История инновационного процеса

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

«ХАРКІВСЬКИЙ  ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ» 
 
 
 
 
 

Реферат

На тему  «Становлення та розвиток теорії інновації» 
 
 
 

                                                                                               Виконала:

Студентка БФ-28д

                                                                                                                                                                                   Перевірила:

                                                                                   
 
 
 

Харків 2011

Зміст

Вступ

   1.  Циклічність розвитку

   2. Теорія довгих хвиль М. Д. Кондратьєва

   3.  Класична теорія нововведень

   4. Неокласична теорія нововведень

   5.  Теорія прискорення

   6.  Соціально-психологічна модель

Висновок

Список літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

     Поняття «інновація» означає нововведення, тобто впровадження нових форм організації  праці й управління в систему  підприємницької діяльності; це використання в тій чи іншій сфері суспільної діяльності результатів інтелектуальної праці, технологічних розробок, спрямованих на удосконалення соціально–економічної діяльності.

     Вплив інновацій на соціально-економічний  розвиток суспільства досліджували багато вчених. Представники більшості інноваційних теорій наголошували на тому, що характер основних економічних процесів у довгостроковому періоді великою мірою залежить від особливостей науково-технічного прогресу. Активна інноваційна діяльність підприємницьких структур формує інноваційний тип розвитку країни і сприяє її загальному соціально-економічному розвитку. Розуміння природи економічних спадів та зростань, причин постійних коливань ділової активності необхідне для формування інноваційної політики кожної країни.

     Формування  теорій інноваційного розвитку почалося, на думку більшості дослідників, у другій половині XIX -- першій половині XX ст., хоча ще у XVIII ст. шотландець Адам Сміт (1723--1790) у своїй праці «Дослідження про природу та причини багатства  народів» вказав на роль технологічних новацій у забезпеченні зростання економічної продуктивності. Він зазначив, що велика частина технологічних новацій належала робітникам, які намагалися вдосконалити умови праці з метою отримання вищої зарплатні. 
 
 
 
 

1. Циклічність розвитку

  Розвиток  як філософська категорія — це процес самопросування від нижчого до вищого, що розкриває і реалізує внутрішні тенденції та сутність явищ, які ведуть до виникнення нового і зумовлюють будь-які зміни різноманітних форм матерії.

  Розвиток є іманентним процесом: перехід від нижчого до вищого виникає тому, що в нижчому в прихованому вигляді міститься тенденція, яка веде до вищого, а вище є розвитком нижчого.

  Інноваційний  цикл — коло інноваційних процесів, новин, нововведень, які реалізуються в системі певного технологічного укладу, забезпечуючи прогресивний розвиток суспільства. Завершеність одного циклу кладе початок новому, в якому можуть повторюватись деякі особливості першого. Для розвитку характерна спіралеподібна форма.

  Інноваційна спіраль — це крива, яка робить постійно зростаючі витки від якоїсь первісної точки десь на зорі людства. Ця спіраль розкручується без зупинки і тільки вперед і вже в ХХІ ст. підводить розвинені країни до віртуальної економіки, про яку ще мало відомо.

  Отже, усі процеси у світі, зокрема й економічні, підкоряються основним законам розвитку, діалектики як найбільш загальним законам будь-якого руху, будь-якого розвитку в усьому розмаїтті їх форм і в усій їх суперечності.

  Серед цих законів важливо виділити закон переходу кількості в якість. Він нерозривно пов’язаний з іншими двома основними законами: єдності і боротьби протилежностей, який відображає виток розвитку, і законом заперечення, який відбиває результат саморозвитку матерії.

  Закон переходу кількості в якість свідчить, що процес розвитку здійснюється ступінчасто в порядку послідовного сходження з нижчого ступеня на вищий. Кожний такий ступінь характеризується своєю якісною визначеністю, яка виявляється явно і різко. Кількісні зміни протікають повільно і приховано, на початку вони не зачіпають якості, яка притаманна даному ступеню, але вони здатні накопичуватись, досягати несподіваної межі, коли вже не в змозі проходити в межах попередньої якості. Тому перехід кількості в іншу якість відбувається стрибкоподібно. Це означає, що кількісні зміни себе вичерпали, тобто досягли своєї межі і починається новий цикл розвитку.

  У суспільно-економічному житті ми оперуємо певною системою цінностей, за допомогою яких можна визначити напрями і характер розвитку. Існують два шляхи розвитку: еволюційний та біфуркаційний. Вони реалізуються у формах прогресу, регресу, революцій, стагнацій, криз, рівноваги (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Розвиток як об’єктивний процес змін 

     Еволюційний шлях розвитку, який називають неперервним, стабільним, стійким, адаптаційним, характеризується відсутністю стрибків і розривів, тобто здійснюється послідовно внаслідок поступового формування та закріплення необхідних соціально-економічних чинників без цілеспрямованого втручання людини. Він виявляється в поступовому накопиченні у виробництві техніки, що постійно вдосконалюється протягом існування технологічного укладу і базується на використанні відомих науково-технічних досягнень, на традиційних виробничо-технологічних методах.

     Біфуркація — це миттєвий перехід до якісно нового стану (закон переходу кількості в якість), тобто революційний тип розвитку, що характеризується нестійкістю, нестабільністю, технологічними проривами, винаходами, науковими відкриттями, які функціонують за новими принципами. Якщо біфуркаційний тип розвитку охоплює не одну якусь галузь науки чи техніки, а всю їх сукупність, тоді мова йде про науково-технічну революцію. Технічні революції характерні для всієї історії розвитку людства.

     До  середини ХХ ст. періоди, коли відбувалися наукові і технічні революції, не збігалися. Відомі технічні революції кінця ХVІІІ — початку ХІХ ст. пов’язані з відкриттями в техніці, наприклад парового двигуна, що дало можливість виробництву перейти від застосування окремих машин до системи машин, які приводились у дію двигуном-машиною. Електротехнічна революція кінця ХІХ — початку ХХ ст. була пов’язана з винайденням двигуна внутрішнього згорання та електродвигуна.

     Бурхливий розвиток науки (початок наукової революції) спостерігався наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст.: було відкрито теорію відносності, закон розщеплення атома у фізиці, гени і генетичний код у біології, антибіотики в медицині, пізніше — телеграф, телефон, телебачення, ЕОМ, супутниковий зв’язок, оптичні квантові генератори (лазери) і багато іншого.

     Провідну  роль у науково-технічній революції, яку переживає світова економіка  нині, відіграє саме наука. Техніка  орієнтується на наукові відкриття, які стають вихідною базою для  створення нових галузей виробництва. У самому виробництві розвиваються наукові дослідження, виникла творча співдружність учених, інженерів, робітників, спеціалістів, а самі підприємства переростають у науково-промислові комплекси різних видів. В економіці цей тип розвитку визначається як інноваційний. Він ґрунтується на використанні принципово нових прогресивних технологій, організаційно-управлінських систем. Важливу роль у житті суспільства відіграють галузі, що безпосередньо задовольняють потреби людей. Високими темпами зростає кількість нових підприємницьких структур, особливо малих та середніх підприємств, які спроможні швидко адаптуватись до вимог зовнішнього середовища.

     Інноваційний  розвиток має циклічний характер. В економічній літературі визнання циклічності розвитку — поширений факт, про що свідчать численні публікації.

     Циклічність — це рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабах щонайменше національної економіки до другої. Епіцентром циклічного руху є криза, у якій поєднуються межа та імпульс зростання економіки. Криза утворює вихідну базу для нових капіталовкладень і нововведень, спонукаючи до оновлення на базі нової техніки, яка здатна не лише відтворити докризовий рівень прибутку, а й забезпечити вищий його рівень.

     На  рис. 1.2 графічно показано економічний цикл, який являє собою інтервал розвитку в часі, протягом якого відбувається піднесення виробництва, розквіт, а потім його скорочення, застій (депресія), пожвавлення і знову піднесення. На графіку крайні точки розвитку фіксують піднесення і кризу. 

     Рис. 1.2. Графічне зображення економічного циклу

     Фази  піднесення розвитку починаються з  пожвавлення ділової активності, тут важливу роль відіграють науково-технологічні нововведення, які впливають на зміну  економічної кон’юнктури, реструктуризацію економіки, ділову активність.

     На  стадії занепаду хвилі виникає надзвичайна  активність інноваційної діяльності, результатом якої є докорінне оновлення обладнання, створення нових товарів і нових галузей виробництва, нових ринків, нових робочих місць.

     Проблема  циклічності завжди привертала увагу вчених і тепер лишається однією з центральних проблем розвитку суспільства.

     Розробка  теорії циклів почалась із середини ХІХ ст., коли англійський учений X. Кларк звернув увагу на 54-річний розрив між двома економічними кризами 1793 і 1847 рр. Він припустив, що це не випадково, що мають бути якісь на те причини, але не зміг їх сформувати.

     Теорія  циклічних криз розглядалась К. Марксом у 60-х роках ХІХ ст. Його ідея полягала в тому, що виникнення криз пов’язано з процесом перенакопичення основного капіталу. Виробництво «зайвого» спричиняє хвилеподібний рух. У теорії К. Маркса можна знайти важливі положення про тривалі коливання, які вказували на взаємозв’язок технічного прогресу і прибутку. 

     2. Теорія довгих хвиль М. Д. Кондратьєва

     Російський учений М. Д. Кондратьєв, продовжуючи дослідження в галузі кризових явищ в економіці капіталістичних країн, ще у 20-ті роки ХХ ст. висунув концепцію великих циклів господарської кон’юнктури, які згодом дістали назву «довгі хвилі» Кондратьєва.

     З метою обґрунтування великих циклів М. Д. Кондратьєв проаналізував великий фактичний матеріал. Були вивчені статистичні дані чотирьох провідних капіталістичних країн — Англії, Франції, Німеччини, США за період 100—140 років і досліджена велика кількість статистичних показників таких, як:

• динаміка цін;
• заробітна платня;
• відсоток на капітал;
• зовнішньоторговий обіг;
• виробництво основних видів продукції промисловості та ін.

     Проведені дослідження дали змогу виявити  наявність циклічних хвиль у межах 50—60 років. Цикл має 4 фази:

• дві — піднесення;
• дві — занепаду.

  М. Кондратьєв довів, що є три типи «хвиль» — короткі (приблизно 3 роки), середні (15 років) і довгі (60 років) і всі вони впливають на економічну кон’юнктуру. При побудові системи регулювання економіки необхідно враховувати чинник часу і стежити за розвитком кризових явищ, що дає змогу з меншими витратами відновити рівновагу, замінити одну парадигму на іншу. 

     3. Класична теорія  нововведень

     Зародження  класичної інноваційної теорії припадає на початок XX ст.

     Одним з перших західних теоретиків, який прийняв ідею циклів М.Кондратьєва, був австрійський учений Иозеф Шумпетер і його німецькі колеги В.Зомбарт  та В.Мітчерліх. У своїх працях, написаних  до 20-х років, вони виходили з того, що капіталістичне підприємство є клітиною господарської системи капіталізму, джерелом життя, оскільки в ньому діє рушійна сила капіталістичного господарювання — підприємництво. Вихідним пунктом міркувань Шумпетера, як і його колег, був динамічний розвиток капіталізму.

     Динамічна теорія розвитку, на думку Й.Шумпетера, грунтується на постійних «коливаннях»»  кон'юнктури, які він пов'язує із «здійсненням нових комбінацій»  чинників виробництва, що викликаються до життя «динамічним підприємцем».

     Основні положення інноваційної теорії Шумпетера, які безперечно сприймаються і на які послідовники спираються, зводяться до такого: