Запорізька Січ

Хортицька Січ

В історії України  у період існування Запорозького козацтва існувало 8 січей, хоча різні джерела подають різну кількість козацьких осередків. Зокрема - Томаківська (60-ті рр. XVI ст.-1593 р.), Базавлуцька (1593-638 рр.) Микитинська (1638-1652 рр.), Чортомлицька (1652-1709 рр.), Кам’янська (1701-1711; 1728-1734 рр.), Олешківська (1710-1734 рр.) і Нова (1734-1775 рр.). В деяких історичних дослідженнях також подаються відомості про Задунайську Січ (1775-1828), Кубанську Січ (1787-ХХ ст.) і Карпатську січ (1938-1939). Проте хронологічно першою була Хортицька Січ (1552-1558 рр.).

Виникнення Запорозької Січі мало велике історичне значення. З її появою український народ здобув могутню підпору в боротьбі проти феодального і чужоземного гніту, а також захист від турків і татар.

Січ не раз змінювала своє розташування. Переселення зумовлювали ворожі напади, руйнації від пожеж та повеней, пошуки безпечніших і зручніших місць, вибираючи які, козаки враховували сприятливі оборонні, побутові та естетичні риси місцевості. Січі здебільшого займали давні городища і мали колоподібні обриси плану, розміщуючись на мальовничих Дніпрових островах (Томаківська, Базавлуцька) або півостровах правого берега Дніпра (Микитинська, Чортомлицька, Кам’янська, Підпільненська). Лише Олешківська Січ розташовувалася серед піщаних кучугур, у пониззі лівого берега Дніпра.

Хронологічно першою з відомих Запорозьких Січей вважається Хортицька, що існувала у 1553-1557 рр. на о. Мала Хортиця.

У середині XVI ст. український  князь, староста канівський та черкаський Дмитро Вишневецький спорудив на Хортиці  замок, який вважається попередником і  аналогом Січі.

Замок височів над  скелястою “головою” острова, посідаючи площу близько одного гектара. Укріплення складалися з 4-5 веж та стін, рублених із дубових колод і палісадових огорож, утверджених на кам’яних брилах та земляних валах. Замок частково захищався ровом. У вежах та городнях розміщувалися гармати, воєнні припаси, а в наземних будівлях та напівземлянках у дворі - житла, залоги, зброярня, кузня. У головній вежі - церковна каплиця.

Залогу Хортицького  замку складали козаки, бояри, служебники та інший військовий люд. Запорожці  під проводом Дмитра Вишневецького-Байди здійснювали успішні походи на турецькі фортеці в пониззі Дніпра: Іслам-Кермен, Тягиню, Очаків. У відповідь на це у січні 1557 р. кримський хан Девлет-Гірей з ордою упродовж 24 днів безуспішно намагався взяти хортицьку твердиню, однак відступив від неї “з великим соромом”. Проте в листопаді того самого року турецько-татарське військо з флотилією і допоміжними молдавськими загонами знову підійшло до фортеці, розпочавши запеклі штурми. Д.Вишневецькому і козакам довелося тримати жорстку облогу. Тільки коли закінчилися припаси та харчі, козаки змушені були залишити замок і повернутися до Черкас.

ТОМАКІВСЬКА СІЧ

- козац. укріплення 16 ст. на о. Томаківка побл. сучасного  м. Марганець Нікопольського р-ну  Дніпроп. обл. (тепер затоплено  Каховським водосховищем), один з  осередків низового (запорізького) козацтва з 70-х рр. 16 ст. до 1593. Як поселення уходників (людей, що займалися сезон, промислом) уперше згадано в люстрації Черкас, староства 1552. Т. С. була базою, з якої козаки здійснювали свої військ, походи. Січ підтримувала відносини з Кримським ханством і Моск. д-вою. Наприкінці 1593, скориставшись відсутністю осн. частини запоріз. козаків, які брали участь в антипольс. повстанні К. Косинського (1591 — 93), татари напали на Т. С. і зруйнували її.

Базавлуцька Січ

Після того, як у 1593 році татари розгромили і спалили Томаківську Січ, козаки перебралися на один із островів у гирлі ріки Базавлук. Базавлуцьку Січ більшість учених вважає першою офіційною Січчю, бо вся організація Війська Запорозького, разом із виборною старшиною, 1576 року була затверджена польським королем Стефаном Баторієм на прохання Якова Ружинського саме тоді, коли Січ містилася на острові Базавлуцькому.

З Базавлуцького  острова запорожці вирушали у  свої морські походи, під час яких нападали й руйнували турецькі міста, визволяли щороку з турецької  неволі десятки тисяч християн, кілька разів відверто нападали на турецькі флотилії й розбивали їх ущент.

Вибір місця для Січі на острові Базавлук свідчить про серйозні стратегічні міркування запорозьких козаків. Острів лежить за чотири верстви вище від гирла ріки Базавлук, між лиманами Бейкушем та Журавлівським, а від Дніпра віддалений на 22 верстви по прямій лінії. З південного боку, тобто від татар, він захищений передовим островом Дівичим. Нижче від Дівичого острова протягом десяти верств до самого Дніпра йдуть густі плавні, вкриті великим лісом, порослі високим очеретом і непролазною травою, перетяті вздовж і впоперек безліччю рік, річок, лиманів і озер. Зі східного боку острів Базавлук захищає сама ріка та її високий берег, так званий Красний Кут, який отримав свою назву від червоної оголеної глини; з північного - лиман Бейкуш, із західного - високий, хоча й пологий, кряж, що йде уздовж ріки Базавлук.

Традиції Томаківської Січі продовжила Січ Базавлуцька, з  якої пішли у світ славетні гетьмани Самійло Кішка, Петро Сагайдачний, Михайло Дорошенко, Іван Сулима. А щоб уявити масштаби їхньої діяльності: козаки Базавлуцької Січі 1604 року побили турецький флот і спалили Варну; у 1608 р. розгромили Очаків і Перекоп; 1609 року здійснили походи на Білгород, Ізмаїл та Кіфію, де звільнили багато невільників; так само вони звільнили бранців, розбивши турецький флот і захопивши Трапезунд. У 1620 та 1624 роках запорожці ходили на Стамбул. На Базавлуці 1618 року вирішувалися питання походу Петра Сагайдачного на Москву. 1620 року там же було ухвалено відновити в Україні ієрархію православної церкви та про рішення вступу Війська Запорозького до Київського братства. На Базавлуцькій Січі з’являються перші письмові звернення у формі листів, грамот, універсалів козацтва до українського народу.

Всесвітньої слави  Базавлуцька Січ набуває після відомої Хотинської битви у вересні 1621 року, де запорожці зіграли вирішальну роль у перемозі над турецько-татарською армією. Невдячність Польщі, яка не оцінила козацькі заслуги належним чином, обернулася катастрофою для польського уряду. З 1625 року Запорозька Січ перетворюється на центр організації повстанських загонів для боротьби проти національного і соціального гноблення українського народу.

Знаючи місце розташування Січі на острові Базавлук, польський уряд ужив відповідних заходів до знищення Базавлуцької Січі. Щоправда, кілька спроб зруйнувати Січ за допомогою реєстровців не дали бажаних наслідків. У 1638 році, після придушення повстання Павлюка, варшавський сейм прийняв постанову, що передбачала скасування привілеїв для реєстрових козаків та встановлення блокади між Запорожжям і волостями, де розгорталося повстання під проводом Я.Острянина та Д.Гуні. Для цього на Січ було направлено каральне військо, очолюване ротмістром К.Мелецьким, до складу якого, крім шляхти, входили чотири полки реєстрових козаків. Коронний гетьман Станіслав Конєцпольський вручив Мелецькому спеціальну інструкцію, що зобов’язувала його негайно повернути до своїх панів кожного, хто був записаний до реєстру, а також спалити всі запорозькі чайки. В разі опору Січ підлягала знищенню. Після невдалих переговорів розпочався штурм, який не дав бажаних результатів, бо реєстрові козаки замість того, щоб штурмувати Січ, переходили на бік запорожців.

Битва запорожців із військом Мелецького стала останньою  героїчною сторінкою в історії  Базавлуцької Січі. Після розгрому повстання Острянина і Гуні проти запорожців виступило військо, яке очолив коронний гетьман Речі Посполитої - земельний магнат Микола Потоцький. Після придушення велелюдного повстання під проводом Якова Острянина, у другій половині серпня 1638 року, карателі підійшли до острова Базавлук і штурмом захопили і зруйнували Січ.

Нині місце розташування Базавлуцької Січі повністю затоплене водами Каховського водосховища.

Микитинська Січ

Після зруйнування Базавлуцької Січі Запорожжя опинилося під жорстким контролем властей, але через потребу оборони південного прикордоння усе ж було збережено козацьку залогу. Місцем її розташування став легкодоступний з боку степу так званий Микитинський Ріг.

За словами польського історика С.Дзєвовича, її заснували  козаки на чолі з Федором Линчаєм, який і став першим кошовим отаманом. Наприкінці 1647р., схиливши на свою сторону Черкаський реєстровий полк, що перебував на Січі як залога польських властей, на Микитинську Січ прибув Б.Хмельницький. Згодом на козацькій раді його було обрано гетьманом. Здобуття прибічниками Б.Хмельницького Микитинської Січі ознаменувало початок Національно-визвольної війни українського народу середини 17ст.. Звідси він розсилає свої універсали з закликами до повстання та відправляє посольство в Крим для створення військового союзу. Підтримка Січчю Б.Хмельницького в ході Визвольної війни не була постійною. Коли за Зборівським договором 1649р. до реєстру ввійшло лише 40 тис., частина козаків була незадоволена, головним чином так звана ''голота''. Остання в лютому 1650р. обрала гетьманом Війська Запорозького на Микитинській Січі козака Я. Худолія. Хмельницький послав на Січ каральну експедицію. Худолія було заарештовано, доставлено в Чигирин і страчено. Щоб запобігти таким виступам у майбутньому Б.Хмельницький узяв Січ під повний контроль, розмістивши там реєстрову залогу і звівши її функції до ролі прикордонного форпосту. Навесні 1652р. в зв'язку з невдалим розташуванням, Січ з Микитиного Рогу переміщується в напрямі дніпрових плавнів поблизу гирла р. Чортомлик.

ЧОРТОМЛИЦЬКА СІЧ

Чортомлицька Січ зникла з політичної карти за часів гетьманування Івана Мазепи. Саме з нею пов’язані імена кошових отаманів Івана Сірка та Костя Гордієнка.

Заснували її козаки на чолі з кошовим отаманом Федором  Лутаєм, які переселилися туди з  Микитинської Січі. Місце розташування Чортомлицької Січі було обрано надзвичайно  вдало у військовому відношенні - на півострові, у гирлі річки Чортомлик, біля впадіння річки Прочної в Скарбну. Місцевість із трьох боків захищена водою і лише з одного мала вихід до відкритого степу. Січ була обнесена ровом і тринадцятиметровим земляним валом. З боку поля і від Базавлуку на валу були облаштовані бійниці, з боку Скарбної і гирла Чортомлику стояли дерев’яні коші з насипаною землею, зі степу Січ захищала дерев’яна вежа з бійницями. А навпроти неї, за ровом, було зроблене передове земляне укріплення, пристосоване для розміщення козацьких гармат. Посеред Січі була також висока вежа для стрільби.

У центрі Січі - майдан, а навколо нього традиційно розташовувалися курені та будинки старшини. Важливе місце на Січі займала церква Покрови Пресвятої Богородиці. За межами укріплень містилися господарські споруди, майстерні, кузні, ливарні. Була тут і будівля для тимчасового розміщення іноземних послів і купців.

У вільний від походів час козаки займалися рибальством, мисливством, бджільництвом, скотарством, хліборобством. Поширеними на Січі були й військові ремесла: виготовлення пороху, зброї тощо. Запоріжжя підтримувало тісні економічні зв’язки з Лівобережною та Право-бережною Україною, Слобожанщиною та Росією. Із Січі вивозили на продаж коней, худобу, рибу, віск, мед, хутра, а завозили хліб, сукна, зброю…

Продовжуючи традицію Січей-попередників, Чортомлицька Січ була військово-політичним центром збройної боротьби українського народу проти знедолення. Запорожці брали участь у битвах під Жванцем (1653 рік), Городком (1655 рік), в облозі Львова (1655 рік). Запорожжя не визнало Переяславської угоди 1654 року, виступило проти Андрусівського перемир’я 1667 року, внаслідок якого Україну було поділено між Московською державою і Річчю Посполитою. У політиці Запорожжя незмінним лишилося одне - захист прав і свобод українського народу, боротьба за свою державу.

Козаки Чортомлицької  Січі на чолі з кошовим отаманом Іваном Сірком виконували роль оборонців  південного прикордоння України від турецько-татарських нападів. Вони також здійснювали успішні військові походи на Кримське ханство, турецькі фортеці Тавань, Кизик-Кермен, Очаків, Акерман.

Навесні 1709 року Чортомлицька Січ, очолювана кошовим отаманом Костем Гордієнком, підтримала гетьмана Івана Мазепу в боротьбі за визволення України.

Проте гучна слава  Чортомлицької Січі поширилася саме за часів отаманування Івана Сірка, який з 1663 року незмінно там проживав і протягом 15-ти років обирався кошовим. Сірко з усіх кошових отаманів Війська Запорозького найдовше обіймав цю посаду. Тут і поховали його з усіма козацькими почестями, а на знак пошани запорожці називали Чортомлицьку Січ - Сірковою Січчю.

Але відносини Запорожжя з Іваном Мазепою були напруженими, але коли гетьман розпочав війну з Московщиною, Січ його підтримала. Кошовий отаман Кость Гордієнко вирушив зі своїм військом у похід і відразу розпочав боротьбу з московськими залогами. Участь запорожців у повстанні обурила Петра І, і він направив на Запорожжя військо під проводом полковника Петра Яковлєва. На своєму шляху воно здобувало міста, у яких стояли козацькі залоги, і жорстоко розправлялося з їх захисниками.

Під час цього  карального походу кошовий Петро  Сорочинський перебував у Криму, де вів переговори з татарами про надання козакам військової допомоги. Тому оборону Січі очолив наказний отаман Яким Богуш, котрий наказав козакам перекопати рови довкола Січі, куди ринули води Чортомлику, а сама Січ опинилася на острові.

І не взяти б ніколи Яковлєву Січі, та знайшовся зрадник. Полковник Гнат Галаган розпочав із козаками переговори, обіцяв їм помилування, а тим часом провів московське військо під Січ. 14 травня 1709 року, коли запорожці вже склали зброю, росіяни увірвалися до Січі й учинили там страшну різанину. Знищили і кам’яний хрест, який був на могилі кошового Івана Сірка. Лише 25 років потому, повернувшись на свої займища, запорожці відновили давнє кладовище, а замість хреста на могилі отамана встановили камінь з написом. Уцілілі запорожці перейшли жити у володіння кримського хана і заснували Січ на річці Кам’янка, на території сучасної Херсонщини.

Кам’янська Січ

Розташовувалася в  гирлі річки Кам'янка на правому березі Дніпра. Заснована після зруйнування царськими військами Чортомлицької Січі. Вочевидь, певна частина запорожців, яка воліла повернутися на батьківщину наприкінці 1727 - на початку 1728рр. вийшла на Чортомлик та стала кошем на місці старої Січі. Тоді ж і було відроджено Чортомлицьку Січ. Однак для легітимності її існування керівництву необхідно було отримати військові регалії, знищити Січ в Олешках та перевести тамтешніх козаків і населення навколишніх слобід на Чортомлик, що й було здійснено у травні 1728 р.. Січ простояла на Чортомлику наступні 2 роки. Навесні 1730 р. після того, як стало відомо, що російський уряд не поспішає дарувати запорожцям своє прощення та прийняти їх у підданство, військовий Кіш було перенесено цього разу на правий берег р. Кам'янка; при впадінні її у р. Дніпро. Кам'янська Січ була наступною й останньою із запорозьких Січей у межах Кримського ханства. До 1730 р. тут знаходилось запорізьке поселення в якому постійно перебувала козацька залога, функціонували митниця, базар. Впродовж 1730 року до поселення додали січову фортецю. Відомо, що Кам'янську Січ було обнесено валом і ровом, на її території традиційно діяла церква Покрови Пресвятої Богоматері, містилися адміністративні будинки та 38 січових куренів. Функціонувало ремісничо – торгівельне передмістя з розгалуженою інфраструктурою майстерень, крамниць, шинків, постоялих дворів. Січ у Кам'янці простояла до 31 березня 1734 р. – дня виходу Війська Запорозького з кримського підданства, після чого відродилася остання з Січей – на р. Підпільна.