Визволення України від фашистських загарбників. Політичні підсумки і уроки Другої світової війни

Міністерство  освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

«Київський  національний економічний університет  імені Вадима Гетьмана»

кафедра політичної історії  
 
 
 

Реферат на тему:

«Визволення України від фашистських загарбників. Політичні підсумки і уроки Другої світової війни.» 
 
 

Виконала  студентка

денної  форми навчання

1-го  курсу

спеціальність – 6504

група № 4

Деруги  Ірини

Науковий  керівник: Ніколаєва     Тетяна Михайлівна 
 

Київ 2010

План:

Вступ

Розділ 1. Розгром і безумовна капітуляція Німеччини

Розділ 2. Визволення України від фашистських загарбників

Розділ 3. Політичні підсумки і уроки Другої світової війни

Висновки

Список  літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 Вступ

 Друга світова війна для України  фактично розпочалась 1 вересня 1939 року, коли німці напали на Польщу, а Радянський Союз незабаром окупував її східні території, адже у складі Війська Польського билися понад 100 тисяч етнічних українців. Але найбільш жорстокий і трагічний етап війни розпочався з нападом Німеччини на СРСР 22 червня 1941 року й тривав до осені 1944 року, коли німецькі війська були вигнані з України. Після того українці у складі радянських військ бились з арміями фашистської Німеччини та її союзників ще півроку – до 8 травня 1945 року, дійшовши до Праги та Берліну.

 Напередодні війни Україна стала розмінною картою в боротьбі великих держав, насамперед Радянського Союзу і Німеччини, які розігрували її в своїх власних геополітичних інтересах. Виношувані гітлерівською верхівкою плани розгрому Збройних сил СРСР, захоплення європейської частини його території, запровадження терористичного режиму з метою поневолення населення, захоплення та привласнення його багатств якнайповніше стосувалися України. На Україну, її економічний потенціал, людські ресурси особливі надії покладали обидві воюючі сторони. Ні Сталін, ні Гітлер не мислили без України кінцевого успіху у війні. Це й зумовило гранично запеклий характер бойових дій на території нашої країни. Через своє стратегічно важливе положення Україна неймовірно постраждала, розплачуючись і за гітлерівську агресію, і за згубні прорахунки сталінського керівництва війною. Україна понесла найбільші людські жертви і зазнала величезних матеріальних втрат у війні. У роки війни загинув кожний п’ятий житель України. Її економіку та багато населених пунктів було повністю або значною частиною зруйновано.

 Нищівний  вал бойових дій двічі прокотився українськими землями, не оминувши жодного  населеного пункту, понівечивши долі десятків мільйонів людей. Протягом 1225 днів і ночей Україна була ареною жорстоких кровопролитних боїв. Саме з Україною пов'язані основні, вирішальні події на всьому 4500-кілометровому радянсько-німецькому фронті, який посів центральне місце у системі фронтів Другої світової війни. Саме в Україні вирішувалася доля війни в Європі. Український і південноросійський напрями постійно були центральними на Східному фронті, на всьому європейському театрі воєнних дій аж до кінця 1944 р. Саме тут проводилася більшість великомасштабних операцій 1941–1944 років, які, зрештою, вирішили долю всієї війни. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ1.Розгром і безумовна капітуляція Німеччини

 Після провалу німецького наступу на Західному  фронті зимою 1944-45 рр. обстановка в Німеччині  ще більше погіршилась. Реальністю стала  політична ізоляція (залишився лише один союзник - Угорщина). На боці антигітлерівської коаліції уже воювали польські, югославські, чехословацькі дивізії. А вчорашні союзники Німеччини Румунія і Болгарія оголосили їй війну. 
На час закінчення війни Німеччина втратила основні сировинні потоки. Чисельність збройних сил скоротилась на 25%. Різко скоротилась переробка нафти, видобуток вугілля, виробництво зброї скоротилось у грудні 1944 р. на 45%. Чисельність збройних сил на початок 1945 р. скоротилась на 2,693 тис. чол. Претендентами на посаду фюрера в разі смерті Гітлера були рейхсмаршал Герінг, рейхсфюрер Гіммлер, начальник канцелярії нацистської партії Борман і міністр озброєнь Шпеєр. 
  Гітлер і його оточення розуміли, що на січень 1945 р. війна уже була програна. Вони шукали шляхів для укладення мирного договору з Англією. Основні умови майбутнього мирного договору були викладені в "меморандумі Ріббентропа". Теза про радянську загрозу для країн Заходу в меморандумі виступала політичним підґрунтям. Послаблення Німеччини є політичним самогубством для Англії і США. Німеччина і вся Західна Європа повинні об'єднатися проти СРСР. Першим кроком до створення такого союзу мало стати припинення бойових дій на Західному фронті. 
25 березня 1945 р. англійські й американські війська почали форсувати Рейн, а десантники висадились 24 березня. Опір німецьких військ був незначним, за винятком Франкфурта-на-Майні. Після цього союзні армії повернули на північ і за два дні пройшли 100-150 км. Французька армія діяла в напрямку Швейцарського кордону. Німецькі війська були в стані деморалізації. Промисловість і підприємства Рурського району залишалися неушкодженими. 17-18 квітня німецькі війська в масовому порядку почали здаватися в полон американським і англійським військам. 
  Що робити далі? Радянські війська кількістю в 1 млн. чол. були на відстані 60 км. від Берліна. Війська союзників - на відстані 300 км. Американські війська наступали на Дрезден, хоч У. Черчілль вимагав наступу на Берлін. 
Повітряні бомбардування Німеччини вдень і вночі у квітні 1945 р. досягли свого апогею. Загальна кількість бомбового вантажу складала 2,700 тис. т. Населення Німеччини гостро відчуло на собі усі жахи війни, яку розв'язали фашисти. Найбільше бомбардували Гамбург, Дрезден, Берлін. Економіка Німеччини в результаті цих бомбардувань різко знизила випуск воєнної продукції. 
  Основним завданням антигітлерівської коаліції було розгром німецьких збройних сил і окупація її території. 16 березня 1945р. почалась Віденська наступальна операція радянських військ 3-го Українського фронту (ком. І. Толбухін). 6 квітня бої велись уже у Відні. Німецькі війська чинили шалений опір. Радянські війська втратили в боях за Відень 130 тис. чол., 1300 танків і 2200 гармат. Уже 27 квітня було створено новий уряд Австрії, місцеві органи влади, відновили діяльність політичні партії. У той же день була опублікована декларація про відновлення демократичної республіки Австрії. 
Кінець бойових дій у Північній Італії наступив 26 квітня 1945 р. Американські й англійські офіцери прийняли капітуляцію Італії. Муссоліні спробував втекти у Швейцарію. Але був впізнаний антифашистами і 28 квітня страчений. 
Гітлер чекав розвалу антигітлерівської коаліції і намагався до того часу продовжувати оборонні бої. Одночасно він великі надії покладав на нового президента США Г. Трумена. Ф. Рузвельт помер 12 квітня 1945 р. 
Останнім акордом в оборонній тактиці Гітлера був наказ про запровадження на території Німеччини "тактики спаленої землі". Як бачимо, тактика знищення економічного потенціалу на території СРСР і Західної Європи бумерангом повернулась і в Німеччину. 
  Ще одна рятувальна порада полягала у тому, щоб вести війну у дусі "Вервольфа", тобто партизанську. Разом з тим, досить серйозно готувалися до оборони Берліна. Було залучено 1 млн. чол., 10,400 гармат, 1500 танків, близько 3300літаків, більше 3 млн. фауст-патронів. 
  Для штурму Берліна радянське керівництво виділило війська 1-го і 2-го Білоруського і 1-го Українського фронтів. У районі Ельби вони повинні були з'єднатися з військами союзників. 2-му, 3-му і 4-му Українським фронтам було поставлене завдання звільнити Чехословаччину. На Берлінському напрямку було 2,5 млн. чол., 41,600 гармат, 6,250 танків, 7,500 літаків. Як бачимо, була абсолютна перевага радянських військ. 16 квітня 1945 р. о 5 год. ранку (за московським часом) 1-й Білоруський і 1-й Український фронти (ком. Г. Жуков й І. Конєв) перейшли в наступ на Берлін. 17 квітня після важких боїв були взяті Зеєловські висоти, і почалось форсування річки Нейсе. 21 квітня перші радянські військові частини вийшли на окраїни Берліна. 25 квітня основні сили німців були розгромлені і оточені радянськими військами. у той же день відбулась зустріч на Ельбі в районі Торгау американських і радянських армій. 
Ще 28 березня 1945 р. американо-англійські війська, отримавши наказ Монтгомері, почали наступ у напрямку Гамбурга, який після звільнення мав стати їх крупною воєнною базою. На півдні Німеччини ними були захоплені Ерфурт, Веймар і Нюрнберг. 
  На 25 квітня Гітлер визначив берлінську битву як таку, від наслідків якої залежала доля Німеччини. 26 квітня радянські війська вели бої в центрі міста, і ніщо уже не могло зупинити його падіння. В 11 год. дня 30 квітня почався штурм Рейхстагу, і в той же день був піднятий над ним червоний прапор, хоч бої продовжувалися до 2 травня. Німці втратили в боях за Рейхстаг 2500 солдатів і офіцерів. Геринг, Гіммлер та інші керівники Німеччини покинули Берлін. Гітлер 30 квітня скінчив життя самогубством. 
Управління Німеччиною взяли Геббельс, Деніц, Борман та ін. 1 травня радянське воєнне командування отримало від генерала Кребса пропозиції про припинення війни і початок мирних переговорів. 
Вимога СРСР про безумовну і повну капітуляцію Німеччини була відхилена. Війна затягнулась ще на одну добу. 2 травня в полон у районі Берліна було взято 135 тис. німецьких солдатів і офіцерів. 
 
 
 

 Розділ 2. Визволення України від фашистських загарбників

 Щодо  України, то внаслідок переможної Курської битви (1943 р.) створилися сприятливі умови для визволення Лівобережної України і виходу до Дніпра. Це завдання радянське командування покладало   на   війська   Центрального, Воронезького, Степового, Південне-Західного і Південного фронтів) з 20 жовтня 1943 р. відповідно Білоруського, 1, 2, 3 і 4-го Українських фронтів). 13 серпня силами правого крила Південно-Західного "фронту почалося визволення Донбасу. 18 серпня перейшли у наступ війська Південного фронту, які прорвали міцний захисний рубіж на р. Міус. Війська Центрального фронту перебували 26 серпня на Конотопському напрямі. Війська Воронезького фронту в кінці серпня   визволили   Суми   й   успішно просувалися на Ромни. 23 серпня в результаті запеклих боїв гітлерівці вдруге і востаннє залишили Харків.  15 вересня німецьке командування віддало наказ групі армій "Південь" відступити за лінію Мелітополь— І Дніпро на "Східний вал". Під час серпнево-вересневого наступу на Південно-західному напрямі радянські війська п'яти фронтів вийшли до Дніпра в 700-кілометровіи смузі від Лоєва до Запоріжжя. Захоплення згодом 23 плацдармів на західному березі Дніпра і двох плацдармів на Прип'яті змінило становище на користь   Червоної   армії.   Дніпро,   як стратегічний рубіж оборони, у значній мірі втратив      для      вермахта      своє значення. Форсування Дніпра розпочалося у багатьох місцях майже одночасно.                 Однією з найважливіших операцій була Київська (12 жовтня—23 грудня).     Втрата Києва створювала загрозу південному угрупованню противника і відкривала радянським військам шлях у західні і південно-західні райони України, а потім в Карпати і Польщу. Тому гітлерівське командування робило все можливе для відбиття захоплених на правому березі Дніпра плацдармів, одночасно вживаючи заходів для зміцнення своєї оборони. На Київському напрямі Розгорілися жорстокі бої. Наступ на місто розпочався з двох плацдармів — лютіжського і букринського. Однак успіху армій,  які  'наступали  з  букринського плацдарму довгий час досягти не вдавалося. Більшого досягла 38-а армія, що діяла в районі Лютіж - Вишгород.

 Цей напрям згодом і став головним. І  листопада війська фронту під  командуванням М. Ватутіна розпочали штурм Києва. Мужньо билися з ворогом бійці і командири військових з'єднань на чолі з К. Москаленком, О. Кравченком, П. Рибалко, І. Черняховськнм та ін. У визволенні Києва приймала участь 1-а Чехословацька окрема бригада полковника Л. Свободи. В ніч на 6 листопада радянські війська увійшли в Київ. Червоний прапор у різних кінцях міста підняли розвідники штабу фронта очолювані Пікасовим, бійці батальйону капітана О. Козуто 180-ї стрілецької дивізії М. Бобров і О. Бугаенко. Таким чином наступ військ 1-го Українського фронту на Київському напрямі, який розпочався 12 жовтня, завершився 6 листопада визволенням столиці України. Після цього війська 1 -го Українського фронту, продовжуючи наступ на Коростень, Житомир і Фастів, створили на Правобережній Україні Київський стратегічний плацдарм. Спроби німців у другій половині листопада — в грудні і 1943 р. перейти в контр наступ і знову і оволодіти Києвом не мали успіху. В цей час І війська 2-го і 3-го Українських фронтів вели запеклі бої на півдні України. Вони визволили Запоріжжя й Дніпропетровськ і створили на Дніпрі другий великий стратегічний плацдарм. У січні 1944 р. після короткої перерви Червона армія  розпочала   очищати  від  ворога Правобережжя й Крим. Цьому сприяла важлива    перемога    під    Корвунсм-Шевченківським.

 В результаті наступальної операції, проведеної військами 1-го Й 2-го Українських фронтів (24 січня—17 лютого-1944р.), було оточено й знищено  німецьке угруповання.   Гітлерівське   командування втратило 73 тис. солдатів і офіцерів, у тону числі 18,2 тис. потрапили в полон. Важливою ланкою в ланцюгу зимового наступу на Правобережній  Україні  була  Нікопольсько-криворізька операція, що проводилася силами 3-го й 4-го Українських фронтів (ЗО січня—29 лютого 1944 р.).

 Під час її проведення було розгромлено 12 дивізій противника, в тому числі 3 танкових і одну моторизовану. На березень 1944 р. в руках ворога залишилися тільки західноукраїнські землі. Весняний наступ розпочався на величезному просторі — від Прип'яті до Чорного моря. 26 березня війська 2-го Українського фронту вийшли на кордон з Румунією поблизу Чернівців. 10 квітня було визволено Одесу. Кримська наступальна операція проводилася окремо військами 4-го Українського фронту. Вона розгорнулася 8 квітня й завершилася 12 травня повним розгромом 17-ї німецької армії. Фашисти втратили 100 тис. солдатів і офіцерів; 61,5 тис. з них потрапили в полон. Третій етап у визволенні України розпочався в липні 1944 р. Радянські війська оточили й розгромили під Бродами вісім німецьких дивізій чисельністю близько 60 тис. чоловік. Після цієї перемоги вони пройшли через Галичину, здобувши Львів, Перемишль і 27 липня Станіслав. У вересні досягли Карпат і до жовтня 1944 р. вся етнічна українська територія була визволена від загарбників. Відразу ж після вигнання фашистів почалася відбудова зруйнованої війною економіки України. Втрати від воєнних дій були величезними.

 В цій  бойні загинуло щонайменше 5,3 млн. чоловік, або кожен шостий житель республіки. 2,3 млн. українців вивезли на примусові  роботи до Німеччини. Повністю чи частково окупанти зруйнували понад 700 великих та малих міст і 28 тис. сіл, залишивши без притулку близько 10 млн. чоловік. Підраховано, що загальна сума   збитків,   яких   зазнало   народне господарство України, становила майже 1 200 млрд. крб. у довоєнних цінах. Було знищено чи пошходжено понад 16 тис. підприємств. Внаслідок цього промислове виробництво 1945 р. становило лише 26 % від рівня 1940 року. Однак, попри всі страхіття і втрати, завдані війною, позитивним було те, що вперше за багато століть українці з'єдналися в межах однієї держави — УРСР. До того ж Україна як складова СРСР стала однією з країн — переможниць у війні. І, врешті, народ плекав надію на те, що "все зміниться на краще". 
 
 
 
 
 
 
 

 Розділ 3. Політичні підсумки і уроки Другої світової війни

   Воєнні дії під час Другої світової війни відбувалися на території України протягом 40 місяців – із 22 червня 1941 року до кінця жовтня 1944 року. За сучасними підрахунками, загальні людські втрати України у 1941 – 1945 роках становлять близько 9 мільйонів людей або кожного четвертого свого громадянина. З них- 4 мли. мирних громадян, майже 1,3 мли. Військовополонених, 2,3 мільйона українців були вивезені для примусової праці до Німеччини, 3 млн. громадян України загинуло в лавах діючих частин на фронтах. Чимало жителів України пропали безвісти, їхня доля лишилася невідомою до цього часу. Людські втрати України в роки Другої світової війни перевищують втрати будь-якої іншої країни.

 На 1 червня 1946 р. на обліку в органах соцзабезу перебувало понад 500 тис. інвалідів, 70 % відсотків яких становила категорія віком від 20 до 40 років. Їх лікування, працевлаштування соціальна реадаптація перетворилися на серйозну проблему. Особливо гостро стояло питання про організацію протезування, адже 1487 осіб не мали обох ніг, 43299 – однієї, ноги, 469 – обох рук, 23912 – однієї руки, 2501 – обох очей, 8929 – одного ока. Для багатьох колишніх військовослужбовців повернення до мирного життя супроводжувалося нелегкими випробуваннями бюрократією, тяганиною, нерозпорядливістю тих, від кого залежало їх повноцінне суспільне життя[7].

 Війна надзвичайно негативно відбилася  на найменш захищеній категорії  цивільного населення – дітях. До кінця 1944 р. на території України виявлено 125 тис. сиріт, 21 тис. з яких, до того ж, була безпритульна[5]. Багато з них мала різні хвороби: від дистрофії – до цілого "букету" інфекційних та інших захворювань. На початку 1945 р. у дитбудинках перебувало 25,5 тис. дітей, але це були далеко не всі, хто потребував повної соціальної опіки з боку держави[3].

       Одним з найбільш тривожних симптомів  дестабілізації у сфері відтворення  населення стало різке скорочення народжуваності: у 1944 р в Україні народилося 580 тис. дітей (53 % передвоєнного показника). У 1940 р. коефіцієнт Пірла-Покровського (співвідношення народжуваності й смертності) становило 1,89, а в 1944 р. – 1,25 (на 1 тис. населення народилося в середньому 5 немовлят, а померло 7 осіб)[6].

 Великої уваги потребували майже 4 млн. родин військовослужбовців, значна частина з яких не мали годувальника або ж були багатодітними.

 Також тільки за період з червня 1941-го по червень 1943 р. з України, яка була, за словами Герінга, «зерновим складом» Німеччини, було вивезено 11 млн. тонн сільськогосподарських продуктів, 3,5 млн. голів худоби, 16 млн. штук птиці, 680 млн. яєць та ін. А в період масового вигнання фашистів з української землі вони вантажили у вагони взагалі все, що потрапляло під руку. Цілими ешелонами вивозився полтавський чорнозем. Викопавши із землі, гітлерівські мародери вивезли до Німеччини більше 1 млн. фруктових дерев. Вже на перших порах окупації, тільки до вересня 1941 р. зі Східного фронту від солдатів і офіцерів у різні міста Німеччини надійшло 11 млн. 600 тис. продовольчих посилок. Зрозуміло, що заповнювалися ці посилки продуктами, награбованими в українських селян.