Російський та український Авангард та реалізм в живописі

 

 

План

Вступ…………………………………………………………………………………………...

1. Живопис................................................................................................................................4

2. Ренесанс на теренах  Італії...................................................................................................6

3. Період Відродження в Нідерландах...................................................................................8

4. Імпресіонізм та постімпресіонізм в живописі та розвиток живопису у Франції…….10

5. Модернізм та експресіонізм  в живописі..........................................................................11

6. Сюрреалізм, та прояви його в живописі Іспанії та Франції……………………..……12

7. Російський та український Авангард та реалізм в живописі………………………….13

Висновок………………………………………………………………………………………

Список використаної літератури..............................................................................................

Додатки………………………………………………………………………………………...

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

      Актуальність проблеми. Живопис це не що інше як мистецтво подавати своє бачення світу в красках на полотні та на інших матеріалах, які дають можливість це зробити, і що головне, то таким чином людина висвітлює свої почуття, емоції, переживання, розуміння того чи іншого, ставлення до чогось, свою точку зору, також через малюнок, картину, фреску, мозаїку, тамперу, акварель, пастел та інші витвори мистецтва можна зробити таке собі послання з подвійним смислом, щось приховати в цій праці, наприклад невдоволення владою, чи щось не близоруке, а далекоглядне, не з першого погляду зрозуміле, але з першого погляду заворожуюче, неоднозначне, неподібне іншому, щось несамовите, непокірне, чи навпаки мальовниче, м’яке, подібне подиху, чи карикатуру, чи портрет, чи пейзаж, чи наприклад чорний квадрат Каземира Малевича, який на вигляд просто квадрат, а багато людей в ньому бачать шедевр мистецтва, тому живопис це не що інше, як один з можливих шляхів пізнання світу.

      А щоб пізнати цей шлях потрібно його вивчити, його історію, з чого все починалося, як живопис трансформувався з одного жанру в інший, тому і досліджується історичний розвиток живопису.

      Об’єкт дослідження. Живопис в світовому мистецтвознавстві.

      Предмет дослідження. Історичний розвиток та трансформація живопису з самого початку творення і до наших днів в світі.

      Мета. Полягає у комплексному перегляді та аналізі історичного розвитку живопису.

      Завдання.

• Комплексно аналізувати історичний шлях живопису.
• З’ясувати вплив живопису на суспільство.
• Аналізувати і обґрунтувати, як трансформувалося мистецтво від одного етапу до іншого.

      Методи.

• Метод історичного аналізу проблеми;
• Метод об’єктивізму;
• Метод узагальнення;
• Метод систематизації;

      Наукова новизна. Хотілося б довести до відома перевіряючих,  що в Україні не існує не однієї випущеної праці, яка б мала в своїй суті ціль подати матеріал про опис історичного розвитку живопису, його етапи, а також зкомпонованої праці про цей розвиток у різних країнах в однаковому часовому інтервалі.

      Практична значимість. Вивчивши історичний шлях розвитку живопису, ми можемо продивитися зміни ідей в світі, поглядів на ті чи інші питання, як проходила ця зміна в країнах, наприклад як ці ідеї доходили до наших територій з Заходу, тощо, адже живопис, це не що інше як лакмусова палочка в хімії проводячи з нею експеримент, так і живопис, це відображення всих передових ідей, думок та поглядів залежно від часу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Живопис

Живопис – вид образотворчого мистецтва, специфічною особливістю якого є відтворення художніх образів на площині.

Відображаючи на полотні навколишній світ, художник виражає своє ставлення до нього, що дає підстави мистецтвознавцям визначити манеру і стиль живописця і опе­рувати поняттями «світовідчуття митця», «колористична па­літрам та ін.

Існує значна кількість різновидів техніки живопису: фреска, мозаїка, олійний розпис, тампера, акварель, пастель тощо.

Фреска – живопис водяними фарбами по вологій штукатурці. Це дуже складний вид живописної техніки, оскільки він передбачає швидкість малювання і високий професіоналізм митця. Виправити вже намальоване неможливо: водяні фарби миттєво висихають, а ба­гатошаровість у фресковому живописі заборонена.

Яскравими взірцями цього різновиду живописного мистецтва є відомі фрески Софійського собору у Києві, «Таємна вечеря» Леонар­до да Вінчі у церкві Санта Марія делле Граціє в Мілані та «Страшний суд» Мікеланджело у Сікстинській капелі у Ватикані.

Мозаїка – різновид живопису, який грунтується на своєрідному принципі «моделювання» з шматочків природного каменю чи кольорового скла – смальти, що скріплюються між собою за допомогою в'язкої сполуки. Так виникає зображення – мозаїчне панно.

Фресковий і мозаїчний живопис використовують переважно для оздоблення інтер'єрів культових споруд (всесвітньо відоме панно «Марія-Оранта» у Софійському соборі у Києві).

Олійний розпис – різновид живопису, який активно спирається на принцип «багатошаровості», що дає змогу створити фактурність зображення. Він набув значного поширення на межі XIV–XV ст. у країнах Західної Європи. Фарби, основу яких складають рослинні олії, під час висихання іноді темніють, що пов'язано з кольоровими особливостями грунту. Здебільшого це трапляється з темногрунтовими полотнами, тоді як білий грунт дає можливість зберегти кольорове багатство.

Тампера – різновид живопису, назва якого походить від назви фарби. Основу фарби складає яєчний жовток. В основному цю технологію використовували іконописці, малюючи на спеціально заґрунто­ваних дерев'яних дошках. У подальшому тамперою писали і на по­лотні, спираючись на принципи олійного живопису.

Акварель – різновид живописного мистецтва, яке використовує водяні фарби. Специфічною особливістю акварелі є її здатність до «кольорової асиміляції». Акварельна технологія передбачає малювання на папері, який може бути сухим і вологим.

Пастель – це малюнок, виконаний кольоровою крейдою. Як і акварельний живопис, пастель часто ототожнюють з графікою, її характерною особливістю є здатність створювати відчуття оксамито­вості зображуваного.

Витоки мистецтва живопису сягають у глибину століть – у доісторичний період людської циві­лізації. Вони пов 'язані з так званим печерним розписом, зразки якого було знайдено у печерах Ласко та Кастільо (Франція), а також з кольоровими зображеннями тварин на скелях Сканди­навії, плато Тассилі (Африка}, капової печери (Урал}. Саме з цих наскельних малюнків і починається формування жанрово-родової специфіки майбутнього мистецтва живопису.

Необхідно наголосити, що доісторичний печерний, а згодом і давньоєгипетський настінний розпис ніс важливе смислове навантаження, адже картина являла собою своєрідне оповідання, що складалося з кількох малюнків, пов'язаних між собою. Отже, для давнього художника, який ще не володів законами перспективи, малюнок виконував певну знакову функцію. Ця сама тенденція мала свій розвиток у мистецтві давньогрецького вазопису, коли на поверхні старовинних амфор та інших посудин зображувалися фрагменти давньогрецької міфології та історії.

Розвиток живописного мистецтва середньовіччя передусім пов'язаний з розквітом іконопису. На зміну чуттєвим образам античного мистецтва прийшли релігійно-канонізовані зображення, що водночас вражали своєю духовно-психологічною насиченістю. Серед видатних представників мистецтва іконопису слід назвати імена Феофана Грека (бл. 1340 – після 1405) та Андрія Рубльова (бл. 1360 – після 1430), у творчості яких домінувало ісихастичне начало: поєднання зовнішнього та внутрішнього, але насамперед художників цікавило відображення внутрішнього світу людини. Це відпо­відало їх власному світовідчуттю. [ 3, 11 c. ]

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Ренесанс на теренах  Італії

Нову добу у розвитку мистецтва живопису пов'язують з XIV–XVI ст., які принесли з собою нові теми, нові форми, нові художні образи. Творчі пошуки митців цього періоду стимулювала антична спадщина, і вони намагалися відновити у своїх творах її основні принципи. Саме тому мистецтво цього періоду, батьківщиною яко­го стала Італія, отримує назву Ренесанс – Відродження.

В епоху Відродження розпочинається складний, але надзвичай­но цікавий процес взаємодії науки і мистецтва. Вивчення законів перспективи, оптики, анатомії сприяло розвиткові творчих пошуків художників. Можна твердити, що проблема дифузії науки і мистецтва, витоки якої пов'язані з добою античності, в епоху Відродження виходить на принципово новий щабель.

У цей період живопис стає одним з провідних видів мистецтва і дарує світові цілу плеяду яскравих особистостей. Саме тому італійське Відродження можна назвати мистецтвом видатних персоналій, імена яких говорять самі за себе: Леонардо Да Вінчі (1452–1519) – італійський митець, філософ, інженер, один з титанів доби Відродження. Професійну освіту живописця здобув у художній майстерні видатного італійського художника Андреа Верроккьо, який виховав ще дві яскраві особистості епохи Ренесансу – Сандро Боттічеллі і П'єтро Перуджіно. Крім величезного внеску у розвиток жи­вопису – «Джоконда». «Мадонна Бенуа», «Мадонна Лтта». Фрески «Таємна вечеря» та ін. – Леонардо да Вінчі залишив цікаві розробки у галузі механіки та гідравліки, що на кілька століть випередили наукові пошуки свого часу. Джорджоне (1477–1510), Тінторетто (1518–1594), Тіціан (1487–1576). Та слава італійського Ренесансу безперечно пов'язана з іменами його титанів: Рафаеля Санті (1483– 1520), що створив «Сікстинську мадонну», «Портрет, папи Юлія II» та «Автопортрет», також Мікеланджело Буонарроті – автора фресок Сікстинської капели: «Сотворіння Адама» і «Страшний суд» та ін. У творчості цих художників відбилися основні принципи мистецтва Відродження – відображення дійсності у всій її повноті, а головне – уславлення краси людини та її почуттів. Основні теми творів Рафаеля, Мікеланджело, Тіціана пов'язані як з міфологіч­ними сюжетами, так і з проблемами, що мають загальнолюдський характер.

Живописці італійського Відродження прекрасно володіли законами перспективи, відтворювали на своїх полотнах вікову анатомію людини, передавали її рух у просторі. Всі ці досягнення італійського Ренесансу сконцентрувалися в особі, яка вважається «постаттю поза конкурен­цією» серед геніїв Відродження – Леонардо да Вінчі – видатного живописця, вченого, філософа. У спадщині Леонардо да Вінчі важливе місце посідають його філософські концепції, які дають науковцям право говорити про існування «філософсько-естетичної системи Леонардо». Спробу психологічного аналізу феномена Леонардо да Вінчі здійснив 3. Фрейд у своїй роботі «Нарис спогадів дитинства».

У діяльності Леонардо мистецтво і наука органічно поєдналися між собою. Створюючи свої живописні шедеври, митець водночас на сторінках «Трактату про живопис» та манускрипту «Кодекс Леонардо» теоретично осмислював як проблеми живопису зокрема, так і загальнофілософські проблеми сенсу людського буття взагалі.

Минають століття, а творча спадщина великого італійця не перестає захоплювати і залишається об'єктом аналізу, стимулює теоретич­ні пошуки провідних естетиків і мистецтвознавців світу. [ 7, 179 c. ]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Період Відродження в Нідерландах

Ренесанс яскраво проявився також у нідерландському живописному мистецтві, що привело до виникнення особливої техніки живо­пису, відомої під назвою фламандської манери.

Провідні митці нідерландського Відродження володіли майстер­ністю деталізувати зображуване, намагалися удосконалити колористичну гаму, передати емоційно-чуттєву напругу. Видатними представниками нідерландського Ренесансу були брати ван Ейк – Гумберт (1366– 1426) і Ян (1385–1441), які створи­ли прославлений Гентський вівтар;

П. Брейгель (1525–1569) – автор всесвітньо відомої картини «Сліпі»; Г. Босх (1450–1516), у творчості якого нідерландський живопис досяг свого найвищого розквіту. З одного боку, полотна Босха безпосередньо пов'язані з традиціями національної нідерландської культури («Віз сіна»), з іншого – орієнтовані на загальнолюдські проблеми і відображають одну з страшних сторінок в історії людської цивілізації – інк­візицію. Твори Босха метафоричні за своїм змістом. Наприклад, інквізитори на полотнах митця представлені у вигляді страшних чудовиськ, поряд з якими знаходяться їхні жертви – перелякані люди. Ці образи через кілька століть знову виникнуть у живописному мистецтві – на картинах художників-сюрреалістів, які вважатимуть Босха своїм «хре­щеним батьком».

Живопис італійського та нідерландського Відродження мав значний вплив на розвиток цього виду мистецтва у Німеччині, зокрема на творчість А. Дюрера (1471–1528). Його ім'я пов'язане з розвитком портретного жанру – «Молода людина», «Автопортрет»; з монументальним живописом – «Чотири апостоли». Проте найбільшу славу Дюреру принесли його всесвітньо відомі гравюри «Три селя­нини», «Св. Ієронім», які отримали високу оцінку великих сучасників художника, зокрема відомого нідерландського вченого і письменника Еразма Роттердамського.