Кримінальна відповідальність за незаконне позбавлення волі або викрадення людини

Наслідком діяння при незаконному позбавленні волі є фактичне обмеження потерпілого у свободі пересування. У більшості випадків таке обмеження є безпосереднім результатом вчиненого діяння, практично не відокремленим від нього в часі. Однак можуть мати місце окремі ситуації, коли між створенням зовнішніх перепон вільному пересуванню потерпілого та фактичним обмеженням його у свободі пересування проходить певний час (наприклад, винний пробив гумовий човен, яким потерпілий прибув на острів, і останній змушений був перебувати на острові, хоча мав намір на човні дістатися берега). В таких ситуаціях створені винним зовнішні перепони вільному пересуванню потерпілого можуть бути усунені до того, як вони почали діяти (так, у наведеному прикладі після зв'язування рук і ніг особи, яка перебувала у непритомному стані, події могли розвиватись таким чином, що він був звільнений від мотузок іншими особами ще до того, як прийшов до свідомості.

На кримінально-правову оцінку дій особи, що створила зовнішні перепони вільному пересуванню іншої особи, може впливати тривалість її обмеження у свободі пересування. З одного боку, коли обмеження у свободі пересування особи обчислюється хвилинами і саме така його тривалість охоплювалась умислом суб'єкта, не виключене визнання поведінки суб'єкта малозначним діянням і застосування ч.2 ст.11. З іншого боку, коли обмеження у свободі пересування обчислюється тижнями чи місяцями, це дає підставу для визнання незаконного позбавлення волі таким, що здійснюється протягом тривалого часу, і кваліфікації діяння винного за ч.2 ст.146.

Незаконне позбавлення волі є закінченим злочином з моменту фактичного обмеження свободи пересування потерпілого. Якщо створення зовнішніх перепон вільному пересуванню потерпілого не призвело до фактичного обмеження свободи його пересування, вчинене належить розглядати як закінчений замах на незаконне позбавлення волі [18, с. 341].

Викрадення людини - це протиправне переміщення особи з одного місця до іншого, яке супроводжується фактичним обмеженням її свободи пересування. За своїм змістом протиправність переміщення людини співпадає з незаконністю позбавлення її волі. Способи викрадення можуть бути різними. До них, зокрема, відносяться таємний, відкритий, насильницький, обманний. Якщо спосіб викрадення людини утворює склад іншого злочину (заподіяння умисних тілесних ушкоджень, погроза вбивством, самовільне присвоєння звання службової особи тощо), вчинене, за загальним правилом, належить кваліфікувати за сукупністю злочинів - за відповідною частиною ст. 146 та за відповідною статтею (частиною статті) Особливої частини КК (про окремі винятки з цього правила див.: п.п.6,7 коментарю до даної статті).

Викрадення людини, як і незаконне позбавлення волі, є закінченим злочином з моменту фактичного обмеження потерпілого у свободі пересування. В одних випадках таке обмеження наявне уже з початкового моменту переміщення, наприклад, якщо спосіб викрадення людини є насильницьким. В інших випадках фактичне обмеження у свободі пересування потерпілого пов'язується лише з кінцевим моментом його переміщення, наприклад, якщо потерпілий під впливом обману сам прибув до певного місця, де наявні зовнішні перепони вільному його пересуванню.

Якщо викрадення людини супроводжується наступним незаконним позбавленням її волі, такі діяння сукупності і повторності злочинів не утворюють, однак в межах юридичного формулювання звинувачення за відповідною частиною ст.146 винному мають бути інкриміновані обидві форми даного злочину.

Суб'єкт злочину загальний. Проте суб'єктом цього злочину не можуть бути особи, які відповідно до закону мають право тримати особу в місці, де вона не бажає перебувати, або поміщати її в місце, яке вона не має змоги вільно залишити, але тільки з мотивів піклування про фізичне і психічне здоров'я підопічного чи з інших суспільне корисних мотивів (батьки, усиновителі, прийомні батьки стосовно своїх рідних, усиновлених чи прийомних дітей, опікуни і піклувальники стосовно осіб, які перебувають у них під опікою і піклуванням, педагогічні та науково-педагогічні працівники стосовно піднаглядних дітей тощо). Крім того, правовий обов'язок піклуватися про особу і право з цією метою обмежувати її волю можуть бути покладені на особу договором перевезення, морського круїзу, договором про надання послуг із забезпечення особистої безпеки особи і т. ін. Але тривала заборона дитині її батьками протягом відносно тривалого строку (кількох тижнів чи місяців) залишати квартиру, вчинювана як виховний примусовий захід, дає підстави для кваліфікації діяння за ст. 146.

Завідомо незаконні кримінально-процесуальне затримання, привід, арешт і тримання під вартою, вчинені працівниками органів дізнання, слідчими та прокурорами, а так само винесення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку про позбавлення волі, ухвали (постанови) про направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків, рішення про адміністративний арешт тощо є злочинами проти правосуддя, передбаченими відповідно ст. ст. 371 і 375.

У деяких інших випадках незаконне позбавлення волі, вчинене службовою особою, має кваліфікуватися за ст. 365 (або 424) як перевищення влади чи службових повноважень. Зокрема це стосується завідомо незаконного здійснення працівниками органів внутрішніх справ, прикордонних військ, управління державної охорони та іншими службовими особами, спеціально уповноваженими на це: а) адміністративного затримання та наступного тримання особи протягом певного часу; б) приводу особи, яка входить до групи ризику захворювання на СНІД, хворої на венеричне захворювання, хронічний алкоголізм, наркомана, який вводить наркотичні засоби шляхом ін'єкцій, громадянина, який ухиляється від призову на військову службу, тощо; в) дисциплінарного арешту військовослужбовця; г) затримання неповнолітнього віком до 16 років, який залишився без опікування, з триманням його у приймальнику-роз-подільнику, притулку для неповнолітніх або центрі медико-соціальної реабілітації; д) затримання та тримання у спеціальному розподільнику особи, запідозреної у занятті бродяжництвом, або яка ухиляється від виконання постанови суду про примусове лікування від хронічного алкоголізму або наркоманії, має ознаки вираженого психічного розладу і створює у зв'язку з цим реальну небезпеку для себе і оточуючих тощо; е) поміщення у штрафний ізолятор особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі; є) примусової госпіталізації (скажімо, госпіталізації хворих на туберкульоз, венеричні захворювання, СНІД, лепру, карантинні захворювання тощо).

Незаконне позбавлення волі, вчинене не службовими особами, кваліфікуються за ст. 146. Це стосується і випадків, коли незаконна примусова госпіталізація здійснюється лікарем, який не є службовою особою (не головним лікарем, не завідуючим відділенням тощо), або коли особа, що не є службовою за змістом ст. 364, використовує для незаконного позбавлення волі приміщення, до яких вона має доступ у зв'язку з виконанням трудових обов'язків (бокс інфекційної лікарні, камера ізолятора чи гауптвахти, сховище тощо).

Незаконне позбавлення волі, пов'язане з поміщенням завідомо психічно здорової особи в психіатричний заклад, кваліфікується за ст. 151, а якщо таке поміщення здійснюється не для обстеження стану психічного здоров'я особи, діагностики, лікування і нагляду за нею, а виключно з метою позбавити її волі, — за ст. 146 [18, с. 342-343].

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом: особа усвідомлює, що за законом вона не має права позбавляти волі іншу особу, але бажає це зробити. Мотиви незаконного позбавлення волі можуть бути різні, крім суспільне корисних. Ставлення особи до тяжких наслідків незаконного позбавлення волі може бути умисним або необережним.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Характеристика  кваліфікованих та особливо кваліфікованих  видів незаконного позбавлення волі або викрадення людини 
Кваліфікованими видами незаконного позбавлення волі або викрадення людини є вчинення їх:

1) щодо малолітнього;

2) із корисливих мотивів;

3) щодо двох або більше осіб;

4) за попередньою змовою групою осіб;

5) способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого;

6) пов'язане із заподіянням потерпілому фізичних страждань;

7) із застосуванням зброї;

8) протягом тривалого часу.

Вчинення злочину щодо малолітнього як кваліфікуюча ознака незаконного позбавлення волі або викрадення людини застосовується у тому випадку, коли потерпілим є особа жіночої або чоловічої статі, якій на момент злочину не виповнилося 14 років. При цьому винна особа має усвідомлювати малолітній вік потерпілого.

Наявність у диспозиції ч. 2 ст. 146 корисливих мотивів робить цей елемент суб'єктивної сторони складу злочину однією з кваліфікуючих ознак незаконного позбавлення волі або викрадення людини. Такими мотивами є прагнення до одержання матеріальної вигоди у будь-якому вигляді (отримання майна або права на нього, звільнення від матеріальних витрат тощо). При цьому немає значення, чи винна особа мала право на одержання матеріальної вигоди, чи такого права у неї не було. У разі відсутності права на одержання матеріальної вигоди за наявності інших ознак дії винного можуть бути кваліфіковані за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 146 та відповідними частинами ст. 189 (вимагання).

Незаконне позбавлення волі або викрадення двох чи більше осіб має місце, якщо внаслідок злочину фактично позбавлено волі або викрадено двоє або більше потерпілих. Дії винної особи, яка мала намір незаконно позбавити волі або викрасти двох або більше потерпілих, але фактично вчинила злочин щодо одного потерпілого, слід кваліфікувати як закінчений злочин щодо одного потерпілого та замах на злочин, передбачений ч. 2 ст. 146. За змістом закону кримінальна відповідальність за незаконне позбавлення волі або викрадення двох або більше осіб настає виключно в залежності від умислу винного на вчинення злочину щодо двох або більше осіб. Тому перебіг часу між незаконним позбавленням волі одного потерпілого і вчиненням цього злочину щодо інших потерпілих не має значення для наявності в діях винного цієї кваліфікуючої ознаки.

Відповідно до ч. 2 ст. 28 вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб матиме місце, якщо його вчинили дві або більше особи, які до початку злочину домовилися про спільну участь у вчиненні злочину. Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь три і більше особи, які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та інших злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи [19, с. 101-102].

Під способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, належить розуміти такий спосіб незаконного позбавлення волі чи викрадення людини, який створював реальну небезпеку настання смерті потерпілого або загрозу заподіяння йому тяжких, середньої тяжкості чи легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров'я або незначною втратою працездатності чи загрозу спричинення іншої шкоди його здоров'ю. Якщо мало місце реальне заподіяння вказаних наслідків, воно або має діставати окрему кваліфікацію, або охоплюється поняттям "тяжкі наслідки" і кваліфікується за ч. 3 ст.146 [17, с. 340].

До фізичних страждань треба відносити біль, що виникає під час мордування, катування, інших видів фізичного впливу на людський організм, або внаслідок жорстоких умов утримання у місці позбавлення волі (утримання особи в умовах, які позбавляють її зору, слуху, просторової або часової орієнтації, утримання в холодному та сирому приміщенні, у приміщенні з постійним та голосним звуком або у підвалі, де на особу нападають щури,, позбавлення сну, Харчування і води тощо). Оскільки незаконне позбавлення волі є триваючим злочином, фізичні страждання потерпілому можуть бути заподіяні у будь-який час його здійснення [18, с. 343].

Незаконне позбавлення волі або викрадення людини із застосуванням зброї кваліфікується за ч. 2 ст. 146 в разі, коли при вчиненні злочину винний або винні фактично застосували зброю. Погроза застосування зброї може бути визнана за певних конкретних обставин лише як спосіб вчинення злочину, небезпечний для життя та здоров'я потерпілого. 
До зброї слід відносити будь-яку вогнепальну або холодну зброю (рушниці, пістолети, револьвери, самопали, обрізи, кинджали, фінські ножі, кастети тощо) за ознакою спеціального її пристосування для ураження людини. Для вирішення питання про віднесення до зброї знаряддя, яке застосовувалося при вчиненні злочину, обов'язково необхідно призначити проведення криміналістичної експертизи. Не є зброєю вибухівка, вибухові пристрої та боєприпаси. Незаконне поводження винного зі зброєю має кваліфікуватися додатково за ст. 263 [19, с. 103].

Тривалий час, протягом якого потерпілий обмежується у свободі пересування, як правило, стосується незаконного позбавлення волі. Ця кваліфікуюча ознака носить оціночний характер, а тому не має якихось формальних кількісних параметрів. Проте у будь-якому разі мова може йти про тривалий час незаконного позбавлення волі тоді, коли обмеження у свободі пересування потерпілого обчислюється принаймні у тижнях.

Особливо кваліфіковані види злочину передбачені ч.З ст.146. Вони мають місце, якщо незаконне позбавлення волі або викрадення людини: 
а) вчинене організованою групою; б) спричинило тяжкі наслідки. 
Згідно із ч. 3 ст 28 КК організована група — це стійке об'єднання, яке може бути створено для вчинення злочинів. Характерними властивостями організованих груп є наявність єдиного плану з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану. План повинен бути відомий учасникам групи. Така ретельна підготовка може мати місце не тільки тоді, коли організована група налаштована на вчинення ряду злочинів, але й тоді, коли нею вчинюється один злочин. Це свідчить про стійкий характер організованої групи. За п. 2 ч. 1 ст. 67 вчинення злочину організованою групою відноситься до обставин, які обтяжують покарання.

Незаконне позбавлення волі або викрадення людини визнається таким, що спричинило тяжкі наслідки, в разі настання смерті потерпілого або його рідних чи близьких йому осіб, а також у разі заподіяння потерпілому або зазначеним особам тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя. У таких випадках дії винного мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 146 та ст. 115 (умисне вбивство), 119 (вбивство через необережність), 120 (доведення до самогубства), 121 (умисне тяжке тілесне ушкодження) чи 128 (необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження) у залежності від форми вини щодо настання наслідків злочину та конкретних обставин вчиненого.

Заподіяння потерпілому або його рідним чи близьким йому особам майнової шкоди у великих або особливо великих розмірах чи істотної шкоди немайнового характеру (втрата постійного місця роботи, постійного місця проживання, непереобрання на виборну посаду тощо) також може бути визнане тяжкими наслідками злочину, передбаченого ст. 146.

 

 

 

 

3. Питання відмежування  незаконного позбавлення волі  та викрадення людини від захоплення  заручників