Політична економія Ж. Б. Сея

Виробничі послуги, що їх комбінує підприємець, — це поєднання тих умов, завдяки яким виробництво функціонує: капіталу, землі та людини. Природу і значення капіталу та землі у виробництві Сей визначає через ознаки продуктивності: земля об'єктивно має такі ознаки, але проявляються вони лише за поєднання потенційних її можливостей із робочою силою та капіталом (інструменти, реманент, сировина). Капітал утворюється в «процесі нагромадження, інакше кажучи, через залучення до виробництва більшої кількості створених продуктів, ніж було спожито в процесі їх виробництва... і є могутнім двигуном, призначеним для використання людиною, і не існує межі капіталу, який можна акумулювати з допомогою часу, виробництва та ощадливості».

Отже, засоби виробництва, «виробнича послуга» як необхідний агент процесу  створення корисних послуг є капіталом, що безперервно зростатиме за умови ощадливості власника та постійного функціонування у сфері виробництва.

Наголошував на провідній  ролі машинного виробництва та технічного прогресу в промисловості як найважливішого джерела багатства нації. Розглядаючи  виробництво крізь призму індустріалізації, Ж.Б. Сей підкреслював важливу роль машин у скороченні затрат праці та збільшенні обсягів виробництва корисних речей. "Якщо людина за допомогою машин завойовує природу і примушує працювати на себе природні сили, — писав вчений, — то вигоди очевидні: тут завжди спостерігається або збільшення продукту, або зменшення витрат виробництва".

Питанню використання машин  і наслідкам такого використання Сей приділяв велику увагу, він читав  спеціальний курс індустріальної економії, що був першою спробою викладання проблем політичної економії. Водночас Ж.Б. Сей розумів, що використання машин може залишити частину працівників без роботи, провокуючи зростання безробіття. Однак, на думку вченого: впровадження і поширення нових машин здійснюється дуже повільно, так що робітники, які можуть постраждати, завжди мають достатньо часу, щоб вжити запобіжні заходи; впровадження нових машин потребує додаткової праці, яка сприяє зростанню зайнятості;становище споживачів, а значить і робітничого класу, покращується внаслідок здешевлення продукції, що виробляється із застосуванням нової техніки. 
Відтак вчений зробив парадоксальний, на перший погляд, висновок про те, що "робітничий клас більше за інших зацікавлений в технічному вдосконаленні виробництва, ...оскільки саме цей клас отримує найбільшу користь від дешевизни товарів і найбільше страждає від дороговизни. Якби до цього часу не могли перетворити зерно в борошно інакше як ручною працею, то робітникові було б набагато важче придбати хліб за доступною ціною.

І хоча йому доводиться принаймні  теоретично вирішувати зв'язану з механізацією виробництва проблему безробіття і його соціальних наслідків, він переконаний, що майбутній розквіт суспільства залежатиме від розвитку індустрії.

Розподіл. З теорії трьох факторів виробництва Сей виводить свою теорію розподілу суспільного продукту, відповідно до якої кожен фактор виробництва робить свій внесок у виробництво, а доходи відображають цей внесок у тій мірі, наскільки його визнано корисним. Доходи є ціною, отримуваною за використані фактори.

Трьом видам факторів відповідають три види доходів, що залежать від послуг цих факторів: заробітна плата, прибуток та рента і процент.

Визнаючи особу підприємця, організатором виробництва, Сей, однак, відокремлював власника капіталу від  підприємця, а отже, бачив і різницю в суті їхніх доходів як плати за різні послуги. Тобто Сей розмежував «промисловий прибуток, або процент на капітал» та «прибуток, зумовлений використанням капіталу». Він відокремлює процент, належний власникові капіталу, від підприємницького доходу, що його отримує підприємець, як людина, котра ризикує, поєднуючи землю, капітал та працю. Сей намагається розглядати цей прибуток як заробітну плату, доводячи їхнє однакове походження й однакову залежність від співвідношення попиту та пропозиції.

Такий підхід він застосовує і до визначення доходу в сільському господарстві, де, на його думку, землевласник отримує ренту (як власник капіталу — процент), а орендар — підприємницький  дохід. Теорії ренти Сей не надавав  виняткового значення, як це робили фізіократи і Сміт, а пояснював, що вона залежить від попиту на землю та її продукти і пропозиції таких, а також від розмірів вкладеного в землю капіталу.

Ціноутворення. Розміри корисності факторів (послуг), тобто величина заробітної плати, прибутку й ренти, на думку Сея, виявляються в процесі обміну. Саме в процесі обміну відбувається формування ціни на корисні послуги. Сей уважає, що ціна формується на ринку під впливом попиту та пропозиції.

Тобто закон попиту та пропозиції регулює ціну послуг і продуктів, розміри прибутків, ренти, процента, заробітної плати.

Узагалі закон попиту та пропозиції Сей формулює дуже чітко, визначивши ціну як точку рівноваги, де закінчується дія одного чинника  й починається дія іншого, тобто  «зростання ціни прямо пропорційне  попиту і обернено пропорційне пропозиції».

Теорія розподілу  й обміну Сея виключає проблему взаємовідносин між класами, як її трактує Сміт. Натомість Сей розглядає відносини між економічними суб'єктами — продавцями й покупцями. Це проявляється у суб'єктивному визначенні ціни послуг, як наслідку протиборства споживача та виробника, у суб'єктивному впливі підприємця як особистості на процес виробництва та розподілу, а споживача — на обсяги виробництва й розміри прибутків.

Сей указує, що для вирішення  проблем реалізації не потрібне існування «третіх осіб», як помилково вважав Мальтус, бо виробництво самостійно створює свій ринок.

Проте згодом Сей почав  визнавати (принаймні теоретично) можливість криз надвиробництва, але всіляко уникав однозначного висновку, який заперечував би його теорію розширеного відтворення. «Незручність виникає не тому, що виробляється занадто багато, а тому, що виробляють не те, що потрібно». Та ця проблема, на його думку, вирішується на основі ціноутворення: відбувається переливання капіталу в галузі, що гарантують більший прибуток. Це було відповіддю на намагання Мальтуса довести шкідливість процесу нагромадження капіталу як основного фактора надвиробництва та на теорії Сісмонді, що виступав проти промислового прогресу.

Якби Сей більшого значення надавав аналізу грошей, функцію  яких він зводив до посередництва  в обміні, то, звичайно, дійшов би висновку, що внаслідок їхньої дії процес купівлі-продажу  розірвано в часі, а тому виготовлений товар не обов'язково буде реалізовано, бо, виконуючи функцію засобу нагромадження, гроші можуть бути вилучені з обігу. Саме монетарний фактор, якому він  не надавав значення, може відігравати  вирішальну роль. Утім проблема криз на той час іще не була надто гострою.

Теорія Сея, оптимістична за своєю суттю, знаменувала собою  перехід Франції до капіталізму, з яким на той час зв'язувались  надії на розквіт держави. Вона проповідувала  прогресивну ідею свободи підприємництва й торгівлі. Сей підійшов майже  впритул до визначення категорії економічної рівноваги. Політична економія Сея, хоча й наслідувала теорії Адама Сміта, знаменувала започаткування нового, неокласичного напрямку в розвитку економічної думки.

Ідеї Ж.Б. Сея лягли  в основу подальшого дослідження  проблем взаємодії попиту та пропозиції, економічної рівноваги, теорії граничної  корисності, підприємництва, циклічності  економічного розвитку і знайшли  відображення у неокласичному напрямі  економічної думки. До теоретичних  здобутків видатного французького вченого, які в подальшому набули розвитку та визнання, слід віднести:

• визначення політичної економії як науки про закони, які управляють виробництвом, розподілом та споживанням суспільного багатства;
• теорію трьох факторів виробництва, яка лягла в основу факторного аналізу і методу виробничої функції, які широко використовуються у сучасних економічних дослідженнях;
• суб'єктивну концепцію цінності, засновану на аналізі корисності та мотивів ринкової поведінки виробників і споживачів;
• концепцію підприємництва, визначення підприємця як організатора, новатора і носія технічного прогресу;
• теорію ринків, засновану на аналізі загальної економічної рівноваги та взаємовідносин покупців і продавців.

У XX ст. ідеї вченого знайшли продовження у теорії "Supply-Side" (підхід "з боку пропозиції"), згідно з якою труднощі збуту та нерівномірність цінової динаміки автоматично долаються стихійним ринковим механізмом без втручання держави та неспроможного уряду.

 

 

 

 
 
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Закон Сея

Теоретико-методологічні  особливості економічних досліджень Ж.Б. Сея знайшли відображення у  його основних працях: "Трактат політичної економії, або Простий виклад способу, яким формуються, розподіляються та споживаються багатства" (1803), "Англія та англійці" (1814), "Катехізис політичної економії" (1817), "Повний курс політичної економії" (1828—1829).

Але чи не найбільше значення в теоретичній спадщині Ж. Б. Сея має його теорія ринків, яка в економічній літературі одержала назву «закону Сея».«Продукти купуються за продукти» як у внутрішній, так і в зовнішній торгівлі — ось коротка суть теорії ринків Сея. Така проста думка викликала справжній фурор, який не затихає і по цей день.

Суть теорії полягає в  тім, що, за твердженням Сея, товари та послуги обмінюються на інші товари та послуги, тому виробництво одних  зумовлює потребу в інших, постійно забезпечуючи потенційний попит. Завдяки  цьому кризи надвиробництва неможливі.

Інакше кажучи, кожний продавець  є одночасно й покупцем, і навпаки: щоб придбати, необхідно спочатку продати. Тому Сей робить висновок, що рівновага попиту та пропозиції встановлюється автоматично і відбивається тільки на ціні, а не на можливості реалізації товару.

Досліджуючи проблеми реалізації суспільного продукту, французький вчений зробив висновок про те, що продукти обмінюються на продукти: "Людина в промисловості намагається надати цінність своїм продуктам, створюючи для них яке-небудь корисне застосування, і може сподіватися, що її товар буде оцінений і проданий лише там, де є люди, що мають кошти придбати його. З чого складаються ці кошти? З інших цінностей, із інших продуктів, плодів промисловості, із капіталів, земель. А з цього випливає... що збут для продуктів створюється самим виробництвом. 
Стверджуючи, що будь-яке виробництво не лише збільшує пропозицію товарів, але і породжує доходи, на які купуються всі товари, вчений був переконаний у тому, що "кожний продукт з моменту його виробництва відкриває собою збут для інших продуктів на повну суму своєї цінності... Як тільки останній виробник закінчив свій продукт, нічого він так сильно не бажає, як продати його, щоб цінність цього продукту не залишалася марною у його руках. Але не менше поспішає він позбутися і грошей, отриманих від продажу цього продукту, щоб не залишалася також у нього на руках і цінність отриманих грошей. Але позбутися грошей можна лише купівлею якого-не-будь продукту. Із цього видно, що один лише факт виробництва товару в момент його здійснення відкриває збут для інших продуктів".

Таким чином, Ж.Б. Сей був "економістом пропозиції", який головну увагу приділяв виробництву, виходячи з того, що корисна продукція  завжди знайде своїх покупців. Водночас надмірне споживання вчений трактував  як процес, який підриває основи нагромадження та призводить до скорочення виробництва і доходів.

Вбачаючи головний інтерес  усіх виробників у обміні одних товарів  на інші, Ж.Б. Сей відводив грошам роль пасивного знаряддя обміну, тимчасового  посередника в товарообмінних операціях, підкреслюючи, що вони "ніякого іншого застосування мати не можуть". Метафорично  порівнюючи гроші з візками, які  перевозять цінність продуктів, вчений визначив їх як "товар, який кожний бажає  придбати не в силу тієї користі, яку  він міг би доставляти сам собою, а в силу тієї легкості, з якою він міг би обмінюватися на предмети, необхідні для споживання". Звідси вчений робив висновок про те, що гроші виконують лише тимчасову роль у процесі обміну і як тільки відбулися угоди, "завжди виявляється, що за продукти заплачено лише продуктами".

Стверджував, що реалізація суспільного продукту в ринковій економіці здійснюється повністю і  без перешкод, забезпечуючи без кризове  економічне зростання. На думку французького дослідника, за умов, коли пропозиція породжує попит, економіка стає самозбалансованою, що унеможливлює загальні кризи надвиробництва.

Водночас Ж.Б. Сей допускав можливість виникнення часткових диспропорцій між попитом та пропозицією на окремих товарних ринках, зазначаючи, що рівність попиту і пропозиції досягається  в середньому як тенденція. На думку вченого, якщо товари не продаються, "значить вони перевищують суму потреб у них або тому, що їх було вироблено надто багато, або скоріше тому, що інші виробництва дали товарів менше, ніж потрібно. Одних товарів надто багато тому, що не вистачає інших". 
Таким чином, будь-яке надвиробництво Ж.Б. Сей трактував як тимчасове явище, стверджуючи, що на другому полюсі завжди виникає дефіцит. "Не можна таким чином казати: неможливо продати тому що мало грошей, — зазначав дослідник, — потрібно говорити: неможливо продати тому, що мало інших продуктів". Відтак вчений дійшов висновку, що завданням уряду є стимулювання виробництва з метою нарощування обсягів продукції в одних галузях для подолання труднощів збуту в інших.

Доводив, що гнучке і вільне ціноутворення за умов "природного порядку", взаємовигідний (за пасивної ролі грошей) обмін та невтручання  в ринковий механізм гарантують саморегулювання  економіки.

Затоварювання ринку неможливе, хоча інколи можуть створюватись запаси нереалізованих товарів. Та, на думку Сея, ситуація регулюється автоматично зі зростанням попиту на інші товари та коливанням цінності, оскільки товари створюють ринок один для одного. «Загальна маса товарів за необхідності дорівнює загальній масі, на яку існує попит».