Уголовное наказание

Розподіл, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, здійснюються регіональними комісіями з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, що утворюються в територіальних органах Державної пенітенціарної служби України, та Апеляційною комісією Державної пенітенціарної служби України з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, що утворюється в Державній пенітенціарній службі України.

Прийом засуджених в установу виконання  покарань має важливе значення для  успішної організації виконання  покарання у виді позбавлення волі та адаптації засуджених до умов відбування покарання.

У період прийому співробітники  установи перевіряють наявність  особистих справ засуджених, встановлюють їх приналежність прибулим та перевіряють  наявність в особових справах необхідних документів. Засуджені підлягають обов'язковому медичному огляду, повному обшуку, а їхні речі — огляду. Під час обшуку та огляду у засуджених вилучаються предмети, вироби та речовини, які їм заборонено зберігати відповідно до Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань. Одяг цивільного зразка та інші заборонені речі здаються на склад, а речі, вилучені з обігу, за необхідності знищуються.

Відповідно до ст. 91 КВК прийняття  засуджених  до  виправних  і  виховних  колоній проводиться  адміністрацією  колоній  у   порядку,   встановленому нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань. Адміністрація колонії протягом трьох діб  повідомляє  суд, який  постановив  вирок,  про  приведення  його до виконання і про місце відбування  покарання засудженим.  Одночасно  направляється повідомлення  одному  із  членів  сім'ї  або  близьких  родичів за вибором  засудженого,  у  якому  вказується   адреса   колонії   і роз'яснюються права засудженого. На   кожного  засудженого  до  позбавлення  волі ведеться особова справа,  а також інформаційна картка,  до якої  заносяться відомості:  стосовно  його особи;  про вчинений ним злочин і назву суду,  який постановив вирок;  про день  і  час  його  прибуття  і звільнення з колонії.

 

3. Порядок і умови виконання кримінального покарання у вигляді штрафу

 

Згідно із ч. 1 ст. 53 КК України штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і розмірі, встановлених в Особливій частині ККУ.

КВК України передбачає два правових режими виконання покарання у виді штрафу: добровільне його виконання засудженим і примусове стягнення в процесі виконавчого провадження. Добровільна сплата штрафу полягає у внесенні засудженим у місячний строк після набрання вироком законної сили суми штрафу в установу банку на спеціальний рахунок і надання до відповідного суду документа, який підтверджує сплату штрафу. У разі несплати засудженим штрафу у місячний строк його стягнення провадиться примусово Державною виконавчою службою на підставі виконавчого листа, виданого судом, який постановив вирок.

Процес примусового  виконання штрафу доцільно розглянути, розділивши його на декілька стадій: стадія відкриття виконавчого провадження; підготовки до виконання та власне виконання покарання.

Відкриття виконавчого  провадження - перший етап процесу виконання майнового покарання. На цьому етапі державний виконавець, одержавши виконавчий документ, повинен установити наявність або відсутність підстав для порушення виконавчого провадження, після чого прийняти рішення про порушення виконавчого провадження або відмову в його порушенні [8, с.54].

Згідно із Законом України "Про виконавче провадження" підставою відкриття виконавчого провадження є виконавчий документ. Відповідно до ч. 1 ст. 25 зазначеного закону державний  виконавець  зобов'язаний  прийняти до виконання виконавчий документ і  відкрити  виконавче  провадження,  якщо  не закінчився  строк пред'явлення такого документа до виконання,  він відповідає вимогам,  передбаченим законом,  і пред'явлений  до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний  виконавець  протягом  трьох  робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову  про відкриття виконавчого провадження.

Завдання державного виконавця на стадії порушення виконавчого   провадження - у триденний строк перевірити відносно виконавчого документа такі обставини: чи правильно визначена територіальна компетенція виконання вимог пред'явленого виконавчого документа; чи дотримано термінів пред'явлення виконавчого документа до стягнення; чи набрало законної сили рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ і чи не закінчилися строки давності виконання судового рішення, якщо такі встановлені; чи є в особи, що пред'явила виконавчий документ, відповідні повноваження; чи відповідає виконавчий документ установленим законом формі і змісту.

Однак до порушення виконавчого  провадження ніякі виконавчі  дії здійснюватися не можуть. Дане правило випливає з того, що здійснення виконавчих дій сполучено з можливістю застосування до боржника заходів державно-владного примусу у вигляді заходів примусового виконання, що істотно обмежують його майнові права.

Статею 20 Закону України "Про виконавче провадження" передбачені загальні положення про місце здійснення виконавчих дій. Так, виконавчі дії провадяться державним виконавцем  за  місцем проживання,  перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна.  У разі якщо боржник є юридичною особою,  то виконання провадиться  за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна.

Друга стадія виконання - це підготовка до виконання. Вона має на меті створення належних умов для своєчасного й ефективного виконання. Підготовчі дії зводяться, як правило, до встановлення місця проживання боржника, його роботи, з'ясування розміру заробітної плати. Однак найбільше часу державні виконавці витрачають на встановлення наявності майна боржника, на яке можна звернути стягнення.

На виявлене майно  боржника накладається арешт, який полягає  в проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а при необхідності - в обмеженні права користуватися майном чи його вилученні в боржника та передачі на зберігання іншим особам.

Крім того, в процесі  підготовки до виконання здійснюється оцінка майна боржника. Відповідно до статті 58 Закону України "Про виконавче провадження" визначення вартості майна боржника  проводиться  державним виконавцем  за  ринковими  цінами,  що  діють  на  день визначення вартості  майна.  Для  оцінки  за  регульованими  цінами,   оцінки нерухомого майна,  транспортних засобів,  повітряних,  морських та річкових суден державний  виконавець  залучає суб'єкта  оціночної діяльності  -  суб'єкта   господарювання,  який  провадить  свою діяльність  відповідно  до  Закону  України  "Про оцінку   майна, майнових прав   та   професійну  оціночну  діяльність  в Україні".

У разі якщо визначити  вартість майна  (окремих  предметів) складно  або  якщо  боржник  чи  стягувач заперечує проти  передачі арештованого майна боржника для реалізації  за  ціною,  визначеною державним   виконавцем,   державний виконавець  залучає суб'єкта оціночної діяльності  -  суб'єкта  господарювання  для  проведення  
оцінки майна.

Разом із тим Закон України "Про виконавче провадження" містить переліку видів майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами. Відповідно до цього переліку стягнення за виконавчими документами не може бути звернено на такі  види  майна  та  предмети,  що  належать боржникові на праві власності або є його часткою у спільній власності,  необхідні  для боржника,  членів  його  сім'ї  та  осіб,  які перебувають на його утриманні.

1. Носильні речі та  предмети  домашнього  вжитку,  необхідні боржникові та особам, які перебувають на його утриманні:

1) одяг - з розрахунку на кожну особу:  одне літнє або осіннє пальто,  одне зимове пальто або кожух,  один зимовий костюм  (для жінок  - два зимових плаття),  один літній костюм (для жінок - два літніх плаття),  головні убори по  одному  на  кожний  сезон.  Для жінок,  крім того,  дві літні хустки, одна тепла хустка (або шаль)  
та інший одяг, зношений більш як на 50 відсотків;

2) взуття - по одній  парі літнього,  осіннього,  зимового  та інше взуття, зношене більш як на 50 відсотків;

3) білизна - по дві  зміни на кожну особу;

4) постільні  речі  (матрац,  подушка,  два простирадла,  дві наволочки, ковдра) і два особистих рушники на кожну особу;

5) необхідний кухонний  посуд; 

6) один холодильник  на сім'ю; 

7) меблі - по одному  ліжку та стільцю на  кожну  особу,  один стіл,  одна  шафа на сім'ю (крім меблевих гарнітурів,  на які може бути звернено стягнення);

8) усі дитячі речі.

2. Продукти харчування,  необхідні для особистого  споживання боржнику,  членам  його  сім'ї та особам,  які перебувають на його утриманні, - з розрахунку на три місяці.

3. Паливо, необхідне боржникові, членам його сім'ї та особам, які  перебувають  на  його  утриманні,  для  приготування  їжі  та обігрівання приміщення  протягом шести місяців. 

4. Одна корова,  а  у разі відсутності корови -  одна  телиця; якщо  немає ні корови,  ні телиці - одна коза,  вівця чи свиня - в осіб, які займаються сільським господарством.

5. Корм для худоби,  який не підлягає вилученню в  кількості, необхідній для годівлі худоби до початку її вигону на пасовище або до збору нових кормів.

6. Насіння,  необхідне   для  чергової   сівби   (осінньої   і весняної),  та  незнятий урожай - в осіб,  які  займаються сільським господарством  (крім   земельних   ділянок,   на   які   накладено стягнення).

7. Інструменти,  необхідні для  особистих професійних занять (швейні, музичні тощо).

Згідно із ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" вилучення  арештованого  майна  з   передачею   його   для реалізації    здійснюється   у   строк,   встановлений   державним виконавцем,  але не раніше ніж через п'ять днів  після накладення арешту.  Продукти та інші речі,  що швидко псуються, вилучаються і передаються для продажу негайно після накладення арешту.

Крім заходів примусового  виконання, пов'язаних з описом і  арештом майна боржника, законом передбачене звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), пенсію, стипендію та інші доходи боржника. Проте ці об'єкти стягнення використовуються при відсутності у боржника коштів на рахунках у кредитних установах, відсутності чи недостатності майна боржника для повного покриття належних до стягнення сум [8, с.59].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                

 

                                                  Практичні завдання

      

       Задача  № 1

КПК України передбачено право засуджених на особисту безпеку.

Відповідно до ст. 10 КВК  України у разі виникнення небезпеки життю і здоров'ю засуджених, які відбувають покарання у виді арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні  військовослужбовців або позбавлення волі, вони мають право звернутися із заявою до будь-якої посадової особи органу  чи  установи  виконання покарань  з проханням про забезпечення  особистої безпеки.  У  цьому разі  посадова  особа зобов'язана вжити невідкладних заходів щодо забезпечення особистої безпеки засудженого.

Адміністрація установи виконання покарань  вживає  заходів до переведення засудженого в безпечне місце, а також інших заходів до  усунення  небезпеки,  вирішує  питання  про  місце  подальшого відбування ним покарання.

У  разі  наявності  небезпеки   для   життя   і   здоров'я засуджених,  до  яких  згідно  із  законом у зв'язку з їх участю у кримінальному  судочинстві  прийнято  рішення   про   застосування заходів безпеки,  адміністрація установи виконання покарань вживає заходів  щодо  забезпечення  безпеки  цих  осіб.

У ч. 4 ст. 10 КВК України  зазначені заходи, які можуть бути застосовані до таких осіб: ізольоване тримання; переведення в іншу установу виконання покарань.

Отже, в даному випадку  адміністрація УВП повинна була застосувати передбачені законом заходи для забезпечення безпеки засудженого.

 

Задача № 3

Відповідно до ст. 137 КВК  України матеріальні збитки,  заподіяні державі засудженими під час відбування покарання, стягуються з їхнього заробітку за постановою начальника колонії.

До  винесення  постанови  має  бути  встановлений   розмір збитків,  обставини,  за  яких  їх  було  завдано,  і ступінь вини засудженого в заподіянні збитків.  У  процесі  перевірки  у  нього береться письмове пояснення.

Постанова   начальника   колонії   про  стягнення  збитків оголошується засудженому під розписку. Засуджений може  оскаржити  постанову  начальника  колонії вищій   посадовій   особі.  Подача  скарги  не  зупиняє  виконання постанови про стягнення збитків.

Вища посадова особа  може скасувати постанову про стягнення збитків або зменшити розмір суми, що підлягає стягненню. Неправильно  відраховані  суми  за  заподіяні  матеріальні збитки підлягають поверненню засудженому і зараховуються  на  його особовий рахунок.