Український традиційний одяг

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КАФЕДРА УКРАЇНОЗНАВСТВА

 

 

РЕФЕРАТ

 

 на тему: Український традиційний одяг

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2

ЗМІСТ:

 

 

 

 

1. Вступ
2. Український традиційний одяг

2.1  До історії дослідження українського традиційного одягу.

2.2.  Основні елементи  українського одягу.

     3. Висновок

     4. Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3

1. Вступ

Актуальність теми.

     В умовах формування державності почуття причетності до свого народу активізується. Зростає інтерес до історичного минулого, до витоків національної культури. Уявлення про історичну долю свого народу, його історичні традиції є неодмінною основою національної самосвідомості. Одяг – органічна складова частина матеріальної культури, що безпосередньо зв’язана з виробництвом, трудовою діяльністю, з одного боку, і духовним світом народу – з другого. На протязі історії українського народу одяг, як і весь уклад повсякденного життя, підлягав змінам, вбираючи елементи культур сусідніх народів і, в свою чергу, поширювався далеко за межі початкового регіону свого побутування. Тому вивчення одягу, його елементів та аксесуарів має особливе значення не тільки для історії матеріальної культури, але і проблеми етногенезу народу, витоків його самосвідомості.

    Актуальність теми визначається також винятковим значенням традиційного одягу для самоідентифікації українського народу. Як писав відомий український дослідник О. Воропай: «Під чужинецьким пануванням наш народ зберіг національний одяг – як символ, що його він проніс через всі віковічні страждання й утиски, які довелося зазнати від окупантів. У цьому факті – збереження національного одягу, проявився здоровий народний інстинкт. Національний одяг, мова, віра та звичаї – все це надійний захист від національного занепаду». 
            Мета моєї роботі полягає у тому, щоб проаналізувати і дослідити формування українського традиційного одягу - цього яскравого й самобутнього культурного явища. З’ясувати:

• Історію дослідження українського традиційного одягу;
• Висвітлити історичні умови формування та еволюції українського народного одягу;
• Описати особливості українського народного одягу XІX -ХХ ст; 
   
  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4

 

2.УКРАЇНСЬКИЙ ТРАДИЦІЙНИЙ ОДЯГ

          Одяг є частиною душі людей.  Український народний одяг має важливе історичне і художнє значення. З давніх часів і за час свого існування одяг задовольняє не лише матеріальні потреби людини, але і духовні, виконуючи необхідні внутрішні, соціальні і церемоніальні функції. Її високий естетичний рівень, емоційна насиченість відбиває світогляд і психологію українського народу. Це явище має місце в національних, європейських і світових культурах.

  Розвиток українського одягу відбувався в тісному зв'язку з іншими культурними впливами. Традиційний одяг має глибокі корені в історії українського народу, пов'язані з раннім слов'янським періодом і з вищими досягненнями культури в Київській Русі.

   Традиційний одяг України постійно розвивається і змінюється, зберігаючи древні традиції. Наприклад, місцеві художні комплекси одягу в кінці XIX століття – на початку XX включали культурні цінності різних епох. Деякі елементи традиційного одягу - колір, орнамент, окремі аксесуари походять від древніх цивілізацій. В той же час є компоненти, які асоціюються з історичною долею різних українських земель.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5

 

2.1. ДО ІСТОРІЇ ДОСЛІДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДНОГО ОДЯГУ

    Український народний одяг — ЦЄ ОДИН ІЗ ОСНОВНИХ складників матеріяльної культури народу, тісно пов’язаний з усією його історією. З найдавніших часів одяг формувався і розвивався залежно від історичних, соціяльно-економічних, культурно- побутових, географічних, кліматичних і інших умов. З прадавніх часів наші предки дбали про одяг не тільки як засіб захисту тіла від холоду, вітру, дощу тощо, а також про естетичний вигляд його, про красу, про його

мистецьке оздоблення. Археологічні знахідки при розкопках на території України дають можливість скласти певне уявлення про одяг людей, що жили на території сучасної України у 5- 6 ст.. до н. е.  Численні зображення на вазах, прикрасах, зброї племен показують, що чоловіки в той час носили шкіряну накидку з короткими рукавами, вузькі шкіряні штани або широкі шаровари з вовняної тканини, а голову покривав шкіряний  башлик.

       Про одяг часів Київської Руси ми дізнаємося з рисунків на полях ,,Изборника” Святослава, XI ст., найдавнішої пам’ятки писемности Київської Русі, а також із фресок собору Святої Софії XI ст.

    Більше відомостей дійшло до нас про одяг українців ХУІІ ст. Французький військовий інженер Боплан, що перебував на польській службі з поч. 1630 р. до 1648 p., в 1650 і 1660 видав ,,Опис України” . Ця книжка викликала широке зацікавлення в Европі і була перекладена англійською (1704), німецькою (1780), польською (1822), російською (1832) мовами і частково українською. У цьому ,,Описі України” подано багато цікавих відомостей і про одяг українців ХУІІ ст.

       Цікаві відомості про Україну ХУІІ ст. залишив арабський церковний діяч (архидиякон), мандрівник і письменник Павло Алеппський. Протягом майже всього свого життя він супроводив свого батька, антіохійського патріярха Макарія в його подорожах. У 1654 і 1656 р. він відвідав Україну (міста

Рашків, Київ, Умань, Прилуки, Переяслав). Алеппський залишив цікаві записки про цю подорож, в яких подав цінні відомості про історію, економіку, культуру, освіту, побут, мистецтво і релігійне  життя на Україні. Тут же

подано й відомості  про одяг українців. Арабські манускрипти записок Алеппського були перекладені й видані англійською мовою (1829-1831) і російською (1896-1900). У них описано одяг уманських міщан і київських

вельмож, подано опис головного убору дочок знаті Києва — вінки з оксамиту, гаптовані золотою ниткою, прикрашені перлами і самоцвітами. Селянські дівчата прикрашали голову вінками з живих квітів.

У 1637 р. друкарня Києво-Печерської Лаври видала книжку „Учительное Евангелие” з цікавими ілюстраціями, що відтворюють картини господарського життя українців ХУІІ ст. і народний одяг того часу.

Цікаві матеріяли про побут і зокрема про одяг українців Слобожанщини

 

6

подає вчений В. Зуєв, який у 1781-1782 р. відвідав Україну. Одяг українців різних верств суспільства часів Козаччини досліджував і описав військовий інженер, топограф О. І. Ріґельман, ілюструючи відповідними малюнками. Його праця охоплює історію України від найдавніших часів до 1787 року. Працю О. Ріґельмана видав відомий український філолог і етнограф О. Бодянський

в 1847 р.

  Етнограф Й. Ґеорґі— німецького походження —опублікував працю у трьох частинах про народи в Російській державі. 1799 року її перевидали з додатком четвертої частини, яку написав український історик Михайло Антоновський. У цій частині — „Історія про Малу Росію” — автор описує побут і одяг українського народу.

   1779-81 р. історик Дмитро Пащенко склав „Опис Чернігівського намісництва” — цінне джерело для вивчення соціяльно-економічного становища селян і козаків Лівобережної України в 2-ій половині ХУІІІ ст. Матеріяли Д. Пащенка використав видатний український історик, етнограф і

лікар Опанас Шафонський (що походив з української козацької старшини) і склав цінну довідкову працю „Чернігівського намісництва топографічний опис”. Її видано 1851 року — через сорок років після смерти автора. Один

із розділів праці присвячено українському народному одягові.

    1798 року український історик Яків Маркович видав цінну працю „Записки про Малоросію” , в якій подано відомості про побут і одяг.

    У рукописному відділі Наукової  бібліотеки Української Академії

Наук та в Чернігівському музеї зберігаються шість рукописних альбомів українського етнографа  Д. П. Делафліза, французького військового лікаря наполеонівської  армії. Делафліз потрапив у полон і залишився жити на Україні. Працював він лікарем на Киівщині. Його рукописні альбоми ілюстровані малюнками з життя й побуту селян. Делафліз дає кольорові зображення літнього й зимового, святкового й робочого вбрання.

Фіґури представників  різних верств села зарисовано спереду, ззаду і в профіль.

Докладніші відомості  про праці  Делафліза подано в книжці  В. Ф. Горленка.

      Іван Вагилевич (1811-1866) — письменник і видатний діяч Галичини— один із організаторів ,,Руської Трійці” (до якої належали

М. Шашкевич і Я. Головацький), був дослідником етнографії та фолкльору прикарпатських українців: гуцулів, бойків і лемків. Про гуцулів він опублікував статтю в празькому журналі. Пізніше —вже після смерти дослідника —стаття про гуцулів була надрукована російською мовою. Важлива праця про бойків також булла надрукована в празькому журналі. Недавно в рукописному відділі академічної бібліотеки в Ленінграді

знайдено рукопис статті польською мовою І. Вагилевича про лемків. Цю статтю в українському перекладі з вступною заміткою  І. Д. Красовського надруковано 1965 року в українському  етнографічному журналі. Опис у

 

7

цій праці лемківського чоловічого і жіночого одягу, як зазначає І.Красовський, — „неповторний і є дуже цінний для сучасних етнографів, оскільки належить до першої половини XIX ст. Прекрасний власного виробництва народний одяг лемків, описаний І.Вагилевичем, на сьогодні є музейною рідкістю” .

       Досліджував народний одяг і Тарас Шевченко. Під час своєї поїздки по Україні 1843 року він збирав етнографічні матеріяли в різних містах і селах Київщини, Чернігівщини, Полтавщини. Він зарисовував з натури житло і

одяг. 1845-46 pp. Т. Шевченко з доручення Археографічної Комісії подорожував по Україні і збирав  відомості про матеріяльну і духовну

культуру українського народу.  Т. Шевченко зібрав багато цінних матеріялів, які характеризували народний одяг, особливо

бідного селянства. Шевченко „відтворював повні комплекти одягу

чоловічого або жіночого, зимового або літнього, інколи малював його складові частини і навіть окремі деталі. Малюючи одяг кольоровими фарбами, він завжди підкреслював смак і вміння народу прикрашати свої речі гарними вишивками та іншими оздобами”.

        Цінний внесок в українську етнографію зробив історик і етнограф

Микола Маркевич, приятель Т. Шевченка. У праці про населення Полтавщини він описав і одяг селян.

    Дійсний член Комісії О. С. Афанасьєв-Чужбинський, письменник,

історик і етнограф, написав  цінну розвідку про побут українських селян, про їх матеріяльну й духовну культуру. Тут докладно описано родинний побут українців, їхні звичаї, обряди, житло, їжу й одяг. Автор з глибоким

співчуттям ставиться  до тяжкого  матеріяльного становища закріпаченого селянства. 1856 року Афанасьєв-Чужбинський опублікував працю про побут селян, в якій подано всебічну характеристику українського народу і зокрема

цінні відомості про одяг. Автор підкреслював, що український

народ — це самостійна нація з самобутньою національною культурою

і що його одяг цілковито  відрізняється від одягу великоросів.

    Видатний учений Яків Головацький, дослідник етнографії і фолкльору Західної України, присвятив окремі праці про народний одяг бойків, порівнюючи його з одягом інших груп населення західноукраїнських земель. У

1877 р. Я. Головацький  опублікував  другу працю про український народний одяг населення Галичини.

Про одяг бойків цікаві відомості подала Ольга Франко у своїй статті, надрукованій у жіночому альманасі „Перший Вінок” .

Авторка описує чоловічий  і жіночий одяг, жіночі головні убори і взуття.

     Побут прикарпатського селянства вивчав етнограф Володимир Охримович. У своїй розвідці про закарпатських українців він описав

чоловічий і жіночий одяг.

  

 

8

 1869 і 1870 р. видатний етнограф Павло Чубинський очолював наукову етнографічну експедицію на Україні. Надзвичайно цінні матеріяли

експедиції були опубліковані в роки 1872-1879, і вийшли в світ сім величезних томів праць. Науковий етнографічний матеріял про український народний одяг

був надрукований у сьомому  томі праць і не втратив своєї науково пізнавальної цінности і в наш час.

     Видатний вчений академік Володимир Гнатюк, етнограф, фолкльорист, мовознавець і літературознавець, досліджував також побут і зокрема одяг українців, що жили в той час у південній  Угорщині (тепер ця територія

належить Югославії). Наслідком  цих дослідів була видана монографія

про так званих бачванських русинів. В. Гнатюк на території Галичини

досліджував ткацтво і докладно описав його процес. Він написав і розвідку про кушнірство в Галичині, подаючи детальний опис знарядь праці, процесу обробки шкіри, крою кожуха тощо.