Судноплавство

ГРЕЦЬКЕ ТОРГІВЕЛЬНЕ СУДНОПЛАВСТВО В ОСТАННІЙ ЧВЕРТІ XVIII - НА ПОЧАТКУ XIX СТОЛІТТЯ

В останній чверті XVIII в. великого розвитку набуло судноплавство  на островах Егейського моря, головним чином на Ідрі, Спецце і Псаррі. Міжнародні події того часу сприяли піднесення торгового судноплавства на цих островах. Російсько-турецька війна 1768-1774 р. і Велика французька революція зіграли в цьому вирішальну роль. Перевезення зерна торговельними судами Архіпелагу під час наполеонівських воєн принесло великий прибуток грецьким купцям і судновласникам. Під час визвольної війни торговельні судна традиційних центрів мореплавання Егейського моря стали основою військово-морських сил греків.

Судноплавство як явище конкретної економічної  дійсності стосується певного геополітичного району та пов'язано як з його загальним економічним розвитком, так і з міжнародною кон'юнктурою (коли рівень розвитку судноплавства дозволяє здійснювати зовнішні вантажоперевезення). Саме торговельне судно як економічна одиниця має відношення до наступних сфер економіки: вантажоперевезення, товар і галузі промисловості, що його виробляють. Таким чином, судноплавство залежить від загальних економічних і позаекономічних умов функціонування, що передбачає обов'язковий огляд міжнародних подій, які тією чи іншою мірою впливають на стан мореплавання. Що стосується діяльності грецького торгового судноплавства в останній чверті XVIII - на початку XIX ст., то достатньо розглянути зміни в міжнародній економіці й політику в цей період. До того ж географічні межі міжнародних відносин установлювалися відповідними межами діяльності грецького судноплавства - Середземномор'ям і узбережжям Португалії, хоча деякі грецькі судна доходили до Амстердама, Великобританії й Америки. Вивчення торгового мореплавання з портів Греції в останній чверті XVIII - на початку XIX ст. на тлі геополітичних змін у районі Середземномор'я є важливим для розуміння умов, у яких розгорталися морські бої Грецької революції 1821-1830 р. Торговельний флот, що сформувався в основному в цей час на островах Егейського моря, став основою військово-морських сил греків у визвольній війні.

У російській історіографії  питання історії грецького торгового  судноплавства останньої чверті XVIII - на початку XIX ст. Досліджені незначною  мірою. Серед робіт російських істориків, що тією чи іншою мірою стосуються цієї теми, слід зазначити роботи Г.Л. Арша, Е.И. Дружиніної і М.С. Мейєра. В українській історіографії ця тема досліджується вперше.

Великий внесок у дослідження історії торговельного  судноплавства Греції внесли грецькі історики. В другій половині XIX ст. вийшов цілий ряд робіт, написаних на основі спогадів учасників морських боїв визвольної війни ("Коротка історія трьох островів Ідри, Спецце і Псарри, що брали участь у морських боях національно-визвольної війни" Г. Фотопулоса, "Про острів Спецце" А. Орландоса, "Історія острова Псарри" К. Нікодимоса, "Історія острова Ідри з найдавніших часів до 1821 р." А. Міауліса) . Автори цих праць обмежилися питаннями національної історії островів Егейського моря, їхньої ролі в революції і не порушували проблем економічного характеру. За останні двадцять років з'явилися роботи, написані з залученням не тільки грецьких, але й англійських і французьких архівних матеріалів, що містять цінні відомості про грецьке торговельне судноплавство останньої чверті XVIII - на початку XIX ст. як міжнародне економічне явище. Серед них виділяються дослідження С. Асдрахаса "Грецьке суспільство й економіка в XVIII - XIX ст. ", Г. Леондаритіса "Грецький торговельний флот (1453-1850)", В. Креммідаса "Грецьке судноплавство: 1776-1835", Т. Константинідіса "Судна, судновласники, моряки (1800-1830): вступ до історії морських операцій визвольної боротьби".

Джерельною  базою статті є опубліковані архіви громад островів Ідри, Спецце і Псарри  і повідомлення французького консула в Греції Ф. Пукевілля .

Мета цього  дослідження - на основі комплексного аналізу літератури й джерел простежити за розвитком грецького торговельного  мореплавання й суднобудування в  останній чверті XVIII - на початку XIX ст., географію діяльності грецьких судновласників, характер торгівлі. Обсяг роботи не дозволяє нам висвітлити питання функціонування суден як економічної одиниці (будівництво, вартість вантажів, розрахунки плавання тощо).

Грецьке судноплавство  виникло, як відомо, у далекій давнині. Після падіння Константинополя ця традиція не припинила свого існування, й морські перевезення здійснювалися на простих човнах. Турки не займалися економічним розвитком завойованих територій, і морська торгівля Османської імперії в перші століття після падіння Візантії залишалася в руках венеціанців і генуезців, а з XVII ст. перейшла до англійців, французів тощо, бо турецьке населення не було пристосоване для морської служби, тому жителі островів і узбережжя вербувалися до флоту. Грецькі моряки працювали на галерах аж до XVII ст., потім з них комплектувалися команди для військових кораблів. По закінченні служби греки поверталися додому, збагачені знаннями і досвідом морської справи, займалися рибальством, каботажним плаванням і спорядженням тепер уже своїх власних невеликих суден.

Початок розвитку морської торгівлі на острові Сірос  відноситься на кінець XVII ст. Його столиця  Ермуполіс була важливим торговельним центром на шляху з Туреччини  на Захід. Як свідчать французькі джерела, туди регулярно приходили іноземні торговельні судна, в порту завжди стояли 15-18 суден під французьким прапором.

До початку XVIII в. на острові Міконос нараховувалося 500 моряків, кращих на все Егейське море, в портовому журналі острова  було зареєстровано 100 невеликих суден і 40-50 вітрильників водотоннажністю 55-60 тонн, що обслуговували торгівлю з Малою Азією і Мореєю, кілька суден знаходилися на острові Патмос. Французький мандрівник П. де Турнефор, відвідавши Кіклади в 1701 р., відзначав, що судна островів Іос і Мілос ходили по водах Сирії і Єгипту, перевозячи багаті вантажі і видобуток .

Напередодні революції  торговельне судноплавство активно  розвивалося на західному узбережжі  Греції. Порт Месолонгіон, що залишався  до 1700 р. володінням венеціанців, мав  торговельний флот, що ходив по Адріатиці. У 1700 р. за турецько-венеціанським договором частина західного узбережжя, включаючи й Месолонгіон, відійшла до Туреччини, але торгівля в порту продовжувала розвиватися, приносячи істотний прибуток. Крім Месолонгіона, судноплавство було розвинуте й в Анатоліко, де в 1767 р. нараховувалося 29 торговельних суден, що перевозили товари із Салонік у порти Адріатики .

В останній чверті XVIII ст. центр діяльності торговельного  судноплавства перейшов до басейну  Егейського моря.

Ще в середині XVII століття Ідра, Спецце і Псарра були майже незаселеними. Нечисленні жителі Спецце і Ідри займалися рибальством, а Псарра в той час була одним з піратських гнізд Архіпелагу. Населення островів сформувалося здебільшого в XVIII ст. за рахунок православних албанців і греків - переселенців з Пелопоннесу і Румелії. До середини XVIII ст. більшість островів Архіпелагу не мала в розпорядженні необхідних знань і капіталу для будівництва судноверфей. Грецький учений Г. Леондаритіс зазначає, що на першому етапі будівництва капітал був узятий під заставу в банкірів Ізміра і Хіоса, але відомостей, щоб скласти більш-менш чітку картину про організацію перших судноверфей, недостатньо. Відомо, що на Ідрі суднобудування почалося в 1657 р., на Спецце - на початку XVIII ст. . У першій чверті XVIII ст. більшість островів використовували традиційні для Егейського моря судна - трехандиріон і сахтуріон. У другій чверті століття з'явилися судна більшої місткості - латинадіко. На цих суднах греки не виходили за межі басейну Егейського моря; найвіддаленішим пунктом призначення був Стамбул. Великими вважалися судна, що ходили до портів Італії, це були бриги і баркентини. Перші судна, що виконували плавання зі Стамбула до Трієста, з'явилися в 1745 р. на Ідрі й у 1773 р. на Спецце. Перше судно з Ідри водотоннажністю 250 тонн з'явилося в портах Італії в 1757 р. . Побоюючись набігів піратів, греки оснащували судна гарматами й училися працювати з ними.

Острів'яни плавали  в порти Егейського моря і материкової  Греції, Малої Азії та Єгипту. Земля більшості островів Архіпелагу була неродючою. Тому судновласники, що були одночасно купцями, займалися посередницькою торгівлею по Егейському морю і збували традиційну продукцію місцевого виробництва: вино, фрукти, маслинову олію, шовк, мед, віск, ремісничі вироби. Велика кількість товарів виключалася Портою зі списку експортованих на тій підставі, що вони мали "стратегічний" характер і не повинні були потрапляти в руки потенційних чи реальних супротивників імперії. Ці товари, до яких належали й зернові, продавалися по лінії "державної торгівлі". Іноді османський уряд давав дозвіл на вивезення невеликої кількості пшениці, що надходила на ринки Заходу як контрабанда. В другій половині XVIII ст. вивозилося до 40% вирощуваної в Греції пшениці. Ідра, Псарра, Скірос і Патмос були транзитними пунктами в контрабандній торгівлі пшеницею з портів Фессалії, Малої Азії і Мореї до портів Середземномор'я. У 60-і роки XVIII ст. грецьке торговельне мореплавання досягло такого успіху в транзитній торгівлі по Егейському морю, що французькі купці вважали розвиток місцевих торгових флотів катастрофічним для їхньої торгівлі.

Слід зазначити, що розвиток грецького судноплавства  в Егейському морі, принаймні на початковому етапі, відбувався порівняно  вільно, без втручання турецької влади. В адміністративному відношенні острови Архіпелагу входили в еялет моря, що знаходився під безпосереднім керуванням капудан-паші, постійних представників турецької влади на цих островах не було. Раз на рік чиновники капудан-паші відвідували острови для збору податків. Крім того, що економічний розвиток островів означав подальше збільшення грошових доходів, турецькі власті використовували острів'ян і їхні судна для служби в турецькому флоті. Так, у 1788 р. під час російсько-турецької війни з 180 суден Ідри 80 були мобілізовані капудан-пашою для операцій на Чорному морі, а в кампанію 1799 р. Ідра, Спецце і Псарра відправили на службу в турецький флот 900 матросів, які утримувалися за рахунок островів.

Під час повстання 1770 р. у Пелопоннесі, що почалося з ініціативи графа Орлова, до морських сил адмірала Спиридова приєдналися судна островів Спецце і Псарра. Суднобудування на Псаррі в той час набрало такого розвитку, що за роки російсько-турецької війни 1768-1774 р. флот, який складався з 36 містико і саколевасів, збільшився на 45 нових галіот. Після Кючук-Кайнарджійського мирного договору 1774 р. наступив період розквіту грецького судноплавства. З відкриттям чорноморських проток для російських торговельних суден греки одержали від російських консулів патенти на заняття торгівлею, а відповідно до умов російсько-турецької торгової угоди в Константинополі 1783 р. грецькі судновласники мали право ходити під російським прапором і користуватися російськими судновими документами. Архівні матеріали громади о. Спецце свідчать, що судновласники Ідри почали використовувати російський прапор тільки з 1800 р., а Спецце і Псарра - з 1812 . Це гарантувало судновласникам збереження їхнього майна, можливість брати активну участь у торгівлі на Чорному морі й уникати тиску з боку турків, яким грецький флот був необхідний для потреб імперії. Острів'яни привозили в російські порти вино, фрукти й інші товари, а звідти вивозили зерно для перепродажу його в Європі. У 1803 р. спеццеоти перший раз прибули до Таганрога, який славився твердими сортами пшениці, пізніше - до Маріуполя, Теодозії та Євпаторії.

На початку 80-х  років XVIII ст. грецькі купці контролювали транзитну торгівлю Александрії. З 494 суден, що прибули до Александрійського  порту в 1784 р., 295 були зареєстровані як грецькі й турецькі . Греки також контролювали австро-угорську торгівлю на Сході, зміцнювали свої позиції в Ліворно - великому центрі перерозподілу англійських товарів, Анконі, заснували торговельні доми в Марселі, Венеції, Лондоні, Амстердамі. Якщо до середини 80-х років XVIII ст. острів'яни займалися в основному транзитною торгівлею, то з другої половини цього десятиліття грецькі судновласники приступили до створення своїх власних торговельних компаній із продажу зерна з Росії й Османської імперії до Ніцци, Кадиса й портів Північної Африки.

До кінця XVIII ст. кількість судноверфей на грецькому  узбережжі збільшилася, було відновлене судноплавство в Месолонгіоні. В 1801 р., коли ця провінція перейшла до володіння Алі-паші Янинського[, тут нараховувалося 20 кораблів і 40 невеликих вітрильників. Напередодні революції багатий купець у Патрах Іоанніс Пападьямандопулос контролював торговий рух у Пелопоннесі й Західній Греції і першим відкрив у Європі ряд агенцій з експорту коринфських родзинок. Перевезення вантажів здійснювалося суднами, побудованими з його фінансовою допомогою в Галаксідіоні, тому що вартість фрахту тут була нижчою, ніж у Месолонгіоні. Алі-паша також підтримував розвиток суднобудування в Галаксідіоні, торговельний флот був необхідний йому для експортної торгівлі з Епіру. Це призвело до падіння судноплавства в Месолонгіоні, а в Галаксідіоні були створені корпоративні компанії судновласників, що встановили в 1803 р. великі торговельні зв'язки з Францією, Італією, Іспанією та портами Північної Африки. У перші дні революції 1821 р. торговельний флот Галаксідіону практично повністю був спалений алжирською ескадрою, частка Пападьямандопулоса в ньому становила 107 тисяч курушів.

Швидкому розвитку грецького судноплавства на початку XIX ст. сприяли політичні і воєнні події того часу. Велика французька революція і наполеонівські війни, що пішли за нею, призвели до витіснення французьких купців з левантійської торгівлі, у якій вони мали до цього панівне становище. Вивезення грецької сільськогосподарської сировини в Європу перейшло до рук англійців. Мальта - старий центр англійської контрабандної торгівлі - перетворилася на ринок збуту англійських промислових товарів і купівлі сировини зі Сходу. Зміни в левантійській торгівлі мали важливі наслідки для грецьких купців і судновласників, які поспішили скористатися новими можливостями. Кількість суден, що йшли з Мальти на Схід, збільшилася з 262 у 1808 р. до 480 у 1809, 508 у 1810 і 600 у 1811 р. Як свідчать джерела того часу, грецькі купці й судновласники здійснювали більшу частину цієї торгівлі.

Під час континентальної  блокади, оголошеної Наполеоном проти  Англії в 1806 р., і англійської контрблокади узбережжя Європи різко підвищилися  ціни на зернові, що принесло величезний прибуток виробникам країн Леванту і грецьким купцям, сприяло розвитку торговельного судноплавства та зовнішньої торгівлі з портів Греції. Через це турецькій владі довелося скасувати заборону на вивіз пшениці з імперії, яка стала одним з головних постачальників продовольства в Європу в період воєн. Зерно, перевезене грецькими судновласниками з портів Чорного моря й Туреччини до Франції, Італії, Іспанії та Мальти, було в роки французької революції настільки вигідним підприємством, що протягом багатьох років стало виключним заняттям грецьких судновласників. Відомо, що тільки в 1796 р. до Марсельського порту ввійшли 63 грецьких судна з зерном на борту .