідні  місця, де очікувало його

 те, до чого він так  прагнув. Тут художник знайшов  предмет зображення — і

 з'явився портрет «Мужичок  з боязких». Такого образа в  російському

 мистецтві ще не  було. Перед нами жива людина, з дуже складним характером

 і важко з'ясовною  психологією. Справжній селянин.  Авторське відношення

 начебто відсутнє, автор  нічого не нав'язує. «Даю вам,  — здається,

 говорить художник, —  живу людину, я сам ще не  відаю її таємниць, давайте

 разом розгадувати  їх». Важко пояснити й зрозуміти  селянську душу.

 Дотепер не можемо  — не піддається. [11, 3]

 

 «Мужик лихий на  очі» — знову незвичайно живе  зображення, і знову не

 знаходимо слів, щоб  пояснити, що це за людина. Він  занадто живий,

 занадто складний для  словесних визначень. Перед нами  саме життя в

 

 для словесних визначень.  Перед нами саме життя в

 надзвичайній його  складності. Рєпін не стільки  розумом, скільки своїм

 талантом, інтуїцією відчував  селянина, простого мужика. Недарма  пізніше

 Лев Толстой скаже,  що Рєпін «краще всіх російських  художників зображує

 народне життя». У Чугуєві  Рєпіним написаний «Протодиякон»,  яким

 захоплювався Мусоргський,  а це дорогого стоїть. Продовженням  цих образів

 став «Селянський хід  у Курській губернії». [11, 3]

 

 Чугуївські портрети  були як би перевіркою сил  перед роботою над

 картиною. «Хресний хід»  — один із центральних добутків  у творчості

 Рєпіна. Задум її грандіозний,  це подальший розвиток того, що  розпочато в

 «Бурлаках на Волзі». Тут і там — рух людської  маси. Тут і там головне —

 народ. Тільки в «Хресному  ході» усе укрупнюється, стає  ще значнішим. Під

 палючими променями  сонця по курній дорозі повз  безжалісно зрубаного гаю,

 на місці якого стирчать  одні пеньки, рухається процесія  з корогвами.

 Юрба здається нескінченною, не видно ані початку, ані  кінця. Начебто

 перед нами в русі  вся Росія, весь багатомільйонний  російський народ.

 Кожний учасник цього  ходу разюче індивідуальний, зі  своїм особливим

 поводженням, і всі  разом єдиним нескінченним потоком  спрямовані до

 невідомій нам мети  невідомою волею. Навіщо? Куди? Знову  таємниця

 народного буття і  його нерозгаданість устремлінь.

 

 Талант Рєпіна мав  проникливість, інтуїцією, що  перевершувала розуміння

 самого автора й  наше з вами теж. Талант —  є істина, не замутнена

 розумом. До рєпінської  творчості це визначення найбільше  підходить.

 Рєпін — один із  самих безпосередніх художників, захват перед життям, її

 красою завжди є  в його добутках.

 

 Рєпін залишив нам  безцінну галерею портретів. Йому  немає рівних у

 мистецтві по багатообразності  зображень. Здається, вся Росія  та частина

 України постала в  обличчях. Нескінченна розмаїтість  характерів і типів.

 Портрети гранично  достовірні, часом безжалісні по  характеристиці й

 завжди як живі. Портретам,  написаним до нього, була властива  якась

 перешкода між глядачем  і зображенням. Можна назвати  її музейністю або

 нагадуванням, що перед  нами художній твір. У рєпінських  портретах ця

 перешкода спала, і  спілкування глядача — як би  з живими людьми. У

 портретах Рєпіна закладена  моральна енергія української  або російської

 людини. Вони назавжди  залишаться не тільки відбиттям,  але й зразками, що

 формують наш духовний  світ, наші характери. Без творчості  Рєпіна знання

 та уявлення про  Росію, Україну та їх народ  були б страшно збідненими.

 Одне перерахування  малої частини імен, чий вигляд  залишив художник у

 своїх портретах, викликає  почуття подяки: Толстой, Стасов, Суріков,

 Мусоргський, Сєченов,  Пирогов, Павлов, Шаляпін, Писемський, Третьяков,

 Стрепетова, Полєнов, Дельвіг,  Крамський, Короленко, Андрєєв,  Горький,

 Вітте, Победоносцев, Тян-Шанський, Сєров, Римський-Корсаків, Глазунов,

 Бородін, Мясоєдов, Ге, Менделєєв, Куїнджи, цар Олександр  III, цар Микола

II, Керенський, Тургенєв, С.  Любицька, М. Мурашко, В. Тарновський,  С.

 Тарновська, Т. Шевченко, Д. Багалій — дивовижний список! [13, 54]

 

 галій — дивовижний  список! [13, 54]

 

 Майже кожний з портретів  Рєпіна сучасники сприймали як  подію. «Яке

 щастя, що є тепер  цей портрет на світі» —  так захоплено Володимир Стасов

 привітав появу портрета  Мусоргського. Якщо навести цитату  зі статті

 Стасова, то можна  буде зрозуміти, як сприймалися  сучасниками портрети

 Рєпіна й що вони  цінували в цих добутках. «І.М.Крамський,  побачивши цей

 портрет, просто ойкнув  від подиву. Після перших секунд  загального огляду

 він взяв стілець,  сів перед портретом, прямо  в упор до обличчя, і довго

 не відходив. «Що це  Рєпін нині робить, — просто  незбагненно. От

 подивіться його портрет  Писемського — який шедевр! Що  таке й Рембрандт,

 і Веласкес разом,  але цей, цей портрет буде, мабуть, ще прекраснішим.

 Отут у нього якісь  нечувані прийоми, від роду  ніким не випробувані — сам

 він, я, і ніхто  більше. Цей портрет писаний, Бог  знає як швидко, чудово

 — усякий це бачить. Але як намальовано все, якою  рукою майстра, як

 виліплено, як написано! Подивіться, ці очі: вони дивляться,  як живі,

 вони задумалися, у  них намалювалася вся внутрішня,  щиросердечна робота

 тієї хвилини, а чи  багато на світі портретів  з подібним вираженням? А

 тіло, а щоки, чоло; ніс;  рот — живе, зовсім живе обличчя,  так ще все у

 світлі, від першої  й до останньої риски, усе  в сонці, без єдиної тіні  —

 яке створення!» [13, 58]

 

 Картини «Не чекали»  і «Іван Грозний вбиває свого  сина» — розквіт

 творчості художника.  Рєпін мав абсолютне почуття  психології своїх

 героїв, здатність знаходити  такі психологічні зіткнення,  які хвилюють

 мільйони глядачів  і западають у душу назавжди. Жести й рухи їх

 збігаються із внутрішнім  духовним станом, вони не жестикулюють, подібно

 манекенам, виконуючи  тільки композиційне або ритмічне  завдання. Із всіх

 картин Рєпіна глядача,  як правило, захоплює й магічно  заворожує більше

 інших «Іван Грозний  вбиває свого сина». У ній  художник досяг

 неймовірного впливу, він показав криваву трагедію  в крайній

 психологічній напрузі.  Здається, грань, де кінчається  мистецтво, от-от

 зруйнується. Але глядач  про це не думає. Він весь  поглинений

 спогляданням картини.  У світовому мистецтві важко  поставити щось поруч

 по силі впливу. Чи  можна стосовно цієї картини  не розділяти почуття

 захвату? Багато хто,  маючи інші художні уявлення, не ставлять її за

 зразок. Але, якщо прийняти  авторське розуміння художніх  завдань, — яка

 художня досконалість  відкриється перед глядачем! Якщо  прийняти як

 даність відношення  художника до зображення простору, міру ілюзорності й

 матеріальності зображення, «Іван Грозний» — досконале  створіння.

 Розглядати її з  близька — щира насолода. Кожна  деталь картини написана

 легко, без єдиного  виправлення. Усюди гра пастозних  і прозорих шарів

 фарби. На передньому  плані — зім'ятий килим, написаний  віртуозно —кожний

 мазок лягає точно  на своє місце. Рожевий каптан  царевича, переливаючись

 фарбами, сяє. Судорожна  хватка царя Івана, його кисті  рук, його

 божевільні очі й  погляд гаснучого царевича —  потрясають.

 

 Рєпін належить до  тих художникам, які в переломну  епоху ясно

 

 епоху ясно

 усвідомлювали своє  призначення — бути виразниками  національної

 самосвідомості. Ці художники  прагнули «жити вищими духовними  сторонами

 життя й прагнули  служити їм». «Багато з'явилося  картин у ту збуджену

 пору: вони хвилювали  суспільство й направляли його  на шлях людяності»

(Рєпін). От поради Івана  Крамського молодому Рєпіну: «Якщо  ви хочете

 служити суспільству,  ви повинні знати й розуміти  його у всіх інтересах і

 у всіх його проявах». «Справжньому художникові необхідний  колосальний

 розвиток, якщо він  усвідомлює свій борг — бути  гідним свого покликання.

 Я не скажу: бути  керівником суспільства, це занадто,  — бути хоча б

 виразником вищих сторін  його життя. І для цього потрібна  гігантська

 робота над собою,  необхідні титанічна праця й  знання, без цього нічого

 не буде». [14, 65] Рєпін  виконав наказ свого вчителя.  Виконав як ніхто.

 І для тих, хто  буде ставити перед собою в  мистецтві подібні завдання, —

 Рєпін завжди залишиться  прикладом. 

 

 Рєпін мав колосальний  досвід народного життя. Творчість  його завжди буде

 необхідною, поки мистецтво  буде звертатися до життя, буде  вірним правді,

 і неминуче охолодження  до його творчості, коли мистецтво  стане відходити

 від реалізму й правди. Рєпін випробував і всенародну  славу, і осуд

 модерністів, які прагнули  цього гіганта заштовхати на  полицю для

 класиків, де б він  помовчував, а творчість його  була б забутою. Цих

 людей Рєпін охрестив  «бенуашниками». Не був важливим  художник і тим, хто

 «скидав класику з  пароплава сучасності» у часи  мракобісся авангардистів.

 Творчість великого  Рєпіна знову стала необхідною  нам, коли насувалися

 чорні хмари фашистської  навали. Країна мала потребу в  духовній силі

 минулого історії й  культури. Знову стали живими  й надихаючі імена

 Олександра Невського,  Олександра Суворова й Михайла  Кутузова. Прийшов

 час повернення в  культуру й художників-реалістів.  У Третьяковській

 галереї були показані  грандіозні виставки. Перша з  них — Перова, потім

 Крамського й, нарешті,  Рєпіна. Виставка займала кілька  залів верхнього

 поверху галереї й  частину нижніх. Рєпін знову знайшов  всенародне

 визнання. Але як тривожно  сьогодні звучить попередження  великого

 художника: «Суспільство, що втратило віру, що потоптало  принципи добра,

 що продає свою волю  духу деморалізуючій силі; суспільство,  що зжилося з

 ярмом добровільного  холопства, — не може вимагати  здорового, прекрасного

 мистецтва, воно саме  обдурено біржовою грою на  замальовані полотна...

 саме каліка». [25, 67]

 

 Розділ 2. Українські мотиви  в творчості І.Ю.Рєпіна

 

 

 

 Українське образотворче  мистецтво ХІХ — початку ХХ  ст. розвивалося в

 умовах жорстокої колоніальної  політики, здійснюваної відносно  України

 урядами Російської  імперії й Австро-Угорської монархії. У зв'язку із цим

 чимало українських  по походженню або народжених  в Україні художників

 залишалися в історії  мистецтва росіянами, польськими  й т.д. У творчій

 спадщині видатних  художників І. Крамського, В. Маковського,  І.

 Айвазовського, І.Рєпіна  й інших є чимало пейзажних,  побутових і

 портретних полотен  з української тематикою. Вершин  світового мистецтва

 

 аїнської тематикою.  Вершин світового мистецтва

 досягла творчість  Іллі Рєпіна . Він народився, провів  дитячі і юнацькі

 роки в Україні, назавжди  зберігши почуття щирої любові  до рідної землі.

 Серед багатьох його  картин з українською тематикою,  найбільш значиме

 полотно “Запорожці  пишуть листа турецькому султанові”. Багатьма

 сучасниками картина  І.Рєпіна сприймалася як виразний  натяк на перевагу

 демократичного ладу  над самодержавним.

 

 Будучи глибоко народним  російським художником, І.Рєпін ніколи  не

 переривав зв'язок з  Україною. Він часто приїжджав  на Слобожанщину, щоб

 зібрати матеріал для  своїх картин. У результаті цих  поїздок Іллею

 Юхимовичем були написані  картини «Протодиякон», «Українець  за

 косовицею», «Хата в  Чугуєві», «Мужик лихий на очі», «Вид у Мохначах»,

 портрети матері, батька, дружини художника, автопортрет  юного І.Ю.

 Рєпіна, професора Д.І.Багалея  й багато інших. 

 

 Українські мотиви  пронизують життя i творчють І.Ю. Peпіна. Він народився

 в славетному місті  украшської Слобожанщини — Чугуєві. 3 дитинства

 увібрав в себе український  дух, яскраву палітру фарб української

 природи, i як патріот  своєї малої батьківщини з  честю проніс через усе

 життя велику любов  до України. 3 яким хвилюванням,  милуванням

 відзивається він про  Слобідську Україну i Чугуїв в  листі до Д.І. Багалею

 у 1907 році. "Ах, Слобідська  Україна, у мене до неї все  більша i більша

 туга. Я почав навїть  писати свої враження з дитинства:  в час

 українського військового  поселения i в жовтні навіть  був в Чугуєві Я не

 уявляв, що Чугуїв такий  красивий. А головне, міста, де  протікало мое

 дитинство над Дінцем, так зворушливі, що хотілось плакати  від милування

i особливого настрою [3, 161].

 

 І.Ю. Рєпін будучи  громадянином, художником, педагогом,  активно i

 емоційно реагував  на болючі питания сучасного  художнього життя України.