Спортивна журналістика

    Наші  ж канали віддадуть перевазі трансляції матчів позаштатних європейських клубів, адже приналежність до Європи давно стала для українського обивателя останнім з предметів гордості.

    Тим часом європейський футбол, особливо в своїй нинішній іпостасі, зовсім не є абсолютною футбольною цінністю. Як досвідчений, з середини 1970-х, уболівальник, що бачив живцем Платіні, Сократеса і Марадону, я не можу не визнати, що єврофутбол давно втратив своє колишнє видовище і привабливість. Він, чесно кажучи, взагалі перестав бути видовищем і все більш нагадує комп'ютерний симулятор. Суєта ж однакових зовні і з погляду футбольного стилю команд, знеособлених унаслідок космополітизму нового футбольного євроформату, не викликає у мене ні інтересу, ні симпатії.

    Політика  уніфікації і стандартизації, що стала  основним напрямом євроінтеграції, не обійшла стороною і єврофутбол, а що запроваджують її в життя європейські футбольні бюрократи в своїй наполегливості не поступаються чиновникам ЄС, нав'язуючим народам Європи Євроконституцію і Лісабонський договір. Європейський національний футбол помер, а разом з ним пошли в минуле питання про переваги індивідуального і командного футболу, технічного і силового, про футбол тотальному і футболі позиційному, про вузьку і багатофункціональну підготовку футболістів. У жертву опинилися принесені як багаторічні традиції національного футболу, так і футбол індівідуальностей. Зайве самобутній гравець просто не може вписатися в новий футбольний формат, не може міняти клуби - куди простіше культивувати в собі смутну, як євроремонт, посередність. Останнім футболістом, що володів яскравою індивідуальністю і сильним характером, був Зінедін Зідан (до речі, вихідець з Африки). Його скандальний відхід з футболу став віхою, що позначила остаточну перемогу безликого бюрократичного футболу над футболом осіб.

    Знеособлення  футболу і футболістів змінило  і уболівальників. Веселу карнавальну публіку змінили натовпи бритоголових хуліганів, що відрізняються один від одного лише кольором прапорів, чому гарячий інтерес до футболу все більше стає моветоном.

    Втім, віддушиною для футбольних романтиків стали жіночий футбол і футбол країн третього світу, що уникнув переформатування відповідно до смаків і переваг мафії футбольних агентів, чиновників і селекціонерів. І чемпіонат Африки - одне з ключових видовищ для любителів антиглобалістського за формою і змістом футболу. Він залишається національним - дуже не схожі один на одного футболісти, наприклад, збірної Єгипту і ЮАР - як зовні, так і з погляду футбольного стилю. У свою чергу публіка, як це властиво жителям країн бідних, реагує на події на полі куди більш безпосередньо, а суддівська помилка як в старі добрі часи «холодної війни», виявляється не просто спортивним епізодом, а частиною великої змови. Втім, нинішній чемпіонат, ще не встигнувши початися, вже не обійшовся без змов: автобус збірної республіки Того по дорозі на чемпіонат був розстріляний бойовиками загадкового «Фронту звільнення провінції Кабінда». Загинули водій, асистент тренера і прес-секретар. Воротар опинився в реанімації з важкими кульовими пораненнями, і тоголезськая збірна, за наполяганням уряду, покинула чемпіонат. Зрозуміло, цей інцидент лише додав драматизму і зробив турнір ще привабливішим для глядачів. Але і без цього африканський чемпіонат - подія куди цікавіше, ніж плановий матч першості Португалії або навіть Серії А, та і стимулів для наших глядачів там більше. Можна хворіти за «наших» - Нігерію, де грає Айіла Юсуф, або за «нашого» марокканця Бадра Ель Каддурі, можна - за кращого футболіста Африки Дідьє Дрогба з Кіт д'івуар або, нарешті, за господарів чемпіонату - просто тому, що у них найкрасивіший на континенті герб. Але, на жаль, вітчизняна футбольна журналістика, що загрузнула в смакуванні проблем майбутнього «Євро-2012» і невдалого переходу Олександра Алієва з «Динамо» в московський «Локомотив», а разом з нею і головний борець з расизмом Савік Шустер, не ударили палець об палець ради його популяризації.

    Зрозуміло, ігнор африканської першості вітчизняними спортивними телеканалами не позбавив українських любителів футболу  можливості відстежувати події турніру. Просунутий пакет «Волі-кабель»  все-таки дозволяє відстежувати африканський чемпіонат на каналах Eurosport і ESPN. Проте живій дискусії на цю тему, як у випадку з не менш чужого для маленького українця «Прем'єра-ліга», в нашій країні не виникне до тих пір, поки місцеві спортивні журналісти не змиряться з очевидним фактом: мир існує і за межами нашого континенту.

    Дещо  відмінна ситуація в плані інших (окрім футболу) видів спорту. На цьому поприщі ситуація склалася більш втішна - Як вже зазначалося, коли відбувається або відбулась значна спортивна подія від журналістів годі чекати стриманості й об’єктивності. Вболівальник та патріот в журналісті вимагають перемог, радіють їм, засмучуються через поразки, обурюються через результати, які їх не задовольняють. Це одразу відображається в мові, в стилістиці матеріалу.

    Своєрідним  джерелом яскравих публіцистичних матеріалів є Олімпійські ігри. В цей період вся країна живе від перемоги до перемоги, а поразки сприймаються ледь не як національні трагедії. Особливий  емоційний ефект олімпіади діє  на всіх журналістів. Можна навіть сказати, що спортивні журналісти під час Олімпійських ігор працюють у стані афекту. Аналіз подій буде можливим лише після, суто інформаційність зараз неможлива, тому й кожна маленька замітка, кожен репортаж, особливо, якщо вони стосуються вітчизняних спорсменів, сповнені публіцистичністю. Власні емоції беруть верх над об’єктивністю. Саме так пояснюються наступні слова на адресу олімпійської чемпіонки в художній гімнастиці Аліни Кабаєвої: “Спору нет, Алина Кабаева – красавица, любимица публики, блистательная акробатка и просто гуттаперчевая барышня. И стать олимпийской чемпионкой должна была. Но четыре года назад – на Играх в Сиднее. А сейчас… Конечно, есть вещи, которые делает только она и никто другой повторить не в силах. Но где “полеты” над ковром? Где кувырки на нем? В общем, предыдущие олимпийские чемпионки поубедительней нынешней” [18]. Репортаж про змагання в гімнастичному центрі в Афінах перетворився на гнівні випади на адресу суддів та системи судівства загалом, а також на втішання українських спортсменок. 
 

    2.2. Проблема фізичного виховання та спорту на сторінках запорізьких періодичних видань 

    В ході роботи були проаналізовані найпопулярніші запорізькі видання «МІГ», «Субота», «Зеркало тижня», «Запорізька Січ» та «Горожанін».

    Ці  типи видання – суспільно політичні, тому, враховуючи різномастість аудиторії цих видань, тема спорту на їх шпальтах є більш ніж доцільною.

    Найбільш  показовою в цьому плані є  газета «МІГ», магнат серед запорізьких видань. Сторінка, присвячена спорту, займає одне з центральних місць газети (враховуючи принцип «золотого перетину» тематичної орієнтації видання), але теми, що стосуються проблем фізичного виховання та спорту можуть бути надруковані і в інших рубрикаціях (наприклад публікація про спортивні клуби з різних видів боротьби в рубриці «Молодіжка» (випуск від 22 грудня 2009 року). Ця стаття мала вигляд журналістського розслідування та присвячувалась виявленню позитивних та негативних рис та якості викладання у тих типах спортивних клубів, про які оповідав журналіст). Також теми спорту можуть зустрічатися у новинних рубриках (наприклад відкриття центру спортивної адаптації молоді з особливими потребами (випуск від 17 березня 2010 року).

    Найменше  з перелічених видань тем спорту торкається газета «Острів свободи» хоч і там зустрічаються публікації на спортивну тематику (наприклад результати спортивних матчів футбольної команди Металург – Запоріжжя).

    Всі ці тенденції пояснюється особливістю  регіональної аудиторії. 

    Непорушний  факт, що спорт і його результати цікаві значно більшому числу людей, ніж кількість тих, що виписують і читають спортивну пресу. Питання полягає в тому, наскільки виборчий їх інтерес і чим викликана неувага до спеціалізованих спортивних видань.

      Дамо декілька варіантів відповіді.  По-перше, інтерес подібної аудиторії може звужуватися за принципом вибору верхівки айсберга: таким людям важливо знати тільки найзначніші результати на вищому рівні і найвагоміші звершення. Подібні запити задовольняють, як правило, спортивні рубрики загальнонаціональних суспільно-політичних журналів і газет. По-друге, певну групу населення захоплює все, пов'язане з конкретизацією поняття Батьківщини, тобто широта життєвих проявів, що мають відношення до того, що відбувається в тому регіоні, де вони проживають. Отже, у них потреба в іншій фільтрації новинного потоку: вони хочуть читати все про спортивне життя в їх регіоні. Ось на рішення цієї задачі і направлені зусилля спортивних сторіночок місцевої преси.

    Попутно напрошується важливий типологічний висновок. Він полягає в тому, що розміщення спортивної інформації поза спеціальними виданнями практично завжди відбувається в суспільно-політичних газетах, і іноді - в суспільно-політичних журналах. Решта типів преси майже повністю вимкнена з цього процесу.

    Зрозуміло, окрім вищевідзначених, спортивні колонки в регіональному друці прагнуть до виконання деяких інших функцій. Наприклад, залучення інтересу населення до розвитку фізкультурно-спортивного руху в області, привиття патріотичних якостей особи, виховання відчуття гордості за свою малу Батьківщину, гуманності, любові і пошани до людей, що проживають поряд з тобою. Очевидний той аспект, що типологія суспільно-політичного видання направлена на віддзеркалення великого обхвату життя у всіх її проявах, і в зв'язку з цим не може не торкнутися питань спорту, явища масового, резонансного, такого, що грає помітну роль в суспільному житті, несе величезний соціальний потенціал і об'єднувальні тенденції.

    Крім  того, велика роль прагнення всіх категорій  аудиторії суспільних газет бути різносторонньо інформованими і обізнаними навіть в темах, що мало чіпають їх, які, проте, викликають підвищений інтерес і бажання їх обговорювати у інших людей. 
 
 
 
 
 

     ВИСНОВКИ 

    Будь-яка  журналістська діяльність немислима  без кінцевої мети, поставленої перед  нею. Інформування не є самоціллю  ЗМІ. Мета спортивної преси ідеальна і недосяжна. Вона полягає в сприянні установленню миру на землі і досягається  наступною технологією: війни – наслідки суперечностей, суперечності - підсумок недосконалості людської природи, що в даному випадку виявляється через негативні емоції. Спортивна преса покликана знімати стресові ситуації і направляти негативну енергію на переживання, пов'язані із спортом. Для цього підтримується і розвивається інтерес до спорту і навколишнього життя в цілому, попутно втілюється в життя процес виховання гармонійно розвиненої особи. Щоб досягти виконання завдання постійної підтримки інтересу до спорту, преса використовує всілякі методики, спроба тіпологизіровать які приводить до наступних результатів. Здійснюючи інформаційну, аналітичну і публіцистичну, виховну функції, функції ескейпізма і емоційної міни, журналістика використовує багатство лексичних, синтаксичних і концептуальних ("самодостатня система", "розважальний таблоїд") прийомів.

    Спортивна "преса є особливим соціальним інститутом, отже, відноситься до явищ надбудовного характеру. Слідуючи діалектичному  методу, треба визнати, що преса (в  даному випадку журналістика) є живим організмом, що знаходиться в постійному розвитку" . Твердо віримо і ми, що прогресивний розвиток спортивної преси на шляху до досягнення ідеалів гармонійного миру ніколи не зупиниться.

    Спортивні колонки в регіональному друці прагнуть до виконання певних функцій. Наприклад, залучення інтересу населення до розвитку фізкультурно-спортивного руху в області, привиття патріотичних якостей особи, виховання відчуття гордості за свою малу Батьківщину, гуманності, любові і пошани до людей, що проживають поряд з тобою. Очевидний той аспект, що типологія суспільно-політичного видання направлена на віддзеркалення великого обхвату життя у всіх її проявах, і в зв'язку з цим не може не торкнутися питань спорту, явища масового, резонансного, такого, що грає помітну роль в суспільному житті, несе величезний соціальний потенціал і об'єднувальні тенденції.

    Крім  того, велика роль прагнення всіх категорій  аудиторії суспільних газет бути різносторонньо інформованими і  обізнаними навіть в темах, що мало чіпають їх, які, проте, викликають підвищений інтерес і бажання їх обговорювати у інших людей. 
 

     СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 

1. Ассоциация  спортивных журналистов Украины. –  Режим доступу: http://uspa.com.ua/rus/news/id/38
2. Борзов В. Журналістика повинна стати нашою совістю. – Режим доступу: http://uaf.org.ua/index.php3/90/Article1269082984
3. Войтик Е., Симонов С. О спортивной журналистике и не только. – Режим доступу: http://journalist.tomsk.ru/med_3_06_st9.html 
4. Воронков П. Спортивная пресса как тип. – Режим доступу: http://zhurnal.lib.ru/w/woronkow_p/sport_press.shtml
5. Данилевская А. Спортивный журналист должен быть немного фанатиком. – Режим доступу: http://www.lenizdat.ru/a0/ru/pm1/c-1051430-0.html
6. Журналісти називають лідерів спортивного року. – Режим доступу: http://www.personal-plus.net/202/1612.html
7. Загальноміський конкурс серед спортивних журналістів м.Києва «Україна олімпійська»- 2010. – Режим доступу: http://sport.kmda.gov.ua/uk/1219148070/1223034978/
8. Ідеологічні аспекти спортивної журналістики. – Режим доступу: http://sport-site.org.ua/2009/11/20/ideologichni-aspekti-sportivnoї-zhurnalistiki/
9. Малый энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. - СПб: Типография И.А.Ефрона, 1894. Т.25. – С. 746
10. Мельник П. Нове метафоричне мислення в газетній спортивній журналістиці. – Режим доступу: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1062
11. Мураковский А. Спортивные журналисты: кто они?//Абажур. - №9. -  2001. – С. 5-15
12. Прохоров Е.П. Искусство публицистики. М.: Советский писатель, 1984. – С.84
13. Прохоров Е.П. Современная советская публицистика. М.: Изд-во Московского ун-та, 1965. – С.12
14. Розенвайн А. О маргинальности спортивной журналистики в Украине. – Режим доступу: http://blog.meta.ua/~i.nitsak/posts/@348437/
15. Романовская Ю. Спортивная журналистика – это карма? – Режим доступу: http://vo.od.ua/rubrics/arkhiv/2344.php
16. Спортивная публіцистика и спортивная журналистика. – Режим доступу: http://sport-d.narod.ru/nauka/stat1.htm
17. Спорт и журналистика//Петербургский союз журналистов. – №4. – 2009. – С. 7-15.
18. Суспільно – політичні видання Запоріжжя. – Режим доступу: http://www.zabor.zp.ua/SMI/pressa.htm
19. Ющинин С. Спортивная журналистика: профессиональный рост к Евро 2012. – Режим доступу: http://2012.ua/sportivnaya-zhurnalistika-professionalnyj-rost-k-evro-2012.html
20. Ярмоленко Т. Стиль і мова газети. — К.: Наука, 1965. – 453 с.