Культура древнего Китая

     Давні писемні джерела також повідомляють, що ієрогліфом "вень" позначалося розфарбування червоним і синім кольорами. Ці кольори є традиційними символами дракона і фенікса, "ян" та "інь" – світла і тіні, періодів доби, тепла і холоду, пір року, сонце і місяць, землю і небо – центральні ідеї міфології і філософії Давнього Китаю. Небо и Земля шанувалися вже в епоху неоліту; ряд атрибутів, характерних для цього культу, використовувався на протязі тисячоліть. Такими символами є, наприклад, ритуальні нефритові прикраси. "Бі" – круглої форми з отвором посередині, були присвячені небесним силам, а парні до них "цзун" – видовжені прямокутні – духам землі. Згідно давньокитайської космології небосхил вважався круглим, що має в основі ідею небесного купола над головою, яким його й бачить земний спостерігач; земная поверхня навпаки – квадратною, символізуючи частини світу на пласкій поверхні землі. Цим пояснюється відповідна символіка прикрас. Звичай класти до могили "бі" і "цзун" існував у Китаї вже 4 000 років тому. Потім "бі" і "цзун" продовжували використовувати і в імператорському Китаї під назвою "ритуальних атрибутів".

     Для пояснення взаємодії Неба і Землі використовувалися також поняття "ян" та "інь". Ієрогліф "ян" буквально означає: "схил пагорба, освітлений сонцем". Це поняття передається сумою зображень: "пагорб", "сонце", "світити", які й інтерпретуються при прочитанні ієрогліфа. "Інь" позначає "затемнений схил пагорба". Взаємодія "ян" та "інь" вказує на наочний процес – рух світла і тіні на поверхні Землі. Символізм взаємодії світла і тіні, їхнього руху по землі, фундаментальну умову життя на нашій планеті. Воно можливе лише якщо її поверхню зігріває сонце - "Тай ян", "Велике ян", яке спостерігач бачить у русі по лінії небосхилу. Тому "інь" та "ян" – це символ, який вказує на основні зміни на Землі і в житті людей – на чергування дня та ночі, літа і зими і т.д. Гармонія взаємодії "інь" та "ян" символічно описувалася образами дракона і фенікса – дракона, образа водної стихії, яка приймає, зберігає і передає тепло сонця, яке літає над Землею, наче казковий птах фенікс.  

     Для фіксування циклів сонячної активності і ведення сільского господарства є необхідною розробка системи точного розрахунку чергування пір року. Вирішення цього питання було центральним у давніх пам’ятках філософської думки. Вже в одному з найдавніших китайських філософських текстів, в "І цзін" ("Книга змін"), взаємодія "інь" і "ян" розглядалася як вияв "Дао". Річний цикл виражається у переміщенні зірок на куполі Неба, він наочно втілюється у русі сузір’ів навколо Полярної зірки, який передається поняттям "Тянь Дао" — "Хід Неба", і вказує на переміщення Землі в космосі. Спостереження за рухом зірок і планет на небосхилі використовувалося для обчислення часу (період року і більше). Обчислення часу і точне визначення строків початку посвіних робіт було найважливішим завданням для давніх землеробів, і воно теж було пов’язане з контекстом знаків "вень", що є основною темою розповіді про Фу Сі, винахідника системи триграм, які й є основою "І цзін". Згідно міфічної тематики, під час процесу створення космологічних символів-триграм він взяв за зразок "вень Неба і Землі". Піднімаючи голову догори, Фу Сі вивчав сузір’я – небесне "вень"; опускаючи голову вниз, він усвідомлював потаємний зміст візерунків тваринних і пташиших слідів – земного "вень". В "І цзін" говориться: "Від Дао – зміни і рух, тому і йде мова про лінії, лінії мають [різну] цінність, тому і йде мова про речі [і явища]; речі [і явища] змішані один х одним, тому і йде мова про візерунки – «вень» . Лінії – це лінії триграм. Речі – це "у". Ієрогліф "у" складається з двох "вень": "віл" і "прапорець, який давав відблиски і використовувався на полі бою для подачі сигналів". Ієрогліф "у" мав значення "річ", і розумівся як символ цінності речей для людини, що виражається і в його тлумаченні: "віл є цінністю [для землероба]". В даному контексті "вень" означає цінність речей для людини, їх знаковий характер. Рух "небесних вень" (сузір’їв) є вказівкою для часових обчислень і цей факт лежить в основі найдавнішого способу календарних обчислень.                            Прихований зміст візерунків тваринних і пташиних слідів – земного "вень" – є актуальним у мисливській громаді. В цьому контексті слід відмітити, що "вень" використовується і для позначення яскраво забарвлених тварин, наприклад, "вень бао" - леопард, і для позначення сортів фруктових дерев з яскравими плодами, яскравих видів риб і мушель із візерунками. Вивчення "вень" тварин і птахів – необхідне в побуті мисливців заняття. Часто рід мисливця називав себе за іменем тварини і ритуальними малюнками фіксував родове заняття. Так, образ Фу Сі можна інтерпретувати як уособлення родового укладу давніх мисливців. Згідно міфів, саме Фу Сі навчив людей полювати на тварин і ловити рибу, розпалювати багаття і смажити м’ясо, а також винайшов триграми, спостерігаючи за природними явищами і знаками на спині дракона з річки Хуанхе. Таким чином, імена міфологічних героїв давнини несли символічну інформацію про їх спосіб життя.  

   З історії примітивних культур відомо, що в мотивах татуювань у символічній формі можна зустріти імена – ім’я носія татуювання і його предків або культурних героїв – першопредків. Ці імена могли виражатися візерунками, знаками і навіть кольорами (на прикладі імені Хуан Ді): Ді – це титул першопредка. Ієрогліф "хуан" складається з двох "вень": "факел", який пронизує "оброблене поле" і вказує на "колір освітленої [сонцем] пашні", на колір грунту центральної рівнини Жовтої ріки – Хуанхе. Жовтої – через велику кількість домішок, які, відкладаючись у вигляді мулу в долині, продукують палево-жовтий лесовий грунт, в якому здавна і донині місцеві жителі будують підземні будинки і навіть храми. У давні часи існувала певний топонімічний зв’язок між назвами роду і територією його проживання, відображений у давніх міфах і переказах.  

 В  долині ріки Хуанхе сформувався найдавніший ареал культури монголоїдів, які вирощували жовте просо. На півдні Китаю, в долині ріки Янцзи, сформувався найдавніший ареал культури і вирощування рису, жителі якого мали риси як монголоїдної, так і австралонегроїдної раси. В процесі активізації контактів і розширення впливу різних культур в процесі формування протодержавних утворень, накопичення протиріч призводило до воєнних конфліктів, в яких врешті-решт одержали перемогу жителі долини ріки Хуанхе, які з тих пір домінують на території Китаю. Згідно міфів у викладенні Сима Цяня, засновника історіографії Китаю, Хуан Ді "насадив п’ять видів злаків, заспокоїв народ, навів порядок у чотирьох частинах країни, навчив [воїнів як] чорних і бурих ведмедів, барсів, леопардів, ягуарів і тигрів, і вийшов на бій проти Янь Ді". Часто в описах історії протистояння Хуан Ді і Янь Ді фігурує битва під Чжо-лу. Сучасні китайські історики виділяють цю подію як переломний момент, який зіграв значну роль у формуванні народності "хуася" (як називали себе самі жителі Давнього Китаю).

     Виклад  цих подій у міфологічній формі  можна раціонально пояснити і як метафоричний опис появи і встановлення інновацій у обробці землі. Ім’я Янь Ді перекладається як "Повелитель полум’я". Він також називався Правителем сонця і Верховним управителем земель на півдні країни. Як вважає більшість сучасних китайських і західних вчених, в основі міфу про боротьбу Хуан Ді і Янь Ді могло бути і уявлення про боротьбу вогню і землі, пов’язану з вогневою і підсічною технологіями землеробства. Міфи поєднують образ Янь Ді, "Повелителя полум’я ", з розповіддю про те, як з’явився червоний птах з дев’ятьма колосками злаків у дзьобі, яка кидала їх на землю. Цю розповідь можна раціонально пояснити спираючись на досить відому в орнітології і ботаніці явище, коли птахи, які прилітають на лісові згарища і ховають там зібрані запаси насіння, мимоволі стають «землеробами», які засівають ці опустелені землі. Ця "технологія", створена природою, могла стати першоосновою методу вогневої обробки земель. Зображення птаха, який символізує сонце і землеробство – досить поширений з давніх часів орнаментальний мотив; він міг вказувати як на вогневу обробку земель, так і на пов’язаний з цим методом тотемічний культ птахів у давніх землеробів.

     Осмислення форми і забарвлення тварин і птахів, які відіграють особливу роль в природі і мають певну екологічну нішу, могло стати першоосновою знакового виділення людей в архаїчному суспільстві, методом вказівки на їх родовий уклад життя. Саме так можна розуміти пояснення ролі "вень" у суспільстві, яке ми бачимо в записах настанов Конфуція - "Лунь юй": «Сутність і вень однаково важливі для [ благородного чоловіка]. Знявши шерсть, шкуру барса чи тигра не зможеш відрізнити від голой шкури собаки чи вівці». "Вень" стали символізувати не лише візерунки і знаки на тілах тварин і людей, не лише небесні візерунки сузір’їв, а й соціальні явища, родові принципи людської спільноти. Так, в соціальному контексті ієрогліф "вень" набуває значення: "етикет", "обряд", "церемонія", "ритуал", тобто символізує знаковий характер людської діяльності.

     Китайську писемність, яка вийшла з лона архаїчного ритуала, спочатку використовували в рамках обряду вшанування вищих сил і предків, продовжуючи традицію, яка виражається в сакральних мотивах ритуальних малюнків і татуювання. Сполучення "вень" стали основою для створення складних знаків "цзи". "Цзи", згідно традиційного тлумачення, " походять від вень, так само, як з’являються в домі діти, від матері і батька", що є досить коректним поясненням їх появи і розвитку. Етимологічно ієрогліф "цзи" походить від зображення, яке складається з двох "вень": "давьокитайське помешкання, де живе немовля"; його початкове значення: "мати, завести дитину". Похідні лексичні значення: "давати потомство, годувати груддю; оберігати, опікуватися, ростити, годувати". Коли мова йде про дівчат, ієрогліф "цзи" може мати значення "заручити", "провести заручини (дочки)". А в давніх текстах навіть можна зустріти значення "самка". У дієслівному значенні ієрогліф "цзи" також використовується у значенні: "отримувати друге ім’я під час досягнення повноліття".

     Значення "цзи" як "імені" збереглося в Китаї до сьогодні: ім’я людини позначається як "мінцзи" - "подвійне ім’я ". "Цзи" традиційно означало друге ім’я, на відміну від першого "мін". Етимологічне значення ієрогліфа "мін" - ім’я, поклик, воно походить від зображення : "повний місяць" і "рот". Тлумачення: "Звати в вечірній час при повному місяці [для того, щоб впізнати людину]". Згідно тлумачень, "те, що за давніх часів називали мін - ім’я, поклик, тепер називають цзі". Перше ім’я - "мін", судячи з етимології ієрогліфа, було усним іменем. "Цзи" було символічним іменем, яке давали людині в ритуалі ініціації, про що свідчать давні тексти: "В давнину у Китаї існував звичай, коли під час досягнення повноліття (20 років) синові надягали шапку, а дочці після заручин заколювали волосся і давали їм другі імена". Це було знаком, що молода людина має можливість зачати дітей і продовжити рід.  

   Таким чином, семантика ієрогліфа "цзи" містила асоціації, пов’язані з циклом продовження життя роду: 1) поява дитини у домі; 2) її вигодовування і виховання; 3) досягнення дитиною віку ініціації, коли вона стає повноправним членом роду і їй дають друге ім’я; 4) заручини, тобто початок наступного циклу. Паралельно з цим процесом відбувався і розвиток імен – "цзи" . У зв’язку з цим слід підкреслити, що у багатьох культурних спільнотах обряди ініціації, які здійснювалися при досягненні статевої зрілості, супроводжувалися нанесенням татуювань або ритуальних малюнків на тіло. Це могло відбуватися і в Давньому Китаї. Таким чином дитина ставала повноправним членом роду, а татуювання було постійним нагадуванням про історію роду і залишених предками знаннях і навичках, а також виступати в якості маркування соціальної функції кожного члена роду – воїна, землероба чи хранителя знань – і для здійснення цих функцій потрібно було володіти певною кількістю знань, і, відповідно, мати різну символіку на тілі.

     Цей прагматичний підхід міг бути основою  давнього і поширеного звичаю робити позначки на тілі всіх членів родини певним яскравим татуюванням, яка містить інформацію про їх походження, здібності, навички і вміння. Також слід відмітити, що перші ієрогліфи, які пов’язують із Цан Цзе, називалися також "няоцзішу", тобто "записи пташиних слідів". Згідно давьокитайських уявлень, "вень звірів і птахів" – це знаки їх слідів. Пташині і тваринні сліди, залишені на м’якій землі, вказують на історію їх руху. Такі самі сліди шрамів і татуювань на шкірі людини символізували її рух у часі - персональну і родову історію.

     На  початковому етапі поява нових  знаків "цзи", імен, відбувалася паралельно до розвитку роду і вони відображали його історію. Імена "цзи" взяли на себе функцію перших текстів, які спочатку, судячи з етимології "вень", фіксувалися на тілах людей. Пізніше, на певному етапі розвитку культури звичай татуювання втратив своє значення і на перше місце виступив звичай вшанування імен предків, "цзи", нанесених на спеціальні дерев’яні дощечки – таблиці предків. Важко робити якісь висновки про їхнє походження, оскільки недостатньо археологічних матеріалів. У зв’язку з цим слід звернути увагу на поширений серед культур південно-східної Азії звичай наносити на шкіру представників знаті в племенах написи, які містять інформацію про генеалогію роду, своєрідну хроніку з іменами померлих вождів і великих представників племені. Сам процес татуювання здійснюють жерці, які використовують при цьому татуювальні дощечки з шипами. Фактично ці дощечки є трафаретками з нанесеними знаками, іменами померлих предків. Традиція використання трафаретів, відтисків і печаток існувала і в Давньому Китаї, де їх використовували для нанесення малюнків на керамічний посуд. Згодом цю технологію почали використовувати і в процесі виготовлення складної кераміки і бронзового посуду. Особливе значення мали печатки у політичній практиці – у Давньому Китаї печатка була основним культовим символом наділення владними повноваженнями.

     Не  слід відкидати той факт, що традиція татуювання з використанням татуювальних дощечок або печатки і трафаретів для ритуальних малюнків могли бути першоосновою появи традиції родових дощечок. Татуювальні дощечки, як відомо з історії культур південно-східної Азії, також зберігалися в родових храмах – храмах предків. Є ще таке пояснення: за життя предків їхні імена могли побутувати у вигляді татуювань, а після смерті татуювальні малюнки-знаки могли переноситися на таблиці і вшановуватися як вічне нагадування про померлих предків і їх життя, а також використовуватися для нанесення малюнків дітям і онукам. В будь-якому разі, родові таблиці, дощечки із зображеннями імен предків у малюнках і піктограмах - "вень" та ідеограмах - "цзи", стали предметом поклоніння в культі предків, центральному культі Давнього Китаю.

     Витоки китайського культу предків поступово загубилися у віках. Цей культ був центральним мотивом ідеології Китаю вже в часи правління династії Шан і існував на протязі багатьох століть, дійшовши до нашого часу. За часів правління династії Чжоу у домах правителів і чжоуських аристократів на честь померлих предків зводили спеціальні храми, де на алтарях встановлювали таблички з іменем померлого. Існував навіть ранговий табель, згідно якому чжоуський ван - правитель династії мав право на сім, князь - на п’ять, а знатний аристократ на три таблички у храмі його предків. Таблички з іменами предків були головною реліквією храму і об’єктом поклоніння. Ці таблиці з нанесеними на них іменами були своєрідним викладенням історії роду, яка фіксувалась іменами предків і супроводжувалась усним переказом і документальними свідченнями. Це було важливим не лише з точки зору культа, але й з точки зору політичних реалій того часу. Відношення людини до вищих соціальних прошарків встановлювалася в залежності від родинних зв’язків: ким був батько людини, який статус він займає по відношенню до братів (молодший чи старший). Старший син наслідував ранг свого батька, а всі інші сини спускалися на одну щаблину нижче. Тому дуже важливо було зберегти і передати наступним поколінням відомості про своїх предків та їхні заслуги перед Батьківщиною. Написи на табличках здійснювали жерці - "ши" - чиновники, які одночасно виконували функції історіографів, астрономів і астрологів. Вони наносили спеціальні тексти на великі дощечки "дянь" і маленькі "це"; ці дощечки або їхні копії надходили до центру, в спеціальні державні архіви, а також виставлялися в родових храмах. Тексти на дощечках доводили сакральну значущість людини, яку наділяли правом на управління певними територіями і матеріальними цінностями, і перераховували заслуги цієї людини і її предків, які забезпечували ці права. Ритуал нанесення написів використовувався у чжоуському культі предків у рамках ритуала наследування інвеститури. У подальшому принцип фіксації інформації на дощечках став основою для створення книг, які спочатку мали вигляд зв’язки дощечок з нанесеним текстом.