Кримінальна відповідальність за готування до злочину

Автомобіль або інший  транспортний засіб може визнаватися  знаряддям викрадення майна, якщо він  був одним із необхідних засобів  вчинення викрадення, коли значну кількість  майна могло бути вилучено і переміщено тільки за його допомогою. Якщо при  провадженні досудового слідства не визнано знаряддям злочину предмет, який використано для досягнення злочинної мети, це питання вирішує  суд у стадії віддання обвинуваченого до суду.

Засоби та знаряддя вчинення злочину можуть бути призначені тільки для злочинної мети (наприклад, виготовлена  отрута для вбивства) або так само можуть використовуватись і для інших цілей (наприклад, папір та фарби — для виготовлення фальшивих грошей і живопису).

Пристосування засобів чи знарядь для вчинення злочину  — це будь-які дії щодо виготовлення або зміни предметів, внаслідок  чого вони стають придатними, більш  зручними або більш ефективними  для відповідного застосування.

Підшукування співучасників  — це будь-які дії щодо притягнення, залучення до вчинення злочину інших  осіб: виконавця (співвиконавця), організатора, підмовника або пособника. Як готування  до злочину кваліфікуються і невдалі  підмова та пособництво, що мають  місце в тих випадках, коли особа  не сприймає, відкидає пропозицію підмовника чи пособника вчинити злочин. Наприклад, вона не дає згоду бути виконавцем вбивства. У такій ситуації немає  згоди на спільне вчинення злочину, тому немає і співучасті. Тут діяльність підмовника чи пособника являє собою  створення умов для вчинення злочину  у вигляді підшукування співучасників.

Змова на вчинення злочину  — це попередній зговір двох або  більше осіб із метою спільного вчинення злочину.

Усунення перешкод — це ліквідація перешкод, позбавлення від  перепон, які заважають вчиненню злочину, здійсненню злочинного наміру.

Інше умисне створення  умов для вчинення злочину — це найрізноманітніші дії, що створюють  можливість для вчинення злочину. Наприклад: підготовка місця здійснення злочину, сховища для приховування викраденого, запобігання розкриття запланованого  злочину, бо вони роблять можливим його вчинення тощо.

Підшукування або пристосування  засобів чи знарядь для вчинення злочину, підшукування співучасників, змова на вчинення злочину, усунення перешкод — ці дії також охоплюють­ся поняттям створення умов для вчинення злочину, бо є їх різновидами, однак, враховуючи їх поширення, законодавець виділяє їх у самостійні види готування  до злочину.

2.2 Відмежування готування до злочину від виявлення умислу

Готування до злочину необхідно  відмежовувати від виявлення  умислу. Під виявленням умислу розуміють  прояв особою тим чи іншим способом (усно, письмово, іншим шляхом) наміру вчинити певний злочин. Відповідно до ст. 11 КК злочином визнається передбачене  цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину. Воно посягає на об’єкт, який перебуває  під охороною закону. Тому і початкова  стадія вчинення злочину може полягати лише в суспільно небезпечній  дії чи бездіяльності. При виявленні  умислу немає самих дії чи бездіяльності, тому виявлення умислу не розглядається  як стадія вчинення злочину і не тягне за собою кримінальної відповідальності. Наприклад, Верховний СУД України  скасував вирок у справі засудженого  за замах на дачу хабара і справу припинив з тих підстав, що пропозиція хабара за відсутністю будь-яких дій, спрямованих на його дачу, не містить  в собі складу злочину.

Від виявлення умислу слід відрізняти такі самостійні злочини, як погроза вбивством (ст. 129 КК), погроза  знищення майна (ст. 195 КК), погроза вчинити  викрадання або викорис­тати радіоактивні матеріали (ст. 266 КК), погроза щодо працівника правоохоронного органу (ч. 1 ст. 345 КК), щодо державного чи громадського діяча (ч. 1 ст. 346 КК), щодо захисника чи представника особи (ч. 1 ст. 398 КК), щодо службової  особи чи громадянина, який виконує  громадський обов’язок (ч. 1 ст. 350 КК), щодо судді, народного засідателя чи присяжного (ч. 1 ст. 377 КК), щодо начальника (ч. 1 ст. 405 КК), погроза вчинення нападу на службові або житлові приміщення осіб, які мають міжнародний захист, а також погроза викрадення або  позбавлення волі цих осіб із метою  впливу на характер їх діяль­ності  або на діяльність держав чи організацій, що вони представляють, або з метою  провокації війни чи міжнародних  ускладнень (ч. 2 ст. 444 КК). У цих випадках карається не сам умисел, а суспільно  небезпечне діяння (погроза), навіть якщо у того, хто погрожує, і не було наміру в подальшому реалізувати  погрозу, бо тут спричиняється безпосередня шкода безпеці життя, здоров’ю, громадській  безпеці, безпеці осіб, зазначених у  законі тощо.

РОЗДІЛ 3 ЗАМАХ НА ЗЛОЧИН

3.1 Поняття та види замаху на злочин

Відповідно до ч. 1 ст. 15 замахом  на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною  статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Замах на злочин є проміжною  стадією його вчинення, видом незакінченого  злочину. Об’єктивні ознаки замаху на злочин: а) вчинення діяння (дії чи бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину; б) недоведення злочину  до кінця; в) причини недоведення  злочину до кінця не залежать від  волі винного.

Під діянням, безпосередньо спрямованим на вчинення злочину, слід розуміти таке діяння (дію або бездіяльність), що безпосередньо посягає на об’єкт, який перебуває під охороною закону, створює безпосередню небезпеку заподіяння йому шкоди. Тут створюються не умови для вчинення злочину, а вже починається виконання об’єктивної сторони злочину, і найчастіше вчиняються діяння, передбачені диспозицією певної статті Особливої частини КК (наприклад, проникнення в житло з метою крадіжки майна, спроба запустити двигун із метою незаконного заволодіння автомобілем тощо).

Недоведення злочину до кінця  вказує на незавершеність об’єктивної  сторони злочину. Вона не дістає свого  повного розвитку, тобто повною мірою  не здійснена. Особа або не виконує  всіх дій, що утворюють об’єктивну сторону (наприклад, вбивця не встиг завдати удару потерпілому чи натиснути на курок; винному не вдалося створити злочинну організацію (ст. 255 КК), зокрема такі її спеціальні види, як банду (ст. 257 КК), те­рористичну організацію (ч. 4 ст. 258 КК), не передбачене законом воєнізоване або збройне формування (ст. 260 КК), здійснити напад на об’єкт, на якому є предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення (ст. 261 КК), виготувати зброю (ст. 263 КК), незаконно перевезти на повітряному судні вибухові або легкозаймисті речовини (ст. 269 КК) та ін.), або ж не настають наслідки, зазначені у відповідній статті КК (наприклад, смерть потерпілого не настала, бо вбивця промахнувся чи завдав лише незначного поранення).

Замах на злочин — це невдала  спроба посягання на об’єкт; діяння не спричиняє шкоди, або хоча і  спричиняє, але не в тому обсязі, на який був умисел у винного. Приміром, якщо при викраденні чужого майна умисел був направлений на вилучення майна в значних, великих або особливо великих розмірах і не був здійснений з причин, що не залежали від волі винного, вчинене необхідно кваліфікувати відповідно як замах на викрадення в значних, великих або особливо великих розмірах незалежно від кількості фактично викраденого.

Замах на злочин не доводиться до кінця з причин, які не залежали від волі винного, припиняється, переривається, не завершується всупереч бажанню особи довести його до кінця.

Причини недоведення злочину  до кінця можуть бути різними (опір жертви, невміння користуватися зброєю, затримання злочинця тощо). Якщо злочин не доведений до кінця з власної волі особи, кримінально-караний замаху на злочин немає внаслідок добровільної відмови (ст. 17 КК). Причини, з яких злочин не було доведено до кінця, повинні бути виявлені та вказані у вироку суду. У разі визнання підсудного винним у зама­ху на вчинення злочину у вироку необхідно вказати причини, з яких злочин не було доведено до кінця.

З суб’єктивної сторони замах на злочин можливий лише з прямим умислом. Якщо особа не бажала вчинення злочину, вона не може і здійснити замах на нього, тобто зробити спробу вчинити його. При замаху на злочин особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає доведення початого нею злочину до кінця та настання зазначених наслідків. Пленум Верховного Суду України у своїй практиці завжди виходив із того, що замах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом, коли винний передбачав настання смерті потерпілого і бажав цього, але такі наслідки не настали з не залежних від його волі обставин.

Відповідальність за замах  на злочин можлива лише при умислі на вчинення певного конкретного злочину. При невизначеному умислі дії винного кваліфікуються не як замах на злочин, а залежно від фактичних наслідків, що від них настали. Наприклад, у справах про замах на зґвалтування необхідно встановлювати, чи діяв підсудний із метою вчинення статевого акту і чи було застосовано фізичне насильство або погрозу з метою подолання опору потерпілої. У зв’язку з цим потрібно відрізняти замах на зґвалтування від інших злочинних посягань на честь, гідність і недоторканність особи жінки (задоволення статевої пристрасті неприродним способом, заподіяння тілесних ушкоджень тощо).

Поділ замаху на злочин проведено  законодавцем за суб’єктивним критерієм  на закінчений (ч. 2 ст. 15 КК) і незакінчений (ч. 3 ст. 15 КК), тобто за ставленням самого винного до вчинених ним діянь, за його власним уявленням про ступінь  виконання його діяння у вчиненні злочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 замах  на злочин є закінченим, якщо особа  виконала усі дії, які вважала  необхідними для доведення злочину  до кінця, але злочин не було закінчено  з причин, які не залежали від її волі.

Закінчений замах на злочин свідчить про невдалу спробу вчинення закінченого злочину. Тому його часто називають невдалим замахом на злочин. Наприклад, винний із метою вбивства зробив постріл у потерпілого, але промахнувся чи лише його поранив. Тут він зробив усе, що вважав за необхідне для вбивства потерпілого, однак смерть не настала з обставин, що не залежали від його волі, тому злочин (вбивство) не був доведений до кінця. Або, наприклад, винному не вдалося виготовити вибухові речовини, придатні для використання, хоча він використав усі необхідні для цього, на його думку, суміші.

Відповідно до ч. 3 ст. 15 замах  на злочин є незакінченим, якщо особа  з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала  необхідними для доведення злочину  до кінця.

Незакінчений замах на злочин іноді називають перерваним. Наприклад, викрадач (крадій) був затриманий, як тільки проник у житло або при  нападі для вбивства з рук винного було вибито зброю.

Деякі криміналісти для поділу замаху на закінчений і незакінчений злочин пропонують використовувати  об’єктивний критерій, тобто ступінь  виконання об’єктивної сторони, і вва­жають, відповідно, незакінченим той замах, у якому не були виконані усі дії, необхідні для закінчення злочину, а закінченим – виконання  усіх дій, необхідних для закінчення злочину. Однак об’єктивний критерій не придатний для розмежування незакінченого і закінченого замаху, бо в разі, коли злочинні наслідки не настали, об’єктивно не було виконано, як правило, усе те, що необхідне для їх настання. Таким чином, тут завжди констатується незакінчений замах на злочин і не залишається місця для закінченого замаху, бо завжди якихось дій винного було недостатньо для доведення злочину до кінця. Отже, не усе було зроблено для спричинення наслідків.

Не можна використовувати  для поділу замаху на закінчений та незакінчений і змішаний критерій, тобто одночасне застосування об’єктивного і суб’єктивного критеріїв. Формула  змішаного (об’єктивно-суб’єктивного) критерію, яка пропонує визнавати  закінчений замах на злочин там, де зроблено усе, необхідне для вчинення злочину, є невдалою, оскільки ставить  поняття закінченого замаху в  повну залежність від розсуду  суддів.

Залежно від придатності  об’єкта (предмета) і засобів посягань розрізняють придатний замах  на злочин і непридатний замах. Останній, своєю чергою, поділяється на такі: замах на непридатний об’єкт і замах з непридатними засобами. Таким самим може бути і непридатне готування до злочину.

Замах на непридатний об’єкт (він може бути закінченим або незакінченим) має місце тоді, коли об’єкт (предмет) не має необхідних властивостей (ознак) або зовсім відсутній, внаслідок  чого винний не може довести злочин до кінця. Особа припускається фактичної помилки, що і позбавляє її можливості довести злочин до кінця. Це, наприклад, спроба крадіжки з порожнього сейфа чи порожньої кишені; постріл у труп, що помилково прийнятий за живу людину; викрадення предмета, помилково прийнятого за вибухові речовини чи наркотичні засоби.

Замах із непридатними засобами (він також може бути як закінченим, так і незакінченим) є тоді, коли особа помилково чи через незнання застосовує такі засоби, за допомогою  яких, внаслідок їх об’єктивних властивостей, неможливо закінчити злочин. При цьому засоби можуть бути як абсолютно, так і відносно непридатними для спричинення шкоди. Абсолютно непридатними вважаються засоби, використання яких за будь-яких умов (обставин) не може привести до закінчення злочину (наприклад, спроба отруїти людину речовиною, помилково прийнятою за отруту).