Культура Стародавньої Греції

                                  Інститут екології, економіки і права

     Реферат з предмету культурологія

                        на тему:

           «Культура Стародавньої Греції»

                                                                       Виконала: студентка Ι курсу

                                       Групи ЗП-08

                                       Рифа Ірина Миколаївна.

                 Київ 2009р.

                                                               Зміст роботи

Вступ

Культура Стародавньої Греції

1.  Кріто–мікенська (егейська) культура

2.  Основні періоди історії Стародавньої Греції.

3.  Міфологія

4.  Наука

5.  Освіта .

6.  Література.

7.  Театр .

8.  Архітектура.

9.  Образотворче мистецтво

Вступ

У розумінні сучасної науки античність – це історія і культура

Стародавньої Греції і Стародавнього Риму – від виникнення перших

давньогрецьких держав (кінець III–II тисячоліття до н.е.) і до падіння

Західної Римської імперії та завоювання Риму варварськими племенами (V

ст. н.е.). Відповідно існують поняття античної філософії, античного

мистецтва, античної літератури і т.п. Буквальний переклад слова

“античний” з латинської – “стародавній”. В Європі в епоху Відродження

увійшло в моду колекціонування предметів старовини, їх стали називати

“антиками”. Пізніше у Франції виникло вже власне поняття “античність” –

для позначення всіх ранніх форм мистецтва. В міру поглиблення досліджень

зміст терміна звузився.

Рівень розвитку і ступінь впливу на подальшу історію надають культурі

Стародавньої Греції і Стародавнього Риму виключного характеру. В

античному світі досягли розквіту всі, без винятку, сфери культури –

освіта, наука, література, мистецтво. Творчість античних авторів і в

науці, і в мистецтві мала гуманістичний характер, в її центрі була

людина, її фізичне й духовне життя. Шедеври, створені античними

письменниками, скульпторами і драматургами, стали в подальшому

сприйматися як класичні, як неперевершені і гідні наслідування зразки.

Давньогрецька і латинська мови є базою сучасної наукової термінології.

Становище вільних людей в античних державах принципово відрізнялося від

інших давніх суспільств. Виникає демократія, громадяни користуються

політичними правами, беруть участь в управлінні державою. Хоч не можна

забувати і про те, що античне суспільство було рабовласницьким. Раби

відігравали істотну роль в економіці давньогрецьких держав, робили свій

внесок в їх розквіт, на певному етапі римської історії навіть стали

основною продуктивною силою.

Культура Стародавньої Греції

Кріто–мікенська (егейська) культура.

Ранній етап історії Стародавньої Греції носить назву кріто–мікенський

або егейський. У кінці III–II тисячоліття до н.е. перші держави

виникають в басейні Егейського моря – на острові Кріт і півострові

Пелопонес (місто Мікени). Це були держави ранньомонархічного типу з

розвинутим бюрократичним апаратом, сильними общинами. Вони схожі на

давньосхідні деспотії.

Мікени відкрив Г. Шліман після своїх сенсаційних розкопок в Малій Азії,

де він відшукав легендарну Трою. Поштовхом для початку досліджень

англійського археолога А.Еванса на Кріті послужили сюжети багатьох

грецьких міфів: про великого майстра Дедала, який побудував для

крітського царя палац-лабіринт, про героя Тесея, який переміг мешканця

лабіринту Мінотавра і знайшов шлях за допомогою “нитки Аріадни”.У кінці III – на початку II тисячоліття до н.е. наймогутнішим було

Крітське царство, яке займало виключне географічне положення і володіло

сильним флотом. Крітські майстри обробляли бронзу, але не знали заліза,

виготовляли гарний керамічний посуд, прикрашаючи його кольоровими

зображеннями рослин, тварин, людей. Особливо відомим є парадний посуд з

“морськими” сюжетами.

Вражає царський палац у Кноссі. План цієї багатоповерхової споруди

справді нагадує лабіринт. Багато приміщень, сполучених складною системою

переходів, коридорів, сходів, не мали зовнішніх вікон і освітлювалися

через спеціальні світлові шахти. У палаці діяла система вентиляції і

водопостачання. Стіни прикрашали чудові фрески, найзнаменитіша з яких –

“Парижанка”. Так А.Еванс назвав зображення молодої гарно вбраної жінки з

темним волоссям. Палац був центром не тільки політичного, але й

релігійного життя. Існує гіпотеза, що будова палацу якось пов'язана з

уявленнями про потойбічний світ. Багато знахідок вказують на те, що в

релігійних уявленнях центральним був культ бика. Дах палацу прикрашали

монументальні стилізовані зображення рогів, у вигляді голови бика

виготовляли ритуальний посуд, на одній з фресок зображена гра акробатів

з биком. Кносс був зруйнований, і Кріт втратив своє панівне становище в

середині II тисячоліття до н.е. внаслідок невстановленої катастрофи – чи

то землетрусу (що супроводжувався виверженнями вулкана), чи то

зовнішнього нападу, чи то внутрішніх усобиць.

Після цього центром ранньої грецької цивілізації стало місто Мікени, де

жили греки-ахейці. Його оточували могутні оборонні мури з величезних,

грубих кам'яних блоків. Головні ворота – Левові – прикрашала трикутна

стела з рельєфним зображенням двох левиць. Г. Шліман знайшов також

“золоту усипальницю” мікенських царів – розташовані по колу підземні

споруди з купольним перекриттям. У кінці II тисячоліття до н.е. Мікени

очолили війну греків проти міста Трої в Малій Азії. Приблизно в XII ст.

до н.е. греки-ахейці були витіснені племенами греків-дорійців, які

переселилися з півночі Балканського півострова. Останні стояли на

нижчому рівні розвитку. Вторгнення первісних племен дорійців спричинило

занепад міст і політичного життя, втрату ранньогрецької писемності.

Основні періоди історії Стародавньої Греції.

Історія Стародавньої Греції після дорійського вторгнення, образно

кажучи, починається заново. Знову відбувається розклад первісних

відносин і формування державності. Цей період свого роду “глухих часів”,

що тривав приблизно з ХI по IХ ст. до н.е., називають гомерівським,

оскільки він відомий насамперед з поем Гомера “Іліада” та “Одіссея”.

Наступний великий період – полісний (VIII – IV ст. до н.е.): державність

сформувалася у вигляді полісів – міст-держав переважно з

республіканським ладом. Крім того, розгорнулася грецька колонізація в

Середземномор'ї і Північному Причорномор'ї, де греки заснували численні

міста-колонії (на території сучасної України – Ольвія, Херсонес,

Пантікапей, Феодосія, ін.). Треба враховувати, що назва “Стародавня

Греція” (у греків – Еллада) означає не єдину державу, а незалежні

поліси, які мали спільну мову, релігію, культурні традиції, політичні і

торговельні зв'язки. Проявом такої спільності були, наприклад,

Олімпійські ігри.

В межах полісного періоду виділяють архаїчний етап, коли відбувається

поступове складання основних форм давньогрецької культури, і класичний

етап – час найвищого піднесення – V–IV ст. до н.е. Найвпливовішим

політичним і культурним центром після перемоги в греко-персидських

війнах були Афіни. Своєї максимальної могутності і культурного розквіту

вони досягли, коли на чолі держави стояв видатний політичний діяч,

демократ Перікл.

Новий етап в історії країн Східного Середземномор'я – етап еллінізму –

починається з походів Олександра Македонського (IV ст. до н.е.) і

закінчується завоюванням елліністичних держав Римом (у I ст. до н.е.

останнім був захоплений Єгипет). Македонія, яка завоювала Грецію,

повністю сприйняла її культуру, і після походів Олександра Македонського

давньогрецька культура поширилася у підкорених східних країнах. У свою

чергу, ці народи були носіями власної багатої традиції і самі впливали

на античну культуру.

Протягом усіх періодів давньогрецької історії зберігалися спільні риси і

спадкоємність розвитку культури. Тому можна дати загальну характеристику

основних сфер давньогрецької культури

Міфологія

Поєднувальну, формотворчу роль для розвитку культури відігравала

міфологія. Вона почала складатися ще в кріто–мікенський період.

Прадавніми були божества, які втілювали сили природи. Від союзу Геї –

землі і Урану – неба з'явилися титани, старшим був Океан, молодшим –

Крон. Діти Крона – боги на чолі з Зевсом – в жорстрокій боротьбі з

титанами здобули перемогу і розподілили владу над світом. Громовержець

Зевс став царем богів і людей, Посейдон – морів, джерел і вод, Аїд –

похмурого підземного царства.

Гора Олімп вважалася оселею дванадцяти верховних богів на чолі з Зевсом.

Гера – дружина Зевса – була покровителькою шлюбу і сім'ї, одна сестра

Зевса – Деметра – богинею родючості, інша – Гестія – покровителькою

вогнища. Улюблена дочка Зевса Афіна шанувалася як богиня військової

мудрості і мудрості взагалі, вона протегувала знанням і ремеслам. Згідно

з міфом Афіна з'явилася з голови Зевса в повному бойовому обладунку – в

шоломі і панцирі. Богом війни був син Зевса і Гери Арес. Гермес –

спочатку бог скотарства і пастухів, пізніше шанувався як вісник

олімпійських богів, заступник мандрівників, купців, бог торгівлі,

винахідник міри і пастушої флейти. Артеміда спочатку була богинею

родючості і покровителькою тварин і полювання, богинею Місяця, пізніше

вона стала покровителькою жіночої цнотливості і охоронницею породіль.

Аполлон – брат Артеміди, божество сонячного світла, освіти, медицини,

мистецтва, яке втілюється його супутницями – дев'ятьма музами. Ще одна

дочка Зевса – Афродіта, яка народилася з піни морської біля острова

Кіпр, богиня кохання і краси. Чоловіком Афродіти був бог-коваль Гефест. Діоніс – найвеселіший з богів, покровитель виноградарів і виноробів,

йому присвячувалися бучні свята в кінці сільськогосподарського року.

Крім олімпійських, існувала безліч інших (переважно – місцевих,

локальних) богів, які мали свої функції.

Боги в уявленні греків виглядали як люди, мали людські бажання, думки,

почуття, навіть людські вади і недоліки. Вони суворо карали тих, хто

намагався наблизитися до них за красою, розумом і могутністю. Особливе

місце займає міф про титана Прометея – захисника людей від свавілля

богів. Прометей викрав з Олімпу вогонь і передав його людям, за що Зевс

прикував його до скелі і прирік на вічні муки.

Крім міфів про богів, існували легенди про героїв, найулюбленішим з яких

був Геракл, що здійснив дванадцять великих подвигів. Міфи і легенди про

богів та героїв складалися в цикли.

Паралельно з міфологією розвивалася культова практика – жертвоприношення

і молитви, які проходили в храмах. Кожне місто мало бога-заступника.

Афіна вважалася покровителькою Афін. Олімпія була центром поклоніння

Зевсу, якому і присвячувалися тут спортивні змагання. Місце головного

святилища Аполлона – Дельфи, де знаходилися відмічений особливим каменем

центр (“пуп”) Землі.і знаменитий оракул (оракул – місце в святилищі, де

отримували відповідь божества на поставлене питання, або це пророцтво

божества).

Людяні, гармонійні образи грецької міфології стали грунтом для розвитку

мистецтва. Міфологія давніх греків справила вирішальний вплив на

формування давньоримської міфології і релігії, в епоху Відродження вона

була активно включена в європейський культурний процес. Досі до неї не

слабшає і науковий, і пізнавальний, і естетичний інтерес.

Наука .

В давньогрецькій міфології відчувається прагнення дати всеосяжну

картину світу, знайти пояснення всьому сущому. На іншому світоглядному

рівні ці пошуки продовжили вчені Стародавньої Еллади. Саме в античній

культурі наука вперше в людській історії виділяється в самостійну сферу,

і можна говорити не просто про накопичення наукових знань (що перебували

в руках жерців), а про розвиток професійної науки.

Особливе значення має антична філософія. У Стародавній Греції

зароджується філософія як наукова теорія, розвивається система понять,

ставляться і отримують своє оригінальне розв'язання основні філософські

проблеми. Однією з найважливіших рис давньогрецької філософії є

космологізм – розробка питань про походження Всесвіту, про природу

людини.

Першим грецьким філософом, астрономом і математиком традиція вважає

Фалеса Мілетського. Його ім'я починає список “семи мудреців”, йому

приписують багато відомих висловів: “Пізнай самого себе”, “Найбільший за

все простір, тому що він все в собі містить”, “Сильніша за все

необхідність, бо вона має над всім владу”, “Наймудрішим є час, бо він

все відкриває”. Першоосновою всього сущого Фалес вважав воду – “розумну

і божественну”. Фалес стоїть біля джерел деміфологізації світу: Зевса

він вважав світовим розумом, богів – діючими в світі силами. Фалес став

засновником стихійно–матеріалістичної школи філософії.

До матеріалістичної традиції належить атомістична концепція будови світу

Демокріта (від “атомос” – неподільний). В становленні діалектики важливу

роль відіграв Геракліт, у постановці і глибокій розробці

соціально-етичних проблем – Сократ. Його учень Платон став

основоположником філософської школи об'єктивного ідеалізму, одним з

найвпливовіших філософів усіх часів. Арістотель – найзнаменитіший з

енциклопедичних розумів в історії людства, в своєму вченні спробував

з'єднати сильні сторони поглядів Демокріта і Платона. Його вчення