Автор: Пользователь скрыл имя, 19 Апреля 2011 в 21:59, реферат
Скіфсько-сарматський період охоплює все І тис. до н. е. і перші століття нашої ери, коли культурно-історичний процес на півдні України визначали іраномовні племена кіммерійців, скіфів, сарматів. Усі вони прийшли в Надчорномор'я зі сходу і були далекими нащадками найдавніших індоєвропейських скотарів лісостепової та степової України, які у IV—III тис. до н. е. рушили степами Євразії на схід і досягли півдня Сибіру, Монголії, Індії, Ірану (див. попередній розділ). Протягом І тис. до н. е. археологічно простежено три хвилі іраномовної людності (кіммерійці, скіфи, сармати), які котилися в українські степи зі сходу і фактично були поверненням нащадків найдавніших індоєвропейців Лівобережжя Дніпра на батьківщину своїх пращурів.
Згадкою про цю війну є наведена Геродотом легенда про повернення скіфів з кавказького походу в надчорноморські степи. Тут їх зустріла вороже налаштована молодь, що була народжена скіфськими жінками від рабів, доки їхні чоловіки воювали у Закавказзі. Скіфи не змогли зброєю подолати опір молодого покоління. Однак нащадки рабів швидко розбіглися, коли скіфи взяли в руки нагаї.
З кінця VI ст. до н. е. скіфи впевнено контролювали ситуацію в Північному Надчорномор'ї. Про це писав Геродот, який відвідав Ольвію в середині V ст. до н. е. Число скіфських пам'яток в українських степах різко зросло наприкінці VI ст. до н. е., досягаючи максимуму у IV ст. до н. е.