Кримінальна відповідальність за готування до злочину

Відносно непридатними є  ті засоби, які лише за певних конкретних обставин не можуть привести до виконання  задуманого (наприклад, спроба вчинити  вбивство з вогнепальної зброї, яка  виявилася зіпсованою). Наявність  непридатного замаху визнається нашою  судовою практикою. Зокрема, Пленум Верховного Суду України у п. 23 Постанови «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами» від 26 квітня 2002 р. № 3 роз’яснив, у разі «якщо винна особа незаконно заволоділа не придатними до використання вогнепальною зброєю, бойовими припасами або їх частинами чи деталями, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями, помилково вважаючи їх такими, що можуть бути використані за призначенням, вчинене належить розцінювати як замах на заволодіння цими предметами і кваліфікувати за ст. 15 та відповідною частиною ст. 262 КК».

3.2 Значення поділу  замаху на злочин на види

Хоча різниця між закінченим і незакінченим замахом на злочин має місце в межах однієї і  тієї самої стадії вчинення злочину, поділ замаху на злочин на закінчений і незакінчений має значення як для  кваліфікації (їх визначення дано в  різних частинах ст. 15 КК), так і для  призначення покарання2. Незакінчений замах на злочин є початком замаху на злочин, а закінчений замах на злочин — його кінцем. Закінчений замах на злочин за ступенем тяжкості, ступенем реалізації умислу своїми ознаками є ближчим до закінченого злочину, і тому він завжди більш небезпечний, ніж незакінчений замах на злочин. Між ними існує різниця в ступені тяжкості, в ступені реалізації умислу і, виходячи з цього, — у виконанні об’єктивної сторони злочину. У закінченому замаху на злочин суб’єкт виконав (закінчив) усі за­плановані ним дії, зробив усе, що вважав за необхідне для доведення злочину до кінця, а при незакінченому замаху на злочин винний не зробив усього, що він вважав за необхідне для доведення злочину до кінця. У злочинах із матеріальними складами в закінченому замаху на злочин немає лише однієї ознаки об’єктивної сторони — суспільно небезпечного наслідку, ХVІІІ цього підручника.

хоча суб’єктом уже повністю здійснено діяння, достатнє для спричинення наслідку. При незакінченому ж замаху на злочин у злочинах із матеріальними складами не тільки немає суспільно небезпечного наслідку, а й не завершено, повністю не виконано саме діяння, яке може його спричинити.

При незакінченому і закінченому  замаху на злочин суспільно небезпечний  наслідок не настає з різних причин. При незакінченому замаху на злочин він взагалі не міг настати, бо винний не закінчив саме діяння, яке є необхідним для спричинення наслідку, а при закінченому замаху на злочин суспільно небезпечний наслідок міг настати, бо винним виконані всі дії для його спричинення.

Поділ замаху на злочин на закінчений і незакінчений має значення і  при вирішенні питання про  добровільну відмову від доведення злочину до кінця. Добровільна відмова при незакінченому замаху на злочин можлива завжди, а при закінченому – тільки в окремих випадках. Нарешті, специфічні особливості непридатного замаху іноді можуть бути підставою для пом’якшення покарання чи для повного звільнення від кримінальної відповідальності відповідно до ч. 2 ст. 11. Зокрема, у зв’язку з відсутністю суспільної небезпечності не тягнуть за собою кримінальної відповідальності замахи з використанням марновірних (забобонних) засобів та замахи з використанням непри­датних через повну неосвіченість (неуцтво) винного засобів. Перші з них полягають у здійсненні таких дій, які, на думку особи, повинні через потойбічні сили заподіяти шкоду конкретній людині чи предмету (наприклад, закляття, ворожба). Другі, тобто замах з абсолютно непридатними засобами, застосованими винним через свою повну неосвіченість, полягають у тому, як очевидно із самого визначення цього замаху, що ця особа внаслідок зазначених обставин застосовує для заподіяння шкоди абсолютно нешкідливі засоби (наприклад, спроба отруїти висушеним м’ясом гадюки тощо).

3.3 Кримінальна відповідальність за готування до злочину і замах на злочин

Кримінальна відповідальність за готування до злочину і замах  на злочин настає за статтею 14 або 15 і  за тією статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин.

Коментуємо:

 Згідно зі ст. 2 підставою  кримінальної відповідальності  є наявність у діянні особи  складу злочину. Стосовно попередньої  злочинної діяльності це положення  потребує уточнення. Підставою  кримінальної відповідальності  за готування і замах є склад  незакінченого злочину, ознаки  якого зафіксовані у статтях  14 та 15 і у відповідній статті  Особливої частини КК. Кваліфікація  готування і замаху відбувається  за двома нормами - за статтею  (частиною, пунктом статті) Особливої  частини КК, що передбачає відповідальність  за закінчений злочин, до якого  суб'єкт готувався або на вчинення  якого зробив замах, з обов'язковим  посиланням на ч. 1 ст. 14, частини  2 або 3 ст. 15. Це посилання є  необхідним, оскільки всі склади  злочинів у диспозиціях норм  Особливої частини КК сформульовані  як закінчені посягання. Оскільки згідно з ч. 2 і ч. 3 ст. 15 закінчений та незакінчений замах може полягати лише у діях, замах на злочин, вчинений шляхом бездіяльності, має кваліфікуватись за ч. 1 ст. 15 і відповідною нормою Особливої частини КК.

Посилання на норму Загальної  частини КК повинно міститись  перед вказівкою на норму Особливої  частини КК; якщо винному інкримінується вчинення кількох різних незакінчених злочинів, посилання на відповідні частини ст. 14 і ст. 15 має бути перед  кожною із норм Особливої частини. Кожна попередня стадія поглинається наступною і самостійної правової оцінки не потребує, а юридичне формулювання обвинувачення має обов'язково включати вказівку на такі поняття, як готування, незакінчений замах або закінчений замах. За неконкретизованого умислу готування до злочину або замах на злочин повинні кваліфікуватись із посиланням на ту статтю (частину, пункт статті) Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за найменш небезпечний злочин, що охоплюється зазначеним умислом.

Суспільно небезпечні наслідки, однорідні з тими, які прагнув  заподіяти винний, що настали при  замаху на злочин, не потребують самостійної  кваліфікації навіть у разі, коли вони охоплюються ознаками об'єктивної сторони  іншого закінченого злочину. Маються на увазі ситуації, коли шкода заподіюється одним діянням, в межах одного об'єкта (безпосереднього або принаймні родового), а замах на злочин (незакінчений злочин) є більш тяжким, ніж відповідний закінчений злочин. Наприклад, заподіяння під час замаху на вбивство середньої тяжкості тілесного ушкодження кваліфікується лише за статтями 15, 115 без оцінки вчиненого за ст. 122. Фактичне спричинення шкоди здоров'ю людини враховується при призначенні покарання за замах на вбивство як замах на більш тяжкий злочин.

 Покарання за готування  до злочину та замах на нього  призначається за тією ж статтею  КК, що і за закінчений злочин. При цьому, крім загальних засад  призначення покарання, обставин, які пом'якшують і обтяжують  покарання, суд враховує ступінь  тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного  наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця (ч. 1 ст. 68). За умови рівності всіх інших обставин незакінчений злочин поступається закінченому діянню за ступенем суспільної небезпеки. Частини 2 і 3 ст. 68 закріплюють принцип не факультативного, а обов'язкового пом'якшення покарання за незакінчений злочин, тобто у чинному КК знаходить втілення ідея формалізації суддівського розсуду при призначенні покарання за готування і замах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Отже, готуванням до злочину  є підшукування або пристосування  засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину. Готування до злочину — перша стадія розвитку умисної злочинної діяльності.

В цій стадії дії винного  ще безпосередньо не спрямовані на об’єкт і не ставлять його в безпосередню небезпеку. З точки зору характеристики суб'єктивної сторони — готування  до злочину характеризується тільки прямим умислом.

Формами готування до злочину  є: 1) Підшукування засобів чи знарядь  вчинення злочину; 2) Пристосування  засобів чи знарядь вчинення злочину; 3) Підшукування співучасників злочину; 4) Змова на вчинення злочину; 5) Усунення перешкод вчиненню злочину 

Створення умов для вчинення закінченого злочину певного  виду за своїми об’єктивними ознаками являє собою такий вплив особи  на зовнішні для неї обставини, який, зокрема : а) робить вчинення злочину  певного виду принципово можливим; б) полегшує вчинення закінченого злочину  певного виду; в) підвищує вірогідність настання бажаного для особи злочинного результату; г) сприяє ухиленню особи  від кримінальної відповідальності за вчинення закінченого злочину  певного виду.

Готування до закінченого  злочину певного виду може виразитись як у будь-якому окремому з наведених  вище варіантів впливу особи на зовнішні для неї обставини, так і в  поєднанні кількох таких варіантів.

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

 Нормативно-правові акти

1. Конституція України,  прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.

2. Кримінальний кодекс  України, прийнятий сьомою сесією  Верховної Ради України) від 5 квітня 2001 року.

3. Кримінальний кодекс  Української РСР від 28 грудня 1960 року.

4. Міжнародний пакт про  громадянські і політичні права  від 16 грудня 1966 р. Ратифікований  Україною 19 жовтня 1973 р. 

5. Постанова Пленуму Верховного  Суду України від 27 березня  1992 року за № 3 "Про судову  практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини”.

6. Постанова Пленуму Верховного  Суду України від 25 грудня 1992 р.  № 12 “Про судову практику в  справах про корисливі злочини  проти приватної власності”.

7. Постанова Пленуму Верховного  Суду України від 1 квітня 1994 р.  № 1 "Про судову практику  в справах про злочини проти  життя і здоров'я людини".

8. Постанова Пленуму Верховного  Суду України від 8 липня 1994 р. № 6 "Про судову практику  в справах про розкрадання,  виготовлення, зберігання та інші  незаконні діяння зі зброєю, бойовими  припасами або вибуховими речовинами".

9. Постанова Пленуму Верховного  Суду України від 7 жовтня 1996 р.  № 12 "Про судову практику  в справах про хабарництво".

10. Постанова Пленуму  Верховного Суду України від  27 лютого 1998 р. № 3 "Про судову  практику в справах про злочини,  пов'язані з наркотичними засобами, психотропними речовинами та прекурсорами".

11. Постанова Пленуму  Верховного Суду України від  26 лютого 1999 р. № 2 "Про судову  практику в справах про контрабанду  та порушення митних правил".

12. Практика судів України  в кримінальних справах // Бюлетень  законодавства і юридичної практики  України. - 1994. - № 4.

13. Бюлетень законодавства  і юридичної практики України. - 1995. - № 1 - С. 102.

 Монографічна, наукова та інша література

1. Коржанський М.Й. Нариси уголовного права. – К., 1999.

 2. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. - К., Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001.

3. Кримінальне право України. Загал. Частина / Г. В. Андрусів, П. П. Андрушко, В. В. Бенківський та ін.; За ред. П. С. Матишевського та ін. – К.: Юрінком Інтер, 1997.

4. Кримінальне право України: Загальна частина / М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. професорів М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — Київ—Харків: Юрінком Інтер—Право, 2001.

5. Михайленко П.П. Кримінальне право, кримінальний процес та кримінологія України. – К., 1999.

6. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. — К.: Каннон, 2001.