Проблема спадкоємності і цінностей у розвитку культури

Вступ

Актуальність. Проблема спадкоємності та відношення до культурного спадку минулого займає особливе місце у філософії культури. Особливу актуальність вона здобуває в умовах трансформації суспільства, переоцінки цінностей. Історичний розвиток, в тому числі і розвиток культури, являє собою складний, суперечливий та багатовимірний процес.

Все ХХ та початок ХХІ  сторіччя пройшли під знаком зламу  ціннісних орієнтирів та посиленою, у зв’язку з цим, небезпекою для  вікового культурного спадку. В Україні  за минуле століття, у результаті воєн, свавілля, невігластва загинула фактично половина культурних цінностей, які були створені багатьма поколіннями на протязі тисячоліть. Широкомасштабно повторилося те, що відбувається при зміні епох та ідеологій: Середньовіччя заперечувало Античність, Відродження – культуру і символи Середніх віків, соціалістичний лад ставив задачею зруйнувати нанівець православну країну.

Зараз національна культура також знаходиться під загрозою деформації. Витіснення національних культурних парадигм іншими призводить до зміни культурних цінностей, насамперед, у молоді, розмиваючи національну та етнічну самоідентифікації. Саме тому проблема спадкоємності і цінностей у розвитку культури стають такими актуальними. Адже це дозволить ознайомитися з історично усталеними принципами спадкоємності, переглянути відношення класиків філософії до всесвітніх філософсько-культурних проблем й розглянути питання збереження культурних цінностей і тим самим зберегти їх від подальшої розрухи.

Метою роботи є ознайомлення з явищами спадкоємності, як тим, що було придбано людством в минулому, через призму розвитку культури, а  також виявлення проблем збереження культурних цінностей у сучасному  світі та перегляд думок, щодо «культурного нігілізму» всесвітньо відомими філософами.

Для реалізації зазначеної мети передбачається вирішення таких  головних завдань:

• з’ясувати ступінь вивчення теми;
• виявити значення духовних цінностей в області спадкоємності культури;
• визначити значення спадкоємності у розвитку культурного процесу;
• розглянути проблеми збереження культурної спадщини в нашій країні;
• прослідкувати діяльність міжнародних організацій у збереженні культурної спадщини;
• дослідити еволюцію значення «культурного нігілізму» у видатних філософів.

Обєктом дослідження є спадкоємність і цінність, як закономірності у розвитку культури.

Предметом дослідження є проблема спадкоємності і цінностей у розвитку культури.

Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків  та списку використаних джерел і літератури.

Розділ  І. Спадкоємність як закономірність розвитку культури.

Однією з найважливіших  закономірностей, діючої на протязі  всієї історії світової культури є спадкоємність. Кожен новий етап у процесі історичного розвитку культури, заперечуючи попередній, обов’язково включає весь прогресивний його зміст, все те, що було придбано людством на попередніх щаблях розвитку.

У процесі історичного  розвитку суспільства спадкоємність  тих чи інших явищ культури може носити як перервний, так і безперервний характер. Культурні цінності минулого, які мають безперервний характер і переходять від одного покоління  до іншого, виступають як живий елемент  культури кожної історичної епохи. Ті чи інші цінності, що мають перервний  характер, виникнувши в більш ранню  епоху, потім зникають на якийсь час  з культурного побуту і лише на більш пізньому етапі відроджуються  знову. Наприклад, атомістичне вчення з'явилося у Стародавній Греції. В епоху середньовіччя ідеї атомістики опинилися за межами духовної культури суспільства. І лише в XVI - XVII ст. почалося відродження і подальший розвиток атомістичних ідей. Театр, народившись  в період античності, в середні  віки майже зник з культурного  життя.

Виникнення більш-менш тривалих пауз у розвитку культури, природно, пов'язано з процесами розвитку суспільства, із суперечливим характером суспільного прогресу. Його протиріччя проявляються і в культурному розвитку відповідних формацій.

В історії людства були періоди регресу, занепаду культури, катастрофи у розвитку культури (наприклад, загибель кріто-мікенскої культури), але навіть у тих випадках, коли гинули цілі цивілізації, їх культурні досягнення не зникали безслідно. Вони все одно так чи інакше включались у всесвітню скарбницю культури, служили цілям культурно-історичного прогресу [11, c.453].

Інакше кажучи, через внутрішню  специфіку духовної культури багато духовних цінностей, зокрема, твори  літератури і мистецтва, наукові  досягнення можуть бути втрачені назавжди, тобто паузи в її розвитку можуть бути набагато відчутнішими й тривалішими, а час від часу, як уже зазначалося, приймають буквально катастрофічний характер. З цією особливістю духовного виробництва значною мірою пов'язаний і сам факт нерівномірного розвитку матеріальної і духовної культури.

Спадкоємність в області духовної культури неможлива без усвідомлення людиною значення досліджуваних духовних цінностей. Саме звідси випливає вельми істотні особливості наступності в процесах розвитку духовного виробництва. Тут ми стикаємося з проблемою успадкування духовних цінностей. Виникає питання, в якому співвідношенні перебувають поняття "спадкування" та "спадкоємність". Перше відрізняється від другого істотним чином, принаймні, у двох відношеннях:

"Спадкоємність" - категорія загальнофілософська. З цієї причини вона має методологічне значення для всієї культури, як матеріальної, так і духовної. Категорія ж "культурна спадщина", як правило, застосовується до процесів, що відбуваються в області духовної культури. Поняття "спадкоємність" виражає об'єктивний зв'язок явищ, в той час як поняття "спадкування" характеризує кумулятивний характер цього зв'язку [9, с. 123-125].

У процесі розвитку духовної культури слід розрізняти позитивну  та негативну форми спадкоємності. Перша заснована на практичній переробці і використанні позитивних результатів, досягнутих попередніми поколіннями. Друга виникає як би на противагу тим чи іншим, раніше висунутим ідеям, які опинилися повністю неспроможними.

Наука і мистецтво по-різному  відображають різні сторони матеріального  світу. Це призводить до того, що для  науки переважне значення має  наступність у змісті, в той  час як для розвитку мистецтва  як художньо-образного способу пізнання світу переважне значення має  спадкоємність у формі. Це, звичайно, не означає, що в мистецтві немає наступності у змісті. "Вічні проблеми" мистецтва: любов і ненависть, дружба і ворожнеча, ідея визнання особистості, її обов'язку перед суспільством – завжди хвилювали і будуть хвилювати людей. Однак мистецтво кожної епохи по-своєму вирішує ці проблеми. Якщо в науці існує спадкоємність понять, ідей, законів, категорій, правил, по суті, незалежно від того, в якій формі вони виражені, то в процесі розвитку мистецтва успадковується не тільки художні ідеї, творчі принципи, естетичні норми, але й самі твори мистецтва в цілому.

Інша, дуже важлива особливість  розвитку мистецтва (на відміну від  розвитку науки) полягає в тому, що тут спадкоємність відіграє істотно  іншу роль. Так, кожне нове за своїм  значенням відкриття в науці  змушує піддати перегляду уявлення, що панували раніше в цій галузі знань. Кожен великий революційний переворот у науці часто-густо  перетворює суму старих знань у надбання історичного архіву, тоді як твори справжнього мистецтва живуть вічно [5, с. 79].

Говорячи про відмінності  процесу спадкоємності в розвитку мистецтва від подібного процесу  в науці, слід мати на увазі, що вони не мають абсолютного характеру, їх не можна протиставляти науці  та мистецтву. Більш того, сам процес взаємодії наукової і художньої  творчості (художньо-образної та науково-логічної форм мислення) є однією з найважливіших  закономірностей, властивих розвитку світової культури, а також найважливішою  умовою гармонійного розвитку особистості.

Вивчення окремих пам'яток і різних напрямків матеріальної культури свідчить про те, що, незважаючи на відсутність між ними видимого зв'язку, наявність спочатку нерідко  істотних відмінностей у техніці  і матеріалах виконання, всі вони виявляють безумовну єдність. Підставою  цієї єдності є всезагальність активного освоєння світу людиною.

Глибокий і тонкий, нерідко  майстерно прихований під покривалом часу зв'язок минулого і сьогодення не обмежується різними сферами  матеріальної культури, прикладного мистецтва, усної творчості. Він пронизує і всі інші області духовного життя людства. Це наочно простежується в історико-філософському процесі виникнення світових релігій: буддизму, християнства, ісламу. Останнє особливо цікаво, бо нерідко зміна релігійних вірувань, поглядів набувала вкрай ворожі форми, часто пов'язані зі спробами знищення попереднього культу, його атрибутики. У цьому аспекті яскравий матеріал для рефлексії дає процес становлення і зміни язичницьких вірувань християнськими, а язичництва на Русі –  православ'ям. Ретроспективний погляд у минуле з опорою на хронологічні орієнтири дозволяє побачити одну важливу обставину: еволюція різних релігійних уявлень, незважаючи на крайню суперечливість, а іноді трагічність процесу, відбувалася не шляхом їх повної зміни, а поступової зміни старого новим, породжуваного ідеологічними і культовими формами релігій, що йдуть на зміну перед тим панівним і традиційними віруваннями [7, с. 78-84].

Спадкоємність – основа зв'язку сьогодення, минулого і майбутнього у розвитку культурного процесу. Суть його в тому, що при переході від одних етапів розвитку культури до подальших відбувається збереження, закріплення і формування історичної зумовленості виникнення культурного вибору тих чи інших феноменів окремих сторін, характеристик культурного процесу в цілому.

Розділ  ІІ. Проблема збереження культурних цінностей

Усвідомлюючи особливе значення культурних цінностей і їх важливу  роль у розвитку освіти, науки, культури, а також у збагаченні культурного  життя народів і взаємного  співробітництва, кожна держава  прагне до збереження цих предметів  для наступних поколінь.

На початку дев'яностих  років в Україні намітилася стабільна  тенденція до втрати культурних цінностей. Через підвищену споживчу вартість, неухильну інфляцію, вони стали найбільш вигідним засобом вкладення капіталу. У короткі терміни отримав  широкий розмах і придбав стійкі форми нелегальний бізнес, пов'язаний з ними, і особливо –  з їх перепродажем за кордон. Незаконний обіг культурних цінностей за масштабами встав практично  на один рівень з тіньовим обігом зброї  та наркотиків. Досить сказати, що сума прибутків, одержуваних злочинним  світом від їх продажу, обчислюється декількома мільярдами доларів на рік. У результаті стрімкого зростання  злочинної діяльності значна частина  культурних цінностей була розграбована і вивезена за кордон.

Між тим, саме від стану  культурних цінностей, що становлять національне  багатство держави, залежить духовне  здоров'я нації і майбутнє народу.

До проблем збереження культурної спадщини слід віднести, перш за все, відсутність належної уваги  до даної проблематики з боку академічної  правової науки, відсутність комплексного підходу і крайня непослідовність  у створенні законодавчої та нормативної  бази у сфері збереження і використання культурних цінностей [3, с.12-13].

Лише не так давно установи культури по всьому світу усвідомили необхідність донести до найширшої аудиторії, включаючи політиків, ідею про те, наскільки важливим є захист культурної спадщини для якості повсякденного життя людей. Найчастіше наше сприйняття культури настільки безпосереднє, що ми приймаємо культурну спадщину як належне, не віддаючи собі звіту в тому, наскільки воно крихке і схильне різного роду загрозам, що походить від природи і людей. До їх числа відносяться: безконтрольна комерційна діяльність, вічний брак коштів, необхідних для збереження та підтримки пам'ятників культури, а також –  байдужість, коли збереження культурної спадщини розглядається як другорядне завдання.

Хоча збереження культурної спадщини стало розглядатися урядами  багатьох країн як завдання великої  суспільної значимості, в суспільній свідомості розуміння важливості захисту  пам'яток культури поки що сильно відстає  від розуміння необхідності захисту  навколишнього середовища і дикої  природи.

Діяльність міжнародних  організацій у збереженні культурної спадщини

Коло предметів, що відносяться  до культурних цінностей, широке і різноманітне. Вони розрізняються за природою походження, за формою втілення, за значенням для  суспільного розвитку, і багатьма іншими критеріями. Природно, що всі  ці відмінності відбиваються і на правовому регулюванні культурних цінностей.

З соціально-правової точки  зору інтерес являє поділ зазначених предметів на: духовні і матеріальні; рухомі і нерухомі; за значенням  – на цінності загальнолюдського, федерального і місцевого значення; за формою власності – на цінності, що знаходяться  у федеральній, муніципальній та приватній власності; за призначенням – на цінності, які у зв'язку зі своїми якісними характеристиками повинні  бути використані в основному  в науково-дослідних, а також у  культурно-освітніх та виховних цілях, цінності культури, головною метою  організації використання яких є  забезпечення їх оптимальної збереження з одного боку, і доступності для  екскурсійних оглядів і туристів з іншого і цінності, що досить добре  зберегли своє функціональне призначення, які на цій підставі можуть використовуватися  в тих же чи близьких до них громадських, господарських або інших цілях  у сучасних умовах [4, с.145-150].