Культура Стародавньої Греції

інші. У старовину в центрі Акрополя на постаменті в золотому обладунку

вивищувалася грандіозна фігура Афіни Паллади (Афіни Воїтельки) роботи

Фідія.

Ерехтейон – храм, присвячений Посейдону, який за міфом сперечався з

Афіною за право протегувати місту. Найвідоміший у цьому храмі портик

каріатид. Портиком називають відкриту з одного боку галерею, що

спирається на колони, а в Ерехтейоні колони замінені шістьма мармуровими

фігурами дівчат–каріатид. Ми і зараз можемо повторити слідом за римським

істориком Плутархом, який писав про споруди Акрополя: “...їх вічна

новизна врятувала їх від дотику часу”.

Архітектура елліністичних полісів продовжувала грецькі традиції, але

більше уваги стало приділятися громадському будівництву – архітектурі

театрів, гімназій, палаців еллінських правителів. До цього часу належить

споруда таких прославлених “чудес світу”, як гробниця царя Мавзола в

Галікарнасі і Фароський маяк на вході в Александрійську гавань.

Образотворче мистецтво .

Улюбленим видом мистецтва еллінів була скульптура. Статуї богів

ставилися в храмах і на міських майданах, споруджувалися переможцям

Олімпійських ігор і великим драматургам.

Оволодіння, дуже поступове, досконалістю у цьому виді мистецтва сходить

до архаїчних часів. Археологами знайдено десятки дуже схожих одна на

одну архаїчних статуй двох типів: так звані куроси – статуї оголених

юнаків і кори – жіночі статуї. Ці фігури виглядають ще дуже скуто, можна

побачити поки тільки спроби передати живий рух.

Шедеври скульптури, якими не перестає захоплюватися людство, дала світу

епоха давньогрецької класики. Сучасниками були великі майстри Фідій,

Мирон, Поліклет. Фідія називали “творцем богів”. До нас його головні

роботи не дійшли, судити про них ми можемо лише із захоплених описів та

посередніх копій. Статуя Зевса, облицьована золотом і слоновою кісткою,

в головному храмі Зевса в Олімпії була віднесена сучасниками до семи

чудес світу. Він же створив видатні барельєфи і скульптури Парфенона, в

тому числі головну статую – Афіни Парфенос (Афіни-Діви).

Мирон досяг висот у прагненні передати в скульптурному зображенні рух

людини. У його знаменитому “Дискоболі” вперше в мистецтві вирішено

завдання передачі моменту переходу від одного руху до іншого, подолано

статичність. У той же час відповідно до загального естетичного ідеалу

обличчя атлета скульптор зображає абсолютно спокійним.

Поліклету належить цикл статуй атлетів – переможців Олімпійських ігор.

Найбільш знаменита фігура – “Доріфор” (юнак зі списом). Поліклет

теоретично узагальнив досвід своєї майстерності в трактаті “Канон”.

Найславетнішим творцем жіночих скульптурних образів був Пракситель. Його

“Афродіта Кнідська” має безліч наслідувань. До цієї традиції належить і

знаменита “Афродіта Мілоська” невідомого майстра. Пропорційність

класичних скульптур стала зразком для майстрів багатьох епох.

Епоха завоювань Олександра Македонського, подальшого краху його імперії,

сповнена пристрастей, злетів і падінь людських доль, цілих держав,

привнесла нову атмосферу в мистецтво. Якщо порівнювати скульптури епохи

еллінізму з попереднім, класичним періодом, то їх вигляд втратив

незворушність, спокій. Художників стали цікавити душевні пориви людей,

їх стан у трагічні моменти (наприклад, скульптурна група “Лаокоон”).

З'являються скульптурні портрети, які передають індивідуальні риси.

Яскравою була творчість Лісіппа (до нас дійшов скульптурний портрет

Олександра Македонського). Успіхи науки розширили технічні можливості

мистецтва. Одне з “семи чудес” світу – Родоський колос, що являв собою

бронзову статую бога сонця Геліоса (висота колоса була близько 35 м).

Живописні твори (фрески, картини) не збереглися, але судити про їх

рівень дає можливість чудовий вазовий живопис. З удосконаленням

керамічної технології зростав і художній рівень: для архаїки характерний

так званий чорнофігурний стиль зображення (малювалися темні фігури на

світлому фоні), у класичну епоху з'явився червонофігурний стиль, якийзробив зображення більш реалістичними.

З політичною і воєнною поразкою Греції та елліністичних держав від

Римської держави антична культурна традиція не перервалася, почався її

новий етап.

                                                           Використана література

Міфи стародавніх українців, греків, римлян. – Одеса “Маяк”, Редакція

“Ріно”, 1995.

Г.Н. Підлісна “Антична література”. – Київ “Вища школа”, 1992.

І.М. Тронський “Історія античної літератури”. – Державне

учбово-педагогічне видавництво “Радянська школа”, 1954.

4."История Европы", вид. "Наука",1988 р., т.1 "Древняя Европа"

Андре Боннар, "Греческая цивилизация", вид. "Искусство" 1992

р., I-III частини;

В.С.Нерсянц, "Сократ", вид. "Наука",1984 р.;