Культура древнего Китая

     Це  не означає, що художник свідомо прагнув зобразити Дао, хоча деякі коментарі і підштовхують до такої думки. Скоріш за все саме поняття Дао породжувало склад мислення, який був найбільш плідним для художньої творчості. Художники мислять як художники, а не як філософи навіть у Китаї, де живописці так часто грали роль мислителів. Мистецтво живе за своїми внутрішніми законами незалежно від його зв’язків з філософією чи релігією. Безсумнівно, більшість західних критиків неправі у тому, що вони змішували художнє і філософське теоретизування і без відповідного аналізу вміщували Дао в китайські картини, не цікавлячись їх історичними особливостями. Однак, пізнання Дао постійно впливало на уяву китайських художників ще до того, як воно було ототожненим з мистецтвом у сунський період. Вілповідно, це викликає цікавість, які ще поняття, пов’язані з Дао, могли вплинути на художнє мистецтво окрім ідеї "єдності духу і матерії", яка передбачала, що Дао присутнє у всіх предметах і є безмежним.           

 Дао  проявляється як вічний потік існування і становлення. Разом із чергуванням пір року все народжується і вмирає. В "Даодецзині" про Дао сказано:  

Доа велике, воно поширюється;

Поширюючись, воно віддаляється:

Віддалившись, воно повертається.            

 Зображення драконів у Китаї прекрасно передавали цю якість вічної енергії. Дао ніколи не спить. Форми з’являються і зникають в безперервному становленні. Хоча деякі західні сучасні художники спробували виразити силу енергії, яку відкрила сучасна наука, вони не мали під рукою таких самих універсальних символів. Конфуцій використав іншу красиву метафору в той момент, коли він стояв на краю водного потоку: "А! Те, що відбувається, схоже на цей потік, і воно не зупиняється ні вдень, ні вночі". В потоці є рух. Як би змогло Дао розкрити свою присутність без руху? "Дао нічого не робить, але нічого не залишається незробленим". З багатьох точок зору цей аспект Дао справляв найбільш тонкий і плідний вплив на внутрішній динамізм картини. Вище вже було згадано властиву китайському живопису надзвичайну енергійність пр передачі статичних об’єктов — якість, яку визначала в основному ритмічна організація форми. Ідея активності в спокої була основною для китайських митців. Зазвичай вона поставала як результат взаємодії протилежностей — інь і ян. У відношеннях інь—ян вбачали прообраз протиборств у цілому світі — між великим і малим, небом і землею, чоловічим і жіночим і т.д. Дао перебуває в протиборстві. Сам пейзаж — це картина гір-і-води, де протилежності потребують одна одної, щоб віднайти гармонію. Західні пейзажі використовують досвід вивчення чогось одного – неба, моря, лісу і т.д. Китайці ж застосовують принцип взаємообумовленості протилежностей у всьому, що стосується живопису, — чи то композиція, чи власне творчий процес чи навіть художня оцінка.        

 Значущість того, що не є присутнім — найбільш очевидна з характеристик Дао, але й найбільш незрозуміла. Історично використання цієї характеристики при створенні картини (пусті місця), має в основі нейтральний фон, характерний для всього раннього мистецтва, і картини дотанського часу не були виключенням. У західній традиції живопису ці нейтральні пустоти зникли після відкриття наукою фізичного простору, і перетворення його в блакитне небо, хмари чи атмосферні явища. Китайці перетворили нейтральні пустоти раннього живопису в одухотворену пустоту картин сунської епохи. Нарешті, в XІII ст. художники засвоїли настільки загострене усвідомлення значущості відсутнього, що пустоти в їх картинах стали ще більш промовистими за стійкі форми. До цинської епохи ці пустоти перетворилися на беззмістовні шматки чистого паперу, тому що художники втратили контакт з глубинами Дао і захопилися ідеєю "мистецтво для мистецтва".  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок

     Особлива результативність дослідження різних сторін проблематики вивчення естетичних традицій на прикладі Стародавнього Китаю і центральне місце, яке займає ця проблема під час вивчення окремих аспектів історії і культури Китаю, пояснюється тим, що саме в країнах східного регіону, феномен традиції відрізняється надзвичайною чіткістю і яскравістю характерних рис. Духовні цінності і культурні традиції Китаю характеризуються досить довгою історією їхнього розвитку. Аналіз традицій показує, що інтерпретувати історію і культуру Китаю лише з точки зору його соціально-економічного рівня розвитку неправильно. Досягнення культури, включно з мистецтвом каліграфії, живопису, и особливо філософської думки Китаю, можна адекватно зрозуміти та інтерпретувати лише в тому випадку, коли ставитися до китайської культури як до самостійного і самоцінного феномену, а до історичного шляху - як до особливого, специфічного – можливо, для когось дещо повільнішого, ніж в Європі – розвитку в рамках досить консервативної і незмінної соціально-економічної структури. 
Всі жанри давньокитайського мистецтва були сповнені глибокого змісту і ідеї вдосконалення людини, налаштовували на особливе сприйняття: зачарування природою, її красою і роботою майстра. Напевно, саме тому краса китайських пейзажів, які є особливо виразними і символічними, і саме цим так захоплюються європейці, які мають можливість відкрити нове бачення світу і нову естетику.

     У Китаї здавна говорять про близькість живопису і каліграфії. Вважається, що на початку каліграфія і живопис існували в єдиному комплексі, без будь-яких розбіжностей. Праобрази ієроглифів вже були створені, але були ще досить простими, в них ще не були втілені ідеї - тоді й виникла писемність. Однак, в ієрогліфах ще не можна було побачити образи речей, і саме тому з’явився живопис. Художники і каліграфи користуються одними і тими ж матеріалами і інструментами (пензлик, папір і туш) і однаковим лінійним способом письма. Між китайською каліграфією і живописом так багато спільного, що вони вважаються рідними сестрами. Розвиваючись у стилістичній єдності, вони є взаємопов’язаними і допомагають розвиватися один одному. Це говорить про те, що в основі китайського образотворчого мистецтва є лінія. Найпростішими лініями китайські живописці створили твори високої художньої досконалості. Основним принципом китайського живопису є руйнування опозиції і вираження неіснуючого; цікаво, що якщо, наприклад, в традиційній візантійській культурі існував принцип зверхності Неба над Землею, то у китайській культурі основна роль належить «Дао». Відносність релігійного характеру китайського живопису пояснюється тим, що традиційні религійні напрями Китаю ( даосизм і конфуціанство) не піднімали питання про божественне походження людини, а віддавали роль божества Дао, яке є творцем, і пронизує весь всесвіт, даючи енергію для існування всім істотам і неживим предметам. 
 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. «Вэньцзы » и истоки китайской культуры/Н. П. Мартыненко. ― № 9. ― 2004. ―С. 106 – 117.

2. Книга  прозрений: сборник исследований  и переводов∕ Сост. В. В. Малявин.  ― М.: Наталис, 1997. ― 420 с.

3. Кобзев  А. В. Универсалии восточных  культур. ― М.: «Восточная литература», 2001. ― 431 с.

4. Ткаченко А. Я. Культура Китая от «А» до «Я». Мировые культуры. ―М.: АСТ, 2008. ―348 с.

5. Малявин  В. В. Традиционная эстетика  в странах Дальнего Востока. ― М.: Знание, 1987. ―262 с.