Пророк і кобзар Буковини

Пророк і кобзар Буковини

 Так історично склалося , що в першій половині XIX ст.  у новій українській літературі голосу Буковини не було чути, вона була відокремлена від національно-культурного життя інших українських земель. Вписав Буковину у рідне письменство , познайомив із нею світ Юрій Адальбертович Федькович. Саме цього року виповнюється 180 років від дня  появи на світ славетного Кобзаря Буковини. Звичайно, що у сьогоднішній  буремний для країни час його творчість, що має  значення попереджень і прородств,  не можна залишати поза увагою .

          Талановито , пристрасно , правдиво писав поет про свій край і народ, тим самим назавжди здобув широку добру славу. Залишається дивуватися, що такий самобутній талант визрів у неймовірно важких умовах. 

      "Буковинським  соловієм", "найбільшим поетом  зеленої Буковини", "буковинським  Кобзарем" назвав Юрія Федьковича І.Я.Франко за чарівну силу поетичного слова, глибоку правдивість і справжню народність, за святу віру у велику долю народу.

Неоціненне значення має для нас спадщина Юрія Федьковича, його різнобічна діяльність і саме життя. Він правдиво змалював життя простих людей-гуцулів, бажав здобути поневоленим людям волю, щастя, оспівав натхненно і поетично гордих людей, нащадків Олекси Довбуша і сучасників ватажка повсталих буковинців – Лук'яна Кобилиці.

Юрій Федькович жив серед народу і для народу і ніколи не втрачав святої віри в його щасливе майбутнє: "Я наш нарід цілим серцем люблю, і душа моя віщує, що його велика доля жде".

       Основними в ліриці поета були громадянсько-патріотичні мотиви. Багато уваги приділяв Ю. Федькович темі цісарської рекрутчини й солдатчини, котру добре знав на власному досвіді. Він писав про солдатів і для солдатів, до того ж під великим впливом антирекрутської народної творчості, використовуючи її поетичні художні форми і засоби. Тому жовніри підхоплювали вірші Федьковича, як і близькі їм народні пісні про їхню страхітливу долю. Змальовуючи страждання жовнірів у цісарському війську, Федькович відтворив також бідування залишених напризволяще їхніх сімей.

          Героїко-романтичні вірші  про славне минуле свого народу виховували в сучасників почуття патріотизму і мужність у боротьбі проти гнобителів. Здебільшого це поезія про опришків – відважних борців, про їх славного ватажка і народного месника  Олексу Довбуша , а також про Юрія Гінду, співця Киртчалі , Лук'яна Кобилицю та інших.

Пишучи про обов’язок поета служити народові в його боротьбі за світле майбутнє, Ю. Федькович щоразу посилається на славний приклад

Т. Шевченка. У вірші "Оскресни, Бояне" поет звертається до легендарного староруського співця-дружинника Бояна, щоб той заграв до бою "пісню правдиву" і збудив усю слов’янщину. Важливо, що письменник підносить ідею визволення всіх слов’янських народів, єднання всіх українських земель.

«О Москво, ти несита крови!» - попереджав сучасників і нащадків Юрій Федькович.  Попередження це прозвучало у вірші «В день скону батька нашого Тараса Шевченка, Кобзаря Руси, Мартира України, предтечі нашої волі і слави !» За радянських часів вірш не  обнародувався ні разу , про нього не згадували в літературі про Ю. Федьковича . Особливо дісталося від поета так званим «москофілам», яких він називає «іскаріотами новими », що «за московськії карбові в неволю хочуть нас продать»

У першому і другому варіанті "Осьмого поменника Тарасові Шевченку" висловлено заклик до помсти "царям лукавим", "владикам тим неситим", що проливали "криваві ріки". З гнівом Ю. Федькович запитує:

Чи ж на віки сидітимуть

Кати на престолах,

Кати правди, кати волі?..

Ю. Федькович мріяв про той час, коли зникнуть кордони, які шматували Україну. Трапилася, здавалось би, звичайнісінька подія: в гірському селі Розтоки через річку Черемош побудували міст, який з’єднав Буковину і Галичину. А поет побачив у цьому глибокий зміст – символ єднання розірваних кордонами частин України.

Великою заслугою Ю.Федьковича перед українською культурою є те, що він заохочував до фольклористичної діяльності й інших. Редагуючи газету "Буковина", він звертався до читачів з "Відозвою" " ... зайнятися збиранням етнографічного матеріалу на Буковині (казок, байок, пісень, поговірок, загадок, примовок, звичаїв, вірних образців з життя народу)". Письменник став справжнім «будитилем Буковини», йому  вдалося згуртувати довкола редакції газета "Буковина" аматорів-фольклористів з числа вчителів народних шкіл та студентів. Серед них – Михайло Андрійчук, Василь Бойчук, Іван Данилович, Ілля Семака, Євгенія Ярошинська та ін.

Ю.Федькович іде до людей, щоб творити їм добро словом і ділом. Словом – бути народним співцем, совістю свого бідного буковинського люду. Ділом – допомагати своїм землякам у суспільно-громадських справах.

Ім’я Федьковича стало дуже популярним на Буковині. До слави поета додалася і слава народного трибуна, його обирають двірником (війтом) села.

На цьому посту Федькович пробув немало років. І, як завжди, жертвував усім, аби тільки виправдати високе довір’я людей. Чесний, справедливий, мудрий і турботливий господар – такою вимальовується постать Ю.Федькович за часів його громадської діяльності в Путилові.

Отже, значення Ю. Федьковича ми вбачаємо, насамперед, у тому, що він перший у своєму краї висловив волелюбні прагнення і сподівання трудового народу, змалював яскраві образи-характери з народного середовища, оспівав високі моральні якості простих селян, трактуючи їх як повноцінні людські особистості, висловив рішучий протест проти соціального й національного поневолення народу, віру у його краще майбутнє. Завдяки своїм демократичним і гуманістичним тенденціям, осудженню зла, несправедливості, завдяки художньому новаторству у галузі поезії і прози, творчість письменника зберігає велику пізнавальну та естетичну цінність, свого часу сприяла розвиткові реалізму й народності, відіграла помітну роль у літературному процесі не лише Буковини, а й на всіх західноукраїнських землях.  Юрій Федькович  був серед тих буковинців , які першими усвідомили свою національну ідентичність та життєву необхідність розвитку освіти і культури на народній основі як одного з визначальних чинників суспільного поступу, піднесення національної самосвідомості краян , прилучення їх до всеукраїнського національно-патріотичного руху. Відтак йому судилося стати фундатором нового українського письменства на Буковині  як невід'ємної складової єдиного процесу творення демократичної культури України. «Кобзар Буковини» залишається й нині одним із найбільших борців за самостійність України , за її незалежність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                         Використані джерела

1.Мельничук Б. Славетному кобзареві Буковини нині виповнилось 180

 років // Газета «Буковина  ». – Чернівці, 2014. - №53.- С.1,6,7

2. Федькович Ю.А. Твори в двох томах. – Київ, 1984.

3. Пільчук І.Н. Народний співець Буковини. – Київ, 1943.

4. Ковалець Л. Етнографічна діяльність Юрія Федьковича / Р.Ф. Кайндль і українська історична наука. Матеріали Міжнародного наукового семінару "Кайндлівські читання". Ч. 2. – Чернівці, 2004. – С. 223-234.

5. Гуменюк Г.І., Кирей Г.Т. Музей-садиба Ю. Федьковича. – Ужгород, 1984.