Становлення Болонського процесу

•  пошук шляхів ратифікації набутих знань і оптимальних можливостей для визнання дипломів і вчених ступенів;

• стимулювання процесу вироблення єдиних рекомендацій для досягнення зовнішніх визнань дипломів і кваліфікацій та працевлаштування випускників;

•  формування Європейського простору вищої освіти;

• зближення спільних структур виданих дипломів і циклів (ступенів, етапів, рівнів, ярусів) навчання;

• консолідація позиції, яку займає Європа в світі, постійним удосконаленням і оновленням освіти, доступної всім громадянам ЄС.

Ознайомлюючись із критикою Сорбонської декларації я натрапив на ряд протиріч, які вона викликала у критиків:

Сорбоннська декларація не порушує питань про гармонізацію змісту освітніх програм, навчальних планів і методів навчання. Навпаки, у ході інколи особливо гарячих дебатів наголошувалося на різноманітності відмінностей і потребі поважного ставлення до них.

У декларації немає побажань щодо присвоєння ступенів після закінчення першого циклу, які мають міжнародне визнання.

Підписана тільки чотирма країнами, вона чітко орієнтована на інтеграцію Європи, співзвучна Маастрихтському договору і кладе в основу три ключові вирази: мобільність, визнання, доступ до ринків праці.

Декларація - це заклик підвищити конкурентоспроможність європейської вищої освіти. У ході дискусії її учасники стурбовано говорили про те, що Європа все більше поступається США у боротьбі за студентів, викладачів, дослідників і капітали, інвестовані в систему вищої освіти, і що вже сама ця обставина зумовлює потребу в чіткіше прописаних і зіставних кваліфікаціях. Щодо цього слід наголосити, що в декларації увагу сконцентровано саме на кваліфікаціях, а не академічних ступенях[5].

У процесі обміну думками згадувалося про роль університетів світового рівня у становленні інноваційного бізнесу, місця колишніх вищих навчальних закладів освітнього сектору в торгівлі, що спеціалізується на експорті.

Наскільки я зрозумів, Сорбонська декларація на протиріччя двом попереднім документам не була повністю позитивно оцінена. Мабуть однією з головних причин було те, що підписана вона була лише представниками 4-х країн (Великобританії, Франції, Італії та Німеччини), які взяли на себе самостійну відповідальність за подальший розвиток систем вищої освіти. Проте слід зазначити, що він став логічним наслідком та продовженням попередніх двох документів та дій щодо об'єднання освітнього європейського простору.

Болонська декларація

18 червня 1999 року 29-ма міністрами освіти  європейських країн була підписана "Болонська конвенція, спільна заява європейських міністрів освіти", яка зараз визначає розвиток вищої освіти в Європі.

Згідно тексту Болонської декларації можна виділити наступні цілі, які закріплені цим документом:

1. Затвердження загальноприйнятної та порівнянної системи вчених ступенів, у тому числі шляхом запровадження додатка до диплома, з метою сприяння працевлаштуванню європейських громадян і міжнародній конкурентоспроможності європейської системи вищої освіти.

2. Запровадження системи на основі двох ключових навчальних циклів: додипломного та післядипломного. Доступ до другого циклу навчання потребуватиме успішного завершення першого, який має тривати щонайменше три роки. Учений ступінь, що присвоюється після завершення першого циклу, на європейському ринку праці сприйматиметься як відповідний рівень кваліфікації. Кінцевим результатом другого навчального циклу має бути вчений ступінь магістра та/або кандидата наук, як у багатьох європейських країнах.

3. Створення системи кредитів на зразок Європейської системи трансферу оцінок (ЕСТS) як відповідного засобу сприяння більшій мобільності студентів. Кредити можуть бути отримані також поза межами вищих навчальних закладів, включаючи постійне навчання, за умови їхнього визнання з боку відповідного університету-отримувача.

4. Сприяння мобільності через усунення перешкод на шляху ефективного використання права на вільне пересування з безпосередньою метою:

•  забезпечення студентам доступу до навчальних можливостей, а також до відповідних послуг;

•  забезпечення визнання та зарахування часу, який учитель, дослідник чи член адміністративного персоналу провів у європейському навчальному закладі, досліджуючи, викладаючи та виконуючи відповідну своєму фахові роботу, зі збереженням їхніх законних прав;
•  сприяння європейському співробітництву щодо забезпечення якості освіти з метою вироблення порівняльних критеріїв і методологій;

• просування необхідних європейських стандартів у галузі вищої освіти, зокрема щодо розробки навчальних планів, співробітництва між освітніми закладами, схем мобільності й інтегрованих навчальних, дослідних і виховних програм.

Отже, ми беремо на себе зобов'язання досягнути окреслених вище цілей - у межах своєї компетенції та поважаючи відмінності в культурі, мові, національних освітніх системах, а також автономію університетів - з метою зміцнення Європейського простору вищої освіти. Задля цього ми проводитимемо політику міжурядового співробітництва із залученням європейських неурядових організацій, що функціонують у сфері вищої освіти. Ми сподіваємося на швидку та позитивну відповідь з боку університетів та їхній активний внесок в успішність наших зусиль[6].

Отже, зміст декларації зводиться до таких практичних кроків:

•  уведення системи двохетапної вищої освіти: базової (бакалаврат) і повної (магістратура); доступ до другого етапу потребує завершення першого. Ступінь, що надається після закінчення першого етапу, визначається на європейському ринку праці як достатній рівень кваліфікації;

•  уведення системи кредитних одиниць (наприклад, ECTS) як засобу підвищення мобільності студентів. Кредитні одиниці можуть діяти на всіх рівнях вищої освіти, включаючи неперервну освіту, за умови їх визнання навчальними закладами на основі принципу добровільності;

•  з метою забезпечення працевлаштування випускників університетів на європейському ринку праці та підвищення конкурентоспроможності системи вищої освіти видаватимуться взаємоузгоджені й уніфіковані додатки до дипломів для введених рівнів вищої освіти, які зрозумілі, прозорі та зіставні між собою на всьому європейському (Болонському) просторі;

•  стимулювання мобільності і створення умов для вільного переміщення студентів, викладачів, науковців, менеджерів освіти в межах Болонського простору;

•  розвиток європейської співпраці у сфері контролю якості вищої освіти з метою напрацювання зіставних критеріїв і методологій;

•  підсилення європейського виміру вищої освіти, перш за все у сферах наукових досліджень, і проектування нових, конкурентоспроможних освітніх програм.

Відомі європейські аналітики в галузі вищої освіти Гай Хог і Крістейн Таух у своєму аналізі Болонського процесу зазначили, що майбутнє цього процесу визначається двома фундаментальними принципами:

•  студенти Європи повинні мати право на отримання таких освітньо-професійних рівнів, які будуть ефективно використовуватися не лише в тих країнах, де вони їх отримали, а й у всій Європі;

•  головний обов'язок університетів і урядів країн Європи - вжити всіх необхідних заходів для забезпечення студентів відповідними до загальних вимог кваліфікаціями[7].

Болонську декларацію було прийнято через рік після Сорбоннської декларації. Ці два документи мають декілька важливих рис. По-перше, їх об'єднує одна кінцева мета - поступове створення єдиного Європейського простору вищої освіти. Друга спільна риса - підхід до справи, що передбачає спільні зусилля міністрів і представників вищої освіти. По-третє, обидва документи віддають перевагу структурі перед змістом і більше зосереджуються на "кваліфікаціях", ніж на дипломах вищої школи ("бакалавр", "магістр" та ін.). По-четверте, можливо, уперше ці два документи звертають увагу на міжнародну конкурентоспроможність європейської вищої освіти.

Висновок

Болонська декларація мала за мету певну "уніфікацію" освітнього та наукового просторів європейських країн з метою збільшення конкурентоспроможності європейської системи освіти до системи освіти США, крім того процеси, які передували підписанню Болонської декларації мали за мету також і забезпечити потребу в робочій силі, яка б могла працювати в будь якій країні Європі не залежно від свого походження.

Як на мене, Болонська декларація стала наслідком процесів глобалізації, які активно розвивались в Європі того часу. Також важливо брати до уваги, що Болонська декларація це не самостійний документ, а логічний розвиток попередніх  напрацювань, які заклали Велика Хартія університетів, Лісабонська конвенція та Сорбонська декларація.

Варто зауважити, що ідея вільного взаємообміну між науковцями та студентами, а також визнання освіти в різних країнах Європи, тобто творення "Єдиного європейського простору" були центральними і простежуються у всіх документах, проте Болонська декларація стала тим документом, який підсумував загальний розвиток ідей.

Слід зазначити, що Болонський процес не має на меті гармонізувати національні освітні системи, а швидше забезпечити інструмент для їх поєднання. Суть полягає в тому, щоб дозволити різноманітності національних систем і університетів бути підтриманими, поки Європейський простір вищої освіти покращить прозорість між системами вищої освіти, а також забезпечить інструменти для полегшення визнання ступенів і академічних кваліфікацій, мобільності та міжуніверситетських обмінів.

Список використаної літератури:

1.                  Велика хартія університетів [текст] – Доступно на: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_525 (26.11.2010р.)

2.                  Лісабонська конвенція [текст] – Доступно на: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=874_324 (26.11.2010р.)

3.                  Сорбонська декларація [текст] – Доступно на: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=986_576 (26.11.2010р.)

4.                  Болонська декларація [текст] – Доступно на: //www.asta.edu.ua/acadamy/ other/bolon.php (26.11.2010р.)

5.                  Лукичев Г.А. Интеграция и эффективность - цели реформ в высшем образовании стран Европы // Научный вестник Московского государственного технического университета гражданской авиации. -2000. - №26. - С. 13-18.

6.                  Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посібник / За редакцією В.Г Кременя. Авторський колектив: М.Ф. Степко, Я.Я. Болюбаш, В.Д. Шинкарук, В.В. Грубінко, 1.1. Бабин. - Тернопіль: Навчальна книга -Богдан, 2004.-384с.

7.                  Болонський процес у фактах і документах (Сорбонна-Болонья- Саламанка-Прага-Берлін) / М. Ф. Степко, Я. Я. Болюбаш, В. Д. Шинкарук [та ін.] ; Тернопіл. держ. пед. ун-т ім. Володимира Гнатюка. - Тернопіль, 2003. - 56с.

2

[1] Болонський процес у фактах і документах (Сорбонна-Болонья- Саламанка-Прага-Берлін) / М. Ф. Степко, Я. Я. Болюбаш, В. Д. Шинкарук [та ін.] ; Тернопіл. держ. пед. ун-т ім. Володимира Гнатюка. - Тернопіль, 2003. – С 36-39.

[2] Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посібник / За редакцією В.Г Кременя. Авторський колектив: М.Ф. Степко, Я.Я. Болюбаш, В.Д. Шинкарук, В.В. Грубінко, 1.1. Бабин. - Тернопіль: Навчальна книга -Богдан, 2004. – С. 129-130.

[3] Лісабонська конвенція [текст] – Доступно на: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=874_324 (26.11.2010р.)

[4] Лісабонська конвенція [текст] – Доступно на: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=874_324 (26.11.2010р.)

[5] Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посібник / За редакцією В.Г Кременя. Авторський колектив: М.Ф. Степко, Я.Я. Болюбаш, В.Д. Шинкарук, В.В. Грубінко, 1.1. Бабин. - Тернопіль: Навчальна книга -Богдан, 2004. – С. 134.

[6] Болонська декларація [текст] – Доступно на: //www.asta.edu.ua/acadamy/ other/bolon.php (26.11.2010р.)

[7] Лукичев Г.А. Интеграция и эффективность - цели реформ в высшем образовании стран Европы // Научный вестник Московского государственного технического университета гражданской авиации. -2000. - №26. - С. 16.