Помаранчева революція

 

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Національний  університет “ Острозька академія ”

Кафедра історії  
 
 
 
 
 
 
 

Реферат на тему: “ Помаранчева революція ” 
 
 
 
 
 
 

Підготувала

Студентка групи І-11

Різанович Оксана 
 
 
 
 

Острог, 2011 

ЗМІСТ 

1. Поняття про “ Помаранчеву революцію ”.
2. Історичні передумови “ Помаранчевої революції ”.
3. Хід подій.
4. Політичні персоналії.
5. “Помаранчева революція” і культура.
6. Висновок.
7. Список використаної літератури.
8. Додатки.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

“ Подія, відома під назвою “Помаранчева революція”, минула, однак я    переконаний, її дух не загинув. Тому ми всі – від найстаршого до найменшого – повинні перетворити цей дух на чин. Як це зробити? Поважати кожного співвітчизника, говорити правду, віддавати кожному те, що йому належить…”

Архиєпископ Любомир ( Гузар)  

З 22 листопада  по 26 грудня 2004 року Україною прокотилася  “ помаранчева хвиля ”, яка захопила всі ланки життя населення країни і не було людей, які залишалися б байдужими доцієї події. До Києва – серця революції – стікалися тисячі “ борців за справедливість ” з різних областей України. Важливо помітити, що була відчутна підтримка української діаспори з Канади, Аргентини, Австралії… З різною віковою різноманітністю майдан заповнювався надіями, сподіваннями, переживаннями українців… Весь світ із захопленням спостерігав за життям України в той період. Так почалася нова сторінка історії України, у творінні якої ми також приймали безпосередню участь.

1. Різке зростання політичної участі громадян України в останній період президентської виборчої кампанії 2004 року, протистояння влади та опозиції за підтримки сотень тисяч людей з епіцентром на майдані Незалежності в Києві, визнання Верховним Судом України другого туру президентських виборів недійсними та призначення повторного голосування, перемога опозиційного кандидата В. Ющенка – всі ці події вже стійко утвердились у свідомості пересічного українця як "помаранчева революція".

Сам термін з’явився в останній тиждень листопада 2004 року в ЗМІ як стисла характеристика тих бурхливих подій, як символ соціальних очікувань та як візуальне сприйняття домінування, в першу чергу на майдані Незалежності, помаранчевої символіки прихильників В. Ющенка. Відчуття революційності додало ще й те, що в  нерівній боротьбі за владу перемогу отримав опозиційний кандидат. Відтак, термін набув ще одного значення –  як символ перемоги опозиції на президентських виборах 2004 року в Україні.

   Помаранчева революція — кампанія протестів, мітингів, пікетів, страйків і інших актів громадянської непокори в Україні, організована і проведена прихильниками Віктора Ющенка, основного кандидата від опозиції на президентських виборах у листопаді — грудні 2004 року, після оголошення Центральною виборчою комісією попередніх результатів, згідно з якими переміг його суперник — Віктор Янукович. Акція почалася 22 листопада 2004, як реакція на масові фальсифікації, що вплинули на результат виборів.

Основною  базою об'єднаної опозиції стали  західні і центральні регіони  країни, у той час як Віктора Януковича підтримав Схід і Південь України. Громадська думка західних країн була переважно на боці української опозиції. 

2. Напередодні президентської виборчої кампанії 2004 року виповнилося 13 років новітній незалежній українській державі. Щоправда, сама ця держава, за яку український народ боровся протягом кількох століть, не була ні соціальною, ані демократичною, як про це писалося в її Основному Законі. Політичний та економічний лад країни був сумішшю решток радянської тоталітарної системи та елементів "дикого" капіталізму, побудованого на хижацькій експлуатації природних і людських ресурсів та незаконній приватизації. На думку політиків – прихильників “ помаранчевої революції ” – Криза, яка набирала обертів в Україні була повністю  проконтрольована урядом Леоніда Кучми, а  фактичне керівництво країною здійснювалося всупереч Конституції з коридорів Адміністрації Президента України. Для утримання влади в своїх руках використовувалися податкові та правоохоронні органи, також місцеві державні адміністрації, які у своїй діяльності керувалися не законами, а методами грубого тиску, залякування і шантажу. Україна не мала економічної незалежності через "багатовекторність" своєї зовнішньої політики (тобто геополітичну невизначеність, балансування між Росією і Заходом). Таким чином, перед українським суспільством у 2004 році постав шерег історичних завдань, без розв'язання яких поступальний розвиток був неможливий:

1) усунення  від влади олігархічних кланів;

2) визначення  основного вектора зовнішньої  політики країни;

3) політична  структуризація суспільства;

4) побудова соціальної  внутрішньої політики та ліквідація  економічного     панування олігархічних мафіозних груп;

5) ліквідація  політичного панування олігархів  шляхом перетворення державних  інститутів на незалежні гілки  влади (судову, законодавчу, виконавчу);

6) забезпечення  громадянських свобод українському  народові. 

Але, як завжди, на заваді великих звершень стають “ хронічні ” проблеми молодої країни:  

1) незавершеність  формування української політичної  нації (слабка політична активність  та низька громадянська і національна  свідомість українців, несформованість середнього класу та національної буржуазії); 

2) усталення  інформаційної блокади в силу  панування в інформаційному просторі  України ЗМІ, контрольованих олігархами;

3) наявність  ідеологічних та мовних суперечностей  між Сходом і Заходом України,  що посилювалися через втручання  Росії у внутрішні справи України;

4) наявність  потужного адміністративного ресурсу  в руках діючої влади; 

5) націленість  влади на тотальну фальсифікацію  виборів.   

Незважаючи  на адміністративний тиск та націленість  влади на фальсифікацію результатів  виборів у 2004 році склались об'єктивні  історичні передумови для здійснення національної демократичної революції  українського народу. По-перше, вперше за 13 років незалежності всі основні політичні сили об'єднались у потужну коаліцію "Сила народу", до якої після першого туру виборів приєдналися Соціалістична партія О. Мороза і Партія промисловців та підприємців А. Кінаха. Опозиція сформувала потужну команду фахівців з державного управління, економічної політики, політичних технологій. Активісти виборчої кампанії В. Ющенка спромоглися створити потужні структури в більшості регіонів України. По-друге, опозиційні сили вперше очолив харизматичний лідер Віктор Ющенко, який не просто декларував свою виборчу програму, але зміг завоювати підтримку більшості населення України своїми конкретними справами - як "автор" національної валюти, успішний прем'єр-міністр та лідер найбільшого блоку політичних партій "Наша Україна", що дав надію українцям на підвищення рівня їхнього життя.

   По-третє, українських виборців консолідував навколо фігури В. Ющенка гранично невдалий вибір кандидата від тодішньої української влади, яким стала особа з кримінальним минулим - В. Янукович. Цинічна українська верхівка недооцінила свій народ, який не міг за жодних обставин погодитися з тим, аби в країні остаточно утвердився нічим не прикритий бандитський режим. Тому український виборець, який проголосував за В. Ющенка, готовий був усіма доступними методами відстоювати свій вибір. По-четверте, команда В. Ющенка, за визнанням іноземних фахівців, провела одну з найбільш успішних у світовій історії виборчих кампаній, у якій було майже ідеально поєднано ефективний менеджмент, системний характер роботи виборчих штабів та надзвичайно вдало підібрану символіку - помаранчевий колір (теплі і яскраві кольори Сонця), точні гасла ("Ющенко - так!", "Вірю. Знаю. Можемо", "Разом переможемо"), що гуртували народ. Було налагоджено агітаційно-інформаційну роботу практично в кожному населеному пункті, підготовлено десятки тисяч кваліфікованих спостерігачів та членів виборчих комісій, що дало змогу не лише переконати людей, але й проконтролювати їхній вибір та забезпечити близько 50% голосів за В. Ющенка (хоча, за "офіційними" фальсифікованими даними, таких було лише близько 40%) вже в першому турі виборів і 51-53% - у другому проти відповідно 37% (39%, за фальсифікованими даними ЦВК) і 42-43% голосів за В. Януковича.  По-п'яте, важливим фактором, що вплинув на переростання виборчого процесу в мирну революцію після фальсифікації виборів, була моральна та політична підтримка демократичних процесів в Україні світовою громадськістю і демократичними державами. Країни Європи та Америки попереджали українське керівництво про можливість застосування санкцій проти владної верхівки в разі проведення несправедливої виборчої кампанії та фальсифікації результатів виборів. Ця підтримка надихала українців в їхній боротьбі за свої права. По-шосте, найважливішою передумовою революції стало відродження українських національних традицій боротьби за загальну справу. 

3. “ Помаранчева революція ” розгорталася поступово, але рішуче. Всі події її розвитку були чітко відображені у пресі, телебаченні, в соціальних мережах. Теле- , радіопередачі переривалися прямими трансляціями з майдану. Вся країна спостерігала за розвитком революції та основних її подій:

22 листопада 2004 року — наступний день після другого туру голосування, у ході якого виборці повинні були зробити свій вибір між діючим прем'єр-міністром Віктором Януковичем і кандидатом від опозиції Віктором Ющенком. З оголошенням попередніх офіційних результатів голосування стало зрозуміло, що вони відрізняються від даних екзит-полів. Скориставшись цим, прихильники Ющенка та іноземні спостерігачі з Європи й США заявили, що вибори проведені із численними порушеннями та такі розбіжності є результатом підтасування на користь провладного кандидата. Прихильники опозиції підготувалися до акцій протесту заздалегідь. Уже за добу до оголошення попередніх результатів на київській площі Незалежності почали встановлюватися намети й трибуни для проведення виступів опозиції. За кілька годин до оголошення Центральною виборчою комісією попередніх даних почали звучати заяви про фальсифікацію виборів на користь Віктора Януковича. Президент Росії Володимир Путін першим привітав Віктора Януковича з перемогою.

23 листопада в містах Західної України, у Києві й ряді інших міст і обласних центрів почалися мітинги в підтримку кандидата від опозиції. Основною ареною народного невдоволення став Майдан Незалежності, де зібралося, за різними оцінками, від 100 до 500 тисяч протестуючих з усієї країни. Мітинги й пікети проходили також перед будинками Адміністрації Президента, Верховної Ради — українського парламенту, уряду й ін. Відмітним знаком демонстрантів став помаранчевій колір — колір передвиборної кампанії Ющенка (прихильники Януковича використали білий то голубий кольори). Міські влада Києва, Львова та декількох інших міст відмовилися визнати законність офіційних результатів, а сам Ющенко, відмовляючись визнавати офіційні результати виборів, прийняв із трибуни Верховної Ради символічну присягу перед народом України як новообраний президент. 

24 листопада -  переговори між владою та опозицією зайшли у глухий кут, оскільки позиція Ющенка не передбачала іншого результату переговорів, крім проголошення його президентом. Ющенко почав переговори з діючим президентом Леонідом Кучмою, бажаючи мирним шляхом домогтися визнання своєї перемоги, але, після оголошення остаточних результатів, згідно з якими переможцем був визнаний Янукович, Ющенко виступив перед своїми прихильниками в Києві, закликавши їх почати «Помаранчеву революцію» і за допомогою страйків паралізувати діяльність уряду, змусивши владу не визнавати результати виборів ( Див. додаток №1).

25 листопада Верховний Суд України забороняє друкувати офіційні результати виборів. Януковича вітають Китай, Вірменія і Казахстан. Утворено Комітет Національного порятунку, куди ввійшли провідні політики опозиції. «Помаранчеві» демонстранти займають Український Дім, Київську мерію та Будинок профспілок.

26 листопада на привокзальній площі у Києві пройшов мітинг прихильників Віктора Януковича, де зібралося близько 60 000 осіб. Харківська та Луганська обласні ради оголошують про свої наміри щодо створення автономії. У столиці відбувся перший раунд переговорів влади та опозиції за участю міжнародних посередників.

27 листопада Верховна Рада України визнала результати виборів недійсними і оголосила недовіру ЦВК. Голова Харківської обласної ради Євген Кушнарьов заявив про початок організації автономії.