Суб’єкти кримінально-процесуальної діяльності, їх класифікація

Кожен з названих органів  здійснює дізнання в межах своєї  компетенції. Закон надав лише органам  міліції право провадити дізнання у справах про будь-який злочин, якщо його не віднесено до компетенції  іншого органу дізнання, а капітанам  морських суден—про всі злочини, вчинені на судні під час його перебування у далекому плаванні. Саме тому ці органи дізнання в літературі деколи називають органами дізнання з універсальною компетенцією. [2, c.67]

Завдання органу дізнання. Згідно зі ст.4 КПК України на орган  дізнання покладається обов'язок порушити кримінальну справу і розкрити злочин. Закон визначає, що орган дізнання зобов'язаний в межах своєї компетенції  порушити кримінальну справу в кожному  випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом  заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і  до їх покарання.

Під розкриттям злочину мається  на увазі встановлення особи, яка  вчинила злочин, та всіх фактів, епізодів, елемента і ознак злочинного діяння.

Факт розкриття злочину  в практичній діяльності органів  досудового розслідування формально  ототожнюється зі затриманням підозрюваного, його арештом чи притягненням особи  як обвинувачуваного. [12, c.245]

Особа, яка провадить дізнання, не користується процесуальною самостійністю  в тому обсязі, яким користується слідчий. При незгоді з вказівками прокурора  щодо питань про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг  обвинувачення, про направлення  справи до суду або про зупинення  справи орган дізнання (особа, яка  провадить дізнання) має право  оскаржити їх вищому прокурору, але  не припиняючи виконання цих вказівок. Такі вказівки прокурора обов'язкові до виконання, так само як і вказівки про обрання, зміну або скасування запобіжного заходу, кваліфікацію злочину, провадження окремих слідчих  дій та розшук осіб, які вчинили  злочин.

Повноваженнями по провадженню  тих або інших процесуальних  дій закон наділяє не саму особу, яка провадить дізнання, а "орган  дізнання". Тому для особи, яка  безпосередньо провадить дізнання, обов'язковими є вказівки керівника  органу дізнання (ст.103 КПКУ)

Крім того, ті процесуальні документи, в яких відображається рішення  органу дізнання (рішення, приймати які  закон уповноважив орган дізнання), підлягають обов'язковому затвердженню керівником органу дізнання.

Прокурор — суб'єкт  кримінального процесу, на якого  згідно зі ст, 121 Конституції України покладаються:

- представництво інтересів  громадян або держави в суді  у визначених законом випадках;

- нагляд за додержанням  законів органами досудового  слідства, дізнання та оперативно-розшукової  юрисдикції;

- підтримання державного  обвинувачення в суді;

- нагляд за додержанням  законів при виконанні судових  рішень у кримінальних справах,  а також при застосуванні примусових  заходів, пов'язаних з обмеженням  свободи громадян. [1, c.15]

Представництво прокурором інтересів громадян чи держави в  суді полягає у здійсненні прокурором від імені держави процесуальних  та інших дій, спрямованих на забезпечення інтересів держави та захисту  прав, свобод і законних інтересів  громадян, у разі неспроможності ними самостійно їх захищати. Частково функція  представництва може здійснюватись  і в стадії досудового розслідування.

Формами представництва є: звернення  до суду з позовними заявами, участь у судовому розгляді справи і використання при цьому своїх повноважень  обвинувача та представника, внесення апеляційного та касаційного подання  на судові рішення або заяви про  перегляд справи в порядку виключного провадження за нововиявленими обставинами.

Прокурор підлягає відводу  за тими самими підставами, що й суддя. Проте, якщо прокурор брав участь у  проведенні досудового слідства у справі, підтримував обвинувачення в  суді або робив висновок при розгляді справи в апеляційному чи касаційному  порядку, то ці обставини не можуть бути підставою для відводу. [4, c.15]

Відвід, заявлений прокурору  при розгляді справи в суді, розв'язується судом, а при розслідуванні справи — вищим прокурором (ст.58 КПКУ)

Підтримка державного обвинувачення  — одна з функцій прокурора, яка  полягає в безпосередній його участі в розгляді судом справи і  використанні повноважень обвинувача для всебічного дослідження доказів, захисту прав потерпілого та інших  учасників процесу, забезпечення правосуддя і невідворотності кримінальної відповідальності за вчинений злочин.

Прокурор може вступити у  справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави  та суспільства, і зобов'язаний, додержуючись принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, своєчасно вжити  передбачених законом заходів до усунення порушень закону, хоч би від  кого вони виходили, сприяти виконанню  вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справ та постановленню судових рішень, що ґрунтуються на законі (ст.227 КПКУ)

Обвинувач — прокурор, що підтримує в суді державне обвинувачення, а також потерпілий у справах  приватного обвинувачення (справах, передбачених частиною 1 статті 27 КПК України) та в справах, де прокурор відмовився від  обвинувачення, який у відсутності  прокурора виконує функцію обвинувачення  і користується правами обвинувача.

У разі відмови прокурора  від обвинувачення потерпілий вправі вимагати продовження розгляду справи, У цьому випадку він самостійно підтримує обвинувачення. Обвинувач  як учасник процесу з'являється  в стадіях судового розгляду справи. [10, c.117]

Обвинувач, керуючись вимогами закону і своїм внутрішнім переконанням, підтримує перед судом державне обвинувачення, подає докази, бере участь у дослідженні доказів, заявляє  клопотання і висловлює свою думку  щодо клопотань інших учасників  судового розгляду, викладає свої міркування з приводу застосування кримінального  закону і міри покарання щодо підсудного.

Суддя (суд) — суб'єкт кримінального  процесу, який виконує функцію правосуддя. Згідно зі ст. 124-129 Конституції України  судочинство здійснюється Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції.

Правосуддя здійснюють професійні судді, а у визначених законом  випадках — народні засідателі та присяжні. Вироки та рішення суду виносяться іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території держави.

Суд має право самостійно та незалежно здійснювати судове слідство та судовий розгляд, визнати  особу винною у вчиненні злочину  та призначити їй покарання. Під час  судового розгляду суд має владно-розпорядчі повноваження та керує процесом. За результатами розгляду справи суд має  право: винести вирок (обвинувальний  або виправдувальний), закрити справу, направити справу на додаткове розслідування.

Для виконання своєї функції  судді наділяються не тільки суттєвими  повноваженнями, а й статусом, який гарантує їм принциповий, незалежний, неупереджений і справедливий розгляд  справи.

Судді, слідчі, особи, які  проводять дізнання, прокурор мають  право на забезпечення безпеки в  передбачених законом випадках і  відповідно до положень ст. 52-1-52-3 КПК  України. 

 

2.2 Особи, які мають та  відстоюють у кримінальному процесі  свої інтереси

 

Цю категорію учасників (суб'єктів) кримінального процесу  становлять: обвинувачений (підсудний), підозрюваний, потерпілий, цивільний  позивач, цивільний відповідач та правопорушник  у справах протокольної форми  досудової підготовки | матеріалів.

Обвинувачений — це особа, щодо якої в установленому законом  порядку винесено постанову про  притягнення її як обвинуваченого (ст. 43 КПК України). Притягнення як обвинуваченого відбувається у стадії досудового розслідування, коли зібрані достатні докази, що вказують на вчинення злочину даною особою. Після віддання до суду обвинувачений  стає підсудним.

Обвинувачений не вважається винним, доки його винність не буде доведена в передбаченому законом порядку  та встановлена вироком суду, що набрав законної сили. [8, c.563]

Відстоюючи свої інтереси, обвинувачений мас право; знати, в чому його обвинувачують; давати показання  за пред'явленим йому обвинуваченням або відмовитися давати показання  та відповідати на запитання; мати захисника  та побачення з ним до першого  до питу; подавати докази; заявляти клопотання; заявляти відводи; подавати скарги на дії та рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду; ознайомлюватися після закінчення досудового слідства або дізнання з усіма матеріалами справи; брати участь у судовому розгляді в суді першої інстанції, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки. Підсудний, поряд з цим, має право на останнє слово.

Обвинувачуваний має право  на повагу до його честі й гідності, захист його життя і здоров'я, на поводження з ним як невинним до набрання обвинувальним вироком  законної сили, давати показання рідною мовою і безкоштовно користуватися  допомогою перекладача.

Підозрюваний. Підозрюваним визнається: 1) особа, яку затримано  за підозрою у вчиненні злочину; 2) особа, до якої застосовано запобіжний захід  до винесення постанови про притягнення  її як обвинуваченого (ст.43 -1 КПКУ)

Підозрюваний мас право: знати, в чому він підозрюється; давати показання або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; мати захисника і конфіденційне  побачення з ним до першого  допиту; подавати докази; заявляти клопотання і відводи; вимагати перевірки прокурором правомірності затримання; подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить оперативно-розшукові  дії та дізнання, слідчого і прокурора, користуватись рідною мовою та безоплатною  допомогою перекладача, а за наявності  відповідних підстав — на забезпечення безпеки. [10, c.237]

Відповідно до принципу презумпції невинуватості підозрюваний має  право на поводження з ним як невинним у вчиненні злочину, на повагу до його честі і гідності. Реалізація підозрюваним своїх прав здійснюється в тому самому порядку, що й реалізація прав обвинуваченим.

Потерпілий — це особа, якій злочином завдано моральної, фізичної або матеріальної шкоди і яка  визнана потерпілою мотивованим  рішенням особи, в провадженні якої знаходиться справа (ст.49 КПКУ)

Надання особі правового  статусу потерпілого є способом кримінально-процесуального захисту  його прав. Про визнання громадянина  потерпшим або про відмову в цьому слідчий, особа, яка провадить дізнання, та суддя виносять постанову, а суд — ухвалу.

Потерпілий має право: давати показання у справі або  відмовитися від давання показань; подавати докази; заявляти клопотання і відводи; знайомитися з усіма  матеріалами справи з моменту  закінчення досудового слідства, а  у справах, в яких досудове слідство не провадилося,— після віддання обвинуваченого до суду; брати участь у судовому розгляді: заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду, а також подавати скарги на вирок або ухвалу суду та постанову судці, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки. [3, c.90]

Потерпілий вправі користуватись  рідною мовою, тобто давати показання  і заявляти відводи і клопотання та задавати питання і здійснювати  промови в судових дебатах  рідною мовою, а в необхідних випадках безкоштовно користуватись допомогою  перекладача. Він також вправі вимагати відшкодування заподіяної йому майнової шкоди та компенсації матеріальної шкоди.

У випадках, коли внаслідок  злочину настала смерть потерпілого, брати участь у справі можуть його близькі родичі, яким закон надає  права потерпілого (ч. 5 ст. 49 КПК України). Такими близькими родичами є: батьки, чоловік або дружина, діти, рідні  брати, дід, бабуся, онуки (п. 11 ст. 32 КПК  України).

Потерпілий зобов'язаний:

1) з'являтися за викликом  особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду, У  разі нез'явлення без поважних  при чин підозрюваний може  бути доставлений у порядку  приводу;

2) давати правдиві показання.  За давання неправдивих показань  потерпілий несе кримінальну  відповідальність.

Цивільний позивач — це громадянин, підприємство, установа або  організація, що потерпіли матеріальний збиток від злочину та висунули вимогу про його відшкодування у порядку  кримінального судочинства.

Заява про цивільний позов  подається тому органу, у провадженні  якого перебуває справа. Органи розслідування, прокурор, суд повинні перевірити наявність підстав для одночасного  розгляду позову і кримінальної справи. Про визнання цивільним позивачем  або про відмову в такому визнанні особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор та суддя виносять мотивовану постанову, а суд — ухвалу. Після  того як цю особу визнано цивільним  позивачем, вона стає учасником процесу  та набуває прав, передбачених ст. 50 КПК України.

Цивільний позивач має  право: подавати докази; заявляти клопотання; брати участь у судовому розгляді; просити органи дізнання, слідчого та суд про вжиття заходів щодо забезпечення заявленого позову; підтримувати цивільний позов; ознайомлюватися  з матеріалами справи з моменту  закінчення досудового слідства; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду, а також подавати скарги на вирок або ухвалу суду в частині, що стосується цивільного позову, а за наявності відповідних  підстав — на забезпечення безпеки.

Якщо в результаті злочину  громадянину заподіяно не тільки матеріальної, а й фізичної або  моральної шкоди, він може виступити  в процесі одночасно і як цивільний  позивач, і як потерпілий. Про визнання цього громадянина одночасно  і позивачем, і потерпілим у справі слідчий, особа, яка провадить дізнання, або прокурор виносять постанову, а  суд — ухвалу. [12, c.258]