Экологическая проблематика

В історії розвитку екопреси України можна виділити такі етапи:

1) підготовчий - пов'язаний із появою  й активною діяльністю студентських дружин охорони природи, зміною соціальної свідомості після Чорнобильської катастрофи, формуванням природоохоронної громадськості, виникненням і веденням постійних тематичних розділів у пресі;

2) вихід незареєстрованих екологічних видань невеликими тиражами на низькоякісній поліграфічній базі, але швидко реагуючих на потребу отримання незалежної й оперативної інформації, чого не могла забезпечити преса того періоду;

3) масове виникнення видань  державних і громадських екологічних  організацій, публікації яких розраховані на широке коло читачів;

4) поява видань, що орієнтуються  на певну читацьку аудиторію, відповідають її цілеспрямованим  запитам і мають принципово  нові способи розповсюдження  з використанням сучасної техніки. [1]

Відлига в розвитку спеціалізованих екологічних видань починається лише наприкінці 1980х років. Але сприяє цьому не поступова зміна свідомості людей і державних структур, а різка переоцінка цінностей після подій 26 квітня 1986 року. Населення шукає правди. Та навіть головна газета тих часів "Правда" пропонувала лише спів "прип'ятських солов'їв" власного кореспондента Одинця.

Першим демократичним виданням стає газета "Зелений Світ", нульовий презентаційний номер якої виходить у 1989 році. Хоча офіційно вона починає своє літочислення з квітня 1990 року. Газета відображає історію "зеленого" руху й зміни, які відбуваються в ньому. Тому спочатку в ній переважали матеріали, які стосувалися політичної екології, а зараз пріоритет надається загальноекологічним проблемам, моральним аспектам взаємодії людини й природи.

Далі з’являються ще чимало екологічних видань. "Зелений Дзвін" - вісник Товариства Лева, дружин охорони природи й екологічного відділу Львівського міськкому комсомолу. Інформував про екологічні проблеми західного регіону України, вів хроніку акцій "зелених", висвітлював чорнобильську проблематику, знайомив з міжнародними природоохоронними організаціями. Екологічний вісник Миколаївської області "Рідна природа", який присвячується місцевим проблемам охорони довкілля. На базі газети "Радянська Україна" виходить газета "Екологія і здоров'я", засновниками якої виступає Український державний акціонерний консорціум "Екологія і здоров'я". Газета об'єднала зусилля вчених, медиків, фінансистів, забезпечила інформування роботи консорціуму, розповідала про сорбенти, які він виробляє. Не дивлячись на те, що газета мала фінансування, її видання було короткочасним. У 1991 році починає виходити екологічний вісник Національної Академії наук України, Інституту клітинної біології й генетичної інженерії "Ойкумена". Видання публікує наукові статті, публіцистичні та інформаційні матеріали, вміщує резюме англійською мовою. Нині існування вісника припинено.

З вересня 1991 і до кінця 1993 року виходить газета "Эхо Чернобыля". Видання розповідало про реальні масштаби наслідків Чорнобильської катастрофи, уміщувало резюме окремих матеріалів англійською мовою. У вересні 1992 року на базі газети створено інформаційне агентство, яке зареєстроване як екологічний видавничий центр "ЭхоВосток". Сьогодні його колектив випускає новий кольоровий журнал "Зелена енергетика".

Також випускалися екологічні видання по регіонах: "Криница" (екологічний вісник Луганської області), "ДніпроСлавута" (екологічний вісник України, який виходив у Дніпропетровську), "Все живое" (природоохоронний журнал, заснований Одеським державним зоологічним парком), "Джерела" (Суми), "Екологічний вісник Вінничини" (Вінниця), "Наш край" (Донецьк) та ін. [1]

Поряд з друкованими виданнями все більшого значення й популярності в екологічних організаціях України набувають електронні бюлетені на базі комп'ютерних засобів зв'язку. Їх користувачі отримують набагато більший обсяг відомостей, ніж із преси. Суттєвою перевагою інформаційних мереж є оперативність розповсюдження інформації. Фактично протягом декількох годин вона може надійти в Україну з іншого континенту. У багатьох випадках для підтримки екологічних акцій, допомоги активістам в інших ситуаціях це чи не єдиний можливий комунікаційний засіб. Крім того, комп'ютерна пам'ять дозволяє зберігати великі масиви інформації й оперативно користуватися ними в разі необхідності, що суттєво розширює можливості у створенні журналістського досьє.

В Україні практично немає класичних спеціалізованих екологічних Інтернет-ресурсів, відсутні портали екологічних новин, порівняно мало Інтернет-видань, які б висвітлювали екологічну тематику.

Проте попри певні недоліки, пов’язані з проблемами становлення, Інтернет порівняно з традиційними ЗМК має беззаперечні переваги, а в перспективі може стати найефективнішим та наймасовішим інструментом поширення екологічної інформації.

Використання певних жанрових форм висвітлення екологічної проблематики має велике значення для вдосконалення масово-інформаційної діяльності, підвищення виразності та комунікативної ефективності екопублікацій. Майстерне оперування жанровими формами допомагає в розкритті тем, пов’язаних із довкіллям, у створенні публікації, визначенні її текстових рамок та лінгвістичних засобів.

На думку деяких російських дослідників (А.Кочиннева, О.Берлова, В.Колесникова), функціями журналіста, що займається висвітленням проблем довкілля, є такі:

 – інформаційна: надання аудиторії  даних про стан навколишнього  середовища, інформування про існуючий  чи потенційний ризик для здоров'я  людини й екосистем;

– просвітницька: ознайомлення читачів з основними законами екосистем, із небезпекою і негативними наслідками антропогенного впливу на довкілля; встановлення взаємозв'язків між окремими явищами, що спричиняють зміну клімату чи виникнення іншого ризику для здоров'я людей;

 – організаційна: "стимулювання" населення до прийняття тих чи інших рішень, до конкретних дій;

 – контролююча: інформуючи про  діяльність влади, підприємств, котрі  забруднюють навколишнє середовище, журналіст допомагає громадянам  реалізувати право на інформацію про стан довкілля і захищати право на існування в безпечному світі. [3]

 

2. Споживачі екологічної тематики в пресі та інтернет-виданнях

 

Найбільш дієвим каналом інформування населення були і залишаються традиційні засоби масової інформації. Але буквально в останні роки вони поповнилися новим каналом - Інтернетом. Як мережевий продукт він з'явився в результаті об'єднання комп'ютерів в єдине ціле.

Сфера діяльності все розширюється. Тому з повною підставою вже можна стверджувати, що інформування населення з питань екології більш продуктивно з використанням нових технологій.

Основним носієм екологічної інформації в мережі Інтернет є сервери. Сервери громадських організацій - це найчастіше відкрита трибуна природоохоронного руху. Тут є сторінки різних екологічних спілок та об'єднань, публікації і документи з екологічного моніторингу, найбільш докладно представлена інформація про суспільне природоохоронному русі країни. Таким чином, можна говорити про те, що сервери громадських організацій - це потужні акумулятори електронної екологічної інформації. У пошуках інформації, що цікавить, перш за все, необхідно звертатися до них.

Каму ж потрібна екологічна інформація? Можна виділити три основні групи споживачів даного продукту [4]:

1. Перш за все, це парламентарії  і владні структури, які за службовим обов'язком повинні включати природоохоронні аспекти в свою повсякденну діяльність.

2. Громадські природні організації, для яких володіння інформацією  є обов'язкова умова їхньої  діяльності. Завдяки постійному  доступу до неї, ці організації можуть зміцнити своє становище і підвищити свою значимість, розширити ряди своїх прихильників і зробити їх діяльність більш ефективною.

3. Найширші верстви населення, для  яких володіння інформацією про  проблеми навколишнього середовища  є питання життя і смерті. Отримуючи якісну та достовірну інформацію, вони можуть навчитися самі відповідати за стан навколишнього середовища в своєму населеному пункті. Якщо вона небезпечна здоров'ю, і її ні за яких обставин не можна поліпшити, то така територія покидается населенням. Безумовно, це критична ситуація. Але, на жаль, приклад з Чорнобилем показав, що і вона реальна в нинішньому світі.

У наш час екологічні проблеми хвилюють не лише фахівців, вони все активніше вторгаються в повсякденне життя людей. Вирішення цих проблем - не така вже проста справа, воно вимагає взаємодії різних шарів суспільства. Положення ЗМІ як посередника між властями і населенням до багато чого зобов'язав, адже ЗМІ формують масову свідомість, саме від засобів масової інформації залежить, яке уявлення про екологічні проблеми складеться у людини.      

На жаль, екологи і організації, що займаються екологічними проблемами, недооцінюють засоби масової інформації як потужне джерело сили, здатної багато що вирішити в екології. У свою чергу ЗМІ приділяють, на наш погляд, недостатньо уваги проблемам екології, а також інколи допускають помилки і неточності при подачі екологічної інформації.      

Особливу увагу привертає не неписьменність в питаннях екології, а неетичність журналістів у висвітленні екологічних проблем: прагнення створити сенсацію, підносячи "смажені" факти, що, безумовно, надає шкідливу дію на масову свідомість. До матеріалів такого роду можна віднести повідомлення про жахливих монстрів, які з'явилися в місцях екологічних катастроф, про величезних щурів, які мешкають в підземних комунікаціях і так далі. До честі ЗМІ треба відзначити, що такі матеріали з'являються, як правило, у виданнях, що іменуються "жовта преса" і, отже, особливо не варто сприймати їх серйозно.

Один з факторів, що пояснюють збільшення публікацій екологічної тематики, - це поява нових видань даної спрямованості, динамічний розвиток ринку соціалізованої преси.

Інший - це неминуща актуальність теми. Працюючи в сфері екологічної журналістики неважко помітити, що проблемні теми позначилися самі собою і постійно займають провідні рядки своєрідного рейтингу [1]:

1. Енергетика, енерго-і ресурсозбереження.

2. Великі річки та лісу, опустелювання  і збезлісення.

3. Екологічно чиста і безпечна  продукція.

4. Відходи виробництва та споживання, їх переробка.

5. Нові нетрадиційні рослини  і перспективи їх використання (генномодифіковані продукти).

Однозначно, що названими темами список не обмежується. До того ж він рухливий. Але на даний момент саме такі публікації пропонує наша преса.

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

ЕКОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМАТИКА У ВІТЧИЗНЯНИХ ЗМІ ТА ІНТЕРНЕТ-ВИДАННЯХ

2.1. Екологічна інформація в друкованих виданнях

 

Хоча екологічна тематика є нині актуальною, вона ще не посідає одне з найважливіших місць у засобах масової інформації, що засвідчують і вищезгадані дані. Журналісти мають не лише констатувати наявність тієї чи іншої проблеми, а й проводити аналіз її виникнення, показувати можливі шляхи її подолання в конкретних ситуаціях, спонукати людей до дій. Тому робота журналіста, який займається такою тематикою, потребує належної підготовки.

Екологічна журналістика є одним з інструментів вирішення екологічних проблем. І це накладає відповідальність на журналіста, котрий висвітлює таку тематику. Важливо, аби він сам розібрався в суті проблеми, про яку розповідає іншим. Непрофесійна робота з фактами, зайве прагнення до сенсаційності в подачі матеріалу можуть не тільки заплутати читача, викликати паніку, але й нададуть привід чиновникам, відповідальним за вирішення екологічних проблем, зайвий раз підкреслити некомпетентність журналістів і громадськості та ігнорувати думку громадян у прийнятті екологічно важливих рішень. З іншого боку, грамотне й коректне висвітлення існуючих проблем може вплинути на їхнє позитивне рішення. Адже найчастіше саме публікації в газетах є поштовхом до дій громадян.

В Україні практично немає класичних спеціалізованих екологічних Інтернет-ресурсів, відсутні портали екологічних новин, порівняно мало Інтернет-видань, які б висвітлювали екологічну тематику. Існуючі веб-сторінки умовно поділяються на три категорії: загальноновостійні сайти, де періодично з’являються публікації з екологічної проблематики; сайти – “дзеркала” друкованих видань, де є постійні екологічні рубрики; спеціалізовані екологічні Інтернет-видання. Проблематика довкілля в Інтернеті представлена, головним чином, на сайтах – “дзеркалах” друкованих ЗМІ, тому вони мають ті самі вади, що й їхні паперові аналоги. [3]

Журналісти, котрі спеціалізуються на екологічній тематиці в засобах масової інформації, зустрічаються щодня з багатьма проблемами, які потребують негайного вирішення.

Це, зокрема:

· неоперативне отримання інформації від офіційних установ та екологічного руху, недостатнє усвідомлення завдань і значення журналістської роботи представниками екологічних структур;

· брак інформації, адаптованої для пересічного читача, зрозумілих коментарів фахівців;

· низький рівень захищеності журналістів, особливо тих, хто займається питаннями екологічної та ядерної безпеки. [8]

Останнім часом, помітним стало збільшення кількості та частоти появи екологічної інформації в медійному просторі України. Екологічні публікації з’являються на сторінках політичних, економічних, ділових і розважальних тижневиків, іноді потрапляючи навіть на їх обкладинки. Сюжети, пов’язані з охороною природи все частіше з’являються на сторінках друкованих ЗМІ та нових інтернет-порталів. Створюються й розвиваються тематичні екологічні інтернет-проекти.

Кількість екологічної інформації зростає. А чи відповідає якість (глибина висвітлення, вплив на свідомість людей та ін.) великому потоку фактів?