Суспільний устрій та державний лад Київської Русі

                                  Міністерство освіти і науки  України

Національний  транспортний Університет

Кафедра конституційного і адміністративного  права 
 
 

                                             Курсова робота

з історії  держави і права України

на тему:

«Суспільний устрій та державний лад Київської  Русі»

студентки 1 курсу

спеціальність: транспортне право

Позняк  Наталія Володимирівна 

      Науковий  керівник

Підпис студента

                         Ричков

                                                                                       Микола Олександрович

 

                     доцент кафедри  

                                                                                              конституційного та 

                                                                                      адміністративного права 
 

Дата:                 Підпис: 

                               

     

                                         м. Київ - 2009

                            

                           

        План:

       Вступ

    1. Виникнення держави -  Київська Русь

    2. Розвиток державності в Київській Русі

    3.Державний лад

    4.Суспільний устрій

      Висновок

      Зноски

      Використана література  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Вступ

    Наш український народ живе на своїй  землі дуже давно. Тисячу двісті або триста літ тому назад жили вже наші люди мало не по всій теперішній Україні. Але раніше, ще за якихось тисячу літ перед тим на наших широких степах понад Чорним морем, по дрімучих лісах, понад річками, жило багато диких племен, і кожне плем’я жило собі окремо. В історичному процесі одне плем’я змінювало інше. Найбільшим досягненням  давніх племен було створення могутньої держави на теренах теперішньої України - Київської Русі.  

          Видатний російський історик  В. Ключевський писав, що „  історія Русі почалася в VI ст. на самому краю, в південно-західному куті нашої землі, на північно-східних схилах і передгір'ях Карпат”¹. Але ця історія урвалася на VI ст., і дійсний початок історії України пов'язаний не з Карпатами, а з Подніпров'ям, із землею полян.

      Початок державного життя України  М. Грушевський датує VIII, а може  й VII століттями .Початок  держави   зв'язував він із розвитком  торгівлі: торговельні каравани  потребували  збройної охорони  від нападників на суходільному  шляху та на Дніпрі, а дати таку охорону могла тільки певна організація. Так у торговельних містах з’являються воєнні вожді-князі з дружинами. З іншої сторони, утримання дружин вимагало війни, яка давала здобич. Так з розвитком торгівлі у VII, навіть VI ст., починає зав'язуватися державне життя. ²

  
 
 
 
 

  1.  Виникнення Держави – Київська Русь

 Літописи  зберегли легенду про перших  князів, основоположників Києва:  Кия, Щека і Хорива. Останнім  часом з'являються гіпотези, які  в цій легенді бачать зернятко  дійсності. Так, Д. Ліхачов комбінує показання никонівського літописця, що користувався старими літописними списками; там пишеться, що Кий з великим військом ходив на Царгород і мав велику шану від цісаря; крім того переможно воював з волзькими та камськими болгарами й заснував місто Києвець над Дунаєм.³ .Б. Рибаков робить спробу датувати його князювання: він був сучасником Юстиніана , себто жив у VI ст.⁴

      Наприкінці ІХ навколо Києва  починають об’єднуватися  східнослов’янські  племена, і за назвою столиці  державу називають „Київською Руссю”. Існують дві основні теорії утворення держави на Русі. Однією з них є теорія походження держави на основі природно-історичного процесу.

      В чужоземних  джерелах збереглися  уривчасті відомості про Українську  державу в половині IX ст. На існування її вказує запис у Бертикській хроніці 839 року про прибуття візантійського посольства імператора Теофана до імператора Людовіка  Побожного, яке 
просило, між іншим, дати дозвіл проїхати  через володіння Людовіка 
«русам». Вони прибули від руського князя до Царгороду, але, 
поки були там, «варварські й надзвичайно жорстокі племена» зайняли  землі, через які мали вони повертатися додому, Людовік наказав з'ясувати, хто були ті посли, і виявилося, що то були шведи.⁵

        Ця невиразна вказівка Бертинських аналів викликала багато 
гіпотез. Очевидно, володіння князя, від якого прийшли посли, лежали досить далеко від Чорного моря, і між ними та морем оселилися варвари; цими варварами могли бути угри або болгари, а князем — Київський князь. Можливо, що вислав він послами варягів - шведів, яких завжди було багато на службі в різних державах.

          3 цього оповідання Бертинських аналів видно, що у 839 році 
в Європі ще не знали про молоду Українську державу. Та не минуло й 30 років, як вона гучно повідомила про своє існування, примусивши затремтіти могутню Східню Римську імперію — Візантію. 
      То був похід на Царгород. «Повість временних літ» оповідає, як 
у 860 році князі Аскольд і Дір, скориставшись з відсутності цісаря 
Михайла III, підступили до Царгороду, зруйнували околиці міста, але самого міста не здобули. Завдяки чуду Влахернської ікони Богородиці, шати якої опустили в море, знялася буря і знищила «безбожних Русі кораблі».⁶

    Таким чином, з цих різних  джерел можна зробити один  висновок: у 860 р. на Царгород напали руси. Безперечно, зорганізувати такий прихід могла тільки держава, яка мала військо. Цікаві слова патріарха Фотія про те, що руси підкорили сусідні народи й „надмірно возгордившись, піднесли руку на Роменську імперію” Дуже важливим є питання про походження цієї Русі і величезного флоту, що міг прийти тільки від могутньої держави. Безліч фактів свідчить про те, що Руська держава була заснована діяльності Аскольда.

       В організації першої Київської  держави брали деяку участь  нормани. VІП-ІХ ст. були добою, коли нормани, під назвою яких об'єднували населення Скандинавії — шведів, норвегів, а також данів,  на чолі з своїми ватажками-вікінгами, почали вдиратися до різних земель та плюндрувати й грабувати їх. Деякі з них осідали на захоплених землях, інші верталися додому з пограбованим добром. Згодом окремі групи варягів стали найманим військом. У VIII ст. нормани, яких наші літописи звали варягами, з'явилися у верхів'ях Волги і, підкоривши фінські племена — мерю, мурому, мещеру — опанували Волзький шлях, а далі почали освоювати території в межах українських земель. На основі цього існує норманська теорія, яку висували Байєр і Міллер.

           Виникнення держави, у східних  слов'ян було пов'язане: 

1) із  зародженням і утвердженням на  Русі феодальних відносин;

2) поступовим, але невідворотним формуванням  державотворчих традицій (антське,  склавинське, полянське об'єднання);

3) необхідністю  захисту від сильних сусідів,  які вже мали свої держави 
(Хозарський каганат, Візантія тощо);

4) територіальною, етнічною, мовно-культурною спільністю цих племен;

5) .економічними  зв'язками, розвитком торгівлі, що  вимагало подолання відокремленості  племен, стимулювало їх інтеграцію;

6) посиленням  Києва, чому сприяло його географічне  положення, економічне становище, політичне значення та попередня історична еволюція.

    

 

 2. Розвиток державності в Київській Русі

  Історію  Київської Русі можна розділити  на такі основні етапи:

1) 882-978 рр. — утворення та становлення  східнослов'янської держави з  центром у Києві;

2) 978-1054 рр. — розквіт Київської Русі; зростання її політичної могутності, збільшення території, значні досягнення у сфері культури;

3) 1054-1360 рр. — поступовий занепад і  розпад Київської Русі, утворення,  самостійних князівств.

       Перший етап. У 862 р. варязький вождь (конунг) Рюрик стає князем у Новгороді, створивши базу подальшої варязької експансії. Після його смерті у 879 р. влада переходить до Олега (Хельга), який у 882 р. захоплює Київ, підступно вбиває Аскольда та Діра й об'єднує основні східнослов'янські землі. У своїй діяльності Олег досяг значних успіхів. У 907 р. він здійснив вдалий похід на Константинополь. На знак перемоги Олег прибив свій щит на воротах Константинополя і уклав досить вигідну угоду з Візантією (907 р.). Договір 907 р. був доповнений договором 911 р., згідно з яким врегульовувався розгляд кримінальних злочинів, здійснених громадянами однієї країни проти громадян іншої. Договір 907- 911 рр. Олега з Візантією свідчить, що Русь виступає в ньому як держава, яка не поступається Візантійській імперії, а східні слов'яни виходять на історичну арену як рівні з грекам.

       Курс на зміцнення Русі намагався  продовжити наступник Олега —  князь Ігор (Інгвар — 912-945 рр.). Він приєднав територію уличів  та тиверців між Дністром і  Дунаєм, захопив Дербент на Каспійському морі, здійснив два походи на Візантію, проте не зовсім вдалі. У 944 р. він уклав нову угоду з Візантією, але менш вигідну, ніж та, що була укладена за Олега. Ігор змушений був зректися володінь на Чорному морі, платити мито за крам. Компенсувати втрати руська знать сподівалася посиленням збирання податків з підлеглих Києву племен. Данину збирали з населення, періодично об'їжджаючи країну (так зване «полюддя»). У листопаді князь із дружиною виходили з Києва, годувались у підлеглих племен і лише у квітні поверталися до Києва. Ігор загинув 945 р. під час спроби вдруге зібрати данину з деревлян, які, обурившись із цього приводу, вбили його.

      Його вдова Ольга (Хельга), яка  стала княгинею в945-964 рр., жорстоко  помстилася за Ігоря, але зробила висновки з його невдач.

Було  проведено податкову реформу: чітко  встановлено розмір данини — „уроки”, місце їх збору —- «погости». Ольга  передала владу своєму синові Святославу (964-972 рр.), який основну частину свого  правління провів у походах. Він підкорив в'ятичів, розгромив Хозарський каганат, уключив у свої володіння землі Північного Кавказу. Упродовж 969-970 рр. київський князь завоював північно-східну Болгарію, вторгся у Фракію, яка належала Візантії. Але в 971 р. ситуація змінилася. Після переговорів Святослав змушений був відмовитися від завойованих земель. Проте візантійці, побоюючись Святослава, попередили печенігів про повернення русичів із трофеями. Печеніги, маючи значну перевагу. напали на невеликий загін Святослава, і він загинув у нерівній битві. Святослав активно розвивав міжнародні відносини, намагався відігравати в них провідну роль.  
     Другий етап. Найбільшої могутності та розвитку Київська Русь досягла за правління князів Володимира Великого (978-1015 рр.) та Ярослава Мудрого (1019-1054 рр.).

       Володимир значно розширив межі  держави, приєднавши Червону Русь, захопив частину литовських земель  Закарпаття, оволодів Корсунем у  Криму. Територія держави близько  1000 року досягла 800 тис. км² і стала найбільшою в Європі, її населення складало 5 млн. осіб. Великим досягненням було об’єднання всіх східнослов’янських племен в єдину державу. Враховуючи розміри і могутність, Київську Русь можна класифікувати як імперію. Це була поліетнічна держава. Крім слов'ян, до неї входило ще понад 20 різних народів.

     Володимир реформує місцеве управління. Він ліквідує племінну автономію,  усуває від влади місцеві династії  «світлих князів» і ставить  замість них своїх синів або  намісників (тисяцьких, посадників). У такий спосіб він зміцнив центральну владу і вплив своєї династії. Держава поділялася на землі-уділи, де центрами були великі міста (Новгород, Полоцьк та ін.).Важливим кроком було запровадження 988 р. християнства. Володимир провів безліч реформ, які посприяли встановленню державності на Русі.

        

        За князювання Великого князя Київського Ярослава Мудрого проведено ряд важливих державних реформ. Найбільше значення мало укладення збірника законів “Руська Правда”, які регулювали усі відносини давньоукраїнського життя. Ярослав Мудрий проводив активну зовнішню політику, уклав ряд вигідних для Русі династичних шлюбів своїх дітей з іноземними володарями. Великим досягненням був розгром печенігів 1036 р. , які несли велику загрозу для існування Київської Русі. На місці битви 1037 р. було збудовано Софіївський собор. У 1054 р. князь узаконив “горизонтальну” практику успадкування великокнязівського столу (старшинство), призначив першого руського митрополита Іларіона, сприяв розвитку науки і культури. У роки правління Ярослава Мудрого Київська Русь досягла найбільшої могутності. Помер Ярослав Мудрий у Вижгороді у 1054 р. Похований у Софійському соборі в Києві.