Ювелірна промисловість

Традиції Рококо, Класицизму, Історизму та Сецесії. Вплив жодного з зазначених мистецьких періодів на ювелірну справу в Україні не є достатньо вивченим.Відомо, що проекти ювелірних виробів виготовляли професійні митці. Кілька таких ескізів збереглося в кужбушках Києво-Печерської Лаври. Ювелір-виконавець точно дотримувався проекту «абрису», до чого зобов'язувався в контракті з замовником. Часта подібність ювелірних виробів різних майстрів наводить на припущення, що існували альбоми ювелірних взірців. Багато ювелірних прикрас вироблялося поєднанням різної техніки: карбуванням, тисненням, ґравіруванням тощо. Особливо складною була техніка скані — виробів з найтоншого дроту. Візерунки з тоненьких золотих або срібних сплетених ниток були або ажурні, або їх накладали на металеву основу. Скань широко застосовувалася для жіночих прикрас, одягів, як і в оправі книг. Дуже поширеними були також чернь і позолота. Черню, покривали тло виробів (браслетів, хрестів та зброї). Позолоту робили, використовуючи амальгами, або з допомогою інкрустації, часто з попереднім протравлюванням. З періоду рококо до нас дійшли роботи Матвія Наруновича та Йосипа Маршака із Києва. У східних регіонах України набули поширення дукачі — карбовані медальйони чи золоті монети, які висіли на ланцюжках, або своєрідних брошках-бантах. Аналогією на заході України були зґарди — низка срібних монет у вигляді намиста. Найоригінальніші дукачі — монети або медалі з вушками, оправлені в рамку з крученого срібного дроту. Дукачі в Україні виготовляли переважно з монет державного карбування, рідше ручної роботи з гравірованим чи рельєфним зображенням. Народні золотарі часто наслідували міські ювелірні вироби. Народне сріблярство й ювелірство в східних регіонах України базується на орнаментальних формах бароко, рококо та раннього класицизму. Цікавим є той факт, що першим президентом Львова було обрано (1809), ювеліра Вацлава Кобервайна. З кінця XVIII й у XIX століттях цехове ремісниче виробництво у містах занепадає, занепадає й його мистецька якість, яка до 1830-их pp. зуміла ще набути класицистичних ознак.

ХХ століття. Війни на початку століття повністю припинили будь-який розвиток ювелірної справи в Україні. За часів комуністичного режиму ситуація в галузі художньої ювелірки значно погіршилася. Спершу радянські ювеліри в значній мірі повторювали старомодні зразки минулого століття. На зміну дорогим ювелірним прикрасам довоєнних часів, прийшли вироби з відносно недорогих матеріалів із вставками з дешевого каміння та скла. «Стимулом» до цього була постанова ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР «Про усунення надмірності у проектуванні та будівництві». Вона поставила перед художниками завдання — знайти нові форми, використовуючи сучасні матеріали та досягнення техніки. Так розгорнулася боротьба з «надмірністю» і копіюванням стилів минулого. Згодом ця ситуація дещо змінилася. Стабілізація суспільного життя призвела до повернення коштовних матеріалів, хоч форми залишились тими самими.Доба соціалізму висунула цілий перелік обмежень. Право виробляти будь-які вироби з коштовних металів та каменів належало винятково державним підприємствам. Дрібним майстерням дозволялося займатись тільки ремонтом. Для промислових зразків характерним став «класичний радянський» стиль (ягідки, квіточки, листочки). Оскільки бракувало фахівців-проектувальників, не було кому реагувати на запити ринку, чи актуальні напрямки ювелірного дизайну.Ідеологічні забобони, інформаційна ізоляція, заборона індивідуально працювати з коштовними матеріалами, відсутність професійної або художньої освіти у багатьох майстрів, на багато років загальмували розвиток ювелірної творчості в Україні.

Сучасний стан ювелірної справи в Україні.В Україні є декілька навчальних закладів, де бажаючі мають можливість студіювати ювелірну справу (Київський професійний ліцей ювелірного мистецтва (ПТУ-38)). Крім цього, існує 5 середніх навчальних закладів мистецького напрямку, де протягом 1-3 семестрів студенти вивчають технології та основи композиції ювелірної справи. При Кам'янець-Подільському базовому індустріальному технікумі функціонує лабораторія ювеліра-гравера. У Львівській національній академії мистецтв на єдиній в Україні кафедрі художнього металу лишень два семестри присвячені малим формам. У зв'язку із заплутаним і складним законодавством, офіційно працювати з коштовними матеріалами в майстернях академії поки що неможливо.Відсутність спеціалізованих галерей та обізнаних у ювелірному мистецтві критиків не дає зреалізувати свої ідеї поодиноким художникам-ювелірам. Відсутність регулярних виставок та конкурсів не сприяє розвитку творчої думки. Брак інструментів, обладнання та матеріалів вкрай ускладнює й так скрутну ситуацію. В майже мільйонному Львові не знайдемо жодної крамниці з ювелірним інструментом чи матеріалами, хоча кількість ювелірних майстерень за пострадянський період збільшилась майже вдесятеро. Недосконале законодавство дозволяє відкривати ювелірні майстерні особам, які не мають відповідної фахової освіти. Почасти, поняття авторського права існує тільки на папері.Художники-ювеліри в Україні все ще ізольовані один від одного. Обмаль контактів із закордонними колегами. Досі не існує україномовної фахової літератури. Першою спробою зібрати та зіставити мистців-ювелірів з різних регіонів України була виставка 1997 року у новоствореному музеї НБУ «Скарби України» у Києві. Вперше українські ювеліри-промисловці проводили виставку своєї продукції у 1999 році у Києві. З цього часу, міжнародна спеціалізована виставка ювелірних виробів, дорогоцінних прикрас та аксесуарів, «Ювелір-Експо» стала традиційною. Перша в Україні виставка обладнання для ювелірного виробництва «ЮвелірМашЕкспо» відбулася у 2005 році. В Одесі відбуваються щорічні міжнародні «Ювелірні салони», в рамках яких проводиться конкурс «Є ідея» на кращий проект ювелірних виробів. В Україні є 4 державні ювелірні заводи (ВАТ «Київський ювелірний завод», ВАТ «Харківський ювелірний завод», ВАТ «Львівський ювелірний завод», Одеський ювелірний завод «Аурум») та 2 гранильні фабрики, державне підприємство з видобутку та обробки бурштину. Недавно Україна почала добувати власне золото.Останні зміни вселяють надію. Невеликі приватні ювелірні фірми, що виникають останнім часом, виглядають набагато цікавіше за державних монстрів. За останні роки відбулося кілька персональних та групових виставок художників-ювелірів у Львові, Києві та інших містах. Українські художники беруть участь і мають певні успіхи у виставках та конкурсах за кордоном. Рік за роком до пошуку нових форм та несподіваних матеріалів долучається все більше число молодих художників. Тож слід вірити, що скоро на родючому ґрунті багатої історії розів'ється паросток мистецького золотарства нової доби.

                                                  Історія каблучок

Кільця, прикраси для пальців  формі обода, обруча або спіралі, виконані з різних матеріалів, поширене у більшості народів світу. У  російській мові слово «кільце» походить від старослов'янського кореня «коло», що означає колесо. Обруч з великою вставкою у вигляді щитка, якого великого каменя, називається перснем. Історія кілець йде в глибоку старовину, - кістяні кільця носили ще в епоху палеоліту, перші металеві кільця з'явилися в бронзовому столітті. Кільце вважалося символом єдності і вічності, тому що в його формі неможливо розрізнити ні початку, ні кінця. Кільця були надзвичайно поширені в стародавньому світі, причому тоді це було не просто прикраса, а ще й символ певного соціального стану: їх носили ті, кому була дана влада, в Римській республіці сенатори і вершники носили золоті кільця, а прості громадяни - залізні. При імперії це правило було скасовано: з 3 ст. всі свободнорожденниє отримали право носити золоті кільця, а вільновідпущені - срібні.

Функції кілець.  Кільця також носили в силу професійної або побутової необхідності. До цих пір можна бачити наперстки у вигляді кільця, якими користуються, наприклад, шевці. Лучники свого часу носили по три кільця - на вказівному, середньому і безіменного пальців, з тим, щоб оберегти себе від порізів тятивою. У кулачних боях часто користувалися своєрідними кастетами у вигляді кілець з масивними вставками каменю або металу. Кільця також наділялися релігійним і містичним змістом, так, наприклад, мусульмани вважають священними персні з сердоліком, так як кільце з таким каменем носив пророк Мохаммед. Правовірні вважають - «хто носить у персні сердолік, той невпинно перебуває у мирі та радості ». Чудодійні властивості приписувалися кільцю з бірюзою. Існувало повір'я, що цей перстень - талісман приносить своєму власникові багатство.

Кільце  як печатка і підпис.  Втім, в давнину кільце було не тільки декоративним предметом, а й мало інші функції, наприклад, підписи. Існував звичай носити на пальці друк, рівносильну іменний підпису і в той же час служила прикрасою. Зазвичай такі печатки носили на вказівному пальці правої руки. Такі друковані кільця з вирізаними написами або зображеннями були поширені ще в Стародавньому Єгипті. Відбиток такого кільця служив підписом власника. Друковані кільця були потім у егейців, греків та етрусків. У католицьких єпископів перстень - знак їхньої влади. Їх називають «персні Рибака», і вони підтверджують статус Папи як намісника Святого Петра на землі. Персні Пап робилися з різних матеріалів - свинцю, бронзи, пізніше із золота, де було завдано папський герб - схрещені ключі або потрійна корона. Кожен такий перстень був унікальний. Своїм відбитком він засвідчував достовірність документів папської курії і знищувався після обрання нового Папи. За особливі заслуги копії папських печаток дарувалися паломникам і служителям католицької церкви.

Кільце  як посвідчення і пропуск.  Пізніше кільця виконували роль своєрідного пропуску або посвідчення особи. Кільця-печатки служили перепусткою на таємні збори чернечих орденів, таких як орден тамплієрів, єзуїтів, масонів, чиї секрети не розкриті до цих пір. Наприклад, кільце-пропуск масонів виглядало у вигляді чавунної печатка з черепом Адамової голови з схрещеними гомілкової кістки і написом «Таким будеш». У селі скарбах існує ще рибацька версія про кільці Кладда: зображення на ньому є свого роду символом рибалок цього регіону. Його зображали на човнах і вітрилах, його носив кожен рибалка на знак приналежності до професії. Якщо місцеві рибалки зустрічали човен, команда якої не могла пред'явити таке кільце, то вони мали право її знищити. У сучасному світі існує традиція носіння кілець, що символізують місце освіти - університет та факультет, а також клубну приналежність. Такі кільця частіше за все мають свою особливу іконографію, пов'язану з історій закладу.

 Кільця з секретом.  Історії відомо чимало прикладів конструкції кілець-схованок, які нерідко використовувалися як зброя. Найяскравішим прикладом, мабуть, є історія легендарної родини Борджіа. Чезаре Борджіа прославив свої знамениті персні тим, що за їх допомогою позбавляв життя будь-якого, хто йому був не угодний. Конструкція таких перснів була особливою - їх верхівка або кришка відкидалася, як у медальйонів, приховуючи під собою порожнина для зберігання отрути. Були кільця і ​​з поворотною верхівкою, що відкривала схованку, і кільця з висувними голками, отруєними отрутою. Такими кільцями і користувався Чезаре Борджіа, - в одному з його кілець був непомітно відкривається схованку, звідки, прямо під час "дружньої" бесіди, наприклад, переставляючи келихи, можна було скинути отрута. В одному з варіантів - зрушувався камінь кільця. В іншому - під оправу кільця монтувалася ковзна панель для схованки. Було також кільце "кіготь лева", невинно гладке з зовнішньої сторони пальця, але з тильного боку мало пристосування у вигляді металевих "кігтиків". У карнавальної натовпі, Чезаре, прихований під маскою, хапав руку наміченого людини, знизував її і, уколів жертву шипом, змазаним отрутою, при необхідності викидаючи геть кільце-доказ. У розділі кілець з секретом, можна також згадати про кільцях-головоломках у вигляді плетеного орнаменту, складеного з кількох частин.

Кільця  як символ любові і дружби.  Гладкі без прикрас обручки застосовуються багатьма народами при одруженні. У I столітті н. е.. по цивільним законам Римської імперії для вступу в шлюб достатньо було усної або письмової угоди двох сторін - нареченого і батьків нареченої. Домовленість закріплювалася в той момент, коли наречений вручав батькам нареченої залізне кільце. З цього моменту дівчина покидала ряди кандидаток в наречені і де-юре отримувала статус дружини. Для юриста в Стародавньому Римі договір про укладення шлюбу, так званий футуратум, з врученням кільця мав першорядне значення. Саме весільне торжество існувало тільки для того, щоб довести до відома громадськість про те, що двоє тепер будуть одним цілим. Цікавий давньоєврейську звичай: наречений вручав нареченій кільце замість монетки, як робили раніше, на знак того, що бере на себе чоловічі зобов'язання дбати про фінансове благополуччя майбутньої дружини. Заручні, а іноді і кільця для заручин, надягали на палець задовго до весілля, деколи ще дітям: нареченому - золоте, нареченій - срібне, а інший раз, навпаки, нареченому - срібне, знак сили, нареченій - золоте, знак чистоти і непорочності. За переказами, Діві Марії Йосип при заручини надів обручку на середній палець лівої руки. У древніх церковних обрядах прийнято було в процесі вінчання переносити кільце з пальця на палець: на великій - зі словами «в ім'я Отця», на другій - «і Сина», на третій - «і Святого Духа», і потім на четвертий, де кільце вже залишалося. З часів Давньої Греції в людях жило переконання, що безіменний палець лівої руки має тісний зв'язок з серцем. Права рука - символ влади, ліва - серця. Європейська традиція передбачає носіння декількох обручок - персня з каменем, зазвичай діамантовим, з яким чоловік робить пропозицію нареченій, і гладкого кільця, яке наречена одягає в ув'язненні одруження. На сьогоднішній день існує традиція дарувати кільця не тільки коханим, але й родичам, і друзям, з внутрішньої чи зовнішньої гравіюванням, що нагадує носіям про значимі події, почуттях і обітницях.

Легенди про кільця. Кільця обросли безліччю легенд. За однією з них саме перше кільце носив Прометей за велінням Зевса, і було це ланка, вийняте з пут, сковували титану. За іншою версією Прометей сам вирішив залишити на собі шматок ланцюга як пам'ять про перенесені муках, як символ нескореності. У знаменитій «Сазі про Нібелунгів» молодий воїн Зігфрід стає власником кільця, що дає владу над золотом, але накликає на свого господаря прокляття. На Сході джина і всемогутнього духу, який виконає будь-яке бажання, теж зручніше всього викликати за допомогою чарівного персня. Знаменитий перстень біблійного царя Соломона дарував людині владу і здоров'я. А в трилогії Толкієна «Володар кілець», точкою спотикання є гладке золоте кільце, здатне підкорити й поневолити весь світ. Дуже цікава легенда про вищезазначений кільці Кладда, Кладдах - це маленьке рибальське село на заході Ірландії, де в 1660-1737 роках жив якийсь Річард Джойс. Він покинув рідні краї, відправившись працювати у Вест-Індії, після повернення звідки Річард збирався одружуватися на своїй коханій. По дорозі до Вест-Індії його корабель був захоплений алжирськими піратами, сам Річард Джойс узятий в полон і продано в рабство Мавро-ювеліра. Раб швидко освоїв ремесло свого господаря і незабаром опанував ним досконало. Сумуючи за своїй далекій нареченій, він створив кільце у формі двох рук, що тримають серце під короною. Пізніше це кільце стало відомо як кладдахское кільце. Зрештою Річарду Джойсу пощастило: в 1689 році Вільгельм III Оранський незабаром після своєї коронації домовився з маврами про звільнення всіх британських рабів. Незважаючи на те, що колишній господар запропонував Річарду одружитися зі своєю єдиної дочки і стати співвласником його ювелірної майстерні, Річард повернувся на батьківщину. Весь цей час наречена Річарда вірно його чекала. За позвращенію додому Річард Джойс одружився і зайнявся ювелірним справою на батьківщині.

                              Технологічний процес виготовлення