Запорізька Січ

Олешківська Січ

- організація запороз.  козаків, що виникла в межах  Кримського ханства, в урочищі  Олешки, нижче впадіння у Дніпро  р. Інгульця (тепер там м. Цюрупинськ  Херсон, обл.), після зруйнування  1709 рос. військом Чортомлицької Січі.

Ханська протекція  виявилася обтяжливою для запорожців: обмежувалися їхні тер. володіння, а  також юрид. права, зокрема призначалися ханські представники з правом суду і розправи над козаками; козаки обкладалися податками на користь  ханської адміністрації, були обмежені у праві на торгівлю в Криму, Очакові  та й у самій Січі; їм заборонялося будувати пост, церкву і зводити укріплення у Січі, а також в ін. місцях поселення; вони зобов'язувалися брати участь у далеких походах у складі кримського війська, використовувалися у династичній боротьбі Гіреїв за трон, на земляних роботах під час спорудження Перекопської лінії тощо. А головне — рос.-тур. кордон, встановлений Прутським мирним договором 1711, відрізав запорожців від їхніх най-багатших угідь, а також від традиц. ринків збуту в Україні своїх товарів — солі, риби, худоби. Рос. указами заборонялися будь-які відносини запорожців з нас. Гетьманщини, зокрема вивезення на Січ хліба, тканин, зброї та ін. товарів, скоротився кількісний склад війська. Через це олешківці зазнавали матеріальних і моральних збитків. У 1714 вони звернулися до рос. уряду з проханням дозволити їм повернутися в Україну під протекцію Росії. Остання ж, щоб уникнути ускладнень у взаєминах з Туреччиною та Кримським ханством, відмовила козакам у проханні. Боротьба між прихильниками і противниками повернення на батьківщину призвела до заворушення у травні 1728. Козаки скинули кошового отамана К. Гордієнка і, забравши клейноди, рушили вгору по Дніпру. Проте відновити Січ на Чортомлику їм не було дозволено. Осівши кошем на рос.-тур. кордоні, при впадінні р. Кам'янки в Дніпро, вони заснували Кам'янську Січ (побл. сучасного с. Милове Бериславського р-ну Херсон, обл.) і перебували під протекцією кримського хана до 1734, коли рос. уряд дозволив їм закласти Нову Січ на р. Підпільній.

Підпільненська  Січ

 Остання Запорозька Січ розташовувалася на великому півострові, що омивався рікою Підпільною (притока Дніпра). Нова Січ була заснована з дозволу і під наглядом російського уряду 31 березня 1734 року отаманом-гетьманом І. Малашевичем на Правобережжі Дніпра у Великій плавні, що займала 26-тисяч десятин.

Для нагляду за діями  козаків царський уряд побудував  за 2 км від Нової Січі укріплення з двома напівбастіонами і постійною залогою — так званий Новосіченський ретраншемент.

Прикметне, що саме в часи існування Нової Січі постає незалежне козацько-військове угрупування  під назвою «гайдамаки». Гайдамацький рух розпочався у 1734 році з бездіяльності першого Новосіченського отамана-гетьмана І. Малашевича у справі захисту прав і свобод українського народу, коли 1734—1738 роках на Київщині, Брацлавщині, Поділля, Волині почали діяти великі загони повстанців, очолювані Г. Голим, М. Гривою, С. Чалим та іншими. З Нової Січі вирушало Запорозьке Військо на російсько-турецьку війну 1735—1739 рр. та війну 1768—1774 рр., у 1771—1773 з січової гавані виходила запорозька флотилія, що двічі здійснила Чорноморсько-Дунайську експедицію. На початку червня 1775 року за наказом Катерини II Нова Січ була зруйнована, а Вольності Війська Запорозького анульовані. Після закінчення російсько-турецької війни (1768—1774), в якій запорозькі козаки брали активну та дієву участь, генерал-поручик Петро Текелій повів до Січі — 10 піхотних, 13 російських козацьких, 8 кінних регулярних полків, 20 гусарських і 17 пікінерських ескадронів. Незважаючи на малочисельність, запорожці звернулись до кошового отамана Петра Калнишевського за дозволом боронитися до загину. Проте заможні старшини радили кошовому піддатися без жодних умов; до того ж, священик січової церкви Покрови Володимир Сокальський став прохати не йти «брат на брата». Врешті кошовий отаман здав Січ без бою. 4 червня 1775 року Нової (Підпільненьської) Січі не стало. На місці Січі виникло село Покровське, яке в 50-ті роки XX ст. опинилося під водами штучного Каховського моря.

Кошового отамана  П. Калнишевського й частину старшини, звинувачених у зраді, заслали на північ, укріплення Січі зруйнували, козацькі землі роздали поміщикам.