Школи, напрямки й теорії в культурології

     У народної  ветеринарії застосовувались  переважно ті ж засоби, що і в  народній медицині. Найпопулярнішими були ліки рослинного характеру. Часто рослинні ліки використовувалися у поєднанні з мінеральними речовинами, тваринними жирами тощо.

     Народна ветеринарія нагромадила й певні  знання про значення санітарії та гігієни для успішного догляду  за свійськими тваринами. Щоб запобігти захворювань, худобу не тримали у вогких чи холодних місцях, не давали їй пити застояну воду, періодично змінювали місце випасу й водопою, стежили за своєчасною ковкою коней та волів тощо.

     Як  і народна медицина, народна ветеринарія  тісно поєднувала раціональні знання з магічними діями. Щодо причин хвороб, то найчастіше їх пов'язували зі впливом "дурного ока" чи зловмисними діями відьом (видоювання чужих корів). Коли домашнє лікування тварин було безуспішним, зверталися до людей, що мали у цьому певний досвід (знахарів, костоправів, коновалів).

     Народна педагогіка — сукупність традиційних форм і засобів виховання, навчання та підготовки дітей до життя і праці. Основою української народної педагогіки є трудове виховання. Згідно з народною мораллю, праця — це найвища чеснота, найголовніша засада життя.

     Суттєва роль у вихованні дітей та молоді традиційно відводилася громаді, та все ж основною ланкою у цій  справі була сім'я. Турбота про здоров'я, фізичний розвиток дітей, прищеплення  їм працелюбності, необхідних трудових навичок — усе це звичайно покладалося на матір. Дітей залучали до праці з наймолодшого віку: в п'ять — шість років вони вже пасли гусей, колисали молодших братів та сестер. Поступово їх привчали до виконання постійних господарських обов'язків. Згідно з традиційним поділом праці на жіночу та чоловічу дівчатка прибирали у хаті, пололи в городі, доглядали за дітьми, м'яли коноплі тощо, хлопчики ж заготовляли та рубали дрова, випасали худобу, молотили збіжжя, допомагали на пасіці. Молодь віком з 16 до 18 років уже працювала нарівні з дорослими. Про юнака такого віку казали: він вже косар.

     Виховними функціями народна традиція наділяла дитячі й молодіжні ігри, розваги  та обряди, казки та прислів'я, адресовані дітям. В іграх імітувалися певні виробничі процеси ("А ми просо сіяли", "Сіять мак" та ін.), у колядках та щедрівках оспівувалася селянська праця. Саморобні іграшки копіювали землеробський реманент та предметне середовище хлібороба. Навіть дозвілля юнаки та дівчата поєднували з працею: нерідко на вечорницях молодь лущила кукурудзу, дівчата ткали й вишивали і т. ін.

     Українська  народна педагогіка нагромадила  цінний досвід морально-етичного виховання  молоді. Дітям змалку прищеплювали глибоку повагу до батьків та старших, до сімейних та громадських традицій. Над усе народна мораль ставила такі чесноти, як працелюбність, доброзичливість, щирість, чуйність, взаємодопомога. Величезного значення надавалося вихованню любові до рідної землі. Народна поезія, героїчний козацький епос виховували не одне покоління української молоді палкими патріотами.

     Серед українців побутувало поважне ставлення  до освіти, батьки намагалися будь-що віддати  своїх дітей у науку. Впродовж віків у народному середовищі виробилися оригінальні способи  виконання арифметичних дій, розвитку дитячого мислення (загадки, головоломки) та мови (казки та вірші, скоромовки тощо).

     Належне місце у народній педагогіці займало  фізичне виховання. За допомогою  традиційних забавок (ладки, сорока-ворона, дибки) мати стимулювала фізичний розвиток дитини уже в ранньому віці. Цьому ж слугували різноманітні пристрої для сидіння, стояння та ходіння немовлят (царки, замки, гудзи). Підлітків заохочували до рухливих ігор, плавання, катання на санчатах тощо.

     У сім'ї дітям намагалися прищепити  певні естетичні уявлення та смаки. Починаючи з колискових і далі через обрядову поезію та народне мистецтво дітей прилучали до світу прекрасного. За звичаєм, молодь навчали грі на музичних інструментах (сопілці, дримбі, скрипці), малюванню, різьбленню, вишиванню тощо. Участь дітей та молоді у календарних святах та обрядах виховувала в них емоційність, поетичне світосприймання, розуміння зв'язку людини і природи. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ 

1. Арутюнов  С. А. Народи та культури: розвиток і  взаємодія. - М., 1989.
2. Бокань В. А., Польовий Л. П. Історія культури України. — К., 1998.
3. Загальна історія мистецтв. - М., 1958-1970.
4. Історія української культури / За ред. І. Крип'якевича. — Львів, 1993.
5. "Культура і побут населення України", В.І.Наулко, К, - 1993 р.
6. Культурологія: українська та зарубіжна культура-Навчальний посібник / Зязюн І., Семашко В.
7. "Народна медицина українців", З.Є.Болтарович, К, - 1990 р.
8. Огієнко І. Українська культура. — К., 1993.
9. "Світогляд українського народу: ескіз української міфології", І.Нечуй-Левицький, К, - 1992 р.
10. "Студії з української етнографії та антропології", Х.К.Вовк, К, - 1995 р.
11. "Українська народна медицина", Є.С.Товстуха, К, - 1994 р.
12. "Українське народознавство", С.П.Павлюк, К, - 2006 р.
13. "Українці: народні вірування, повір’я, демонологія", К, -1992 р.
14. "Цивілізаційна історія України", М.Є.Горєлов, О.П.Моця, О.О.Рафальський, К, - 2005 р.
15. http://osvita.ua/school/upbring/284 - Професійний журнал для вчителів
16. http://www.about-ukraine.com/index.php?text=93 - сайт «Про Україну»