Іван Богун

Міністерство  аграрної політики та продовольства  України

Житомирський національний агроекологічний університет

 

 

 

Кафедра філософії, політології та історії

 

 

 

 

 

Реферат

З історії України 

 

 

 

 

 

 

Тема:                                                                      Полковник Іван Богун

 

Виконала:                                             студентка І курсу групи О-12-1

                                                                                         Богатирчук М. В.

 

Керівник:                                                         Доцент кафедри філософії,

                  політології та історії

Мельничук Ігор Анатолійович

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Житомир

2012

ЗМІСТ

ВВЕДЕННЯ………………………………………………………………………….....3

 

ПОХОДЖЕННЯ І СІМ'Я.................………..………………………………………....4

 

МОЛОДІ РОКИ……..………………………………………………………..………...4

 

ХМЕЛЬНИЧЧИНА ………….………………………………………………………...4

 

БИТВИ ЗА УЧАСТІ БОГУНА………………………………………………………5-9

 

БОГУН В ДОБУ РУЇНИ  ………………………….………………………………..….9

 

СМЕРТЬ…………………………………….……………………………………….9-10

 

ЗГАДКИ ПРО БОГУНА В НАРОДНІЙ ТВОРЧОСТІ…………………...…………10

 

ЗАКЛЮЧЕННЯ…………………………………………………………………….....10

 

ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ …………………………...……………………………....11

 

ВВЕДЕННЯ

 

Однією з головних проблем сучасної вітчизняної історіографії  є недостатнє вивчення біографій  окремих осіб козацької доби. Протягом багатьох десятиліть, зважаючи на різні обставини, українські науковці не зверталися до висвітлення життя та діяльності одного із сподвижників Богдана Хмельницького, видатного представника козацької старшини періоду Визвольної війни середини ХVІІ ст. Івана Богуна.

У джерелах, історичних романах  і спогадах про козаччину, козацьке військо і видатних осіб козацької  доби постійно зустрічаються тільки згадки про Івана Богуна, хоча жодному  іншому діячеві ранньої Гетьманщини, крім нього, не вдавалося утримувати полковницький пірнач протягом 15 років і отримати стільки блискучих перемог під час Визвольної війни. Він без усякого сумніву уклав кілька своїх цеглин в історію боротьби українського народу проти нападів турків, татар і польського поневолення.

Благородний шляхтич  і відважний лицар-козак, він став легендою ще за життя. Польський історик  середини XVIIст. В. Коховський писав  про І. Богуна - "сміливий, розумний ... надзвичайно популярний, вміє, як ніхто інший, вдало діяти; сильний  і хитрий, як лис; людина відважна і завзята". Проте, незважаючи на велику популярність, історичні джерела скупо зафіксували різні етапи життя цього видатного козацького ватажка і стратега козацької доби.

Саме тому я хочу детальніше розповісти про цю особистість.

 

ПОХОДЖЕННЯ І СІМ'Я

 

Народився Іван, швидше за все на Вінниччині, за іншою версією  його батько володів селом Бубновим на Київщині, звався Федір, від імені  батька прозвано Богуна Федоренком. Рід  Івана Богуна, як зазначалося у  наукових дослідженнях, козацько-шляхетського походження. Цікаво, що у книзі «Малороссийский гербовник» (автори Д. Лукомський, В. Модзалевський) описано герб роду Богунів. Тут також вказувалося, що полковник мав сина Григорія та онука Леонтія. Вони були козацькими військовими товаришами. Точки зору, що І. Богун "виходець з дрібної української шляхти" дотримуються і сучасні українські історики М. Котляр і С. Кульчицький.

 

МОЛОДІ РОКИ

 

Мало відомостей і  про ранній період його життя: лише можна припускати, що молоді роки Іван провів у Дикому полі. Сюди часто навідувались запорожці в пошуках здобичі. Богун міг бути одним із тих, хто ще за часів Остряниці поселився в Чугуєві.

Учасник визвольних повстань у 1637-38 років. Перші ж найвірогідніші дані про ратні справи І. Богуна пов'язані з його участю в обороні Азова, коли запорозькі та донські козаки протягом 1637-1642 рр. героїчно захищали місто від турецьких військ султана Ібрагіма, І. Богун, зокрема, керував тоді одним із козацьких загонів, який прикривав Борівський перевіз через р. Сіверський Донець. Таким чином, протягом 40-х років XVII ст. Богун вів звичне для запорозького спочатку, а потім і реєстрового козака життя, сповнене численних військових походів проти турків і кримських татар та обороняв українські землі від набігів останніх. Записаний до реєстру 1649 р. серед товариства Війська Запорозького, включеному до складу гетьманського Чигиринського полку.

 

ХМЕЛЬНИЧЧИНА

 

Богун бере активну участь в боротьбі проти поляків з  перших битв 1648 р. Він став одним із сподвижників гетьмана Богдана Хмельницького, і згідно з «Реєстром Війська Запорізького 1649 року» він значився серед козаків Чигиринського полку, в його сотні був записаний «кадровий резерв» Хмельницького як прості козаки (зокрема серед них М. Криса який був серед заручників у поляків в битві під Жовтими водами). Треба додати що народна дума згадує про нього як одного із чотирьох керівників повстання,які перед самим початком війни прибули на Низ (серед них ще Максим Кривоніс, Мартин Пушкар та Михайло Борохович). Згодом, 1650 року, за добрі організаторські здібності та військовий талант Богуна призначили Кальницьким полковником.

 

БИТВИ ЗА УЧАСТІ БОГУНА

В. Замлинський вказує: "уже ті перші битви (під Жовтими  Водами і Корсунем) дарували Богданові  на все життя побратимів - Максима  Кривоноса, Данила Нечая, Івана Богуна, Івана Ганжу, Михайла Кричевського... З ними були виграні всі наступні битви Визвольної війни." Ось ще один доказ того, що один (мається на увазі І. Богун) із найвидатніших полковників Хмельницького бере діяльну участь в операціях під Львовом. Згадка про активну роль полковника Богуна у військах Хмельницького, що наступали на Львів, є й у Кушевича. Безперечно одне: Богун з початку 1648 р. виступає активним прихильником Б. Хмельницького. В лютому 1649 р. ми бачимо І. Богуна вже полковником подільським. Саме з цим прикордонним районом була пов'язана певний час його подальша військова доля.

Битва під Вінницею

В 1651 році Богун вів  бої на Брацлавщині проти загонів  М. Калиновського та С. Лянцкоронського. У боях під Вінницею в березні 1651 року Богун вперше найбільш масштабно проявив свої здібності воєводи.

Залишивши частину свого  війська у місті, Богун з рештою вирушив на зустріч польському магнату  Лянцкоронському з добірною шляхетською  кіннотою. Після нетривалої сутички  козаки в удаваній паніці почали відступати до укріпленого по той бік Бугу монастиря, таким чином заманивши в ході бою польську кінноту на Південний Буг, де крилаті гусари потрапили до завчасно підготованої пастки (козаки перед боєм прорубали в кризі ополонки, притрусивши їх сіном та прикрили снігом, щоб не було видно). Сам Лянцкоронський ледве врятувався від такої смерті.

Незабаром надійшов і  польський гетьман Калиновський. Він обложив Вінницю та почав  штурм. Проте великого успіху це не принесло. Сучасник (польський шляхтич) з сумом говорив про повну безпорадність і безсилля шляхетського війська перед козаками Івана Богуна:"Наші оточили їхні укріплення волами і постійно вартували, але не могли відрізати їх від води; громили в обложених пушками та кидали в їх стан бомби, але бомби козаки встигали гасити і по суті ми нічого не могли їм зробити. Між тим військо коли вибилося з сил, тоді як весь час солдати і коней не розсідлували, і самі не залишали зброї"

У цей час підійшли надіслані на поміч гетьманом  Хмельницьким козацькі загони на чолі з уманським полковником Йосипом Глухим і полтавським – Мартином Пушкарем. Дізнавшись про підкріплення польсько-шляхетське військо в паніці відступило, залишивши весь свій обоз. В подальшому, переслідуючи польські загони, полк Богуна брав участь у штурмі Кам'янця-Подільського (29 квітня — 1 травня 1651 року), а в середині травня його козаки оволоділи Корцем.

Битва під Монастирищем

Поразка Калиновського  викликала велике обурення в самій  Польщі. Гетьмана польського та магната  Лянцкоронського звинуватили в загибелі багатьох знатних магнатів, полеглих під Вінницею.

У 1653 році Річ Посполита  продовжує реакційну боротьбу проти  українців. В березні 1653 року загони Богуна виступили проти армії Стефана Чарнецького,

який, захопивши Липовець, Погребище та інші міста, рухався вглиб України. Маючи значно менші військові сили, вінницький полковник відступає углиб Брацлавщини під Монастирище. 21 березня поляки обложили місто і почали штурм, проте захопити його вони не спромоглися. На другий день Чернецький зробив відчайдушну спробу взяти його, але при цьому сам дістає тяжке поранення. Богун, скориставшись ситуацією, непомітно вивів частину козаків, з міста; половині наказав переодягнутися в татарський одяг і наступати, а сам з іншою половиною вдарив у тил ворога. Поляки, впевнені, що надійшло підкріплення, починали в паніці тікати. Про цю поразку один з літописців написав, що польське військо тут «велику шкоду і сором свій побачило і пізнало».

Бій Богуна з Чернецьким під Монастирищем у 1653 (Микола Самокиш).

Ось як пишуть про це учасники тієї битви – польські шляхтичі В.Каховський та Твардовський:"Військо вдерлось в міські пригороди, уже захопили фортечний вал, уже сотник Дрозденко був убитий, уже повидирали кілля (частокіл валу) всі сподівались, що місто ось-ось буде захоплено…"

Твардовський також пригадав, що після появи Івана Богуна з  козаками в тилу, які були переодягнені в вивернуті вовною наверх кожухи (подібно до татар) та кричали по-татарськи: "Наші, як ошпарені , кинулися тікати, залишили не тільки місто з усією здобиччю, але навіть свій обоз, поранених і хворих, так що за цю ніч сім миль пробігли".

С.Величко сповіщає, що поляки панічно втекли в сторону  козацького сотенного містечка Цибулів  і називає втрати поляків 6 тисяч  убитими, та обоз. Тоді на допомогу Івану Богуну спішив сам Богдан Хмельницький, проте запізнився.

Гора на якій стояло козацьке військо  поруч із Монастирищенською фортецею донині називається Кошовою. Тобто  горою, де розміщувався козацький кіш (табір).

Молдавський похід та Жванецька облога

Цього ж 1653 року Богун  разом із Тимошем Хмельницьким водив  козацькі полки в похід на Молдавію, де було розгромлено армію Георгіци та його союзників. Після загибелі в  Сучаві Тимоша (5 листопада 1653 року), Богун  повернувся з військом в Україну.

У битві під Жванцем Б. Хмельницький оточив військо Яна Казимира, що не полишав сподівання підкорити українські землі. У цей вирішальний момент кримський хан зрадив козаків і вступив в договір з польським королем, тим самим врятувавши його. Відносини між Гетьманщиною і Річчю Посполитою починали регулюватися згідно Зборівського договору 1649 р. За це король дозволив татарам під час повернення до Криму грабувати та брати у полон українське населення. І.Богун отримав наказ не допустити цього і покарати зрадників. Літописець Величко описує, як вінницький полковник на чолі десятитисячного козацького війська розгромив татар, які розділилися невеликими загонами для взяття ясиру. Їх втрати становили близько 8 тисяч воїнів, 2 тисячі було взято у полон.

В кінці 1653 року та протягом 1654—1655 років кальницький полковник  практично безперервно вів бойові дії проти коронної армії та татарських загонів на Брацлавщині та Уманщині.

 

Охматівська битва (1655)

1655 року Богун вписав  ще одну героїчну сторінку  в історії визвольної війни, керуючи обороною Умані, яку не вдалось взяти полякам. Він так укріпив цю фортецю (місто було оточене високими валами і глибокими ровами, аби вали були не приступними, Богун звелів облити їх водою, перетворивши на слизькі крижані гори), що польські воєначальники порівнювали її з голландською Бредою, що вважалася зразком військово – інженерної майстерності. В 1655 році Польща робить ще одну спробу оволоділи українськими землями. Польське військо оточило в містечку Охматів І. Богуна та кинулося навперейми Хмельницькому та полкові росіян, яким командував воєвода Шереметєв. Перевага була на боці поляків – вони відтіснили українців і росіян від Охматова, проте ті, оговтавшись, почали відновлювати втрачені позиції. Ось так, з перемінним успіхом тривала битва. А доля цієї битви в котре вирішилась Богуном. Знаний майстер прориву, він зумів вийти з облоги. А на ранок поляки, що рушили на Хмельницького з подивом зауважили: його побільшало і завзято гріється, ладнаючи бруствери із ... замерзлих на полі бою. А щодо ідеї спорудження на “дрижиполі” такого валу, то І. Богун загадав свій досвід оборони Умані. Здолати цього валу поляки так і не змогли. Тому армії відступили, не зазнавши ні поразки, ні перемоги.

Берестецька битва

Вершиною військової майстерності вінницького полковника можна вважати битву під Берестечком влітку 1651 року. Після другого дня битви перевага частково була на боці українського козацтва. З приводу цих боїв сучасник–шляхтич з сумом писав:“Неприятель напав з рівною запеклістю… і цей день був для нас нещасним внаслідок загибелі багатьох знатних людей і добрих вояк”.