Проблема спадкоємності і цінностей у розвитку культури

Контркультура проголошувала  нову систему цінностей, у якій особливе місце займали позбавлена ​​від  усяких зовнішніх обмежень "нова чуттєвість", "свобода самовираження", "гра, уява і фантазії","невербальні "способи спілкування. Особлива роль відводилася" сексуальній революції", яка повинна була зробити любов  справді вільною, позбавити її від  усяких обмежень колишньої святенницької  моралі. Одним з феноменів контркультури  стали "хіппі", які дуже своєрідно виражали протест проти існуючого суспільства і культури: нарочито недбалий одяг і довге волосся у молоді, епатажна поведінка хіпі та бітників, бурхливі вуличні демонстрації і бої в студентських містечках. Хіппі, як приклад для наслідування обрали Христа, Будду, Ганді, Франциска Ассизького. Вони йшли з міст, жили комунами, демонструючи таким чином втечу від життя буржуазного суспільства та його культури.

Зі сказаного випливає висновок, що "контрарний" характер контркультури має подвійний сенс: вона "відвертається від традиційних джерел європейської культури і прямо відкидає дегуманізуючі цінності технократії" – писав у 1971 р. священик з університету Північної Кароліни США Р.Джонсон в своїй книзі "Контркультура і бачення бога". За його спостереженнями, контркультура сучасного буржуазного суспільства – її особливості, статус і соціальні функції – нагадує раннє християнство. На цю подібність звернув увагу й інший американський дослідник Т.Розак ​​в роботі "Як робиться контркультура". "Безнадійно відчужені етосом (від грец. - звичай, вдача, характер; термін давньогрецької філософії, сукупність стабільних рис індивідуального характеру) та соціальним становищем від офіційної культури, ранньохристиянське співтовариство незграбно зліпило з іудаїзму і містичних культів культуру меншини, яка не могла не здатися абсурдом для греко-римської ортодоксії. Але абсурдність (яка зовсім не сприймалася як непорядних) стала прапором громади" [8, с. 78-81].

Однак подібність було не просто зовнішньою – контркультурі дійсно властивий релігійний елемент. Цей  рух уявлявся багатьом молодим людям  сурогатною формою релігії, вірою, яка  допомагала долати соціальний, духовний відчай. Контркультура має дуже широку духовну базу і володіє новими засобами сприйняття світу. Її послідовники навчилися поважати "святе божевілля", "другий зір", "інтенсивне персональне  бачення", в якому можливі чудеса і одкровення.

Контркультура вбирає в себе і використовує творіння різних стилів. Так, “Бітлз” увібрали в свої пісні і християнські, і індуїстські елементи, які співвідносяться з ілюзорним характером об'єктивного світу, грою фантазії і т.д. Співаки в народному стилі використовували в піснях Ісуса як метафору, зразок, що протистоїть смерті. Так, народжена в ті роки рок-опера "Ісус Христос-суперзірка" "дає уявлення про місце, яке контркультура відвела Христу [48]. Інакше кажучи, Ісус не опинився за бортом руху до "нової культури ". Він був затребуваний – у музиці, іконах, вірі контркультури. Але це не традиційний Ісус, а скоріше Христос Толстого і Достоєвського. Мабуть, тут треба підкреслити важливу особливість даного процесу: відбувається розмивання, падіння авторитету традиційної релігійності і зростання нової, для Заходу нетрадиційної: "дзенбуддізма", "свідомості Крішни", "медитації ", "нації Ісламу" та інших східних культів.

На початку 70-х років  рух контркультури переживає  кризу і поступово сходить  нанівець. Воно поступається місцем неоконсерватизму, який проголосив нову систему цінностей, багато в чому протилежну контркультурі. Однак кризові явища буржуазного суспільства не зникають, а навпаки, поглиблюються, набуваючи воістину глобальний характер.

 

ВИСНОВКИ

В основі зв'язку сьогодення з минулим і майбутнім лежить закономірність спадкоємності. Суть цієї закономірності полягає в тому, що при переході від одних етапів розвитку культури до інших відбувається збереження, закріплення і частково формування історичної зумовленості, виникнення культурного вибору тих  чи інших феноменів, окремих сторін, характеристик культурного процесу  в цілому.

Закономірність спадкоємності, володіючи загальністю змісту, проявляється як одна з найважливіших закономірностей  розвитку матеріальної і духовної культури, культури людських стосунків.

Проблема спадкоємності, формування спрямованості соціокультурного процесу має комплексний характер і вимагає поряд з історичним екскурсом, з'ясування аналізу соціально-філософського  зрізу даного явища. В даному аспекті  це означає розгляд соціальних підстав  соціокультурного процесу, його діалектики і механізмів спадкоємності культурного  розвитку, що  забезпечує селекцію та збереження загальнолюдських цінностей.

Незважаючи на відособленість, індивідуальність і неповторність  культурно-творчої діяльності людини-творця, вона має очевидну спільність і єдність. Саме цим пояснюється те, що в  продуктах матеріальної і духовної культури при всій вибірковості творчості, як би сильно не проявлялася індивідуальна  неповторність, захопленість технікою виконання, завжди живе дух епохи.

Можна виділити два типи спадкоємності: конструктивно-творчий, пов'язаний з народженням матеріальних і духовних цінностей, і позитивно-консервативний, що забезпечує дбайливе збереження історично  виправданих культурних досягнень  людства. Правда, останнє не виключає можливості тимчасового збереження на нових етапах культурного розвитку негативних феноменів культури.

І нарешті, спадкоємність  у розвитку культури, як показує  весь історико-культурний процес, у  кінцевому рахунку є історія  опредметнення і послідовного розкриття людини, досягнення людської досконалості і розширення людської свободи.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

1. Ницше Ф. Человеческое, слишком человеческое / Ф.Ницше. – М., 1990. – Т. 1. - С. 431.
2. Ницше Ф. По ту сторону добра и зла. Прелюдии к философии будущего/ Ф.Ницше. – М., 1990. - Т. 2. - С. 267.

 

3. Барчукова Н.К. Конвенция ЮНИДРУА по похищенным или незаконно вывезенным культурным ценностям // Московский журнал международного права. - №2. - 1996. – С.12-15.
4. Галенская Л.Н. Музы и право / Галенская Л.Н. - Л.: Изд-во Ленинградского ун-та , 1987. – 245 с.
5. Глобализация и культурная идентичность. Вопросы философии. – М., 2003. - № 1. - С. 79.
6. Дуков Е.В. Введение в социологию искусства / Е.В. Дуков. - СПб.: Алетейя, 2001. – С. 185-189.
7. Клименко Б.М. Общее наследие человечества / Клименко Б.М. - М., 1989. – 245 с.
8. Коновалова Л.В. Растерянное общество / Л.В. Коновалова. - М., 1986. – 223 с.
9. Максаковский В.П. Всемирное культурное наследие / Максаковский В.П. - М.: Логос, 2002. – 345 с.
10. Молчанов С.Н. К вопросу об использовании в законодательстве понятий «культурное наследие и «культурное достояние» / С.Н.Молчанов. - Екатеринбург, 1998. – 125 с.
11. Померанц Г. Диалог культурных миров. Лики культуры: Альманах / Г.Померанц. -  М.: Юрист, 1995. – т.1. - С. 453.
12. Ройтер В. ЮНЕСКО: Цели, структуры, деятельность: Хроника, факты и цифры / В. Ройтер, К. Хюфнер. - М.: Рудомино, 2002. – 267 с.
13. Степин B.C. Эпоха перемен и сценарии будущего / В.С. Степин. - М, 1996. - С. 102.

Міністерство освіти і  науки України

Харківський національний педагогічний університет ім.Г.С.Сковороди

Реферат для складання кандидатського іспиту з філософії на тему:

 

 

ПРОБЛЕМА СПАДКОЄМНОСТІ  І ЦІННОСТЕЙ У РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ

 

 

 

 

 

 

Виконав: аспірант

першого року навчання

в аспірантурі з відривом від  виробництва

за спеціальністю 13.00.02 –  теорія та методика навчання  (фізична  культура, основи здоров’я)

Антонов Олег Володимирович

 

 

 

Харків - 2013

 

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. Спадкоємність, як закономірність розвитку культури

РОЗДІЛ ІІ. Проблема збереження культурних цінностей

РОЗДІЛ ІІІ. Культурний нігілізм

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ