Характеристика періодичних видань національних меншин багатонаціонального краю на прикладі газети «Хронос»

      МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

    МАРІУПОЛЬСЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 
 
 

    Курсова робота   з дисципліни:

    «Журналістика»

    на  тему:

    «Характеристика періодичних видань національних меншин багатонаціонального краю на прикладі газети «Хронос» 
 
 
 

    Виконала: Марина Кемічаджи

    Студентка 3 курсу

    Спеціальності «Журналістика»

    Науковий  керівник: М. А.Корольова 
 

Маріуполь, 2010

                                                Зміст

Вступ

Розділ І

1. Визначення термінів «національні меншини», «етнос».Національні меншини, що проживають на території Приазов’я.  Заселення греків.
2. Відродження національної культури та освіти  еллінів Приазов’я. Національні свята та фестивалі.
3. Причини створення перших періодичних видань національних меншин Приазов’я.
4. Газети «Коллективістис» та «Елліни України», як

Розділ ІІ

      2.1    Історія виникнення газети «Хронос»

      2.2. Тематика публікацій газети «Хронос» та її основні рубрики

      2.3   Автори публікацій газети «Хронос» за роки її існування.

      2.4.   Жанрова палітра газети «Хронос»

          2.5.   Роль  газети «Хронос» на регіональному та міжнародному рівні.

    Перспективи розвитку

    Висновок

    Список  використаної літератури 
 
 

Вступ

     Зростання рівня свідомості етнічних меншин, пошук ними свого місця в сьогоднішньому поліетнічному суспільстві – це невід'ємні складові національних інтересів в Україні. У цьому контексті дослідження минувшини окремих етносів, аналіз сучасних проблем збереження і розвитку їх самобутності не тільки є необхідними умовами комплексного вивчення історії країни, але й закладають підґрунтя для формування виваженої державної політики, спрямованої на забезпечення гармонійного співіснування всіх етнічних спільнот.

         Греки України не належать до групи найбільш чисельних національних меншин. Втім досвід їх буття на українських теренах, започаткований ще античною колонізацією Північного Причорноморя, демонструє як специфіку етнокультурного, соціального розвитку цієї спільноти у відриві від основного ядра, так і значну роль греків у культурному і суспільному житті окремих регіонів.

     З кінця 1980-х рр. «грецька» проблематика в різних її ракурсах стає предметом  вивчення багатьох дослідників. Вагомим  історіографічним доробком є загальні праці, що висвітлюють історичний розвиток грецького етносу в межах значного хронологічного періоду. У монографії Н. Терентьєвої звертається увага на економічну і культурно-просвітницьку діяльність етнічних греків в Україні. Важливим унеском дослідниці є опрацювання комплексу матеріалів, що стосуються діяльності грецьких національно-культурних товариств на сучасному етапі, освітніх, наукових закладів, діяльність яких сприяє оптимізації культурного розвитку греків України.[18 Балабанов..]

     Одним з основних джерел з вивчання національно-культурного  руху на сучасному етапі є газети грецьких товариств - «Елліни України» (газета Федерації грецьких товариств України), «Хронос» (газета маріупольського товариства греків) 

     Розділ  І

1. Визначення термінів «національні меншини», «етнос».Національні меншини, що проживають на території Приазов’я.  Заселення греків.

     Термін "меншина" з´явився в 1947 р., коли Економічна та Соціальна Рада уповноважила Комісію  з прав людини ООН розробити рекомендації щодо захисту прав національних меншин. Так, уперше в документах ООН згадуються права етнічних, релігійних та мовних меншин. Визначення ж меншини було розроблене Франческо Капоторті (членом цієї Ради) в 1971 р. і виглядає в перекладі на українську так: "Меншина - порівняно з іншою частиною населення це менша за кількістю, така, що не займає панівного становища, група, члени якої, громадяни цієї держави, володіють з етнічної, релігійної та мовної точок зору характеристиками, які й відрізняються від характеристик іншої частини населення і виявляють нехай не безпосередньо, почуття солідарності з метою збереження своєї культури, традицій, релігії та мови". Таке визначення існує й донині в різних інтерпретаціях.

        Отже, меншина етнічна - це спільнота людей, яка: 1) існує в поліетнічному суспільстві; 2) якій властиве уявлення про спільне походження (напр., країна первісного проживання), спільні мовно-культурні та національно-психологічні особливості; 3) яка в порівняні з місцевим аборигенним етносом становить меншу кількість. [23]

    Етнос — це стійка сукупність людей, яка належить до певного народу, проживає на території чи в складі іншого народу, зберігає свою культуру, побут, мовні та психологічні особливості.

    Етнос формується здебільшого на основі єдності  території та економічного життя, але  в процесі історичного розвитку багато які етноси втрачають спільність території (наприклад, українці живуть зараз у багатьох країнах близького й далекого зарубіжжя). Там вони утворюють етнічні групи (національні меншини), що входять до єдиної нації тієї чи іншої країни.

    За  етнічним складом населення Україна належить до поліетнічних країн.[15]

    За  даними останнього перепису населення (2001 р.), національні (етнічні) меншини  в Україні становили 14 млн. чол., або 27.3 % від усіх жителів. Тут живуть представники понад 100 націй. Найчисельнішими  з них є росіяни, євреї, білоруси, молдавани, болгари, поляки, угорці, румуни, греки, татари, вірмени, цигани та ін.

    Конституція України накладівает на державу обов’язок підтримки меншинам в їх культурних прагненнях, формуванням у громадян почуття взаєморозуміння, миру, згоди.

    Конституція України зобов’язує державу забезпечити захист етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин.[16]

    Закон України «Про національні меншини" забезпечує права національних груп країни і свободу діяльності, спрямованої  на їх духовний і культурний розвиток.

    Донецька  область ї однією з багатонаціональних в Україні, що пояснюється цілим  рядом факторів історичного, політичного  та економічного характеру. Це видно  за національним складом населення  Донецької області. (таблиця 1)

    Динаміка  найбільш крупних етносів, що проживають у Донбасі(2001)

    За  даними відділу у справах національностей  та міграції Донецької облдержадміністрації, на Донеччині зареєстровані і діють 92 національно-культурних формування, що поєднують в своїх рядах греків, євреїв, іспанців, поляків, німців, вірменів, росіян, татар, представників дагестанських народів загальною чисельністю понад 70 тис. чоловік.[19]

    Перші грецькі поселення у Північному Причорномор'ї з'явилися ще у VIII столітті до н. е.. Елліни принесли на праукраїнську землю елементи класичної цивілізації, свою культуру, мову, християнство. У 1778-1780 роках відбулося переселення греків-християн з Криму та заснування ними грецьких поселень у Приазов'ї. Сьогодні в Україні за підсумками перепису 2001 року ідентифікували себе греками 91,5 тис. осіб, з яких 85% проживають у Донецькій області.

    У 1779г. за указом Катерини Великої греки  переселилися в Приазов'ї і заснували  місто Маріуполь, а також близько 20 сіл. Майже третя частина всіх греків (близько десяти тисяч), які залишили свої будинки, загинули, не витримавши випробування долі. Землі, на які вони переселилися, були абсолютно не обжиті.

    Але швидкому і успішному розвитку цього регіону сприяли економічні пільги, звільнення від сплати податків в поєднанні з працьовитістю, властивому грецькому етносу.[]

    1.2. Відродження національної  культури та освіти  еллінів Приазов’я.  Національні свята  та фестивалі.

    Сьогодні  національно-культурні товариства виступають провідниками відродження і розвитку мов, звичаїв, традицій, культурно-художніх надбань національних меншин.

    У середині 1920х показником швидкого розвитку було будівництво церков, шкіл, Педагогічної Академії, а в Маріуполі відкрилося Грецьке Консульство. [] В цей час було утворено три національних района, 250 сільських національних Рад, виходило 4 газети грецькою мовою, функціонували школи з грецькою мовою навчання, в Маріуполі був Грецький національний театр.[16]

    Всі ці досягнення в розвитку були різко припинені при сталінському режимі, але все ж таки, 70% грецького населення зберігали і продовжували говорити на грецьких діалектах, родинних говірці північній Греції з візантійськими коренями.

    Починаючи з 70х р.р.., А також у часи правління Горбачова, створюються грецькі товариства з метою поширення грецької мови, збереження етнічних традицій, пісень, віршів, національних костюмів греків Приазов'я. []

      Історичні зміни, реабілітація  національних меншин, демократизація, а також можливість спілкування з Грецією призвели до світанку еллінізму, відродженню національної культури. У 1991 році було засновано Маріупольський Гуманітарний Інститут, де почав діяти факультет грецької філології. У співпраці з Федерацією грецьких товариств України, Генеральним консульством Греції в Маріуполі, за підтримки різних приватних і державних організацій Греції почалося стрімке відродження еллінізму. Міністерство освіти Греції направляє викладачів грецької мови в школи і університети. Місцеві викладачі грецької мови беруть участь в освітніх програмах Грецьких університетів. Видаються книжки про історію греків діаспори, збірники віршів, пісень на грецьких місцевих діалектах.

    У Маріуполі за підтримки грецького  уряду, спонсорської допомоги приватних  осіб, а також греків діаспори США і Європи відкривається сучасний Медичний Грецьку Центр. []

    Культурні потреби представників етнічних меншин задовольняють національні  свята та фестивалі, Дні національної незалежності, пам'ятні дати нації, релігійні  свята. Традиційним в області став фестиваль греків Приазов'я „Мега юрты“, в якому беруть участь і російські, і грецькі, і українські творчі колективи. [19]

    Серед славних імен еллінів України  найчастіше називали ім'я доктора  політичних наук, Почесного консула  Республіки Кіпр в Маріуполі, беззмінного ректора МДГУ Костянтина Балабанова. І це закономірно. Завдяки тісній співпраці гуманітарного університету з Федерацією грецьких товариств, Міністерством освіти і релігії Греції, Міністерством освіти і культури Кіпру, провідними університетами Греції та Кіпру, САЕ Периферії країн колишнього СРСР сьогодні успішно реалізуються положення Конституції України, Європейської Хартії про мови, спрямовані на вільний розвиток і захист мов національних меншин, а також підтримку грецької культури і національних традицій.

    У 2009-2010 навчальному році новогрецьку  мову планово вивчають 6148 учнів (з  них як предмет - 2820 учнів, факультативно - 3328 осіб) в 106 навчальних закладах (у 60 загальноосвітніх школах, трьох спеціалізованих  школах з поглибленим вивченням новогрецької мови, в п'яти дошкільних установах, чотирьох ліцеях, 16 недільних школах, 6 гімназіях, в Маріупольському центрі позашкільного виховання. [22]  

    При національно-культурних об'єднаннях діють  декілька десятків колективів художньої  самодіяльності. Серед них найбільш відомі: грецькі фольклорні ансамблі „Сартанські самоцвіти“ та „Ілюс“, танцювальний колектив „Танаїр“, хоровий — „Астері“, народний хореографічний ансамбль „Тайфа“, дитячий театр „Анаянісі“.[19]