Сценічне втілення п‘єси Григорія Горіна «Забути Герострата!»

Міністерство  культури і туризму в Україні

Національна академія керівних кадрів культури та мистецтв

 

 

 

 

Курсова робота на тему

«Сценічне втілення п‘єси Григорія Горіна «Забути Герострата!»»

 

 

Виконала:

Студентка ІІІ  курсу

Групи РМ-08/1

Кафедри режисури

Кравченко Олександра

 

Викладач:

Жуковін Олександр В‘ячеславович

 

 

Київ 2011

 

Зміст.

Вступ……………………………………………….2

Ідея…………………………………………………3

Тема………………………………………………..4

Конфлікт………………………………………….5

Сюжет……………………………………………..6

Епізоди…………………………………………….8

Композиція……………………………………….9

Надзавдання…………………………………….10

Наскрізна дія……………………………………11

Художній образ………………………………….12

Сценарно-режисерський хід…………………...13

Жанр………………………………………………14

Сценарій………………………………………….15

Список літератури………………………………35

 

 

 

 

 

 

 

Вступ.

У своїй п‘єсі «Забути  Герострата!» Григорій Горін не тільки увіковічнив подію, що трапилася багато віків назад – спалення одного з семи чудес світу, храму Артеміди, але й торкнувся вічного питання добра і зла. Уособлюючи в Геростраті символ зла, несправедливості та беззаконня, а в Клеоні навпаки – символ добра, праведності та дотримання моральних законів, Горін, шляхом трагікомічного втілення, малює картину багатовікової та нескінченної боротьби між білим та чорним. І проблема ця настільки актуальна, що, читаючи п‘єсу, ми вбачаємо в її героях себе та тих хто нас оточую – в Геростраті самовпевнених революціонерів та анархістів, бажаючих вписати своє ім‘я в історію будь-якими можливими способами та взяти владу в свої руки, в Клеоні – прототип героя, який прагне врятувати світ від злодіїв та руйнівників, намагається в усьому переслідувати ідею справедливості, в Тіссаферні – приклад безпомічної влади, яка ладна піти на будь-які підлості, тільки б не бруднити своїх рук в чорних справах, аби утримати авторитет та визнання, в городянах ми можемо впізнати сліпий натовп, якому обов‘язково потрібен лідер, і не важливо, хто ним буде.

Саме тому мене так зацікавила ця п‘єса. Для мене дуже важливим є  питання справедливості та викорінення  зла. А через персонажів цього  твору я маю змогу вплинути на глядача, аби той задумався над тими ж питаннями.

 

 

 

 

 

 

 

 Ідея.

Існує думка, що отримавши  удар по лівій щоці, людина має підставити іншу. Тобто не відповідати злом на зло, а продемонстрували йому, що далеко не всі борються силою та агресією. Проте, чи задумувались ті, хто  слідують цій сумнівній істині, що прощаючи зло, підставляючи йому другу  щоку для удару, ми не тільки не обмежуємо  його дій, а ще й даємо нове поле для вчинення злочинів. Інше трактування  цього виразу може означати, що ми маємо  намагатися змінити зло, перевиховати його, дістатися, так би мовити, найпотаємніших глибин душі людини і витягти звідти світлий промінь чесності та благо чинності. Але це також досить абсурдно, адже саме поняття «зло», «зла людина» говорить про те, що окрім власне зла там більше нічого немає. В цих душах зазвичай нічого окрім абсолютного хаосу не існує, не приживається. І що в такому разі потрібно намагатися змінити? Такі дії нагадують більше переливання з пустого в порожнє, аніж суттєві спроби зробити цей світ добрішим та більш справедливим. Таким зробити його можна тільки викорінюючи зло, без залишку знищувати його при першій же можливості. Нас багато років вчили тому, що мечем ми тільки примножуємо агресію. Але дивлячись на ситуацію, яка склалася в нашій країні та й у світі в цілому, виникає питання: чи варто було тихо сидіти, запевняючи себе, що все колись налагодиться? Ті, хто слідував вищезазначеній істині, зараз непросто не є переможцями над злом, вони перебувають у статусі програвших, тих, хто просить милостиню, матеріальну та моральну. Ті ж, хто користувався добротою перших, й досі продовжують бити по лівій щоці, знаючи, що у відповідь не отримають нічого, окрім другої щоки, по якій з радістю дадуть ще одного ляпаса. Звичайно, можна думати, що відповідаючи на зло добром, ми рятуємо наші грішні душі, не бруднимося, проте наші діти та онуки, які пожинатимуть плоди нашої «безгрішності», воліли б аби ми забруднились та знищили кривдників для того, щоб нащадки мали змогу хоч якось насолодитися життям. Звісно, втоптувати себе в багнюку непотрібно, але отримавши удар по щоці, потрібно дати відсіч, а не чекати доки якась «фемідова» справедливість візьме гору.

Тема.

Є Герострат – це невдаха, який вирішив домогтися свого, зруйнувавши  людський труд, та прославитись. Він  – уособлення абсолютного зла, того, кого змінити неможливо, бо ця людина, для того, щоб здійснити все  задумане, знищила в собі такі людські  фактори, як страх перед думкою (совість), страх перед діянням, страх перед  людьми (відповідальність за скоєне) та страх перед смертю. Тобто все, чим характеризується чесна людина. Є Клеон – уособлення справедливості та добра. Це людина, яка понад усе прагне подолати зло та встановити справедливість. «Щоб кожен отримав по діянням своїм». Він прагне слідувати людським законам, затвердженим суспільством. В сутичці перший намагається будь-яким шляхом досягти панування над людьми, а другий – зупинити його рукою Феміди. Та як би Клеон не намагався змінити Герострата, достукатись до нього, до його совісті, нічого не виходить. І Герострат поступово наближається до своєї мети, і всі намагання судді закінчуються фатальними провалами. Врешті решт від приходить до висновку, що лише знищивши йього злочинця, зупинить зло, яке той розповсюджує. Саме тому Клеон вбиває Герострата. Після чого все починає відновлюватись. Храм Артеміди, людське надбання, труд, сумління та досягнення починають відроджуватись.

 

 

 

 

 

 

 

 

Конфлікт.

У роботі «Забути Герострата»  є два конфлікти. Суперництво  двох персонажів – Герострат та Клеон, та внутрішня боротьба героя із самим собою – Клеон та його вагання щодо вбивства Герострата. У першому випадку відбувається найдавніший конфлікт – між добром (Клеон) та злом (Герострат), де добро, хоч і шляхом вбивства, знищення, перемагає. У другому випадку – це боротьба Клена із самим собою. Він добре розуміє, що має знищити Герострата, проте це суперечить його переконанням, та вірі у приведення закону в дію. Але згодом Клеон розуміє, що доведеться переступати через свої принципи для здійснення своєї мети визволення міста від злих діянь Герострата. Як режисер, я приходжу до висновку, що другий конфлікт є головним, якщо спів ставляти його з вищезазначеною ідеєю твору. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сюжет.

У давньогрецькому місті  Ефесі сталося горе. Людське надбання, його гордість, храм Артеміди, який будували 120 років, був за одну ніч спалений звичайним торговцем рибою, Геростратом. Його кидають до в‘язниці. В той  же день двоє городян натовпу проникають до камери та намагаються вбити його. Але Клеон, арфонт-басилій Ефесу, верховний суддя, зупиняє їх та говорить, що Герострата буде страчено за законом, після суду, чим рятує йому життя. Проте плани Клеона судити злочинця вже на наступний день були порушені бажанням жриці Еріти послати до Дельф посланника, аби той дізнався волю богів стосовно долі Герострата. Таким чином підпалювач має ще місяць. За цей час відбувається низка подій. Спершу Герострат підкупає лихваря Кріссіпа, аби той розповсюдив його папіруси із детальним описом думок, роздумів і ночі, коли був спалений храм. Після розповсюдження цих сувоїв серед народу з‘являються прибічники Герострата. Він стає відомим та отримує певне визнання в місті та за його межами. Згодом до йому наносить візит дружина повелителя Ефесу, Клементина, щоб дізнатись, чи справді храм був спалений заради слави, чи, можливо, тут замішана жінка. Герострат, розуміючи, що Клементина боїться, аби якась інша жінка отримала в Ефесі таку славу, пропонує назвати її ім‘я перед тим, як його стратять, а взамін просить, щоб вона «дала йому своє кохання». Таким чином підпалювач зваблює дружину повелителя. В цей час в місті ширяться чутки, що Герострат – син богів, своїх прав набирає безлад серед народу. Встановлюється майже повна анархія. Дізнавшись, що Клементина була у Герострата без дозволу, Клеон заарештовує її та кидає до темниці. За таку зухвалість Тіссаферн, повелитель, знижує його з посади архонта. В цей же час вбивають тюремника, який наглядав за славнозвісним злочинцем. Клеон просить зробити його наглядачем Герострата. Незабаром Тіссаферн вирішує навідатись до в‘язниці аби з‘ясувати стосунки з людиною, яка стала спільником зради його дружини, Клементини. Під час бесіди Герострат запевняє Тіссаферна, що спалив храм не через кохання до Клементини, а тільки заради слави. І що це не він закоханий в неї, а навпаки – вона в нього. Повелитель допускає думку про вбивство їх обох на додачу до тюремника, який був свідком царської ганьби, проте зловісний підпалювач вмовляє залишити ці думки і вчинити інакше: підлаштувати втечу Герострата з в‘язниці та зробити його своєю правою рукою в Ефесі. У відповідь він спростує чутки про зраду Клементини та запевнить народ, що вона вірна своєму чоловікові. Тіссаферн погоджується та дає Геростратові ніж, аби той посунув з дороги Клеона, та йде. Після цього між Геростратом та Клеоном відбувається сутичка, після чого архонт вбиває злочинця. В Ефесі починають відбудовувати храм Артеміди.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Епізоди.

1. Пожежа в храмі Артеміди.

Підпал та пожежа в храмі  Артеміди.

2. Страхи Герострата.

Монолог Герострата, в якому  він розповідає про 4 страхи, які  пережив та переживає. Ці страхи є  символами моральних якостей, які  роблять з людини людину, такі, як: страх перед зухвалою думкою, страх  перед втіленням її в життя, страх  перед людьми за скоєне та страх  перед смертю.

3. Перша зустріч з Клеоном.

Перша зустріч Герострата з Клеоном віч-на-віч. Під час цієї розмови з‘ясовується, хто такий Герострат, та як він дійшов до думки про підпал храму.

4. Спільники Герострата.

Під час цієї сцени коротко  висвітлюються основні події, що трапилася за місяць перебування  Герострата у в‘язниці: розповсюдження сувоїв із записами Герострата, відправлення посланця в Дельфи до Оракула, зрада  Клементини з Геростратом, перехід  значимої кількості народу на сторону  Герострата.

5. Змова.

Змова із Тіссаферном проти Клеона, під час якої вони планують втечу Герострата.

6. Смерть Геростата.

Сутичка Клеона із Геростатом. Смерть підпалювача.

7. Фінал.

 

 

 

 

 

Композиція.

Експозиція – епізод 1 – пожежа в храмі Артеміди.

Зав‘язка – епізод 2, епізод 3 – страхи Герострата, зустріч з  Клеоном.

Розвиток дії – епізод 3, епізод 4, епізод 5 – зустріч з  Клеоном, спільники Герострата, змова.

Кульмінація, Розв‘язка  – епізод 6 – смерть Герострата.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Надзавдання.

Обмірковуючи ідею своєї  вистави, я зрозуміла, що прагну підштовхнути людей до боротьби. Ми звикли сидіти на місці і дозволяти чинити з  нами як завгодно. Будь-хто може поставити підніжку, а ми встанемо, обтрусимося, посміхнемося і зробимо вигляд, що нічого не сталося, навіть якщо ця підніжка п‘ята за день. Можливо, в деяких випадках так і потрібно робити, проте дозволяючи нахабство, ми самі ж його і породжуємо. Тому мені здається, що варто прислухатись та спробувати боротися зі злом, не думаючи, що такі слова, як «Борючись зі злом, твориш нове» - є істинними. Це не так. Якщо спиратися на цю фразу, то не варто було б піднімати зброю під час війни. Нехай би вбивали, а ми мали б дивились на них сумними очима, повними надіями, дарували квіти, та падали замертво, бо зло не розуміє любові. І боротьба проти нього, його знищення – оце і є творення добра. Тільки таким чином можна щось змінити.

Над завдання моєї роботи –  змусити людей піднятися проти  тих, хто запроваджує анархію  в наших домах, містах, селах, та країні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Наскрізна дія.

Від початку вистави і  до її кінця актори мусять пройти певний шлях своїх персонажів для того, щоб досягти втілення надзавдання. Співіснуючи один з одним, вони мають змусити глядача повірити в те, що Клеон з самого початку мав дозволити вбити Герострата, аби той не накоїв всіх прикростей, які сталися згодом. Актори мають продемонструвати, що спроби виправити людину, зроблену зі зла, абсолютно безглузді, та можуть привести до ще більших руйнувань. Клеон має за наскрізну дію подолання шляху від принципового при тримання закону до життєвої справедливості, в даному випадку власноручного знищення зла. Наскрізною дією Герострата є проходження шляху від зречення моральнісності до становлення себе, як суцільного зла.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Художній образ.

В моїй роботі художнім образом  є особлива інтерпретація Герострата. Після глибокого аналізу п‘єси  Григорія Горіна, я вирішила містифікувати його образ. Він не є просто прототипом людини, яка прагне увіковічнити своє ім‘я шляхом руйнування. Герострат – це символ абсолютного зла. Він відмовився від совісті та чинників добра задля досягнення мети. Тому у своїй виставі я створила містичний образ Герострата-руйнівника у вселюдському масштабі. Він вміщує в собі стереотипи світових революціонерів, які привносили в суспільство анархічний спосіб життя, відмову від моральних та законних цінностей. Для цього мною були введені такі персонажі, як страхи-привиди Герострата, які супроводжують його протягом вистави.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сценарно-режисерський хід.

Через усю виставу проходять  епізоди за участі страхів Герострата. Вони є сполучною ланкою між діями  підпалювача серед народу, тобто  зовні, та його психологічними прийомами  стосовно Клеона та Тіссаферна. Після другого епізода, монолога Герострата, в якому він розповідає про те, що переборов низку страхів, вони стають його невід‘ємною частиною та допомагають у злих діяннях, направлених на введення анархії в місто. З огляду на режисерський задум, ці страхи і є засобом втілення ідеї вистави на сцені. З їх допомогою я демонструю суцільне зречення «добра» Геростратом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Жанр.

Трагікомедія — вид  драматичних творів, який має ознаки як трагедії, так і комедії.Трагікомічне світобачення, що лежить в основі трагікомедії, пов'язане з відчуттям відносності існуючих критеріїв життя, абсурдності буття, відмовою від моральних абсолютів, непевності в духовних цінностях. Трагікомедія характеризується насамперед тим, що водночас трагічно і комічно вияскравлює одні й ті самі явища, при цьому трагічне і комічне взаємно посилюються, а співчуття автора до одного персонажа суперечить співчуттю до іншого.