Мовні особливості редагування дитячої пізнавально-розвивальної літератури

Специфіка синтаксису тексту дитячого твору пов'язана також з високою частотністю використання прямої мови від автора, що слугує засобом втілення авторського начала, створення інтимності, дружньої тональності спілкування. Редактор повинен визначити доцільність використання цього мовностилістичного засобу, перевірити, щоб автор не надто захоплювався напучуванням, не брав на себе роль головного арбітра, не заступав собою героїв. При аналізі діалогів слід оцінити органічність їх уведення у текст, відповідність ритміці усного мовлення. Якщо пряма мова слугує лише для «оживлення» дії і не «працює» на розвиток сюжету, та розкриття змісту, вона відволікає читача від основної сюжетної лінії, розпорошує його увагу, зменшує зацікавлення героями і ситуаціями.

Порушення граматичних норм найчастіше пов'язані з використанням в оригінальних та надто в перекладних текстах невластивих українській мові словоформ, словосполук (особливо зі зв'язком керування), речень.

У виданні, де літери абетки пояснюються двома мовами (бо це, на думку авторів, повинно допомагати дітям двомовних регіонів опанувати українську мову), знаходимо таке:

В пестром радужном халате

По деревьям лазит дятел -

Насекомых истребляет

Их личинки поедает.

 

У строковому халаті

По деревам лазить дятел -

І комах усіх знищає

Їх личинки поїдає.

(Азбука-словничок:  Посібник для дошкільників та  учнів молодших  класів. Дніпропетровськ: УкОІМА-прес, 1998. С. 12)

Багато заперечень викликає наведений «поетичний твір» з точки зору логіки та фактичної точності: дії дятла для спостережливої дитини навряд чи будуть нагадувати «лазання» по стовбурах дерев, а кольоровою у птаха є лише голова. Та основне -- сумнівною видається ефективність запропонованої методики: підрядковий переклад нівелює оригінальність... української мови, бо, хоч українські віршики формально передують російським, насправді переклад здійснювався саме з російської. Тому текст рясніє граматичними суржиковими формами -- по деревам (по деревах), знищає (знищує). Аби надати реченню милозвучності, замість їх слід було вжити їхні.

Отже, першим важливим напрямом роботи редактора над мовою тексту дитячого видання є аналіз використаних мовних засобів на відповідність нормам сучасної літературної мови. Вимога високої мовної культури тексту випливає з особливого завдання дитячої книги -- допомагати юному читачеві опановувати навичку читання, розвивати його мовну компетенцію, формувати культуру мовлення [10].

 

2.4  Естетичність, виразність мови

Другим важливим аспектом є оцінка естетичності та поетичності мови. «Головна біда нашої дитячої поезії -- багатослівність, інерція недовіри до розуму дитини. Часто-густо дитячі поети бачать у дітях маленьких дорослих, а діти ж створюють свій власний самостійний світ, і для того, щоб збагнути його, треба перш за все знати мову дітей. Для дитини один і той же звук може бути наповнений різноманітними смислами. Дитина набагато економніша від нас, дорослих, у своїх мовних засобах. Тим-то й форма віршів мусить бути дуже рухомою, варіативною» [24].

Естетична складова тексту, адресованого дітям, передбачає ясність, простоту (не плутати із спрощенням), виразність викладу, доступність використаних мовних засобів читачеві певного віку, їх наочність і конкретність. Мовна структура дитячої книжки, з одного боку, повинна бути стислою, лаконічною, повно передавати зміст твору, а з другого -- максимально виразною, соковитою, створювати систему уявлень та образів, апелювати не лише до логічного, а й до емоційного аспекту дитячого сприйняття, розвивати асоціативне мислення.

Названі риси визначають специфіку стилю дитячої книги. Кожний письменник, який прагне створити щось нове, повинен подолати статичність мови, яка виявляє себе у заяложеності слів і виразів, в одноманітності синтаксичних конструкцій та стандартності використовуваного словника.

Не припустимі у дитячому творі ознаки так званої «псевдодитячої» мови, пов'язаної зі зловживанням зменшувально-пестливими суфіксами, імітацією звуків, звуконаслідувань, властивих дитячому мовленню, сюсюканням, а також сентиментальними прикрашаннями. Автор повинен розмовляти з дитиною «своїм» голосом. Дитині потрібний співрозмовник, для якого дитячий світ не є такою собі зоною відпочинку. За таких умов на папір «просяться» живі проблеми, а творчість не спрощує ні реальності, ні ідеалів.

Наприклад, І. Франко, який не відокремлював дитячу літературу від літератури «для дорослих», вважав, що немає тем і сюжетів, неприйнятних для дітей, немає спеціальної «дитинячої» манери розмови з маленькими читачами, а також гостро висміював видання, що демонстрували недовірливе ставлення до дитячого розуму, дитячого світосприймання і «в дитині спосібні убити всякий заряд здорового смаку і здорової гадки».

Та все ж, мабуть, має ще значення, в якому жанрі написаний твір, якого віку дитині він адресований, про що він розповідає юному читачеві (слухачеві). Важко уявити собі колискову без ніжних слів. Пестливі слова у справжній поезії для дітей, особливо для наймолодших, створюють лагідну, ніжну атмосферу спілкування і, можливо, сприяють зниженню агресивності, що виховується в дітях непростим життям, раннім дорослішанням, а також «плекається» сучасним телебаченням.

 Скочив котик,

  сів на плотик,

  миє ротик і  животик.

Він миленький

І чистенький --

Гарний Мурко

Мій маленький.

 (Марійка Підгірянка «Котик»)

Мовою твору автор повинен підкреслювати, що спілкується з юним читачем як з рівноправним співрозмовником. Водночас мовні та мовленнєві риси героїв твору повинні збігатися з реальною мовною компетенцією їхніх ровесників-читачів. Коли діти в творах розмовляють, як дорослі, це лише породжує в юних читачів почуття недовіри до героїв, твору, літератури загалом.

У дитячих творах особливу роль відіграє звуковий ряд, ритміка. Адже, коли дитині ще буває важко відчути глибину змісту вірша, особливої ваги для неї набуває його звучання.

         Дуже подобається дітям повторювати почуті у віршах звуконаслідування -- як елемент гри.

Наприклад, стрижнем перекладеного з польської мови І. Малковичем вірша відомого дитячого письменника Ю. Тувіма «Про пана Тралялинського» є вдале словесне обігрування наспіву траля.  

             В Співовицях, славнім місті,

             На вулиці Веселинській,

             Там живе співак відомий Пан Тряліслав Трялялинський.

З паном жінка -- Трялялинка,

Та ще донька -- Трялялонька,

І синочок -- Трялялочок,

Та ще песик -- трялялесик,

Ну а котик -- граляльотик,

Окрім того, с папужка --

Дуже гарна трялялюжка!

 

І далі -- рука-тралялюка, водій тралялозить, листоноша-траляльоша, редактор-траляляктор, поліцейский-тралялейський -- всього 20 слів-похідних (іменників, прикметників, дієслів) від основи траля. Тут і цікавий науковий ряд, і словесна гра (утворення слів за аналогією), і розвиток за допомогою гри словотворчих здібностей дитини. Вірш весело наспівувати, гумор його легкий і зрозумілий для дитини.

Точна організація звукової форми у дитячих творах, і не лише поетичного характеру, є особливо важливою.

Зразки легкої, чистої, правильної і напрочуд виразної у своїй простоті мови знаходимо в дитячому фольклорі, у творах талановитих дитячих письменників. Молоді автори повинні постійно вивчати цей творчий спадок, виробляючи та шліфуючи власну майстерність.

Отже, працюючи над мовою і стилем майбутнього видання для дітей, редактор повинен дбати про високу мовну культуру тексту, дотримуватися норм сучасної мови. Редактору слід уважніше ставитися до використання лексичних багатств сучасної української мови, знати все про тенденції її розвитку, оминати невмотивоване вживання тих чи інших слів. Будь-які мовні огріхи в дитячій книзі не припустимі. Мова дитячої літератури повинна бути точною, зрозумілою, легкою, асоціативною, виразною і наочною. Особливу увагу слід звертати на відповідність використаних автором засобів мовній компетенції дитини певного віку, можливостям дитячого сприйняття. Дитяча книга повинна прищеплювати мовні смаки, а не псувати їх.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Книжка-іграшка як окремий підвид дитячої

пізнавально-розвивальної літератури

3.1   Історичний огляд розвитку книжки-іграшки

Книжка-іграшка - це вид видання, який припускає активну ігрову реакцію з боку маляти й тому підкоряється особливим законам організації книжкової графіки. Книжка-іграшка являє собою особливу систему знакової,  образотворчої й конструктивної організації видання, яке можна й потрібно не тільки розглядати,  але й проробляти з ним різні маніпуляції [3,14].

Час довів важливість і життєздатність книжки-іграшки. Для її розвитку  потрібні були певні історичні умови й передумови,  завдяки яким виникла суспільна потреба в мистецтві дитячої ігрової книги.

Не враховуючи історично сформованих особливостей розвитку книжкової форми,  не можна зрозуміти специфіки дитячої книги, і зокрема  книжок-іграшок як форми пізнавально-розвивальної літератури. Виникнення й розвиток пов'язані із загальним напрямком розвитку книжкової форми, генетичний аналіз якої допомагає побачити й пізнати можливості її розвитку,  збагатити практику створення сучасної книги новими ідеями.

На різних етапах конструктивна форма книги мінялася залежно від  різних факторів (система листа, особливості писального матеріалу,  інструмента й ін.). Зміни, що  відбуваються в конструкції форми книги,  у цілому служили її вдосконалюванню.

На розвиток книжок-іграшок певний вплив зробили лубочні картинки,  "потішні аркуші"  ("куншти"), які часто включали ігровий момент.

Книжки-іграшки з'явилися наприкінці  ХVІІ- початку ХVІІІ століття. Виникнення й розвиток таких книжок були можливі тільки на основі досягнень видавничої справи, певного рівня поліграфічного виробництва й самого головного - потреби суспільства в цьому виді видань. Зараз вони мають найрізноманітнішу форму

Книжка-іграшка - особливий продукт спеціально зорієнтованого видавничого й поліграфічного процесу. Вона містить у собі певні риси, по яких її можна характеризувати як цілісність. Кожна складається із сукупності елементів,  зв'язаних між собою й виконуючими певними функціями.

Інтерес до конструкції книжки-іграшки - це вираження традиційного пошуку конструктивної мови книги.  Поява спеціальних видань, що містять ігровий момент і призначених для дітей дошкільного віку, історично обумовлено,  вони виникають,  міняються,  удосконалюються разом з розвитком суспільства,   виконуючи функцію всебічного розвитку дітей.  Поява книжок-іграшок зв'язана також з бажанням видавця знайти найбільш прийнятну,  виразну форму подачі матеріалу споживачеві - дитині. На противагу строгості й простоті стандартного книжкового блоку виникає блок книжки-іграшки, що відрізняється оригінальністю, несподіванкою форм,  додатковою об'ємністю. Така форма видання викликає в дитини значно більший інтерес, ніж традиційна форма книги. Висічені по контурі фігури й  деталі книги, що рухаються,  органічно входять у світ іграшок.

 

    Класифікація книжкових  ігрових видань

Більшість видань по конструктивному рішенню легко віднести до тієї або іншої групи. Однак існують такі види видань, коли по своїй конструкції вони можуть бути або плоскими, або об'ємними. Наприклад, книжки-розкладачки. В одному випадку, розкладаючи видання, можна одержати довгу стрічку, а завдяки оригінальному задуму - також і будиночок з дахом. Принципове конструктивне рішення залишається, міняється лише послідовність склейки сторінок видання, а в результаті ми одержуємо об'ємну форму.

Книжки-іграшки можна розділити на ряди видів, виходячи з конструктивних особливостей видань. Одними з найпоширеніших  видів книжок-іграшок є альбоми й книжки (форма кодексу) для розфарбовування. У практиці видання альбомів і книжок для розфарбовування прийняті формати 1/16 й 1/8 друкованого аркуша. Звичайно, вони мають барвисту, приваблюючу увагу обкладинку [24].

Велику роль у тривалості життя книжок для малят грає матеріал, з якого вони виконані. Активний механічний вплив дитини на книгу викликало необхідність зміцнення її сторінок. З'явилися конструкції книжок, виконаних із щільного картону, обклеєного папером. Сторінки таких книжок часто з'єднують за допомогою смужок тканини, що значно підвищує їхню міцність. З'єднання можливо як у корінцевій частині, так й у вигляді "ширмочки".

Книжка-ширмочка - спеціальне видання для дітей дошкільного й молодшого шкільного віку - тверде складене,  картонні сторінки якого з'єднані послідовно яким-небудь матеріалом. Складеними елементами книжки-ширмочки можуть служити різні матеріали - папір, картон,  тканина, пластмаса й ін.

У практиці видавництв залежно від  матеріальної основи зустрічаються наступні варіанти книжок-ширмочок.

1. Паперово-картонні  (картонні сторінки з'єднані смужками паперу одного сорту й обклеєні іншим папером із зображеннями й текстом). Можлива припресовка плівки до паперу, що дозволяє обійтися без попереднього з'єднання картонних сторінок. Такий варіант особливо доцільний для малих форматів. Картон нарізається на смужки по ширині видання,  обклеюється із двох сторін папером, фальцюється й розріжеться по висоті видань. Це значною мірою  полегшує ручну працю,

2.  Картонно-тканинні  (печатка виробляється безпосередньо на картон, з'єднаний смужками тканини).

3. Паперово-картонно-тканинні  (картонні сторінки з'єднані тканинними смужками й обклеєні папером із зображеннями). При цьому папір закриває всі дефекти склеювання картону.

Недолік книжок-ширмочок - більші витрати ручної праці на їхнє виготовлення. Книжки-гармошки є в цьому плані найбільш простими.

Книжка-гармошка - це звичайне м'яке видання, для виготовлення якого необхідний один певний матеріал, наприклад папір. Технологічний процес її виготовлення можна звести до наступних основних операцій: печатка, биговка, різання й фальцювання. Можливе виготовлення книжки-гармошки й з тонкого картону, а також із пластмаси.

Книжки-розкладачки можуть складатися по-різному. При однакових витратах праці на виробництві можна значно різноманітити способи склейки сторонок.