Характеристика періодичних видань національних меншин багатонаціонального краю на прикладі газети «Хронос»

    У 1925 році в Сартані член Центральної комісії національних меншин при Всеукраїнському центральному виконавчому комітеті, керівник грецької секції комісії Сава Ялі підготував «Доповідну записку про положення грецького населення в Маріупольському повіті»

    «…Своєї культури (літератури, писемності взагалі), - йшлося у доповідній записці, - маріупольські греки не мають, навчання в школах велося і ведеться на російській мові. Греки звикли дивитися на свою мову як на мову некультурну, а мову російську, оскільки доволилося мати справу з нею в зношеннях з руським, вважається передовим. І грек, який добре знав російську мову, вважається серед греків освітньою людиною». Ось чому в середі тодішньої грецької інтелігенції першочерговим стало вирішення мовної проблеми, створення писемності, розвиток на цій основі національної культури та освіти.[6]

    В результаті мовної реформи  в 1926 році був прийнятий новий грецький алфавіт. Мовна реформа усі роки була в центрі уваги Ялі. У зв’язку  з цим виникає інтерес до публікації Ялі «Против реакционной теории, за язык «димотики» в газеті «Приазовський пролетарій» 25 серпня 1931 року. Ось декілька фрагментів з цієї статті.

    «К созданию греческой культуры, нам, мариупольским грекам, приходится идти через восстановление уничтоженной царизмом греческой письменности. Возникает вопрос. На какой язык ориентироваться в этом процессе?

В самой  Греции до сих пор еще не объединены разбросанные по различным областям страны разнообразные диалекты. Официальным  языком признан язык «катаревуса», искусственно созданный, очищенный  от народных слов, язык, которого никто не понимает и на котором пишут только ученые книги, газеты и законы… Только в художественной литературе Греции полулегально, полуоткрыто нарождается, формируется на базе всех народных диалектов язык «димотика»…У нас этот вопрос правильно решается для греков… Еще в 1926 году у нас среди греков отброшен  в сторону никому не нужный язык  «катаревуса», с его заржавелой, тысячелетиями не реформированной исторической орфографией. Мы об’явили официальным языком – язык «димотики» с новой фонетической орфографией, выбросив ненужные знаки. [6] 
 
 

1.3. Причини створення  перших періодичних  видань національних  меншин Приазов’я

    Життя національних груп, діяльність громадських  національно-культурних формувань  центрів широко висвітлюється в  засобах масової інформації.

    В ефірі обласного радіо виходить передача „Слово за слово“, яка знайомить  радіослухачів з життєдіяльністю  етнічних національно-культурних товариств  регіону; щомісячно українською  і польською мовами виходить радіопрограма  „Польська хвиля Донбасу“. Періодично в містах і районах області, в яких компактно мешкають представники національних меншин, виходять теле- і радіопередачі, присвячені їх діяльності.

    Маленький народ, підхоплений вихором оскаженілої історії, в злякано очікуванні своєї долі. Приблизно так охарактеризував свого часу відомий український письменник і публіцист Скуратівський історичну долю приазовських греків, що переселилися сюди з Криму.

    Ми  – маленький народ, вважає Анатолій Балджи, однак наша культура існує не тільки для насолоди етнографів, наша культура - це не тільки пісні, танці та кухня, вона здатна досягати рівня професійної художньої творчості, А практичні справи його соратників дозволяють вирішувати в ім'я одноплемінників звід актуальних завдань. І в цьому цінність книги ветерана маріупольської журналістики, який в 1990 року сміливо освіжив маріупольське медіа-простір випуском першої в регіоні розважальної газети для сімейного читання. "Маріупольська тиждень" до цих пір є улюбленою газетою багатьох городян. Газетою для дозвілля, в той же час не опускається до рівня бульварщини. З 1996 р. він випускає газету "Елліни України", яка не просто є офіційним рупором Федерації грецьких товариств України, а й популяризатором історичного, духовної спадщини, сучасного культурного творчості греків, сполучною ланкою між еллінами різних куточків нашої країни - від Львова до Луганська.

    Наше  місто, що має неофіційний статус столиці грецької діаспори України  п'ятого, звітно-виборного з'їзду Федерації  грецьких товариств України, який відбувся в минулу суботу. У переповненому актовому залі Маріупольського державного гуманітарного університету, який визнаний провідним центром еллінізму як на європейському, так і на пострадянському просторі, зібралися депутати, що представляють 102 грецьких суспільства в 19 областях України та АР Крим, народні депутати України, Відомі вчені та бізнесмени, іноземні дипломати, представники міських і обласних властей, а також закордонні гості з Російської Федерації, землі Древньої Еллади -

    Грецька національність зробила великий крок вперед в справі колективізації, в справі національного культурного будівництва.  Щоб задовольнити культурні потреби мас і підготувати нацкадри, на маріупольщині  було утворено низку культурних установ: грецький відділ радпартшколи, педтехнікум, музей, театр. Вперше за 150 років з дня переселення греків з Криму, греки мають свою газету і журнал (піонерський), утворена база для випуску своєї нацлітератури.

    З випуском грецької газети утворився  загін сількорів, звідки висувалися, вирощувалися нові пролетарські кадри грецьких письменників. З'явилось тяжіння до утворення свого художнього слова. З кожним днем зростали і міцніли  лави пролетарських письменників національних меншостей. У своїх творах вони відбивали нове грецьке колгоспне село, класову боротьбу, нових людей, героїку громадянської війни.[6]

    Маріупольське товариство греків – це єдине національне  об’єднання нашого міста, яке має  свій печатний орган ,що регулярно (з  невеликим перервами) видається  протягом такого вже достатньо великого періоду часу. В цьому – свідоцтво високого інтелектуального та організаційного рівня грецького товариства, розуміння його керівництвом  пріоритетності інформаційного напрямку роботи[8]

           28 серпня 1830 року Маріупольська окружна газета «Наша правда» вперше випустила додаток  під назвою «Грецька сторінка». Цих додатків грецькою мовою вийшло всього чотири, тому що незабаром, у зв'язку з ліквідацією округів і організацій районів та областей, «Наша правда» припинила своє існування.

    В Приазов'ї видавалися пересувна газета «Махітикос колхознікос», багатотиражка «Махітис», [7] піонерський журнал «Неос махітис», який пізніше був перейменований у «Піонерос». Велику роль грали літературно-художні альманахи, в яких друкувалися твори Г. Костоправа, А. Димитріу, В. Галли, К. Пастура, Л. Кір'якова, і др. Так, у січні вийшов альманах маріупольської грецької літературної групи «Флагомінітрес спітес»(«Іскри, що передбачують полум’я») та в липні 1934 року – альманах «Неотина»(«Молодість»). []

1.4. Газети «Коллективістис» та «Елліни України», як

.Після  припинення існування газети  «Наша правда», одразу почала виходити грецька газета «Коллективістис». Перший номер нової газети прийшов до читача 27 листопада 1930 року. Спочатку газета виходила щотижнево, а потім перейшла на п'ятиднівку. До кінця 1931 року вийшло 78 номерів, а 21 квітня 1932 року газета відсвяткувала свій перший ювілей, видав сотий номер. Редагував газету Федір Ялі .  В перших числах січня 1932 року на роботу в редакцію нової газети перейшов Георгій Костоправ. У починаючих журналістів накопичувався досвід, навколо газети виник творчий колектив штатних та позаштатних працівників.[7]

    З січня 1932 по лютий 1934 року міська газета виходила українською мовою, і тепер  вона називалася «Приазовський пролетар». 15 квітня 1932 року газета розмістила публікацію Ф. Ялі «Наші найближчі завдання» про групу грецьких письменників Приазов'я , яка входила до складу ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників) – «Забой». Організатором та керівником цієї спілки був поет та журналіст Георгій Костоправ.  Грецька газета «Коллективістис» випустила за короткий час сім літературних сторінок грецької групи ВУСПП – «Забой» Але «ми ще не зуміли мобілізувати увагу громадськості й широких трудящих мас навколо утворення грецької пролетарської літератури, не провели призиву ударників до літератури, не організували літературних гуртків по селах, колгоспах, підприємствах» - пише редактор газети «Коллективістис» у своїй статті «Наші найближчі завдання»[6]

    Великі труднощі виникли перед новою газетою у зв’язку з невистачанням кадрів газетних працівників і , найголовніше, вважаючи незнання населенням літературної грецької мови. По відношенню до мови, газеті потрібно було взяти такий курс, щоб її наблизити до існуючих діалектів живої мови так, щоб газету могла розуміти колгоспна бідняко-середняцька маса. А звідси вже робити подальші кроки з розвитку культурної мови газети. Правильність курсу, який обради редактори газети , помітна з росту її тиражу. Якщо в травні тираж газети доходив ледве до 1000 екземплярів, то в червні та серпні тираж виріс до 3600 екземплярів. Це говорить про підвищення інтересу мас до грецької національної печаті. [7]

    Видавництво «Коллективістис» знаходилося  в  Маріуполі на вул. Італьянській,50/52, де у 1935-1936 роках розміщувалося Донецьке обласне грецьке видавництво. Воно грало велику роль в культурному відродженні грецького населення Приазов'я: раніше грецькі культурні просвітницькі установи в Україні користувалися навчальною літературою, виданою в Росії, в яких не було місцевого краєзнавчого матеріалу, не враховувалися особливості діалектів грецької мови, які формувалися на території України. В Маріуполі видавалися шкільні підручники для 1-7-х класів українських греко-елінських шкіл, навчально-методична література різних напрямів, художня література.[]

    Однією  з відомих періодичних видань нашого краю є газета «Елліни України», яка видається у Маріуполі  з 1995 року. Високе призначення газети  разом з великим професіоналізмом, творчим даруванням та енергією її редактора Анатолієм Балджи, участю в газеті великої кількості талановитих активістів здобули газеті визнання та авторитет. []

    Єдине в Україні національне видання  з тиражем 1500 екземплярів за 10 років  проробило величезну роботу з  організації національних суспільств в містах та селах України, відродженню побутових традицій та мови греків Приазов'я, вихідців з Криму. Тематика газети присвячена аналізу діяльності нижчих національних суспільств у Федерації загалом.[5]

    Розділ 2

    2.1. Історія виникнення газети «Хронос»

    Перший  номер газети Маріупольського товариства греків вийшов у грудні 1994 року та був  присвячений приїзду в Маріуполь  першої партійно-державної делегації  Греції на чолі із заступником міністра закордонних справ Григорісом Ніотісом.  Анатолій Балджи запропонував назву газети - «Елліни Приазов'я». Не випадково, що саме Анатолію Яковичу було доручено створення газети Маріупольського товариства греків, адже серед активістів товариства він був не просто журналістом, але і людиною авторитетною в своїй справі, який здобув відомість в Маріуполі багаторічною працею в інформаційній сфері. Спонсором  першого номеру газети була Віра Миколаївна Черемних, номер був повністю підготовлен у «Приазовському робочому».  Після перших випусків номерів видання «Еллінів Приазов'я» було призупинене через відсутність коштів. В 1995 році, коли з ініціативи Маріупольського і Донецького товариств греків була створена Федерація грецьких товариств України, постало питання про її друкований орган. Анатолія Балджи призначили головним редактором газети ФГТУ, яку за його пропозицією назвали «Елліни України». В тому 1995 році, її поява фактично значило, що Маріупольське товариство втратила свій друкований орган, оскільки знайти в Маріуполі гроші на видання двох газет – федеративної і міської – уявлялося нереальним. Іншої думки була Валентина Коноп-Ляшко, яка стала в тому ж році головою Маріупольського товариства греків. Вона доводила, що товариству необхідно мати свою газету та шукала шляхи для її реанімації. В наслідок цих зусиль в жовтні 1996 року «Елліни Приазов'я» поновили свій вихід у світ. З метою мінімізації витрат газета видавалася форматом звичайного листа і невеликим тиражем. Оскільки  Валентина Іллівна керувала роботою над газетою, вона фактично стала і її головним редактором. В 1996-1997 роках в редакцію також входили Олена Коноп та Василь Єфременко, пізніше до них приєдналася Вікторія Іващенко.

    Щоб усунути плутанину з назвами  газет «Елліни Приазов’я» - «Елліни  України», в 1998 році було вирішено перейменувати  газету в «Хронос». До того часу вона вже знайшла свого читача, в ній сформувався творчий колектив постійних авторів. Кількість смуг збільшилось до шістнадцяти. У 1999 році газета перейшла на випуск у збільшеному форматі (А3), чим і зрівнялася з «Еллінами України» С 2000 року була заключена угода з «Укрпоштой» на адресну доставку газети, і «Хронос» став приходити до читачів додому. [8]