Інфотеймент як жанр українських мадіа

Ведучими програми стають журналісти «Дивись!» Мартіна Лук‘янченко та Іван Корнієнко. Ще одним нововведенням стає спецпроект програми «Дивись!» - 20-ти хвилинний авторський документальний фільм, що виходить в ефір щонеділі.

В ефір вийшло 1544 випуски – історії про 4068 героїв. Немає жодної більш-менш зіркової чи-то публічної персони в Україні (і майже немає у світі), історію про яку не розповіла б «Дивись!». 

 Сьогодні  над програмою працюють 9 професійних  журналістів, більшість яких у  колективі – від першого випуску.  Це 9 різних світів, що роблять програму «Дивись!» багатогранною, неординарною і найцікавішою програмою в жанрі «інфотеймент» в Україні. 

Телевізійний  сезон 2008 року «Дивись!» почала у новій глянцево-яскравій, світлій і позитивній студії. Партнером ведучої Мартіни Лук‘янченко став актор Ярослав Гуревич. І це лише початок змін, що чекають на першу в Україні програму в жанрі «інфотеймент» найближчим часом.

Інший приклад  – ток-шоу “Вечірній квартал”, що транслюється телеканалом “Інтер”  з 2005 р., і вже в 2006 р. було відзначено нагородою “Золоте перо” в номінації “Краща розважальна програма телебачення”. У “Вечірньому кварталі” не лише розважають глядача, а й відверто пародіюють відомих політиків країни. Ток-шоу, що транслюється в суботній вечір щотижня, обігрує найгучніші політичні або економічні рішення, які днями були прийняті органами влади. Програма виконує ті самі функції, що й традиційні підсумкові випуски новин, але подає ситуації з гумором, сатирою, не об’єктивно і з відвертим перебільшенням [25, с.122].

Характеризуючи негативні риси інфотейменту в Україні слід звернути увагу на ідентичну з іншими країнами проблему. Телеканал, радіо чи друковане ЗМІ намагається швидше продати інформацію, аніж проінформувати людей. Тому сміхотворні теми подаються як серйозні, а більш важлива інформація не подається.

До того ж  таке поєднання позбавляє можливості критично оцінити інформаційний ряд. Тобто маніпулятивний вплив на аудиторію виявляється значно ефективнішим.

Топ-менеджери  українських телеканалів оцінили  економічну перевагу інфотейнменту. Поки що продукцією власного виробництва в цьому форматі можуть похвалитися хіба що редакції новин. З огляду на американську тенденцію варто очікувати збільшення кількості сюжетів розважального характеру та новин не просто культурної й соціальної спрямованості, а й зіркової та сенсаційної. Емоційність у кадрі вже сьогодні вітається редакторами та викликає симпатію телеглядачів. Але висловлювати власну позицію щодо політичних, міжнародних та економічних подій журналісти не відважуються. Щодо публіцистичних та інформаційно-розважальних програм, то не можна говорити про їхню відсутність на вітчизняному телепросторі, але майже всі успішні проекти, і такі, що виробляються у форматі інфотейнмент, є придбаними ідеями російського або американського телевиробництва. Наприклад, програма “Максимум в Україні” (ICTV) – це українська версія аналогічно- го проекту сенсаційних розслідувань на російському каналі НТВ. Закупівля згадуваного вище популярного в США проекту “Американський ідол” весною 2010 р. була проанонсована телеканалом СТБ. У серпні 2010 р. в ефір Нового каналу вийшла програма журналістських розслідувань у форматі інфотейнмент “Новий погляд”. З 2008 р. телеканал СТБ демонструє науково-пізнавальний проект “У пошуках істини” – у тому ж самому форматі.

Висновки

Підводячи підсумки курсової роботи слід зазначити, що інфотейнмент – це інформаційні програми, в яких новини представлені глядачам у максимально розважальній формі. Інформування аудиторії та аналіз подій максимально полегшені, а новинні програми представляють політику як сферу масової культури.

Перехід України  до ринкової економіки, комерціалізація  ЗМІ сприяли тому, що інформація розважального характеру стала активно завойовувати місце на сторінках газет і журналів, в теле- і радіоефірі. Нерідко це призводило до зниження якості окремих видань, витіснення з них «серйозною» інформацією, що вже неодноразово зазначалося дослідниками.

У зв'язку з цим  особливий інтерес представляє  таке явище, як інфотейнмент.

Метод «інфотеймент» - розігрування новини. Даний метод вимагає творчого підходу в створенні і оформленні матеріалу. Крім багатомірності, різнобічності освітлення проблеми даний метод вимагає і обов'язкової групової роботи на всіх етапах (від задумки, до верстки).

Інфотейнмент, як поєднання новин і розважальної інформації, є новим способом впливу на масову аудиторію. Такі передачі стають привабливішими для пересічного глядача, слухача, вони звичайно розширюють аудиторію.

На відміну від американського досвіду, в Україні інфотейнмент поки що не заполонив телеефір, і телебачення ще втримує позицію лідера серед інших засобів інформації, хоча популярність новітніх засобів інформації, таких як Інтернет та мобільна телефонія, щороку зростає. Втім, очевидно, що частка формату в українському ефірі буде збільшуватися, і виробники телепроектів будуть частіше звертатися до нього з метою підвищення рейтингів. І це найбільшою мірою відчують глядачі загальнонаціональних каналів. Тож варто очікувати на фрагментацію аудиторії та збільшення галузевих каналів. І це потребує подальших досліджень у напрямі застосування інфотейменту в українському телеефірі.

До основних прийомів інфотейнменту відносяться: нетрадиційні жанри; нестандартний підхід у висвітленні подій і явищ; значуща інтонація оповідача (на телебаченні і радіо); деталі оформлення; лексико-синтаксичні прийоми.

Використання (невикористання) прийомів інфотейнменту в значній  мірі залежить від концепції телевізійної інформаційної програми. З іншого боку, іронія і самоіронія, інтертекстуальність, мовна гра, що лежать в основі естетики постмодернізму, міцно увійшли в журналістську практику разом із цінностями маскультури. Тому навіть у щоденних новинних програмах, що проголошують об'єктивність і відстороненість в подачі інформації, сьогодні все помітніше стає присутність ігрового начала.

Література

1. Айзенберг Б. Реклама помирає [Електронний ресурс] / Б. Айзенберг. – Режим доступу: http://www.clickz.com.
2. Вартанов А. А чё? Пипл хавает // Журналист. – 1997. – № 6..
3. Дэннис Э., Мэррилл Д. Беседы о масс–медиа. – М.: Вагриус, 1997.
4. Здоровега В. Теорія і методика журналістської творчості: Підручник. – Львів: ПАІС, 2004. – 268 с.
5. Землянова, Л. М. Зарубежная коммуникативистика в преддверии информационного общества. Толковый словарь терминов и концепций. – М.: Издательство МГУ, 1999.
6. Картозия Н. «Программа «Намедни»: русский инфотейнмент» // Меди@льманах. – 2003. – №3.
7. Картозия Н. Программа “Намедни”: русский инфотейнмент / Н. Картозия // Медиальманах. – 2003. – № 3.
8. Кісельова А. А. Актуальні складники іміджевого комплексу/ А.А. Кісельова // Прикладна лінгвістика 2009: проблеми і рішення. Тези Всеукраїнської науково-методичної конференції молодих науковців. – Миколаїв: НУК, 2009. – С. 46–49.
9. Кісельова А. А. Домінантні складники іміджу телеведучих: експериментальні перспективи/ А. А. Кісельова // МОВА І КУЛЬТУРА. (Науковий журнал). – К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2009.– Вип. 12. – Т. V (130). – С. 196–202.
10. Кісельова А. А. Імідж як чинник медіавпливу/ А. А. Кісельова // Українська мова у XXI столітті: традиції і новаторство: Тези доповідей Всеукраїнського лінгвістичного форуму молодих учених, Київ, 21-23 квітня 2010 року. – К.: ІАЦ «Спейс-Інформ»; ФОП Гудименко, 2010. – С.194–196.
11. Кісельова А. А. Іміджевий тип «Знавець у теледискурсі розважальних програм» / А. А. Кісельова // Наукові записки. – Випуск 96(1). – Серія Філологічні науки (мовознавство). – Кіровоград: РВВ КДПУ ім.В.Винниченка, 2011. – С. 445–448.
12. Кісельова А. А. Типи іміджів телеведучих розважальних програм/ А. А. Кісельова // Лінгвістичні проблеми та інноваційні підходи до викладання чужоземних мов у вищих начальних закладах: Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції. – Л.: ЛДУ БЖД, 2010. – С. 29.
13. Крейг Ричард. Інтернет-журналістика: робота журналіста і редактора у нових ЗМІ / Перекл. з англ. –К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. – 324 с.
14. Куляс І., О.Макаренко. Ефективне виробництво теленовин: стандарти інформаційного мовлення; професійна етика журналіста-іфнормаційника. Практичний посібник для журналістів. – Київ, видавництво ХББ, 2006. – 120 с.
15. Лозовский Б. Н. Журналистика: краткий словарь, Екатеринбург: Изд-во Уральского университета, 2004. – 116 с.
16. Макеенко Е.И. Тенденции развития телевидения США в начале XXI ве- ка 2001–2006 гг. : дис. … канд. филол. наук / Евгений Игоревич Макеенко ; Московский гос. ун-т им. М.В. Ломоносова. – М., 2006. – 259 с.
17. Недопитанський М. Журналістська майстерність: репортерський досвід: практ. посіб. – К.: Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, 2009. – 76 с.
18. Недопитанський М. Тележурналістика: досвід, проблеми, стратегії: практ. посіб. – К.: ДП «Газетно-журнальне видавництво Міністерства культури і туризму України», 2009. – 144 с.
19. Недопитанський М., Карась М., Ільченко В. Уроки з журналістської практики: практ. посіб. – К.: Україна молода, 2010. – 152 с.
20. Олешко В. Ф. Журналистика как творчество: Учебное пособие для курсов «Основы журналистики» и «Основы творческой деятельности журналиста». – М.: РИП-холдинг, 2003.
21. Приступенко Т. Теорія журналістики: етичні та правові засади діяльності ЗМІ: Навчальний посібник. – К.: Інститут журналістики, 2004. – 375 с.
22. Продукт-плейсмент в Україні: етично чи прагматично?// http://www.biz.kr.ua
23. Путівник ретельного журналіста. - К.: Київська типографія, Інститут журналістики. -2007. – с.173
24. Радиожурналистика /ред. Шереля. – М.: Издательство Московского университета, 2000. – 255 с.
25. Рене Дж. Каппон. Настанови журналістам. – К.: Видавничий дім „Києво-Могилянська академія”, 2005. - 158 с.
26. Різун В.В. Маси: Тексти лекцій. – К.: Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет ”, 2003. – 118 с.
27. Телекомунікаційні технології на ринку маркетингових комунікацій України// Маркетинг в Україні: -№1.- 2007.- с.23-27
28. Фэнга И.Теленовости, радионовости. Сент-Пол, 1985. Институт повышения квалификации работников телевидения и радиовещания ФСТР. Москва, 1997.  – С.76.
29. Шаповалова М.Телевізійне ток-шоу як “людиноцентрований” тип мовлення або ерзац людского спілкування // http://www.iki.lg.ua
30. Яковець А.В. Телевізійна журналістика: теорія і практика: Підручник – К.: Вид. дім „Києво-Могилянська академія ”, 2007. – 240 с.