Суб’єкти інвестиційної діяльності

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

Суб’єкти інвестиційної діяльності.

 

 

Вступ………………………………………………………………………………3

1.Класифікація суб‘єктів інвестиційної діяльності…………………………….4

2.Держава як суб‘єкт інвестиційної діяльності. Державне регулювання інвестиційної діяльності………………………………………………………….5

3.Фінансово-кредитна система, її вплив на інвестиційний процес……………9

Висновок………………………………………………………………………….

Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Сьогодні у складній та заплутаній системі економічних зв'язків усе частіше необхідно приймати зважені рішення щодо накопичення та інвестування. Для збереження і примноження заощаджень потрібно відмовитись від старих засобів накопичення та перейти до засобів, притаманних ринковим відносинам, що об'єднуються під загальною назвою інвестування.

У державі з командно-адміністративною економікою категорія «інвестиції» не мала місця ні в економічній теорії, ні у практиці. В останні роки це поняття почало зустрічатися в економічній літературі країн Східної Європи та СНД, що пояснюється зміною системи господарювання і переходом до ринкових відносин.

Інвестиції є основою розвитку підприємств, окремих галузей та економіки країни в цілому. Від уміння інвестувати залежить розквіт чи занепад власного виробництва, можливості вирішення соціальних й екологічних проблем, сучасний рівень і потенційний динамізм фізичного, фінансового та людського капіталів.

Інвестиційна діяльність - це широкий комплекс цілеспрямованих проектних, організаційних, фінансових, управлінських робіт, що виконуються в інтересах ефективної реалізації інвестицій. Основною метою сучасної інвестиційної діяльності є переведення економіки на інтенсивний шлях розвитку в умовах переходу до ринкових відносин з послідовним скороченням витрат на екстенсивне зростання виробничого потенціалу та збільшення вкладень в інтенсифікацію використання вже створених основних виробничих фондів.

На сучасному етапі розвитку економіки ефективність інвестиційної діяльності залежить від відродження фінансового, фінансово-кредитного та інвестиційного ринків у економіці нашої країни. Економічне віднесення та активність інвестиційної діяльності можуть бути досягнуті тільки шляхом створення діючого ринку капіталів та інвестицій.

 

 

 

1.КЛАСИФІКАЦІЯ СУБ‘ЄКТІВ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

До суб‘єктів інвестиційної діяльності віднесено інвесторів та учасників інвестиційної діяльності, які забезпечують здійснення інвестицій.

Суб’єктами інвестиційної діяльності (інвесторами та учасниками) можуть бути громадяни та юридичні особи України та іноземних країн, а також держави в особі урядів.

Учасники інвестиційної діяльності – громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора. Інвестор визначає мету, направлення та обсяги інвестицій і залучає для їх реалізації на договірних засадах будь-яких учасників інвестиційної діяльності, в тому числі й шляхом організації конкурсів і торгів. Держава і посадові особи не вправі втручатися в договірні відносини учасників інвестиційної діяльності понад своєї компетенції.

Як передбачено в законі, інвестори можуть виступати в якості:

- покупців (якщо він купляє  страхові поліси, ощадні сертифікати  комерційних банків і т.п.);

- продавців;

- замовників (під час укладення  договору-підряду на будівництво);

- кредиторів.

Інвесторам в умовах ринку надається широке коло повноважень у відповідності з їх економічною самостійністю. Це, перш за все, визначення цілей, направлення, видів та обсягів інвестицій, визначення складу інших учасників інвестиційної діяльності. Законодавством передбачена заборона втручання державних органів та посадових осіб в реалізацію договірних відносин між суб’єктами інвестиційної діяльності.

 

2.ДЕРЖАВА ЯК СУБ‘ЄКТ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

Держава виступає в ролі інвестора:

• як інвестор – держава приймає на себе функції інвестора тих галузей економіки і виробництв, продукція яких має загальнонаціональний характер і у відповідності з законодавством може бути вироблена на державних підприємствах, або на підприємствах приватизація яких буде проводитися найближчим часом;
• фінансування тих галузей та виробництв, де держава є замовником та споживачем продукції (оборонна промисловість, об’єкти державної інфраструктури, магістралі, термінали);
• функції інвестора в соціальній сфері, особливо при фінансуванні продукції агропромислового комплексу;
• держава тимчасово може інвестувати ті виробництва, де спостерігається спад виробництва (агрегати, вузли, запасні частини, які споживаються вітчизняними підприємствами);
• держава може інвестувати розвиток виробництв, доцільність яких обгрунтовується ринковою кон’юнктурою (з метою отримання прибутку).

Держава здійснює вплив на інвестиційну діяльність як прямо через державний сектор економіки, так і опосередковано – через свої інститути (органи виконавчої влади, Національний банк, Фонд Державного майна, інноваційний фонд, інші позабюджетні фонди, антимонопольний комітет, органи держарбітражу.

Грошово-кредитне регулювання інвестиційних процесів здійснюється через НБУ шляхом регулювання попиту і пропозиції на залучені кошти. Грошово-кредитна політика НБУ в залежності від стану економіки проводиться або в формі кредитної експансії, або кредитної рестрикції.

Кредитна експансія проводиться в період економічного спаду, коли необхідно активізувати кон’юнктуру ринку, розширити обсяги виробництва, збільшити зайнятість тощо.

Кредитна експансія – інтенсивне розширення кредитних операцій з метою одержання прибутку. К. е. Включає зниження офіційних ставок центральних банків і розширення лімітів на їх облікові та ломбардні операції, зміну норм обов’язкових резервів (або відміну обов’язкових резервів) кредитних установ, купівлю цінних паперів на відкритому ринку, розширення купівлі у комерційних банків іноземної валюти і зниження процентної ставки по цих операціях, відміну кількісних обмежень на кредити. 

Кредитна рестрикція. Політика кредитної рестрикції проводиться з метою втримання інвестиційної діяльності. Подорожчання кредитних ресурсів змушує  інвесторів до вкладень тільки в найбільш ефективні, прибуткові проекти, сприяє росту державних інвестицій, залученню коштів на депозити фінансово-кредитних установ.

Формами опосередкованого впливу держави на інвестиційний процес є:

• державне кредитування
• державні позики
• роздержавлення та приватизація
• податкове регулювання
• амортизаційна політика
• державний лізинг
• ліцензування і квотування
• антимонопольні заходи
• стандартизація.

Захист національного інвестиційного ринку називається протекціонізмом. Протекціонізм здійснюється за допомогою:

• високих митних зборів на товари, що імпортуються;
• податки на іноземні інвестиції;
• обмеження або заборону ввозу окремих товарів;
• заохочення розвитку національного товаровиробника;
• субсидування національного інвестора;

Забезпечення сприятливого інвестиційного клімату, інвестиційної привабливості окремих галузей чи регіонів через:

• податкові пільги, чи канікули;
• пільгові кредити;
• державні субсидії;
• заохочення створення підприємств з іноземними інвестиціями, міжнародних концернів і консорціумів, вільних (оффшорних) зон.

Окремим напрямом держаного регулювання є регулювання ринку цінних паперів.

Державне регулювання ринку цінних паперів

Мета	Методи	Результат
Сприяння розвитку інвестиційного привабливого середовища	сприятливе та стале законодавство; державний моніторинг; розкриття інформації; розвинена інфраструктура. захист інвесторів;	Залучення внутрішніх та іноземних інвестицій.
Обмеження інфляції	розвиток ринку державних цінних паперів; емісія цінних паперів органами місцевого самоврядування; продаж державних пакетів акцій інвестиційно привабливих підприємств.	покриття дефіциту бюджету; збереження накопичень громадян; стабілізація курсу національної валюти; реалізація регіональних соціальних програм.
Реструктуризація	приватизація; використання механізму банкрутства; конкуренція; ефективний менеджмент;	пожвавлення підприємницької діяльності; збільшення кількості робочих місць; збільшення доходів бюджету.
Інтеграція в міжнародні фінансові ринки	впровадження міжнародних стандартів діяльності професійних учасників ринку в Україні; обіг іноземних фінансових інструментів в Україні та українських фінансових інструментів за межами України; міжнародне співробітництво.	доступ на міжнародні ринки капіталів; укріплення міжнародного авторитету; зближення національних законодавств; раціоналізація ринку.
Соціальна стабільність у суспільстві	аналіз соціально-економічних аспектів; захист прав власності; розвиток інститутів спільного інвестування; інформування та освіта населення.	довіра населення ринку та державі; збільшення накопичень громадян; прогнозованість соціально-економічного розвитку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.ФІНАНСОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА, ЇЇ ВПЛИВ НА ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПРОЦЕС

Фінансово-кредитна система це складна система, куди входять різноманітні структури: банки (національні, комерційні, інвестиційні, ощадні); біржі (товарні, фондові, трудові); торгово-посередницькі фірми; комерційні центри; страхові, брокерські, дилерські компанії; інвестиційні інститути як спеціалізовані учасники фондового ринку; пенсійні фонди.

Центральні банки опосередковано впливають на інвестиційну діяльність також через регулювання норми обов’язкових або мінімальних резервів. Цей метод заключається в встановленні комерційним банкам норм обов’язкових резервів у вигляді певного проценту від суми їх депозитів, що зберігаються у нього на рахунках. При збільшенні норм обов’язкових резервів зменшується розмір кредитних ресурсів і, навпаки, при їх зниженні комерційні банки отримують можливість для розширення кредитних операцій, збільшення долі довгострокових кредитів, стимулюючи тим самим інвестиційний процес.

Комерційні банки є фінансово-кредитними установами, які обслуговують рух капіталів та грошей. Функції банків полягають в;

• залучення та розміщення грошових вкладів та кредитів;
• фінансування капітальних вкладень за дорученням  власників або розпорядників інвестованих коштів;
• випуск платіжних документів і цінних паперів (чеків, акредитивів, акцій, облігацій, векселів);
• купівля, продаж і зберігання цінних паперів;
• придбання права вимоги до поставки товарів і надання послуг, прийняття виконання таких вимог та інкасація таких вимог (факторинг);
• довірчі операції (залучення та розміщення коштів, управління цінними паперами) за дорученням клієнтів;
• надання консультаційних послуг.
• Банки здійснюють перелічені операції у межах, встановлених їхніми статутами та ліцензіями НБУ.

Інвестиційні банки – спеціалізовані кредитно-фінансові інститути, які спеціалізуються на операціях з цінними паперами з метою залучення коштів, здійснення довготермінового кредитування і фінансування підприємств різних галузей народного господарства.

Інвестиційний банк виконує такі функції:

• емісія цінних паперів;
• погодження умов та видів позик (облігацій, акцій);
• випуск і розміщення цінних паперів, у тому числі за власний рахунок;
• гарантія емісії (зобов’язання купити нереалізовану частину випущених цінних паперів);
• надання звичайних і довготермінових кредитів інвесторам;
• консультаційні послуги.