Криміналістична профілактика злочинів, пов’язаних з незаконним отриманням банківських кредитів

Криміналістична профілактика злочинів, пов’язаних з  незаконним отриманням банківських  кредитів

3.3. Заходи та методи усунення причин і умов, що сприяють учиненню злочинів, пов’язаних з незаконним отриманням банківських кредитів

Усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину, пов’язано з певним колом питань. Найбільш проблемним із них є питання правової регламентації діяльності правоохоронних органів щодо усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину. Сьогодні у ст. 23 КПК України зазначено, що під час провадження дізнання, досудового слідства і судового розгляду кримінальної справи орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язані виявити причини й умови, що сприяли вчиненню злочину [150, с. 86]. Орган дізнання, слідчий, прокурор, встановивши причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, вносять у відповідний державний орган, громадську організацію або посадовій особі подання про вжиття заходів щодо усунення цих причин і умов (ч. 1 ст. 23№ КПК України) [150, с. 87]. Суд за наявності на те підстав виносить окрему ухвалу (постанову), якою звертає увагу державних органів, громадських організацій або посадових осіб на встановлені у справі факти порушення закону, причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, і які вимагають прийняття відповідних заходів (ч. 1 ст. 23І КПК) [7, с. 88-89]. Таким чином обов’язок усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів, пов’язаних з незаконним отриманням банківських кредитів, покладено на банківські установи та у деяких випадках на установи, які фігурують у кредитному процесі. 

Здійснення необхідного елементу криміналістичної профілактики – усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину – залишається на розсуд слідчого. І саме від його професіоналізму та сумлінного ставлення до розслідування залежить, чи буде застосовано різноманітні методи та прийоми криміналістичних тактики, методики та техніки для попередження подібних злочинів надалі. На жаль, як свідчить анкетування слідчих, вони у 90% визначають внесення подання у порядку ст. 23№ КПК України як вичерпну діяльність щодо усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину. Застосування інших заходів ці слідчі не передбачають (додаток А).

Усунення причин та умов, що сприяли  вчиненню злочинів, вимагає від слідчого не тільки докладного вивчення самих  причин та умов, але й механізму їх формування. Крім того, під час проведення розслідування необхідно встановити вплив ти чи інших умов на можливість незаконного отримання банківських кредитів.  Таким чином, усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину, потребує наявності певних знань як у фінансово-кредитній сфері, так і у сфері психології. Останнє особливо актуально, коли йдеться про усунення причин.

Усунення причин конкретного  злочину, у тому числі й незаконного  отримання банківського кредиту, пов’язано  із застосуванням до обвинуваченого (підсудного, засудженого) певних виховних, примусових і виправно-трудових заходів під час досудового та судового слідства, призначенням кримінального покарання та його виконанням. Мета  таких заходів полягає у нейтралізації негативних якостей і рис особи, яка вчинила злочин. Остаточне усунення причин конкретного злочину слід асоціювати з визначенням судом кримінального покарання, адекватного вчиненому злочину, і його належним виконанням. Таким чином, головна роль в усуненні причин злочину належить суду та органам виконання покарань.

Роль слідчого в усуненні причин конкретного злочину полягає  у розв’язані виховних тактичних  завдань протягом усього процесу  розслідування, які обмежуються  справлянням впливу на особу, котрі  вчинила злочин, з метою осудження нею самою свого вчинку і розкаяння у цьому [90, с. 45].

Можна визначити процес нейтралізації негативних якостей і рис особи, яка вчинила злочин, як своєрідну суперечку світоглядів  злочинця та працівника правоохоронних органів. Весь перебіг суперечки диктується відповідними принципами і прийомами суперечки. Провідним принципом є об’єктивність.

Принцип об’єктивності  конкретизується у декількох  вимогах. Так, неприпустимо приписувати  своєму опонентові будь-які інші положення, окрім тих, які він висунув. Не можна замовчувати, минати його аргументи, особливо основні, найголовніші з них. Важливою є порада філософа Б. Паска ля: за бажанням сперечатися немарно і переконати співрозмовника, насамперед необхідно з’ясувати для себе, з якого боку він трактує предмету суперечки, бо цей бік він звичайно бачить правильно. Визнаючи його правоту, відразу слід показати, що якщо підійти з іншого боку, він не матиме рації.

Наведемо ще декілька принципів  ведення суперечки:

- чітко сформулюй свою  тезу, усвідом можливості й окресли план її доказу;

- об’єктивно оціни суперечника;  усвідом його тезу й оціни  його аргументацію;

- уточни поняття, що вживаються;

- контролюй перебіг  суперечки: теза повинна бути  крок за кроком виведена з аргументів, як розв’язання умов завдання;

- необхідно чітко стежити  за тезою суперечника, не допускаючи  її заміни;

- аргументи, що наводяться  на підтвердження тези, повинні  бути істинними і доведеними, тобто безсуперечними;

- для свого захисту необхідно  висувати якомога більше аргументів; водночас слід завдавати головного удару по тих положеннях і аргументах суперечника, які він вважає найбільш важливими і на які спираються інші, менш суттєві;

- не рекомендується обов’язково в усьому суперечити співрозмовникові; іноді корисно погодитися з деякими його доводами, і перш ніж сказати «ні», вимовити «так», тому що це продемонструє вашу неупередженість, прагнення до ділового розгляду питання; буде створена моральна основа для успішного завершення суперечки; погодившись із доводами, слід потім вміти показати, що вони прямо не стосуються предмета суперечки і не доводять загалом правоту опонента [4, с. 331-333].

Не можна забувати, що така суперечка відбувається під  час усього розслідування, вона триває як під час проведення слідчих  дій, спілкування слідчого та обвинуваченого, так і  поза їх проведенням. Вона не є чітко вираженою, але сам процес розслідування є виявом суперечки світоглядів злочинця та слідчого. У цьому разі слідчий виступає як представник суспільства, де верховенство закону має бути пріоритетом.

 «Інструментом» слідчого  під час усунення причин злочину  є прийоми психологічного впливу. Психологічний вплив – це процес  передачі інформації, метою якого  є виклик необхідної реакції  з боку іншої особи, у нашому  випадку особи, яка незаконно отримала банківський кредит. Цільовим напрямом такого впливу є психіка людини. Будь-яка комунікація, будь-яке спілкування є насамперед психологічним впливом на співрозмовника. Вплив слідчого на психіку підозрюваного, обвинуваченого є одним з елементів криміналістичної тактики [165, с. 41].

А.В. Дулов рекомендує такі методи психологічного впливу: 1) метод передачі інформації; 2) метод переконання; 3) метод наказу; 4) метод прикладу; 5) метод регульованих спілкувань; 6) метод поставлення і варіювання розумових завдань [53, с. 169-187]. М.В. Костицький для впливу на особу правопорушника пропонує застосування методів: 1) передачі інформації; 2) навіювання; 3) поставлення і варіювання розумових завдань;  4) переконання; 5) рефлексії; 6) психологічних «пасток»[79, с. 240].  

М.І. Порубов зазначає, що існує  чотири способи словесного впливу:            1) переконання; 2) роз’яснення; 3) навіювання; 4) спонукання [128, с. 55].

Анкетування слідчих свідчить, що метод передачі інформації використовують найчастіше (92% опитуваних). Метод передачі інформації – це цілеспрямована передача повідомлень про події, факти, знання. Сутність зазначеного методу полягає у залученні особи до інтелектуальних, емоційних, вольових процесів. На неї справляють вплив шляхом надання інформації. Цю інформацію особа переробляє, що і викликає досягнення запланованої мети впливу [166, с. 94].

Психологічний вплив завжди трансформується  у тактичні прийоми [77, с. 106]. Вони виступають як практична реалізація методів впливу [69, с. 55].

Своєрідними провідниками інформації між суб’єктами спілкування є паралінгвізми – жести, міміка, рухи тіла, звукові явища, що супроводжують мову людини [44, с. 101-103]. Тому психологічний вплив пов’язано не тільки зі змістом та формою тактичного прийому, але й із супутніми явищами (інтонацією слідчого, мімічними виразами його обличчя та ін.) [166 ,с. 96].

Вплив слідчого на особу злочинця має здебільшого «підготовчий»  характер. І якщо виявлення причин злочину наприкінці розслідування  є практично завершеним процесом, то усунення таких причин під час розслідування є лише першим етапом, який має бути «підґрунтям» для діяльності суду та органів виконання покарань.

Усунення умов, що сприяли вчиненню злочинів, у межах криміналістичної профілактики, пов’язано, на нашу думку, із внесенням подання у порядку ст. 23№ КПК України, розробленням профілактичних рекомендацій щодо конкретних видів злочинів та розробленням технічних засобів і методів, що перешкоджають (ускладнюють) учиненню злочину.

Працівники правоохоронних органів  не володіють повноваженнями, що здатні усунути умови, які сприяють незаконному отриманню банківських кредитів. Але вони можуть зробити так, що банківські установи будуть мати можливість ознайомитися з наявністю таких умов та засобами перешкоджання вчиненню злочинів. Процесуальним «інструментом» такого ознайомлення має бути внесення подання у банківську установу або повідомлення посадовій особі банку про необхідність вжиття заходів щодо усунення причин і умов, які сприяли вчиненню зазначеного злочину (ст. 23№ КПК України). У цьому процесуальному документі повідомляється про встановлені розслідуванням обставини злочину, аналізуються причини та умови, які йому сприяють, пропонується вжиття заходів щодо їх усунення. Обов’язком особи, якій було адресовано таке подання, є вжиття необхідних заходів у строк, що не перевищує місяць з моменту отримання подання. Крім цього, про вжиття необхідних заходів та про їх результати письмово повідомляюся особу, яка направляла подання. На жаль, на практиці внесення такого подання є простою формальністю. Це можна пояснити нерозумінням слідчим значення профілактичної діяльності. Але на нашу думку, річ в іншому – існує практика, згідно з якою такі подання належно не сприймають та їх виконання також є формальністю. Це у свою чергу, пояснюється тим, що працівники банківських установ вважають себе здатними самотужки встановити та усунути причини й умови, що сприяють учиненню злочинів у банківській сфері.

Такий підхід є неправильним і тільки шляхом об’єднання зусиль правоохоронних органів та керівництва, працівників банків можна зменшити кількість злочинів, пов’язаних з незаконним отриманням банківських кредитів.

Однією з умов, що сприяє вчиненню  злочинів, пов’язаних з незаконним отриманням банківських кредитів, є  неефективна кадрова політика у банківських установах, яка виражається через наявність працівників, професійні та/або моральні якості яких не відповідають необхідним стандартам. Уміле застосування методів добору, оцінки і мотивації працівників кредитних підрозділів банку багато у чому сприяє усуненню передумов (переважно внутрішніх) реалізації банківського кредитного ризику. Становлення  до ризику визначається найголовніше умовами обстановки або деякими індивідуальними і психологічними особливостями людини (наприклад, агресивністю, рівнем тривоги, самостійністю, оригінальністю мислення тощо).

Великого поширення  набула психологічна теорія, відповідно до якої становлення до ризику особи, що ухвалює рішення, пов’язане з ризиком, визначається насамперед її прагненням до успіху. У банківській кредитній справі прагнення успіху можна інтерпретувати як прагнення отримати дохід від кредитної операції. Прагнення уникнути невдачі, у свою чергу, трактується як бажання уникнути неповернення кредитних вкладень.

Усі кредитні фахівці, що ухвалюють рішення, пов’язані з ризиком, умовно можуть бути поділені на дві групи

• із внутрішньою стратегією;
• із зовнішньою стратегією.

Фахівці із внутрішньою  стратегією вважають, що їх успіхи або невдачі визначаються насамперед їх особистими якостями: здібностями, професіоналізмом, волею, рівнем інтелекту тощо. Люди цього типу мають високий рівень відповідальності за свої рішення, тому саме вони повинні добиратися на посади, що потребують великої самостійності, компетентності й цілеспрямованості.

Фахівці із зовнішньою стратегією, навпаки, виходять з того, що їх поразки і перемоги залежать переважно від зовнішніх чинників, на які вони не можуть впливати.

Схильність кредитного фахівця  до внутрішньої або зовнішньої стратегії має велике значення під час дій, пов’язаних з ризиком.

Так, працівники з орієнтацією на внутрішню стратегію є більш активними, цілеспрямованими і поінформованими в невизначеній обстановці. Вони легше сприймають зміни, долають труднощі, складні ситуації. Такі працівники більш об'єктивні в оцінці початкової інформації та отриманих результатів. Їх висновки є більш обґрунтованими. Кредитні фахівці із внутрішньою стратегією зважають здебільшого на свої сили, не прагнуть досягти мети у найкоротші строки будь-якими шляхами, є стійкими у  своїх думках.

Настанова особи на зовнішню стратегію не сприяє виявленню ініціативи, покладанню на себе відповідальності за результати роботи, реалізації особи у професійному плані. Звичайно такі працівники вважають себе скривдженими з боку колег або керівництва, гадають, що керівники недостатньо зважають на їх  думки або навіть просто не помічають. Нерідко це люди із завищеною самооцінкою. Вони гірше поводяться у складних, мінливих умовах, важче долають труднощі. Саме серед таких працівників можна виявити співучасника злочину, пов’язаного з незаконним отриманням банківського кредиту.