Кризові явища в інвестиційній сфері та шляхи їх подолання

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….3

1. Ідентифікація  кризових явищ………………………………………………….4

          1.1. Природа і типи кризових явищ…………………..…………...………5

2. Сучасна фінансово-економічна  криза………………………………………...8

          2.1. Формування і розвиток сучасної кризи в Україні……..…………...12

          2.2. Шляхи подолання кризових явищ в інвестиційній сфері……….…14

Висновки…………………………………………………………………………17

Список використаної літератури………………………………………………..18 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Вступ

   Криза (грец. krisis  — поворотний пункт) — різке погіршення економічного стану країни, що виявляється в значному спаді виробництва, порушенні виробничих зв'язків, що склалися, банкрутстві підприємств, зростанні безробіття, і у результаті — в зниженні життєвого рівня, добробуту населення. Криза є як одна з форм розвитку економіки, в ході якої усуваються застарілі техніка і технологія, організація виробництва і праці, відкривається простір для зростання й утвердження нового.

   Фінансово-економічна криза продовжує бути в центрі уваги економістів. До неї звернена думка також філософів, соціологів, політологів, психологів і представників інших суспільних наук. Масштабність і глибина кризи, її глобальний характер і наслідки ставлять перед ученими багато нових питань, які не виникали під час локальних чи циклічних криз і відповісти на які можна лише на основі поглибленого всебічного міждисциплінарного аналізу і фундаментальних узагальнень. Таке завдання може бути виконане тільки в результаті зусиль усієї світової спільноти, але це також зумовлює необхідність значної попередньої роботи щодо осмислення багатоманітних проявів і наслідків кризи в різних сферах економіки та суспільного життя.

   Кризові явища в галузях економіки  спричинені недостатнім і несвоєчасним урахуванням змінних умов виробництва, можливостями інтенсифікації, змінами у методах господарювання та іншими причинами. Темпи виробництва почали різко сповільнюватися. А намагання стримати спад виробництва екстенсивними методами не призвело до відповідних результатів, спричинило зменшення фондовіддачі.

   У даній роботі досліджено глобальні передумови утворення криз, що випливають із особливостей сучасного світового розвитку. Проаналізовано поточний стан фінансового ринку України в контексті глобальної фінансової кризи, обгрунтовано необхідні складові національної антикризової політики. 
 

1. Ідентифікація кризових явищ

  Криза - це одна з форм розвитку економіки, в ході якої усуваються застарілі  техніка і технологія, організація виробництва і праці, відкривається простір для зростання й утвердження нового. Водночас з подоланням віджитого неминуче виникає спад виробництва, зростає безробіття, знижуються доходи населення, що негативно позначається на умовах життя людей.

  Кризи — складне суспільно-економічне явище, в якому поєднуються матеріально-технологічна і соціально-економічна сторони. Вихід з кризи пов'язаний не лише з оновленням основного капіталу і переходом до нового технологічного укладу, але й з розвитком та вдосконаленням виробничих відносин.

  Вплив на світову економіку локальних  криз пов'язаний із масштабами національної економіки, охопленої кризою, і ступенем залучення іноземних інвесторів у фінансову систему цієї країни [6].

   Кризи глобального характеру викликані  тим, що або в розвинутих економіках відсутній належний рівень ефективного попиту, або економічна система не здатна цей попит профінансувати. Найглибші кризи виникають у момент відсутності об'єктів для інвестування, що формують ефективний попит, а також коли економічна система втрачає здатність ефективно перерозподіляти вже існуючі фінансові ресурси. Глобальні кризи виступають як кризи фінансування економічного розвитку й зачіпають основи не лише національної, а й світової фінансової системи.

   Сучасна криза – це історичне явище, не стільки через унікальні масштаби, скільки у зв’язку з глибокими якісними змінами, які відбулись у стислий проміжок історичного часу. Гострота кризових явищ вимагає від державних органів невідкладних дій. Проте недостатня увага звертається ще на одну загрозу – реальну можливість вжиття таких заходів, які могли б поглибити або поновити диспропорції та розриви, що спричинили цю кризу [11]. 

Природа і типи кризових явищ

   Криза є найскладнішою та найсуперечливішою  фазою економічного циклу. З нею, з одного боку, пов'язані руйнівні сили: скорочення виробництва, масові банкрутства, безробіття, зниження життєвого рівня, наступ на соціальні завоювання трудящих і демократію, політична напруга, а з другого - криза виконує творчу функцію: циклічні коливання ділової активності є однією з умов економічного зростання, а сама криза - активною складовою частиною творчого процесу. Прискорюючи відмирання застарілих економічних систем, вона одночасно є важливою ланкою, що прискорює технічне і технологічне оновлення виробництва, структурну перебудову економіки.

   Кризові явища продовжують наростати до моменту відновлення макроекономічної рівноваги на її найнижчих рівнях. Двоїста природа кризи виявляється в тому, що, з одного боку, вона є наслідком внутрішніх суперечностей системи, а з іншого - формою їх розв'язання, виконуючи функцію оздоровлення (санації) економічної системи.

  Слід  розрізняти типи криз і циклів, які  характеризуються глибиною і тривалістю, періодичністю і ступенем впливу на економіку та суспільство. На цій основі виокремлюють малі цикли (6—12 років) і великі (40—50 років).

  Перша економічна криза почалась у 1825 р., коли в результаті промислової революції  в Англії (кінець XVIII — початок XIX ст.) утвердилася машинна індустрія як матеріально-технічна база економіки. З того часу економічні кризи систематично повторюються.

Пізнання  криз показало, що поряд з малими існують і великі цикли.

  Поряд з малими та великими циклами існують стадіальні кризи й цикли. Це, на мою думку, має безпосереднє значення для пізнання сучасної кризи. Характерна риса стадіальної кризи і стадіального циклу полягає в тому, що вони пов'язані із становленням нової технологічної основи виробництва, з переходом до нової системи виробничих відносин, з фундаментальними змінами в економіці і суспільстві, у формах власності, становищі людини на виробництві та в суспільстві.

  Стадіальний характер сучасної кризи визначається тим, що це — перша криза нової інформаційної постіндустріальної епохи, до якої перейшли розвинуті країни. їй притаманні нові якісні риси, як у матеріально-технічному, так і соціально-економічному відношенні. Сутністю сучасної кризи є становлення і розвиток інформаційного технологічного способу виробництва, перетворення інформації і знань у якісно новий його фактор, посилення процесів інтелектуалізації виробництва і праці.

  Сучасна криза відбувається в умовах глобалізації світового господарства, що надало їй загального характеру, охоплення нею всіх країн і континентів. Вона стала першою кризою XXI ст., яка набула глобальних масштабів. Це дало підставу відомим ученим і фахівцям зазначити, що вона має системний характер і є найглибшою за своїми наслідками.

  Отже, є три типи криз: циклічна криза і малий цикл, зміст якого визначається оновленням основного капіталу; велика криза і відповідний їй великий цикл, довга хвиля, які тісно пов'язані із становленням нового технологічного укладу; стадіальна криза і стадіальний цикл, що супроводжують становлення нового технологічного способу виробництва, нового суспільства. Усі ці типи криз і циклів глибоко пов'язані між собою, тому що їх сутність визначається однорідними факторами. У всіх цих випадках вирішується одна проблема - зростання науково-технічного рівня виробництва, хоча масштаби його різні [10].

  Однорідність  природи цих криз зумовлює їх переплетіння. Коли процеси оновлення основного  капіталу збігаються зі становленням нового технологічного укладу, криза і цикл набувають характеру довгих хвиль, великих циклів. У цьому разі оновлення основного капіталу стає складовим елементом більш широкого процесу - становлення нового технологічного укладу. За стадіальної кризи формування нового технологічного способу виробництва включає в себе і новий технологічний уклад, і оновлення основного капіталу. Але ці процеси відбуваються з урахуванням тривалості циклів. Малі кризи і цикли, які повторюються через короткий проміжок часу, є найбільш частими. За майже два століття їх було понад 30, а великих циклів і формування нових технологічних укладів — 5. Нині зароджується шостий уклад. Це означає, що з кількох десятків малих циклів лише п'ять збіглися з великими циклами, що зробило ці кризи і більш глибокими, і більш значущими.

  Ще  більш рідкісними є стадіальні кризи. Але для розуміння взаємозв'язку різних типів криз важливо враховувати те, що кожний тип кризи може мати світовий, регіональний масштаб або масштаб однієї чи групи країн, що значно примножує їх кількість.

  В структурі кризи можна виділити три найбільші складові: цивілізаційну, соціогуманітарну і фінансово-економічну.

  Цивілізаційна криза проявляється у кризі самого цивілізаційного устрою світу, в основі якого лежать економічні підходи і економічна людина з її раціональною поведінкою.

  Соціогуманітарна  криза полягає в тому, що з економічним розвитком у світовому масштабі поглиблюються соціальні суперечності, зростає диференціація суспільства, дедалі повніший розвиток одних членів суспільства поєднується з деградацією інших, зростають ризики фрагментації та розкладання суспільства.

  Нарешті, фінансово-економічна криза становить серцевину сучасної глобальної кризи, охоплює всі основні складові економіки і включає в себе цілу систему локальних криз (зокрема, іпотечну, банківську, боргову, виробничу, будівельну, а також кризи в окремих країнах і регіонах). Разом з тим у її структурі можна виділити дві найважливіші складові, які істотною мірою визначають її сучасні особливості: фінансову і економічну [5]. 
 
 
 

2. Сучасна фінансово-економічна криза

   Сучасна світова криза є однією з форм соціально-економічної динаміки. Це перша дійсно глобальна криза, що охоплює усі сфери суспільного життя і з'єднує різноманітні локальні кризи у планетарному масштабі.

  Сучасна криза включає в себе фінансову  і економічну складові як відносно самостійні, але такі, що тісно взаємозв'язані  та істотно впливають одна на одну. Фінансова криза у США розпочалась у серпні 2007 р. і певний час розвивалась у фінансовій сфері. Падіння ВВП у цій та інших розвинутих країнах (крім Японії, де цей процес розпочався раніше) відбулося тільки у IV кварталі 2008 р. Але початок скорочення виробництва, природно, у свою чергу, справив потужний вплив на фінансову сферу, загостривши її проблеми. Сучасна ситуація характеризується взаємодією фінансової кризи і кризи реальної економіки, яка посилює кожну з цих складових. Стабілізація здійснюється тільки на більш низькому рівні взаємодії виробництва і фінансів, де вони досягають взаємної відповідності.

  Враховуючи  викладене, сучасну кризу доцільніше називати не просто "фінансовою" або "економічною", а "фінансово-економічною". Така назва адекватніше відображає структуру і зміст кризи, хоча вона не заперечує більш складної природи кризи, що сходить до цивілізаційних основ або розуміє її як кризу економіки взагалі, усієї економічної цивілізації [9].

  Головна причина криз завжди полягає в  суперечності, яка виражає співвідношення двох сутнісних сторін явища. Вона, з одного боку, розуміється на основі узагальнення великого фактичного матеріалу, а з іншого — виражає якісну визначеність процесу, незалежно від його кількісних характеристик. Основною суперечністю сучасної фінансово-економічної системи є суперечність між виробництвом реальної вартості та рухом її грошових і фінансових форм (рис. 1). 
 
 

                                                                                                                           Суперечність між

                                                                                                                          попитом і пропозицією 

     Пропозиція 
 

      Суперечність між доходами

                          і фінансовими зобов’язаннями 

          Дохід Борг 

    Суперечність між

            вартістю та грошима