Іван Богун

Але все змінилося 20 червня, коли Іслам-Гірей під тиском польських  військ вирішив повернути назад  татар. Наказним гетьманом було встановлено  кропивенсього полковника Ф. Джалалія. А сам Хмельницький разом із писарем Іваном Виговським і чотирма охоронцями подався за татарами, щоб повернути їх назад. Проте вони не лише не повернулися, а й захопили гетьмана в полон. І відпустили лише після великого викупу, що прийшов з Чигирина. Становище козацького війська ставало смертельно-загрозливим. З трьох боків безперервно атакував ворог, а з четвертого знаходились непрохідне болото. До того ж стало відомо, що поляки збираються обійти обложений табір з тилу, і збудувати греблі на річці Пляшівці, підняти в ній воду і затопити табір козаків. В найтрагічніший момент бою саме І.Богуна було обрано наказним гетьманом (30 червня 1651 року).

Попри відсутність татарської кінноти і полон Б. Хмельницького  наказний гетьман, полковники М. Гладкий  та Ф. Джалалій не розгубилися: зміцнивши оборону табору, вони почали готувати прорив оточення. Але несприятлива погода зірвала задум. Тоді вирішили долати непрохідне болото, що знаходилось у тилу табору."Вночі, коли табір посполитих заснув, козаки почали гатити болото. У хід пішло все без чого можна було обійтися: вози, шатра, кожухи, міхи, попони, посуд тощо. За ніч більша частина козацького війська переправилась. А на ранок: “Від одного крику сполошився весь табір: Братці! Вже ні одного крику полковника немає в таборі! Всі повтікали!”

Наглий страх опанував юрмищами людськими, всі заметалися наосліп, кинулися притьма туди, звідки гукали їм козаки: “Сюди! Сюди!”, на греблі насунуло одразу тисячі люду, один одного спихав у багно, один поперед одного намагався вискочити на гатку, ніхто не слухав Богуна, який вмовляв з того берега триматися льоду, греблі розгрузли, знищилися, передні стали тонути, задні йшли по їхніх трупах і тонули теж "

  — П. Загребельний  історико-психологічний роман “Я, Богдан”.

Решта сміливців, які не встигли переправитись, але й не вдалися в шаленство, хоробро прийняла бій, вважаючи, краще померти славою воїна, ніж здатися в полон. Їх нараховувалося близько трьохсот; вони подібно до спартанців Леоніда стримували натиск усієї польської армії тим самим, намагаючись прикрити відступ. Пропозиції короля зберегти життя з презирством відкидалися. Ці триста загинули в нерівній боротьбі з шляхетським військом. Мужність усіх трьохсот проілюструє останній(за деякими даними, сотник Нечитайло), в якого влучило чотирнадцять куль, а він продовжував відбиватися. Коли польський король запропонував йому в дарунок життя, той відповів, що хоче вмерти в бою, як справжній козак. Таким чином, Богун виправдав покладені на нього сподівання, вивів із оточення основні сили українського війська.

 

Внутрішня діяльність після Берестецької битви

Після поразки в Берестецькій битві, коли Б. Хмельницькому потрібна була допомога у відновленні міці Гетьманщини, найближчим помічником стає І.Богун. Він закликає українців  не коритися іноземним загарбникам і допомагати всіма силами українському війську. Завдяки його наполегливій праці та величезному авторитетові, для війська були зібрані чималі кошти. До Богуна прибувало чимало повстанців, що поповнюють ряди козацької армії. Сам полковник з козаками проводив значні роботи з укріплення Білої Церкви та обороняв місто від ворогів до приходу основних сил на чолі з гетьманом Хмельницьким. Внаслідок укладення Білоцерківського договору, польська шляхта і магнати отримували право повертатися до своїх колишніх маєтків. Ця угода викликала бурю протестів серед народу. Особливо гостра боротьба точилась на Брацлавщині, де повстаннями керував І.Богун. Один із шляхтичів свідчив, що "найбільш вперті хвилювання та заколоти самовільних хлопів відбувалися на Брацлавщині внаслідок підбурювання Богуна; тут, на берегах Дністра, великі загони опришків не дозволили повернутися нікому з наших".

 

Зовнішня  діяльність після Берестецької битви

В грудні 1656 року Богун  в якості одного із керівників козацького корпусу під командою наказного гетьмана Антона Ждановича вирушив у похід проти військ Речі Посполитої. Українські війська разом із союзними арміями Семиграддя та Швеції протягом першої половини 1657 року пройшли Західною Україною та Польщею, здобувши при цьому Краків, Брест та Варшаву, хоча в кінцевому рахунку й змушені були відступити в Україну влітку 1657 року.

 

БОГУН В ДОБУ РУЇНИ

 

В політичному спектрі  Української козацької держави  Іван Богун займав місце постійного опозиціонера. Зокрема, він досить рішуче виступив проти укладення Богданом Хмельницьким Білоцерківського договору (28 жовтня 1651), засуджуючи при цьому політику поступок Польщі і зменшення козацького реєстру. У 1654 році Богун був у числі противників курсу Хмельницького на союз із Москвою. Він, разом з Іваном Сірком, Петром Дорошенком та інш., виступав проти підписання Переяславської угоди, й, не склавши присяги російському цареві, згодом очолив антимосковську старшинську опозицію.

Після смерті Б. Хмельницького (27 липня 1657 року) Іван Богун підтримував курс Івана Виговського та Юрія Хмельницького на унезалежнення від Москви української зовнішньої та внутрішньої політики, але й крен в інший бік вказаних гетьманів — на зближення із Польщею чи Туреччиною теж викликав спротив кальницького полковника. Зокрема, Богун відмовився підписувати укладений Виговським Гадяцький договір (6 вересня 1658 року) і разом зі славетним І. Сірком очолив народне повстання, метою якого було усунення гетьмана від влади. Зазнавши поразки, Виговський попросив допомоги в Туреччини та, васально залежного від неї, Кримського ханства. Але Іван Богуну та Сіркові вдалося завдати поразки кримським татарам і прогнати Виговського з країни. Також кальницький полковник виступив проти укладених Ю. Хмельницьким Переяславських статей, що їх нав’язувала Росія та Слободищенського трактату (1660), продиктованого Річчю Посполитою.

 

СМЕРТЬ

 

У 1662 році кальницький  полковник Богун був ув'язнений  поляками і відправлений до Мальборка. Але на поч. 1663 року він був звільнений Яном II Казимиром в обмін на участь у поході на Лівобережну Україну. Але згодом Богун був звинувачений у зносинах з московитами та урядом Івана Брюховецького і розстріляний поблизу Новгород-Сіверського 17 лютого 1664 року, за іншою версією – зі звичайної помсти за завдані ним поразки. Похований під Новгород-Сіверським.

 

ЗГАДКИ ПРО БОГУНА В НАРОДНІЙ ТВОРЧОСТІ

В творчості українського народу є численні згадки про Івана  Богуна.

Існує «Дума про Івана Богуна»:

У Вінниці  на границі стояв зі своїм військом Іван Богун.

«Із турками—пашами, Крулевськими ляхами, Камлицькими князями Богун воював!»

Багато він  ляхів та турків порубав, «в річку  Буг утопляв».

Та ось польський  король і турецький паша зібрали  силу війська і обложили Богуна. Три тяжкі неділі Богун зі своїми козаками був в облозі. Потім він сів писати листа Хмельницькому, просив у гетьмана батьківської поради та підмоги: «Просто Бога й тебе, Дай помочі, порадь і повесели нас!..»

Зачувши це, Хмельницький через чотири доби прибув до Вінниці, знищив турецько—польське військо  і визволив Богуна з козаками. Щиро дякував його за спасіння Іван Богун: Слава Богу і хвала гетьману, Що не дав нас у неволю, ляхам на поталу!(Уривки)

Є багато історик пісень, в яких згадується про Богуна. Ость уривок однієї з них:

А хто тоді задумав переправу,

Рятунок для козацтва, як Перун?

Хто тут найбільшу  мав в народі славу?...

Шепочуть трави, очерет: - Богун...

(Є. Лещук „Земля Івана Богуна”)

 

ЗАКЛЮЧЕННЯ

Найяскравішим прикладом  мужності й відданості Україні може слугувати постать легендарного героя Визвольної війни українського народу, вінницького (кальницького) полковника Івана Богуна, якого навіть самі люті вороги визнавали "найcвітнішим лицарем козацьким". Жодному іншому діячеві ранньої Гетьманщини, окрім нього, не вдавалося утримувати полковницький пернач (клейнод полковника України) протягом 15 років і здобути стільки блискучих перемог під час Визвольної війни. Італійський священик Джованні Скарабеллі стверджує, що Іван Богун та італієць Джузеппе Гарібальді - це два найбільші

лицарі світу. Особисто я з цим згодна. Саме тому я розповіла про Богуна в своєму рефераті. 
ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ

 

Література 

1. Антонович В. Коротка історія Козаччини. - К., 1991. - С. 88, 174-238.
2. Яковлева Т. Іван Богун-Федорович. Київська старовина. - 1992. - №5.
3. Довідник з історії України. - К., 1996.
4. Яковлева Т. Назв. праця.

Посилання

1. Полковник війська козацького Іван Богун
2. Книга «Іван Богун» на Читанці
3. Іван Богун — славетний український лицар
4. Сайт видавництва "Стікс"
5. В.В.Кривошея. Козацька еліта Гетьманщини. Київ: ІПіЕНД імені І.Ф.Кураса НАН України, 2008. — 452 с.ISBN 978966024850
6. Українсько-російський договір – міфи і реальність