Мовні особливості редагування дитячої пізнавально-розвивальної літератури

 

Міністерство освіти і науки України

Відкритий міжнародний університет розвитку людини „Україна”

 

 

 

 

 

 

 

Кафедра видавничої справи та редагування

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни:

«Редагування навчальної і довідкової літератури»

На тему:

«Мовні особливості редагування дитячої пізнавально-розвивальної літератури»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ

2011

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………...3

Розділ 1. Мовні особливості дитячої літератури………... 5

     1.1  Специфіка редагування тексту……….………………………….........  5

      1.2  Лексичний рівень мови………………………………………………....  7

      1.3  Граматичний рівень мови………………………………………………. 9

      1.4  Естетичність, виразність мови………………………………………....12

Розділ 2. Книжка-іграшка як окремий підвид дитячої

пізнавально-розвивальної літератури……………………16

 Історичний огляд розвитку книжки-іграшки………………………….16

 Класифікація книжкових  ігрових видань……………………………..18

Висновки……………………………………………………..24

Список використаної літератури…………………………25

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Творення книги -- це складний редакційно-технічний процес. Видання виходить у світ внаслідок клопіткої праці багатьох учасників цього дійства починаючи від автора. Для кожного з них процес творення виглядає по-різному, але їхня співпраця є головною складовою вдалого видання.  

Форма організації редакційного процесу залежить від специфіки та умов праці видавничої структури і змінюється разом з нею. Сам процес творення книги по суті незмінний.

У спілкуванні дитини з книгою майже немає прагматизму, натомість дуже багато емоцій. Тому кожне дитяче видання повинно впливати на свого читача й змістом, й легкістю викладу, виразністю мовностилістичної форми, цікавим ілюстративним вирішенням, кольором, незвичною пластичною формою, матеріальною конструкцією [19].

Актуальність дослідження

Забезпечення ефективного функціонування складного комплексу текстових і нетекстових чинників залежить від спільних зусиль автора, редактора, художника. Щоб створити якісний видавничий продукт для дітей, їм усім слід бути обізнаними з психологічними та лінгвістичними засадами процесу текстотворення для дітей, знати можливості впливу на юного реципієнта через слово і зображення, глибоко розуміти сутність дитячого світосприйняття, відчувати потреби і прагнення сучасної дитини, творчо підходити до редакційно-видавничого втілення авторського оригіналу, мати особливе дизайнерське мислення, широко застосовувати найсучасніші видавничі та поліграфічні технології.

Підготовка до видання творів дитячої літератури є одним з найскладніших напрямів видавничої діяльності. Для професійної оцінки авторських оригіналів, для моделювання майбутнього видання видавцеві-редактору, окрім загальних критеріїв і методик, необхідно вміти застосовувати ще й систему специфічних підходів, які б сприяли поглибленню та розширенню можливостей впливу книги на формування юної особистості.

Сучасному поколінню дитячих видавців вкрай потрібне й нове мислення, здатність долати стереотипи, сміливо шукати оригінальні форми і вирішення. Адже сьогодні книжковій традиції доводиться постійно витримувати двобій з телебаченням, відео, комп'ютером -- атрибутами аудіовізуальної культури.

Предмет дослідження -  видавничо-редакційна діяльність.

Об'єкт дослідження -   дитяча література як елемент  видавничо-редакційної діяльності.

Мета дослідження -  сформувати уявлення про  особливості редагування дитячої літератури.

Виходячи з об'єкту  та мети  дослідження, у процесі роботи розв'язувались наступні завдання:

розглянуті питання, що стосуються організації книги, літературного редагування та художньо-технічного оформлення;

 розглянуті пріоритетні  види дитячих літературних видань за тематикою, віковими особливостями, уподобаннями;

виділені основні прийоми досягнення доступності, зацікавлення і пожвавлення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Мовні особливості дитячої літератури

2.1  Специфіка редагування тексту

Специфіка роботи редактора над мовною тканиною дитячого твору зумовлена тим, що однією з важливих його функцій є сприяння розвитку писемного й усного мовлення дитини. Від якості мовного оформлення тексту, адресованого дитині, залежить ефективність процесу опанування нею навички читання (у читачів-початківців), формування загальної мовної і мовленнєвої культури (у читачів, що навчилися читати) [26].

Тому, на відміну від «дорослої» літератури, тексти дитячих творів художнього і нехудожнього характеру слід аналізувати не лише на відповідність мовним нормам, у тому числі стилістичним, а й обов'язково на відповідність нормам психолінгвістичного та лінгводидактичного характеру.

На відміну від словесного повідомлення, адресованого дорослому читачеві, літера як позбавлений самостійного значення елемент виступає лише однією з «цеглинок», з яких будуються семантичне наповнені одиниці -- слова, словосполуки, речення і тексти; у текстах дитячих видань, з огляду на їхнє особливе функціональне призначення, літера часто стає значущим семіотичним елементом. Йдеться, передовсім, про структуру словесного повідомлення видань, призначених допомогти дитині навчитися розпізнавати літери і звуки, утворювати склади тощо, -- букварів, абеток. Літери тут виступають основним змістовим і композиційним елементом. Рубрикація видання зумовлена побудовою української абетки, кількість розділів дорівнює кількості літер в абетці. Один розділ присвячується вивченню однієї літери -- її графічної форми, орфоепічного оформлення, здатності сполучатися з іншими літерами, утворювати при цьому відповідні слова. Автори і художники часто вдаються до прийому «персоніфікації» букв алфавіту; як «оживлені» мікрообрази, вони стають учасниками однієї великої гри, «включаються» у звичну для дітей естетику образотворчого плану -- піктографічну (побудовану за сюжетною логікою). У ролі персонажів літери легше засвоюються і запам'ятовуються дітьми.

Людина у дитинстві користується кодом рідної мови -- важливою семіотичною системою, наділеною великими і різноплановими можливостями. Це природне, підсвідоме знаряддя мислення та спілкування, яке відзначається сталістю і традиційністю. Тому літери, які дитина повинна вивчити, слід уводити в слова, що виступають специфічними комунікативними кодами рідної (природної) мови, ті, в свою чергу, -- у складніші знакові комбінації (словосполуки, речення, абзаци, тексти). Всі разом вони утворюють такі семіотичні системи, що якнайповніше мали б відтворювати основні фрагменти мовної картини світу.

Вочевидь, цю ідею намагалися втілити в життя упорядник та видавець абетки, де букви алфавіту підтримуються прикладами народних прислів'їв та приказок. Ось як виглядає в цьому виданні рубрика «Д» [12]:

 

Добре діло -- твори сміло.

Де добрі люди, там біди не буде.

Давши слово -- держись, а не давши -- кріпись.

Дерево міцне корінням, людина родиною.

Доглядай землю плідну, як матір рідну.

 Довго не відлітають шпаки -- осінь буде суха.

 Доки не співав соловейко, не сійте гречки і не стрижіть овечки...

 

Безперечно, малі фольклорні жанри, влучні вислови й афоризми -- своєрідна художня форма передавання молоді соціально-історичного досвіду і моралі, звичаїв і традицій, дбайливого ставлення до природи, землі, господарської діяльності. Однак основного цільового призначення -- допомогти в опануванні алфавіту -- видання ні виконує. За змістом текст багатьох афоризмів зорієнтований на дітей старшого віку, а не на читачів-початківців. Важко уявити собі, щоб малюкові, який щойно починає вивчати букви, були зрозумілими приказка: «Де хміль у голові, там розум мовчить».

2.2 Лексичний рівень мови

Особливу увагу при роботі над мовою видань для дітей слід звертати на їхню лексичну базу. Словник, яким послуговувався автор при написанні твору, повинен відповідати лексикону дитини конкретного віку, її життєвому, мовленнєвому досвіду. Лексика як художніх, так і пізнавальних видань повинна охоплювати всі сторони навчання і виховання. Слова, уведені в «перші книжки», мають виступати специфічними комунікативними кодами опановуваної мови, закріплювати результати словникової роботи попереднього усного курсу. Водночас текст дитячого видання в контексті розвивального навчання мусить «працювати» на збагачення лексичного запасу дитини.

У тексті дитячої книги важливо використовувати засоби літературного варіанта сучасної мови, відповідно, уникати діалектизмів, жаргонізмів, рідковживаних слів, професіоналізмів. Не слід захоплюватися запозиченнями, які дитині складно зрозуміти та запам'ятати [29,32].

Для пояснення тих чи інших наукових понять у тексті дитячого пізнавально-розвивального видання рекомендується використовувати лише загальновживані і загальновідомі терміни (обов'язково слід враховувати освітній рівень читача, набір дисциплін, опанованих й опановуваних ним у школі). Треба подбати про найдоцільніший спосіб уведення термінів у текст, пояснення їхнього значення в доступній для конкретної категорії читачів формі. Можлива заміна терміна синонімічними позначеннями з повсякденного словника дитини, його метафоричне визначення, визначення через аналогію з відомим, підтвердження прикладами, фрагментами з літературних творів, ілюстративним матеріалом. При підготовці дитячої довідкової літератури основний зміст редакторської роботи полягає в логіко-поняттєвому аналізі дефініцій і термінів, а також перевірці їх на відповідність лексичним та граматичним нормам сучасної мови.

Справжньою бідою сучасних україномовних видань для дітей є суржик, що трапляється як в оригінальних, так і в перекладних текстах. Доволі типовою є ситуація, коли дитина для виконання домашнього завдання використовує приклади з відомих їй книжок. А вчителеві потім дуже важко донести, що так, як у книжці, писати не слід.

     ...Заглянув  за газонокосилку, подивився під візочком, засунув носа в горщик для квітів, пошукав навіть у компостній кучі, та  й там  не було його кісточки...

(Песик Чапи // Чотири лапки, один хвіст. К.: Махаон-Україна, 1999, с. 3)

(замість кальки з російської куча слід було вжити купа, а також пояснити дитині, що означає словосполука компостна купа) [12].

Невиправданим є масове вживання в українських текстах російського варіанта власних імен -- Альоша (Олекса), Льова (Левко), Маша (Марія, Марійка, Марічка, Маруся), Коля (Микола, Миколка), Катя (Катерина, Катря), Алік (Олексій), Шура (Олександр, Лесик, Олесь), Васька (Василь(ко) [17].

Не по-українськи звучить ім'я головної героїні доволі симпатичної книжки-мініатюрки «Мотя -- гарна дівчинка» (Тихонова Л. Мотя -- гарна дівчинка. Харків: Торнадо, 1999). Словник «Власні імена людей» пропонує близько... 14 можливих зменшувально-пестливих питомо українських форм цього імені -- Мотренька, Мотречка, Мотруня, Мотруненька, Мотрунечка, Мотрося, Мотросенька, Мотросечка, Мотруся, Мотрусенька, Мотрусечка, Мотрушка, Мотрушенька, Мотрушечка.

Надто важливо, щоб уведення в текст нового лексичного та граматичного матеріалу здійснювалося на комунікативне цінних мовленнєвих зразках.

Підняття престижу української мови, а відтак зміцнення мотивацій щодо її вивчення, підвищення ефективності цього процесу залежать від наявності якісних перекладів кращих творів світової дитячої літератури.

Цікаво, з орієнтацією на українські реалії літературної переробки твору класика дитячої поезії С. Маршака зазвучав рефрен відомого вірша «Рассеянный с улицы Бассейной» в українському варіанті І. Малковича [21]:

 

Що за місто! Це Болехів,

Коломия чи Радехів?

Чемний голос відповів:

То э славне місто Львів!...

Що за станція цікава --

Київ, Зміїв чи Полтава?

Чемний голос відповів:

То є  славне місто Львів...

Повному і всебічному засвоєнню дитиною різних фрагментів національної мовної картини світу сприятиме використання не лише фольклорного матеріалу або фрагментів з творів вітчизняних авторів, а й широке залучення кращого світового фольклору (україномовних літературних переказів, переспівів), високоякісних перекладів світової «дитячої класики», а також матеріалі» пізнавального характеру з гуманітарних (історії, літератури, культурології), природничих (географії, анатомії, біології) дисциплін.

Тоді українська мова як предмет вивчення (опанування навичок правильного читання, писання) потрапляє у певні системні зв'язки з іншими початковими навчальними циклами (рідний край, природознавство, малювання тощо), набуває більш виразної і суттєвої матеріалізації, більш високої духовної значущості.

 

2.3  Граматичний рівень мови

Окрім   лексичних,   у   поле зору  редактора   повинні  потрапляти й граматичні (морфологічні та синтаксичні) особливості дитячого тексту. Дитина на різних етапах свого розвитку неоднаково сприймає частини мови. Доведено, що словник дошкільняти майже на 40 % складається з іменників, близько 30 % припадає на дієслова, найменше у ньому прикметників -- близько 2 %.

Педагоги і психологи вважають: у творах для 6 -- 9-річних читачів іменники не повинні перевищувати 20 % від слів у тексті. У текстах для старших дітей кількість іменників збільшується до 25 %. Пояснюється це тим, що сприйняття описів, здійснених за допомогою іменників і прикметників, вимагає від читача образного мислення і доброї візуальної пам'яті, що ще не властиво для читачів - початківців [24,25].

Наявність у тексті великої кількості прикметників свідчить про його «описовість», а вона знижує напругу дії і вимагає від читача більшої смислової зосередженості.

Відомо, що дієслова надають фразі динамічності -- риси, властивої мовленню дітей молодшого шкільного віку. Отже, в адресованих їм творах ця частина мови повинна активно використовуватися.

Показником складності мови твору є довжина речення: чим довше речення, тим більше у ньому думок і деталей, тим складнішими є синтаксичні зв'язки. У виданні для дітей молодшого шкільного віку оптимальним вважається речення з 7 -- 15 слів. До 12 років діти вже легко оперують реченнями з 20 і більше слів.