Зловживання в сфері банківського кредитування та їх попередження

1. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУ

    У юридичній літературі під кредитними правовідносинами розуміють всі  кредитні відносини, що виникають при  наданні (передачі, використанні і поверненні) грошових коштів або інших речей, визначених родовими ознаками, на умовах повернення.

      Стаття 1 Закону України "Про  банки і банківську діяльність" визначає банківський кредит  як будь-яке зобов'язання банку  надати певну суму грошей, будь-яка  гарантія, будь-яке зобов'язання  придбати право вимоги боргу,  будь-яке продовження строку погашення  боргу, яке надано в обмін  на зобов'язання боржника щодо  повернення заборгованої суми, а  також на зобов'язання на сплату  процентів та інших зборів  з такої суми.

      Положенням про кредитування, затвердженим  постановою Правління Національного  банку України від 28 вересня  1995 р. № 246, кредит визначається  як позичковий капітал банку  у грошовій формі, що передається  у тимчасове користування на  умовах забезпеченості повернення, строковості, платності та цільового  характеру використання. Кредитна  операція - це договір щодо надання  кредиту, який супроводжується  записами за банківськими рахунками,  з відповідним відображенням  у балансах кредитора та позичальника. [4]

      Відповідно до статей 47 і 49 Закону  України "Про банки і банківську  діяльність" до кредитних належать  такі операції:

     - розміщення залучених коштів  від свого імені, на власних  умовах та на  власний ризик;

     - організація купівлі та продажу  цінних паперів за дорученням  клієнтів;

     - здійснення операцій на ринку  цінних паперів від свого імені  (включаючи андеррайтинг);

     - надання гарантій і поручительств  та інших зобов'язань від третіх  осіб, які передбачають їх виконання  у грошовій формі;

     - придбання права вимоги на  виконання зобов'язань у грошовій  формі за поставлені товари  чи надані послуги, приймаючи  на себе ризик виконання таких  вимог та прийом платежів (факторинг);

     - лізинг.

      Суб'єкти господарської діяльності  можуть використовувати такі  форми кредиту: банківський, комерційний,  лізинговий, іпотечний, бланковий,  консорціумний.

      Банківський кредит надається  суб'єктам кредитування усіх форм  власності у тимчасове користування  на умовах, передбачених кредитним  договором.

       Кредити, які надаються банками, поділяються:

      за строками користування на:

      а) короткострокові - до 1 року; можуть  надаватися банками у разі  тимчасових фінансових труднощів,  що виникають у зв'язку з  витратами виробництва та обігу,  не забезпечених надходженням  коштів у відповідному періоді;

      б) середньострокові - до 3 років;  можуть надаватися на оплату  обладнання, поточні витрати, на  фінансування капітальних вкладень;

      в) довгострокові - понад 3 роки; можуть надаватися для формування  основних фондів. Об'єктами кредитування  можуть бути капітальні витрати  на реконструкцію, модернізацію  та розширення вже діючих основних  фондів, на нове будівництво, на  приватизацію та ін.;

      за забезпеченням на:

      а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

      б) гарантовані (банками, фінансами  чи майном третьої особи);

      в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

      г) незабезпечені (бланкові);

      за ступенем ризику на:

      а) стандартні кредити;

      б) кредити з підвищеним ризиком;

      за методами надання на:

      а) кредити, що надаються у  разовому порядку;

      б) кредити, що надаються відповідно  до кредитної лінії. Під кредитною  лінією розуміється згода банку-кредитора  надати кредит у майбутньому  в розмірах, які не перевищують  заздалегідь обумовлені розміри  за певний проміжок часу без  проведення додаткових спеціальних  переговорів;

      в) гарантійні (із заздалегідь  обумовленою датою надання, за  потребою, із стягненням комісії  за зобов'язання);

      за строками погашення на:

      а) кредити, що погашаються  водночас;

      б) кредити, що погашаються  у розстрочку;

      в) кредити, що погашаються  достроково (на вимогу кредитора  або за заявою позичальника);

      г) кредити, що погашаються  з регресією платежів;

      д) кредити, що погашаються  після обумовленого періоду (місяця, кварталу). 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. ПРИНЦИПИ БАНКІВСЬКОГО  КРЕДИТУВАННЯ

     Правові принципи, покладені в основу регулювання  банківської діяльності, мають не лише загальнотеоретичне, а й практичне  значення. Як справедливо відзначають  Г.А. Тосунян і А.Ю. Вікулін, “ принципи банківського права мають нормативне значення і відрізняються від  норм тим, що мають більш узагальнений характер і торкаються головних питань відносин, які становлять собою предмет  банківського права і є ядром його системи ” [7, с. 47].

     Принципи  регулювання банківського кредитування, виконуючи системоутворюючу функцію, забезпечують органічний взаємозв’язок  між суб’єктами (банк та позичальник) та об’єктом (банківський кредит) кредитних  правовідносин. Виконуючи ж нормативну функцію, ці принципи визначають юридичний  характер прав і обов’язків, що виникають  у контексті реалізації кредитних  правовідносин.

     Тому  правовими принципами регулювання  банківського кредитування слід вважати  основоположні правила, що надають  відносинам між банками і позичальниками з приводу надання банківського кредиту ознак системності та упорядкованості, а також обумовлюють  характер і зміст сукупності юридичних  норм, які забезпечують досягнення кінцевої мети банківського регулювання  – юридичного захисту законних прав та інтересів вкладників.

     Наукова література та чинне законодавство  містять чимало посилань на різноманітні загальні принципи регулювання кредитних  відносин. Зокрема, мова йде про верховенство права і законність, захист права  власності, свободу кредитної діяльності і незалежність банку при здійсненні кредитування, конкуренцію, державне та договірне регулювання, поєднання  інтересів держави і суб’єктів  кредитних відносин, здійснення кредитної  діяльності спеціалізованими установами, відповідність банківського кредиту  ринковим умовам, ефективність і раціональність кредитування тощо [8, с. 306 – 308]. Зазначені принципи мають важливе методологічне значення. Однак вони не забезпечують системного регулювання банківського кредитування та не обумовлюють фінансово-правового характеру відповідних юридичних норм. У цьому зв’язку слід зазначити, що в Україні не існує впорядкованого підходу до закріплення спеціальних правових принципів, які безпосередньо визначають характер регулювання банківського кредитування як цілісного механізму і покладаються в основу нормативного регулювання діяльності банків та позичальників у процесі кредитування. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     3. ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА ЗЛОЧИННІСТЬ У СФЕРІ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ

     Розглядаючи злочинність у сфері банківського кредитування в якості системного явища, необхідно зазначити, що вона є результатом  взаємодії множини факторів. Для  вироблення дієвих механізмів її попередження необхідно дослідити вплив основних чинників, що визначають загальну ситуацію в даній сфері.

     Виходячи  із застосування багатофакторного методу аналізу процесів і явищ, можна  запропонувати виділення факторів загального та безпосереднього впливу. Фактори загального впливу діють  на всі сфери соціального буття, у тому числі й на злочинність  у сфері банківського кредитування. Фактори безпосереднього впливу є специфічними для сфери банківського кредитування, вони діють безпосередньо  на банківську злочинність.

     Сучасна кримінологічна теорія виділяє наступні основні сфери життєдіяльності  суспільства: економічну, соціальну, політичну  та духовну. При цьому враховується, що всі вони знаходяться у діалектичному  взаємозв’язку та органічній єдності. Виділення означених основних сфер для кримінології є важливим у  наступних аспектах: по-перше, оскільки злочинність є невід’ємною складовою  суспільних відносин, необхідно дослідити  особливості цих відносин, закономірності, притаманні різним сферам життєдіяльності, тобто враховувати економічні, соціальні  та інші закони розвитку і функціонування суспільства; по-друге, в процесі  вивчення детермінант злочинності  застосовуються методи аналізу від  абстрактного до конкретного, що передбачає використання результатів економічних, соціологічних та інших досліджень; по-третє, вивчаючи наближені до злочинності  системи детермінації, дослідник  отримує та передає інформацію іншим  спеціалістам, які вивчають інші аспекти  проблеми; по-четверте, отримана інформація може використовуватися для організації  подальших спільних міждисциплінарних досліджень [9,  с. 243].

     На  основі виділених чотирьох сфер життєдіяльності  суспільства, можна систематизувати  фактори загального впливу, що діють  на злочинність у сфері банківського кредитування: економічні, соціальні, політичні та духовні.

     Економічні  фактори є найбільш криміногенними, оскільки вони впливають не лише на сферу банківського кредитування, але й на сферу економічних відносин у цілому. Одним з найбільш суттєвих факторів цієї групи можна вважати фінансову кризу, яка призвела до потрясіння всієї фінансово-банківської системи. Поява цього фактора зумовила ряд важливих для кримінології наслідків: по-перше, в кредитно-банківській сфері різко загострилася конкурентна боротьба за клієнтів, за сфери впливу, що призводить до зростання кримінальних проявів, у тому числі банкротств та злісного ухилення від виконання кредиторських зобов’язань; по-друге, без роботи залишилося багато кваліфікованих спеціалістів, які, за визначених умов, можуть стати серйозним резервом для формування злочинного середовища, що спеціалізуватиметься, в основному, на посяганнях на кредитно-банківську сферу.

     До  факторів економічного змісту, що негативно  впливають на кредитно-банківську сферу, можна віднести деформацію структури  вітчизняної економіки. Вона знаходить  свій вираз у тому, що питома вага виробничих галузей економіки значно знизилася, продовжується занепад  потенціалу промисловості та сільського господарства, а інвестиції перерозподіляються до невиробничого сектору, особливо торгівлі. У кримінологічному плані  така ситуація є досить сприятливою  для зловживань у кредитно-фінансовій сфері, оскільки значну частину кредитно-банківських  операцій складає кредитування не виробників продукції, які, як правило, є надійними  позичальниками, а комерційних посередників, що часто заробляють завдяки нерозвиненості економічних зв’язків та кримінальними  зловживаннями щодо власних кредиторів.

     Наступним економічним фактором, що суттєво  впливає на злочинність у сфері  банківського кредитування, є періодичний  незаконний перерозподіл та рейдерські акції. Цей фактор призводить, по-перше, до перерозподілу, у тому числі й кримінального, грошових ресурсів у самій кредитно-банківській сфері, ініціюючи зростання фіктивних банкротств чи інших кримінальних зловживань; по-друге, відбувається становлення визначеної злочинної спеціалізації та професіоналізації, які суттєво ускладнюють виявлення, розкриття та розслідування злочинних посягань на кредитно-банківську систему.

     Досить  вагомим фактором економічного змісту в кредитно-банківській сфері  можна вважати надмірне, майже  недиференційоване оподаткування  організацій та громадян. Така ситуація стимулює перехід суб’єктів господарювання до сфери тіньової економіки, де мінімізуються  податки, але й одночасно зростають  ризики кримінальних посягань. Даний  фактор впливає на злочинність у  кредитно-банківській сфері різними  шляхами: по-перше, позичальники-підприємці, основна діяльність яких знаходиться  в “тіні”, є ненадійними, оскільки напрацьовані ними механізми ухилення від оподаткування можуть використовуватися  для кримінального порушення  зобов’язань відносно кредитного договору; по-друге, при укладанні кредитної  угоди досить важко реально оцінити  фінансовий стан позичальника, якщо основна  частина його активів функціонує нелегально; по-третє, організації, в  основі діяльності яких знаходяться  тіньові операції, усвідомлюючи наявні її ризики, часто мають власні структури  безпеки, що можуть бути направлені проти  кредиторів, які висувають законні  вимоги щодо повернення коштів.