Кримінальна відповідальність за готування до злочину

 

ВСТУП

Злочином визнається передбачене  кримінальним законом суспільно  небезпечне діяння або бездіяльність, що вчинене суб'єктом злочину (ч. 1, ст. 11 Кримінального кодексу України). За загальним правилом, такі діяння посягають на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи  громадян, а так само інше передбачене  кримінальним законом суспільно  небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок. Кримінальний закон, таким  чином, встановлює, що злочин - це діяння людини, і що це діяння - суспільно небезпечне, що воно посягає на основні цінності суспільства, і нарешті, кримінальний закон дає вичерпний перелік заборонених діянь.

Однак на практиці складаються  ситуації, коли з тих чи інших причин злочинні наміри особи не були доведені до кінця. У цьому випадку, для охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин небезпеку становлять не тільки закінчені, тобто повністю здійснені злочини, а й навмисні дії, які виявляються в створенні умов для майбутнього споєння злочину, а також безпосередньо спрямовані на вчинення злочину, але які не привели до його завершення з причин, що не залежать від волі винного.

Такого типу дії становлять суспільну небезпеку, за них кримінальним законом (ст. 16 Кримінального Кодексу) передбачена кримінальна відповідальність.

Готування до злочину в  кримінальному праві України  виступає як одна із стадій вчинення умисного злочину. Під стадіями споєння злочину мається на увазі - етапи розвитку злочинної діяльності , які різняться між собою ступенем реалізації злочинного умислу і полягають, зокрема у готуванні до злочину, замаху на його вчинення та виконанні закінченого злочину.

Актуальність дослідження питань, що стосуються першої стадії розвитку умисної кримінальної діяльності, обумовлюється необхідністю неухильного дотримання законності та охорони конституційних прав та свобод громадян. Крім того правильне визначення стадій вчинення злочину, зокрема готування до злочину, важливе для відмежування закінченого злочину від незакінченого і, відповідно, для правильної кваліфікації вчиненого, а також для визначення ступеня суспільної небезпеки вчинених дій і особистості винного, оскільки, закінчений злочин небезпечніший від замаху, замах небезпечніший від готування, тощо. Крім того, встановлення конкретної стадії дає змогу індивідуалізувати покарання, яке призначається винному.

Для подальшого аналізу питання  про готування до злочину, при  вчиненні умисного злочину, на мою думку  слід розкрити наступні питання: по перше, поняття про готування до злочину як стадію вчинення злочину; по друге - визначення об'єктивної та суб'єктивної сторони готування до злочину, як умисної злочинної діяльності; по третє, особливості кримінальної відповідальності, за готування до злочину, тощо.

При написанні курсової роботи автор, використала нормативно правову  базу , науково-методичну літературу з даної проблеми, вітчизняних авторів. А також зроблено спробу порівняльного аналізу готування до злочину, з точки зору судової практики, та наукових теорій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ I ПОНЯТТЯ СТАДІЙ ЗЛОЧИНУ, ЗАКІНЧЕНИЙ І НЕЗАКІНЧЕНИЙ ЗЛОЧИН

1.1 Поняття і види стадій злочину

Поняття стадій злочину. Винній особі не завжди вдається закінчити задуманий і початий нею злочин з причин, що не залежать від її волі. Наприклад, вбивця тільки придбав зброю для вчинення злочину і був затриманий або, зробивши постріл у потерпілого, промахнувся чи лише поранив його. У цих і подібних випадках виникає питання про відповідальність за злочинні дії на певних стадіях злочину - певний період, ступінь, фаза, етап у розвитку чого-небудь, що має свої якісні особливості. Стадії вчинення злочину - це певні етапи його здійснення, які істотно різняться між собою ступенем реалізації умислу, тобто характером діяння (дії або бездіяльності) і моментом його припинення.

У зв'язку з тим, що злочином є тільки суспільно небезпечне протиправне  і винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину (ч.І  ст.11), кожна стадія вчинення злочину  повинна являти собою саме таке діяння. Тому не є стадіями вчинення злочину  той або інший стан свідомості особи, її думки, прояв намірів, їх формування і виявлення. Це ще не діяння, у якому об'єктивується умисел. Тільки суспільно небезпечні діяння можуть бути заборонені кримінальним законом під загрозою покарання, тільки вони можуть розглядатися як стадії вчинення злочину.

Стадії вчинення злочину  є видами цілеспрямованої діяльності, етапами реалізації злочинного умислу, досягнення певної мети і тому можуть міститися тільки в злочинах, вчинених з прямим умислом.

Ступінь реалізації умислу відбивається в різних діяннях, які характеризують кожну стадію з об'єктивно існуючими між ними достатньо чіткими межами. Чим більшою мірою реалізований умисел, тим більшою мірою здійснюється злочин, тим більшої шкоди може завдати чи завдає винний. Так, ступінь реалізації умислу вбивці, який прицільно навів зброю на потерпілого (незакінчений замах на вбивство), значно більший за той, коли він лише придбав зброю для вбивства (готування до злочину). Стадії вчинення злочину різняться між собою і моментом закінчення злочинного діяння. Воно може бути закінчене винним, але його вчинення може і не здійснитися, а, отже припинитися на попередніх етапах (готуванні або безпосередньому вчиненні злочину).

 Види стадій вчинення  злочину. КК визнає злочинними  і караними три стадії вчинення  злочину: 1) готування до злочину; 2) замах на злочин, що разом  з готуванням до злочину становлять  незакінчений злочин; 3) закінчений  злочин. Ознаки готування до злочину  і замаху на злочин передбачені  відповідно у ст. 14 і ст. 15, а  закінчених злочинів - у диспозиціях  статей Особливої частини КК. Якщо злочин закінчений, то він поглинає всі стадії його вчинення, вони не мають самостійного значення і не впливають на його кваліфікацію.

1.2 Закінчений злочин

Поняття закінченого злочину. Закінченим злочином визнається діяння, яке містить всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною  статтею Особливої частини КК (ч.І ст.13).

У закінченому злочині  існує єдність об'єктивної і суб'єктивної сторін. Тут винний повною мірою  реалізував умисел, завершив діяння, виконав  усі дії, що утворюють об'єктивну  сторону складу злочину, заподіяв шкоду  об'єкту.

Момент закінчення злочинів із матеріальним, формальним та усіченим складом. Момент закінчення злочину  є різним залежно від конструкції складу злочину, описання ознак злочинного діяння в законі. Законодавець використовує три види конструкції складів злочину. У зв'язку з цим розрізняють злочини з матеріальним, формальним та усіченим складами. Злочин із матеріальним складом вважається закінченим з того моменту, коли настав вказаний у диспозиції статті Особливої частини КК суспільно небезпечний наслідок. Так, крадіжка, грабіж, знищення або пошкодження майна є закінченими з моменту заподіяння майнової (матеріальної) шкоди власності (статті 185, 186, 194), вбивство - з моменту позбавлення життя іншої людини (статті 115-119), а тілесні ушкодження - з моменту завдання різної тяжкості шкоди здоров'ю людини (статті 121-125 і ст.128).

Якщо в злочинах з матеріальними  складами не настали зазначені в  диспозиції статті КК суспільно небезпечні наслідки, то може йтися тільки про  незакінчений злочин (готування до злочину або замах на нього).

Злочин із формальним складом  вважається закінченим з моменту  вчинення самого діяння незалежно від  настання суспільно небезпечних  наслідків. Так, розголошення державної  таємниці (ч. 1 ст. 328) вважається закінченим з моменту розголошення відомостей, що є державною таємницею. Злочини з усіченим складом - це різновид злочинів із формальним складом, тому вони є також закінченими з моменту вчинення самого діяння. Особливість їх полягає в тому, що момент закінчення злочину переноситься законодавцем на попередню стадію, тобто на стадію готування до злочину або замах на злочин. По суті, в усічених складах законодавець передбачає в Особливій частині КК відповідальність за замах на злочин, а іноді і за готування до злочину як за окремі самостійні закінчені злочини. До такої конструкції законодавець вдається щодо найнебезпечніших діянь з метою посилення боротьби з ними на ранніх стадіях. Так, бандитизм (ст. 257) є закінченим злочином з моменту організації озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації або на окремих осіб; розбій (ст. 187) - з моменту нападу з метою заволодіння чужим майном; вимагання (ст. 189) - з моменту, коли поставлена вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення яких-небудь інших дій майнового характеру. Створення усічених складів дає можливість запобігти пом'якшенню покарання за вчинене готування до злочину або замах на злочин і розглядати стадії готування або замаху на злочин як закінчений злочин.

При вчиненні злочинів з  усіченим складом особа, як правило, не зупиняється на стадії юридичне закінченого злочину, не припиняє його, а виконує подальші діяння, що охоплюються  цим же складом злочину та спрямовані на той же об'єкт, і завдає йому шкоди. Розбіжність між юридичним і  фактичним закінченням злочину  має значення при вирішенні ряду питань, зокрема питання про можливість співучасті аж до закінчення фактичного посягання на об'єкт, що перебуває  під охороною закону, і т. ін. Наприклад, бандитизм (ст. 257) є закінченим з моменту організації озброєної банди, посібництво ж бандитизму може бути здійснено не тільки в процесі створення банди, але й при вчиненні окремого бандитського нападу.

1.3 Незакінчений злочин і його види

Поняття незакінченого злочину. Закінчений і незакінчений злочин - це співвідносні поняття. З визначення закінченого злочину (ч. 1 ст. 13) випливає, що незакінчений злочин - це умисне, суспільно  небезпечне діяння (дія або бездіяльність), яке не містить усіх ознак злочину, передбаченого відповідною статтею  Особливої частини ККу зв'язку з тим, що злочин не був доведений  до кінця з причин, не залежних від  волі винного. Незакінченим злочином є  готування до злочину та замах  на злочин (ч. 2 ст. 13). У літературі незакінчений злочин нерідко називають: попередньою  злочинною діяльністю, розпочатим, незавершеним злочином, невдалою діяльністю у вчиненні злочину. При незакінченому  злочині умисел винного залишається  повністю не реалізованим, об'єктивна  сторона не розвинутою, шкоди об'єкту не завдається. У закінченому ж  злочині умисел реалізується повністю, об'єктивна сторона виконується, об'єкту завдається шкода.

Незакінчений злочин (готування  до злочину і замах на злочин) - це не здійснена можливість завдання шкоди об'єкту посягання. Злочинна діяльність припиняється у зв'язку з обставинами, що виникли всупереч волі і бажанню  суб'єкта.

Незакінчений злочин може бути вчинений шляхом як активної поведінки (дії), так і пасивної (бездіяльності). Водночас особливості складів багатьох злочинів виключають стадію готування  до злочину або стадію замаху на злочин чи ту й іншу разом.

Якщо певний мотив і (або) мета є обов'язковими ознаками складу закінченого злочину, вони повинні  мати місце й у незакінченому  злочині. Так, замахом на крадіжку буде вважатися спроба викрасти майно, яка  пов'язана саме з корисливою метою  і мотивом. Видами незакінченого  злочину відповідно до ч. 2 ст. 13 є  готування до злочину та замах  на злочин.

РОЗДІЛ 2 ГОТУВАННЯ ДО ЗЛОЧИНУ

2.1 Поняття готування до злочину, його види

Частина 1 ст. 14 передбачає, що готування до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників  або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення  умов для вчинення злочину. При цьому  злочин не було доведено до кінця з  причин, що не залежали від волі винного.

Готування до злочину є  початковою стадією вчинення злочину, одним із видів незакінченого  злочину. При готуванні до злочину  дії винного ще безпосередньо  не спрямовані на об’єкт і не ставлять його в безпосередню небезпеку. Суб’єкт  ще не виконує того діяння, яке є  необхідною ознакою складу злочину. З об’єктивної сторони готування  до злочину може виявлятися у різноманітних  діяннях, але загальним для них  є те, що всі вони передбачають створення  умов для вчинення конкретного закінченого  злочину. Проте він не доводиться до кінця, припиняється з причин, що не залежали від волі винного. Наприклад, останнього затримали органи влади  чи інші обставини перешкодили завершити  злочин.

З суб’єктивної сторони  готування до злочину можливе  лише з прямим умислом, тобто винний усвідомлює, що він створює умови  з метою вчинення певного злочину  і бажає створити такі умови. При  цьому винний має намір не обмежуватися лише готуванням до злочину, яке може бути закінченим і незакінченим, а  вчинити такі дії, які призведуть до закінчення злочину, але йому не вдається реалізувати свій умисел, зробити це, довести злочин до кінця  з причин, що не залежали від його волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 КК готування до злочину може бути у  таких формах: а) підшукування засобів  чи знарядь для вчинення злочину; б) пристосу­вання засобів чи знарядь  для вчинення злочину; в) підшукування співучасників; г) змова щодо вчинення злочину; ґ) усунення перешкод; д) інше умисне створення умов для вчинення злочину.

Підшукування засобів  чи знарядь для вчинення злочину  – це будь-які дії щодо придбання, отримання, тимчасового запозичення, купівлі, пошуку, знайдення тощо засобів  чи знарядь для вчинення злочину. Спосіб підшукування засобів та знарядь  вчинення злочину може бути як злочинним, так і незлочинним. Під засобами вчинення злочину слід розуміти предмети матеріального світу, які застосовуються при вчиненні злочину. Вони або необхідні  для вчинення злочину, або полегшують чи прискорюють його здійснення. Наприклад, підроблені документи для шахрайства, одурманюючі речовини для зґвалтування та ін.

Знаряддя вчинення злочину  — це предмети, призначені для безпосереднього  виконання дій, що утворюють об’єктивну сторону складу закінченого злочину (наприклад, зброя, відмички тощо). Зокрема, під знаряддям злочину щодо корисливих посягань на власність слід розуміти такі предмети чи технічні засоби, які  умисно використовуються для викрадення майна чи заволодіння ним, а також  для полегшення вчинення чи прихо­вування  злочину. Транспортні засоби можуть бути визнані знаряддям злочину  не тільки тоді, коли вони використовувалися  для безпосереднього вилучення  майна чи заволодіння ним, але  і коли без їх використання вчинення злочину було б неможливим чи надто  складним (транспортування членів злочинної  групи до місця вчинення злочину, перевезення викраденого майна  з місця вчинення злочину тощо).