Основні тенденції розвитку фундаментальних наукових досліджень в Україні за напрямками

Незважаючи на це, Україна  за низкою напрямків (матеріалознавство, математика, комп’ютерні науки, радіоастрономія, теоретична фізика тощо) все ще посідає  гідні позиції у світовому  розподілі наукової праці. Це демонструє участь українських учених у важливих міжнародних проектах (співавторами першої статті, надісланої 2009 року до «Європейського фізичного журналу» були й четверо  українських науковців; українські теоретики В.Гусинін та С.Шарапов зробили важливі доповнення до «проривних» робіт нобелівських лауреатів з фізики 2010 року А.Гейма та К.Новосьолова, які отримали й дослідили унікальний двовимірний матеріал графен.

При співставленні основних напрямків української науки (як академічної, так і вузівської) з  напрямками світової фундаментальної  науки впадає у вічі майже повна  невідповідність пріоритетів. Наука у нас носить головним чином технічне спрямування (зварювання, порошкова металургія тощо), а щодо основних природознавчих дисциплін, то вони перебувають у набагато гіршому становищі. Це стосується фізики, хімії, біології та ряду інших дисциплін. Ставка на технічні дисципліни не допомогла перетворити за останні 50 років УРСР у передову у технологічному відношенні країну. Недостатній же розвиток фундаментальних досліджень веде до того, що Україна на мапі світової науки може поступово перетворитися у білу пляму. Бо й досі у нас нема жодного лауреата Нобелівської премії з природознавчих наук. З математиків в Україні був тільки один лауреат Міжнародної всесвітньо визнаної премії Філдса — це член-кореспондент АН України Володимир Дрінфельд з Харкова.

Недуга нашої науки  в тому, що вся її організаційна  структура є витвором радянської системи. Протягом більше півстоліття  організаційна структура нашої  науки, спроектована сталінською системою, залишається незмінною, виховавши  кілька поколінь учених, привчивши  громадськість до думки, що інших  форм організації наукових досліджень просто не може й бути.

Самостійному та незалежному  науковому працівникові стає все  важче пробиватися через феодальні  володіння, особливо тоді, коли йдеться  про розподіл коштів для наукових досліджень. Це призводить до занепаду тих перспективних і, що головне, нових напрямків фундаментальної  науки, які не охоплені впливом певних наукових кланів чи їх верховними представниками. Отже, послідовна боротьба з бюрократизмом  у фундаментальній науці, її істинна  демократизація на основі принципу пріоритету культу компетентності, таланту та професіоналізму приведе до краху цієї системи, поставить під сумнів саме існування академічної ієрархії з усіма її привілеями.

Зниження ефективності науки  прямо пов'язане зі зниженням  компетентності в ній, яка значною  мірою є наслідком ізольованості нашої науки від світової, від того її впливу, що визначає рівень і перспективність наукових досліджень. По справжньому нас зможуть примусити працювати в науці на світовому рівні лише спільні дослідження та участь наших учених у наукових програмах передових центрів науки за кордоном, залучення провідних науковців із-за кордону до співпраці для розвитку певних наших національних програм як з фундаментальних, так і з прикладних галузей знань. В США зарубіжні вчені на конкретній основі беруть участь у розробках до 55% наукових програм, які фінансуються Національним дослідницьким комітетом США. Подібно фінансуються спільні наукові програми у Франції, Німеччині, Італії та Швеції. Відсутність же прямих активних наукових контактів та обмінів між українськими та зарубіжними науковцями посилює провінційний статус нашої фундаментальної науки. А мати 46-мільйонній Україні, розташованій у центрі Європи, провінційну науку — абсурдно та злочинно.

Одним з перших заходів  для виходу з цього становища  має стати державна політика стимуляції та сприяння науковим контактам наших  провідних науковців із закордонними науковими центрами, організації  їх наукових стажувань та підтримка їх участі у спільних наукових дослідницьких програмах. Необхідно створити при уряді України окремий науковий Фонд, який би фінансував лише ті наукові програми та проекти, що виконуються спільно з передовими закордонними вченими, в першу чергу ті, що мають спільне фінансування. Ця задача пов'язана з двома аспектами цивілізованого існування науки в державі. Перший – це престиж наукової професії як такої взагалі, що пов'язаний з проблемою наукових кадрів і їх відтворенням. Другий аспект — це державна оцінка праці науковців, їх платня, що дозволяла б їм повністю віддаватися науці.

Щодо рівня посилань в  американській науковій періодиці  на українських та інших учених з  колишнього СРСР, то він в Європі найнижчий і стоїть на рівні країн  Африки. Таке становище пов'язане з двома серйозними проблемами: перша – майже всі наукові журнали в Україні видавалися і видаються російською, і лише кілька з них – українською мовою. Відомо, що жодна зі слов'янських мов не є міжнародною науковою мовою. Такою мовою є англійська, через що більше 87% усієї наукової продукції світу друкується англійською. Статті ж, опубліковані у нас російською чи українською мовами, особливо з перспективних фундаментальних дисциплін, або ніколи не стануть доступними світовій науковій громадськості або стануть відомими через 2-3 роки, і то тільки в тому разі, якщо цей журнал закуплений за кордоном для випуску в англійському перекладі. Останній шанс сповістити світові про свої результати — це участь в міжнародних тематичних наукових конференціях за кордоном. Але ця можливість обумовлена двома обставинами: треба, по-перше, мати запрошення на конференцію, тобто бути більш-менш відомим фахівцем на Заході, і, по-друге, мати гроші для таких поїздок. Остання обставина існує через бідність наших наукових інститутів і мізерної платні, і є найголовнішою і майже непереборною для пересічного науковця. Все це ще раз підтверджує потребу формування та підтримки на державному рівні спільних із закордонними вченими наукових проектів і програм, як і певного сприяння провідним ученим у підписанні контрактів з наукової співпраці із закордонними науковими інституціями.

Виходячи з існуючого  стану речей, повинні бути глибинно реформовані як науково-освітні, так  і науково-дослідні інститути шляхом суттєвої зміни їх основних функцій  — перехід з розподільчо-управлінських  на організаційно-творчі. Необхідна нова політика щодо наукового видавництва, особливо наукових журналів, їх має бути більше, вони повинні мати розширені закордонними вченими редколегії та друкуватися за основними напрямками фундаментальних наук англійською мовою. Щодо розвитку української термінології в наукових статтях, то повинні бути створені нові україномовні журнали, де б друкувалися результати актуальних завершених досліджень, що можуть бути цікавими широкому читачеві: від студентів і до провідних учених.

Ще однією проблемою є підготовка наукових кадрів. Основи наукової творчості закладаються у молодої людини ще в інституті. Все залежить від того, хто студентам читає лекції і, що важливо, — як і про що. Оскільки студенти у вузах «відокремлені від академічної науки», а науковці АН, де зосереджені кращі сили української науки, «відокремлені від університетів», ситуація є непривабливою, а в деяких областях науки навіть критичною: приплив молодих сил за останні 5 років зменшився у 5-6 разів. Це зокрема стосується математики, фізики, біології.

Отже, реформа в галузі фундаментальних наук стає однією з  найважливіших проблем розвитку національної науки як системи в  процесі державотворення. Розв'язання цієї проблеми визначить шляхи і  темпи наукового розвитку, а через  те й розбудови та зміцнення Української  держави на багато років уперед.

4. Принципи та критерії державної підтримки фундаментальних досліджень. Пропозиції щодо покращення нинішнього становища фундаментальних наук в Україні 

Україна не має й не матиме в майбутньому достатніх матеріальних та інтелектуальних ресурсів для  розвитку всього спектру фундаментальних  досліджень. Тому постає запитання, на засаді яких принципів та критеріїв  держава має вирішувати, які напрямки заслуговують на її підтримку й як визначати пріоритети?

По-перше, необхідно виходити з того, що головна особа в науці  – це вчений-виробник, який продукує нове знання, а не адміністратор, єдине  завдання якого полягає у створенні  умов плідної творчої діяльності виробника знань. Потрібно розрізняти науковців, які творять нове знання, та численні бюрократичні структури, існування  яких є невиправданим із точки  зору їх місця у виробництві нового фундаментального знання.

По-друге, підтримка наукового  напрямку означає, перш за все, підтримку  учених, що працюють на відповідному рівні. Відсутні визнані протягом останніх років досягнення світового рівня  – немає засад для підтримки  напрямку та існування академічної  установи.  Будь-яка академічна адміністративна  структура має право на існування  лише тією мірою, якою вона це робить. У  наших умовах розмови про колективну природу сучасної наукової діяльності слугують прикриттям для присвоєння академічними керівниками творчих доробків підлеглих.

По-третє, з одного боку, підтримуватися мають напрямки, які можуть існувати та розвиватися тільки на теренах  України. Це – українська історія, правознавство, геологія, географія, археологія, етнографія, мовознавство, економічні науки, демографія, соціологія тощо. Але ж і вони повинні враховувати світовий досвід та добиватися світового визнання.

З іншого боку, підтримуватися мають ті конкретні напрямки фундаментальних  наук (математика, фізика, хімія, біологія, психологія, філософія, тощо), представники яких працюють на світовому рівні.

Деякі пропозиції щодо покращення нинішнього становища фундаментальних  наук в Україні:

1) Провести атестацію наукових співробітників і наукових установ за критеріями відповідності результатів їхньої праці світовому рівню у кожній конкретній галузі науки. Залучити до розробки принципів атестації та її провадження закордонних фахівців. Право на подальшу державну підтримку мають лише ті науковці та установи, результати діяльності яких пройшли випробування на світовому рівні. Регулярно проводити таку атестацію. Відповідно до атестаційних результатів забезпечувати ротацію наукових кадрів.

2) Значно підвищити зарплату  всіх ланок наукових співробітників  за рахунок вивільнених коштів  та, при необхідності, залучивши  інші джерела. На час існування  поточних масштабів цін та  заробітної плати встановити  єдиний рівень оплати праці  всіх професорів та докторів  наук, що пройшли атестацію, в  межах 3-4 тисяч гривень. Для  решти наукових співробітників  кожного рівня, наприклад, кандидатів  наук, наукових співробітників без  ступеня і аспірантів встановити  відповідно менші тарифи, але,  заохотивши при цьому творчу  молодь до наукової діяльності.

3) Забезпечити НАНУ міжнародними  фаховими періодичними виданнями,  включаючи електронні. Надавати  інститутським бібліотекам кошти  на закупівлю закордонних наукових  монографій та збірників. В  Україні має бути принаймні  один примірник провідних міжнародних наукових журналів та наукових монографій, що видаються світовими науковими центрами.

4) Увести інститут виборних  директорів (ректорів) наукових та  освітньо-наукових установ. Вибори  проводити шляхом таємного голосування  й обов’язково за участю декількох  кандидатур. Обмежити максимальний  строк перебування на цих посадах  двома термінами та обмежити  вік керівника 65 роками.

5) Науковці та суспільство  повинні мати доступ до даних  про загальний обсяг фінансування  НАНУ та його розподіл між  інститутами, про основні статті  витрат, а також до річних звітів  інститутів, стислих відомостей  про теми науково-дослідної діяльності  та результати їхнього виконання,  річних звітів всіх наукових  співробітників з назвою, ключовими  термінами та резюме (змістом)  надрукованих статей (книжок).

6) Зберегти у державній  власності сукупність академічних  бюджетних установ, заборонивши  будь-яку приватизацію їхнього  майна, включно із земельними  ділянками. Заборонити брати участь  у конкурсах на заміщення керівних  посад у науці та освіті  колишнім державним службовцям  та депутатам на протязі п’яти  років після звільнення з державної  посади або після закінчення  депутатського терміну. 

7) Усі мінімально необхідні  адміністративні та регулюючі  фінансово-господарські функції  забезпечення діяльності науковими  інституціями покласти на відповідні  відділи Міністерства науки та  освіти. Професійний нагляд за  науковою діяльністю мають здійснювати  Національні Наукові фахові Ради, що працюють на громадських  засадах.

8) Додаткове фінансування  на найактуальніші та найвитратніші  наукові розробки надавати в  рамках базової Держкомісії з  грантів, премій та нагород,  яку створити в рамках Міністерства  науки з фаховими відділеннями. Її дії теж координувати з  Національними Науковими фаховими  Радами. Порівняльну оцінку окремих  подань здійснювати тільки тимчасовими  фаховими експертними комісіями.

9) В рамках державного  регулювання забезпечити обопільну  фінансову вигідність співпраці  вчених НАНУ та науково-викладацького  складу вищих учбових закладів із тим, щоб підвищити рівень керівництва студентськими науковими працями та забезпечити своєчасну належну кадрову заміну в колективах НАНУ.

10) Припинити хибну практику  захисту дисертацій державними  діячами, службовцями та бізнесменами, заборонивши вченим радам навіть  розглядати такі роботи. Скасувати  доплати державним службовцям  та політичним діячам за науковий  ступінь. 

Висновки

У побудові суспільства на знаннях найважливіше значення мають  фундаментальні науки, які утворюють  саму основу наукового пізнання. Становлення  нових досліджень фундаментального порядку знаменує наукові революції  і впливає на розвиток світогляду. На базі фундаментальних наук відбувається інтенсивний розквіт прикладних наук, розвиток яких безпосередньо  замикається на розробці нової техніки  і нових технологій. В загальні процеси розвитку включаються питання  вдосконалення соціальних структур. Нарешті, дана лінія розвитку замикається  на розвитку людини, її потреб, здібностей, духовних і етичних якостей. Все  вищесказане дозволяє затверджувати, що наука і, перш за все, фундаментальні дослідження, виступають як стратегічний ресурс розвитку суспільства. Фундаментальні науки є не лише джерелом концептуального  розвитку, але і являють собою  основу для синтезу знань. Відповідно, як іноді говорять, "як показник національного  багатства виступають не запаси сировини або цифри виробництва, а кількість  здібних до наукової творчості людей". З огляду на вищесказане, без подальших  перетворень у фундаментальних  дослідженнях і їх дії на різноманітні види життєдіяльності людини неможливо  уявити успішну побудову суспільства, заснованого на знаннях.