Україна у 20-30-і рр. ХХ століття

Голодомор 1932-1933 років-найстрашніший злочин сталінізму.

     Героїчні  і водночас трагічна історія українського народу. Давні джерела зберегли гіркі  свідчення про голодні лихоліття. Що не один раз спустошували цілі села та родини. Майже кожне століття позначене голодними роками. Вони були спричинені стихійними явищами природи. До розорення призводили часті спустошливі війни. Голодували здебільшого селяни. Грані голодом, вони залишали домівки . рідну землю, шукаючи порятунку  у містах.

Важкими для селян України видалися 1921-1923роки. Від голоду загинули сотні тисяч чоловік. Людські страждання викликали співчуття у міжнародної громадськості, яка відгукнулася на поклик голодуючих селян матеріальною допомогою. Уряд не приховував наслідки лихоліття, а навпаки , сприяв їхньому подоланню.

     Жахливою  подією в історії людської цивілізації  постає голод 1932 – 1933 років. Чому упродовж чверті століття в Україні сталося  три голодомори: 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 років? Звідки така установлена послідовність? Як могло статися, що аграрна республіка, яка до жовтневого перевороту годувала власним хлібом народи Росії та вивозила його за кордон, люто голодувала? Якась дивна випадковість, а можливо, й злочинна закономірність.

     Голод був спричинений насильницькою  суцільною колективізацією, горезвісним хлібозаготівлями,  людиноненависницькою політикою розкуркулення, відвертим масовим терором тоталітарного режиму проти селян України. Він не був викликаний розбурханою стихією, а зумовлений широкомасштабними політичними. Соціально-економічними і антигуманними експериментами ВКП(б) та уряду СРСР. Дехто з дослідників, особливо зарубіжних, вважає, що голод був викликаний «боротьбою нації проти нації», яка призвела до «добробутного існування російської нації». Ми не заперечуємо антиукраїнської спрямованості голоду, але далекі від думки, що російські селяни «нажилися» з чужого горя. Творці голодомор, а це велика армія партійної й державної номенклатури, яка була багатонаціональною за своїм складом, не обстоювали інтересів якоїсь однієї нації, а дбали насамперед про зміцнення економічних підвалин комуністичної імперії. Помилково ототожнювати партійно-державну номенклатуру держави тоталітарного типу з російським селянином чи робітником, вчителем чи лікарем, з великим народом. Він теж зазнав великих втрат від тоталітарної системи, яка не визнавала нічого іншого, окрім власних політичних переконань та ідеологічних міфів. Вожді новоявленого режиму займалися розбудовою «комуністичного царства», тобто суспільства для бідних і пригноблених, яке власне і вивершили.

     Причиною  голоду вважають його штучний характер, походження, тобто свідомо організованим  тодішнім політичним керівництвом. Така оцінка причин національної трагедії не викликає заперечень і сумнівів. Важко погодитися з думкою дослідників  про те, що голод був насамперед спланований задля фізичного винищення саме українського селянства. Історики не знайшли архівів документів, які б підтвердили заплановану сталінським режимом терористичну акцію.

     Такого  рішення не виявлено, можливо його і не існує взагалі. Однак ретельно вивчивши діяльність політбюро, дає усі підстави для висновку ,що  голод в Україні – це свідома акція імперських сил проти власного народу. Голод стався в  наслідок насильницького запровадження комуністичної доктрини у сільському господарстві, яку українські селяни не сприйняли, тому що від діда-прадіда займалися хліборобством на власній землі.

     Восени 1929 року бурливими темпами відбулася  колективізація. Сталін назвав цей  рік – роком великого перевороту. Його ціна жахлива – понівечене селянське господарство, сотні тисяч депортованих, мільйони загублених селян.

     Продовольча база республіки зазнала непоправних  втрат, а від так голод прийшов  у місто. У колгоспах внаслідок  масової колективізації опинилося 4.5 мільйона чоловік, які виявилися  зайвими, не зайнятими у виробничому процесі. Від колективізації постраждало кожне селянське господарство на Україні.

     Чи  можна вважати причиною голоду колгосп, тобто конкретну сільськогосподарську артіль як форму господарювання? Дехто  з дослідників висловлюється  однозначно: так. Колгоспи враховуючи їх рутинний матеріально-технічний стан і кріпосницький внутрішній розпорядок , не зменшили обсягу виробництва зерна порівняно з 20-ми роками. Україна мала достатньо хліба, аби нагодувати свій народ. Його б вистачило , аби не хлібозаготівлі. Не колгоспи призвели до голоду, а продрозкладка, яку вони виконували. Колгоспи були своєрідною формою масового вилучення зерна, а суть хлібозаготівель становила саме «розверстка». Задля цього була вигадана дворазова система оплати праці в колгоспах на вироблену кількість трудоднів: аванс і повний розрахунок на при кінці року.  Двічі на рік селянин мав одержувати символічну плату, а у голодні роки її свідомо затримували у багатьох колгоспах України. Наприклад, у січні 1932 року з 271 району, що надіслали до Наркомзему УСРР дані про наслідки розподілу хліба на трудодні, лише 90 районів остаточно завершили його. У травні 1932 року 28% Київської та 15% колгоспів Харківської області не розрахувалися зі своїми трудівниками. Розрахунки затримувалися цілком свідомо, позаяк була відповідна постанова уряду. Зокрема, Раднарком України ухвалив 20 листопада 1932 року постанову «Про заходи підсилення хлібозаготівель», якою заборонив видавати зерно колгоспникам у колгоспах, що не виконали державного плану. Хліб повертали з домівок селян, які одержали його. Вивозили навіть насіннєві фонди.

  До причин  створення голоду можна віднести також ізоляційну політику уряду, яка призвела до масової загибелі людей. Зокрема 6 грудня 1932 року Раднарком УСРР ухвалив постанову «Про занесення на чорну дошку сіл, які злісно саботують хлібозаготівлі». До шести сіл було припинене постачання продовольства, а селян попередньо позбавили засобів не існування . згодом така доля спіткала господарства і колгоспи  у 85 районах України, до яких теж припинили постачання продуктів харчування. На залізницях чатували патрулі, а навколо сіл діяли заслонні загони з військ НКВС. Без довідки сільської ради селянин не мав права залешати село. Вразі втечі, його затримували  і повертали до місця проживання, яке нагадувало резервацію. Намагання селян врятуватися від голодної чи свинцевої смерті різними способами і при цьому часто з втратою розуму на ґрунті хронічного голоду( адже доходило до трупоїдства та людоїдства ) .

     Навесні 1933 року колгоспам видали 427 тис тонн насіннєвої допомоги. Зерно завезли таємно, аби його не бачили голоді селяни. 

За ці страшні для України роки вона втратила маже 5 мільйонів українців.  
 

 

 

  Висновок.

  Жорстка політика сталінізму, забезпечення нової  країни необхідними ресурсами для побудови бази для індустріалізації за рахунок аграрно-найрозвинутішої території СРСР привела до не відновлювальних втрат України. Те, що на долю України припали найгірші наслідки сталінізму, є безперечним фактом.   

 

Список  літератури

1. Алексєєв Ю. М., Вєртегел А. Г., Даниленко В. М. «Історія України. Підготовка до іспиту». – К., 1993.
2. Безансон А. – «Війна більшовиків проти селян». – «Всесвіт». – 1993, № 9-10.
3. Бойко О. Д.  «Історія України у ХХ столітті». – «Стиль». - 1994

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Міністерство  Освіти та Науки України

Національний  Технічний Університет

«Харківський  політехнічний інститут» 
 
 
 
 

Реферат

З Історії України на тему

«Україна у 20-30-і рр. ХХ століття» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                         Виконав студент групи: МШ – 37А

                                     Єщенко Є. Г.

Перевірив: доцент Озерський Ю. І. 
 
 
 
 
 
 

Харків 2008