Автор: Пользователь скрыл имя, 30 Марта 2015 в 18:57, курсовая работа
Мета роботи – визначити засади, проблематику, досвід, жанрові форми та мовностилістичні прийоми висвітлення екологічної тематики на сторінках сучасної української преси та інтернет-видань, а також окреслити шляхи підвищення якості та ефективності цього напряму журналістської діяльності. Порівняти друковані та онлайн-видання, а саме, чи на повну міру висвітлює інформацію щодо екологічного стану України та чи інша галузь журналістики.
Близько 8,9 % друкованих видань в Україні засновано державними органами [5]. Серед них у вітчизняному інформаційному просторі виділяється низка так званих офіційних видань, які сьогодні виконують суспільно важливу місію, передаючи відомості "із перших вуст" про події та рішення, що приймаються у вищих ешелонах влади. До того ж вони функціонують і як традиційні суспільно-політичні мас-медіа, маючи свою стабільну аудиторію, і в таких умовах успішно функціонують уже понад 10 років. Мова йде про газети "Жизнь" (газета Донецької обласної ради й обласної державної адміністрації) та «Дзеркало тижня» (інформаційно-аналітичний тижневик України). Отож на прикладі екологічних публікацій цих видань ми визначили особливості методів та тенденцій у висвітленні екотематики на сторінках даних газет.
Матеріали на екологічну тему в газеті «Жизнь» вміщуються не систематично, завжди на різних шпальтах, окремої рубрики немає. [10] Тижневик «Дзеркало тижня» має спеціалізовану рубрику «Середовище існування», де розміщуються такі статті, проте запланована щотижнева періодичність виходу сторінки не витримується. [9] Така тематична розпорошеність публікацій пояснюється неузгодженістю у діях відділів і відсутністю спеціалізованого підрозділу, який би координував роботу журналістів із висвітлення екотематики.
Позитивна специфіка «Дзеркала тижня» полягає в тому, що в ньому представлено достатньо площі для публікацій як аналітичного, так й інформаційного плану. Така "мультисистемність" іде на користь висвітленню екотематики, адже є можливість подавати ті чи інші явища не лише у стислому форматі новин, а й досліджувати їх більш ґрунтовно на тематичній сторінці. Щодо газети «Жизнь», то тут ситуація складніша. Через відсутність рубрик, деякі матеріали друкуються не в повному обсязі. [10]
Більшість статей - це інформація,що стосується екологічних проблем, а не шляхів їх вирішення. Дуже рідко в даних газетах зустрічається позитивна та оптимістична інформація, яка б стосувалася охорони довкілля. Акцент робиться на глобальність і катастрофічність проблеми, а не на шляхи їх вирішення.
Теми в багатьох матеріалах повністю не розкриті. Глибина висвітлення тієї чи іншої проблеми не достатня. Дуже рідко зустрічаються статті, де написано причина проблеми, її наслідки та шляхи вирішення.
Наприклад, розглянемо статтю Максима Стрілецького в газеті «Жизнь» (№41 (4141) 3.04.2012) «Экологическая тонна на троих». Цей матеріал – головна тема номеру і винесена на першу шпальту. «345 кг - примерно такое количество вредных выбросов, по данным статистики, приходится на каждого жителя Донецкой области в течение года», - так починається його стаття. Далі він дає точні дані щодо кількості отруйних викидів у кожному городі та району, де розташовані підприємства вугільної промисловості, металургії та електроенергетики: «В Мариуполе годовые выбросы загрязняющих атмосферу веществ составили 382,4 тыс. тонн или четверть областного объема, в Марьинском районе – 166,5 тыс. тонн или 10,9%, в Дебальцеве – 126,2 тыс. тонн или 8,3%, в Старобешевском районе – 106,1 тыс. тонн или 7%, в Харцызске – 103,1 тыс. тонн или 6,8%, в Енакиеве – 83,2 тыс. тонн или 5,5%, в Донецке – 71,1 тыс. тонн, или 4,7%. Если в Донецке вредные выбросы за 2011 год по сравнению с предыдущим годом сократились на 11,4%, то в Мариуполе они возросли на 4,9%, в Дебальцеве – на 12%, в Енакиеве – на 23,5%, в Марьинском районе – на 34,1%, в Харцызске – на 36,8%» Це і є останнє речення опублікованого матеріалу. Як бачимо, журналіст не пише про те, як ліквідувати цю проблему. Він констатує факти. [21]
Така подача інформації може взагалі припинити вплив преси на свідомість людей.
Особливим видом публікацій в пресі взагалі й, зокрема, газетах «Жизнь» і «Дзеркало тижня» можна назвати офіційні звіти про роботу того чи іншого органу державної влади. Звичайно, низка таких публікацій торкається й екологічної тематики. Загальна вада таких матеріалів полягає в тому, що їх готують не журналісти, а чиновники, наполягаючи на дотриманні певних форм подання матеріалу.
Вони містять глобальні, політичні тези, які часто ніяк не підтримуються конкретикою фактів, ідуть у відриві з роботою на місцях.
Прикладом такого виду публікацій можна привести статтю
Не меншу, ніж спосіб подачі, роль у створенні певного ставлення до теми грає критерій підбору освітлюваних новин. Проблемних матеріалів майже немає, зате багато фактів, причому часто з нальотом курйозності. У результаті інформація про екологічні лиха як антропогенного, так і природного характеру є, але її якість залишає бажати кращого. Проблемна сторона залишається не порушеною.
Про найбільші екологічні катастрофи пишуть досить багато. Але на перше місце ставиться питання: скільки грошей виділено на ліквідацію. Проблеми самої ліквідації практично не обговорюються. Це - загальна установка з висвітлення екологічних проблем даних видань.
Все підноситься по факту: не важливо, що сталося, не важливо де, не має значення, навіть, хто постраждав і які реальні наслідки. Важлива тільки сенсаційність і гроші, які, нібито, будуть витрачені на ліквідацію наслідків.
Наприклад, стаття Максима Стрілецького в газеті «Жизнь» (№63 (4193), 25 апреля 2012г.) «Воздушный капитал». Сама назва вже каже, що мова буде йти про гроші. «Донецкая область традиционно входит в число регионов со сложной экологической обстановкой. Но в последние годы на предприятиях области значительно активизировалась работа по сокращению вредных выбросов в атмосферу. Недавно на Макеевском коксохимическом заводе введен в эксплуатацию новый цех сероочистки. Инвестиции в реализацию проекта составили свыше 280 млн. грн. Из них 10 млн. грн. было выделено по программе создания новых рабочих мест из средств Фонда занятости», - так починається стаття про те, що з Макіївського коксохімічного заводу тепер буде менше викидів. [20]
Імовірність усвідомлення масштабності екологічних проблем масовим читачем при такому освітленні зводиться до нуля.
Взагалі, публікації на екологічну тему з'являються хвилями - у зв'язку з катастрофою-аварією-лихом, у зв'язку з екологічною датою, у зв'язку з акціями протесту і т.д. [8]
Проаналізувавши всі номери газети «Дзеркало тижня» за 2012 рік, ми нарахували всього шість матеріалів, що торкаються проблем довкілля. [10] При тому, що одна з них присвячена річниці катастрофі на Чорнобильській АЕС – «Невивчені уроки Чорнобиля» Анатолія Грицака, №16 (27 квітня – 11 травня). У цьому ж номері є ще одна стаття присвячена атомній енергетиці – «Тут буде місто-сад, тільки… атомне» Любомири Ремажевської. Автор в своїй роботі показує неузгодженість між владою та жителями міста Нетішин в Хмельницькій області. Мова йде про те, що керівники області хочуть побудувати ще 2 нових енергоблоки на Хмельницькій атомній електростанції: «Після подій березня 2011 року в Японії, коли сталася катастрофа на атомній електростанції «Фукусіма-1», світова спільнота забила тривогу з приводу безпеки використання такого виду видобутку електроенергії. Німеччина припинила роботу семи реакторів, та й усі європейські держави занепокоїлися станом атомної енергетики. У той же час в Україні є, за сучасними мірками, невелика АЕС - Хмельницька, яку планують доповнити двома новими енергоблоками». На початку свого тексту, журналіст ставить питання «Чи потрібно будувати нові енергоблоки, коли по всій Європі відміняють видобуток атомної енергетики?», але після аналізу ситуації в місті Нетішин, автор знов ставить теж саме питання в кінці своєї статті: «Але все ж питання залишається відкритим: чи слід добудовувати атомну електростанцію, в той час як Німеччина згортає свої ядерні потужності? Чи можна бути впевненими в безпеці мирного атома, маючи за плечима «свій» Чорнобиль і «чужі» «Фукусіму» і Тримайл-Айленд?». Тобто, з чого почали, тим і закінчили. Але ж з читацької точки зору, матеріал викликає зацікавленість тільки через стиль написання (жанр – репортаж), проте в ньому повністю відсутній хоча б стислий аналіз можливих наслідків державного рішення. [19]
У публікаціях з проблем довкілля у різних видах мас-медіа застосовуються різні жанрові форми і мовностилістичні прийоми. Оперування жанровими формами впливає на розкриття тем, пов’язаних із довкіллям, на процес створення публікацій, на визначення їхніх текстових рамок та лінгвістичних засобів. Аналітичні жанри в екожурналістиці є найбільш ефективним засобом для розкриття екотематики в мас-медіа. Зокрема, формат якісного видання, такого, як «Дзеркало тижня», дозволяє приділити екологічній тематиці постійну рубрику та урізноманітнювати жанрові форми: від невеличких оперативних заміток, інтерв’ю, репортажів до аналітичних статей, нарисів тощо.
Незважаючи на те, що в газеті «Дзеркало тижня» рідко з’являються матеріали на екологічну тематику, але всі вони професійно написані та цікаві за змістом. Приміром є аналітичний матеріал Олександра Іващенко «Калахарі – український Степ», №31, 7 вересня – 14 вересня. Автор не лише подає інформацію у привабливому вигляді, а й намагається коротко дослідити причини різких змін клімату, наскільки це дозволяють можливості жанру. [14]
Екологічні публікації у газеті «Дзеркало тижня» характеризуються тематичною різнобічністю, ґрунтовністю, послідовністю. Хоч увага в них нерідко загострюється на негативних, критичних ситуаціях, робиться це не спрощено, а комплексно, розглядаються не лише зовнішні ознаки явища, а і його природа, витоки.
Газета «Жизнь», навпаки, у своїй діяльності спирається здебільшого на інформаційні жанри. Хоча журналістика фактів далеко не завжди може розкрити складну й взаємопов’язану сутність процесів та явищ у довкіллі, але вона також має низку беззаперечних переваг, оскільки вирізняється новизною, небанальністю фактів, пошуком виняткових подій, які здатні задовольнити людську допитливість. Розширена замітка, кореспонденція, коментар тощо – увесь цей арсенал можна зустріти в газеті «Жизнь».
Ефективність масовоінформаційного впливу, успішність розкриття екологічної проблематики залежить від різноманітності та доречності мовностилістичних прийомів, що використовує екожурналіст, уміння майстерно інтерпретувати цікаві факти. За допомогою різних експресивних засобів можна домогтися розширення можливостей мовної творчості, формування глибокого емоційно-чуттєвого сприймання екологічного тексту.
Інформація, яка подається газетою «Жизнь», сприймається аудиторією як офіційна точка зору. Тому від автора вимагається особливої форми викладення матеріалу, ретельної перевірки та певної фільтрації фактів; статус офіційного видання накладає певні обмеження на критичне висвітлення екологічних подій та явищ, пов’язаних із діяльністю державних органів – засновників ЗМІ.
До негативних сторін газети «Жизнь» можна віднести цензуру з боку представників органів державної влади, своєрідний стиль подання інформації, який часто програє іншим мас-медіа в образності, пересиченість обов’язковими офіційними матеріалами, які важко сприймаються масовим читачем.
Художньо-публіцистичні жанри, які поєднують переваги якісно-аналітичного, роз’яснювального, яскравого у творчому плані способів зображення картини дійсності, дають змогу висвітлювати екологічні явища й події за допомогою високохудожніх засобів, образно та переконливо. Ці форми взагалі не використовуються у донецькому виданні, і дуже рідко зустрічаються в газеті «Дзеркало тижня». Зважаючи на їхню витонченість, художню досконалість та оригінальність, із розвитком екожурналістики творчий інтерес до них має поступово відродитися. [4]
Наприклад, стаття Миколи Завади «Розмова з лісом», №38, 26 жовтня – 2 листопада. Автор лаконічно, образно викладає думки, дотримується системності та нормативності обраних мовних засобів. Розкриваючи болючу тему знищення лісів, журналіст використовує рядки з поезії Ліни Костенко, надає образності деревам: «Немає «панської» алеї з модрин, верхівки яких, здавалося, підпирали небо. Серед ділянок з порослевим дубом зустрічаються ще їх одиночні столітні сестри-модрини. Вони ніби кажуть: «Подивіться, які ми стрункі, гарні». Якби не люди, дерева могли б прожити ще 200-300 років. На тому місці, на кордоні, залишився один 150-річний дуб. Він - свідок того, як жили і живуть ліси, створені вже людиною. Коли я приходив до нього, він мовчав («Страшні слова, коли вони мовчать!» (Ліна Костенко)». Як бачимо, за допомогою метафор, персоніфікації, інших експресивних засобів можна домогтися глибокого емоційно-чуттєвого сприймання екологічного тексту, багатоманітності асоціативних зв’язків у свідомості реципієнта. [11]
Автори екоматеріалів мають певні складності, стикаючись зі специфікою їхньої підготовки. Однак власне журналістські матеріали також не завжди є ідеальними для розповсюдження. Якщо в першому випадку можна говорити про формалізований підхід із численною термінологією, то в іншому мова йде про появу різноманітних помилок, що виникають з причини недостатнього знання проблеми, що розглядається.
Основні помилки, які зустрічаються в матеріалах про екологію [15]:
Це поширена помилка, і саме, до екології вона має віддалене відношення. Наприклад, «…людство не загине в ядерній катастрофі, але воно може потонути у власному лайні!» («Дзеркало тижня», №4, 3 лютого-10 лютого 2012р., «Труба» чи «чотири потоки», або Про що домовляється влада з турецькими інвесторами»). [13] Помилки такого роду можна зустріти і в будь-якій іншій статті на будь-яку іншу тему.
Стосується тих випадків, коли в матеріалах на екологічну тему неправильно вживаються спеціальні біологічні або екологічні терміни.
"Міфологічною" ця група названа тому, що неодноразові публікації породили в масовій свідомості стійкі стереотипи ("міфи"). Як правило такого роду "міфи" стосуються або якихось побутових проблем, або, навпаки, глобальних. Наприклад, «Рыба массово гибнет в Азовском море каждый год из-за нехватки кислорода» («Жизнь», №67 (4197) 11.05.2012, «Морские сюрпризы»). [18]
Часом інформації з якоїсь проблеми настільки мало, внаслідок її маловивченою проблеми, що про неї дуже складно писати. Цікаво, що в таких випадках журналісти, як правило, воліють згущувати фарби.
Зустрічається як перебільшення, так і применшення серйозності проблеми. Наприклад, «Еще одна азовская страшилка – «черные пески» - скопление особого радиоактивного минерала» («Жизнь», №67 (4197) 11.05.2012, «Морские сюрпризы»). [18] Це дуже небезпечно для людського здоров’я, але чи ліквідують такі береги не написано. Стаття закінчується фразою: «В основном, подобные зоны встречаются в окрестностях Мариуполя».
Читачеві або глядачеві не завжди зрозумілі терміни, достаток цифрових даних стомлює його, до того ж при неможливості їх розшифровки йому незрозуміла сама суть проблеми. Наприклад, «Годовые выбросы загрязняющих веществ предприятиями по производству электроэнергии составили 558, 5 тыс. тонн или 36,6% обласного объема, металлургического комплекса – 446 тыс. тонн или 29,2%, угольной промышленности – 412,4 тыс. тонн или 27%» («Жизнь», №41 (4141) 3.04.2012, «Экологическая тонна на троих»). [21]